Путін, як і Сталін під час Голодомору, використовує їжу як зброю

Про практику використання голоду як інструменту війни Путіним і Сталіним — розмова з Людмилою Гриневич, директором Українського науково-дослідного та освітнього центру вивчення Голодомору

З початку повномасштабного вторгнення в Україну Росія активно використовує у своїй геноцидальній війні проти українського народу їжу як зброю. Загарбники, фактично, зірвали цьогорічну посівну, а також кампанію по збору врожаю. Російські війська завдають удари по елеваторах, викрадають фермерську техніку, продовольчі запаси, і впродовж понад пів року блокували українські порти в Чорному морі, поки не було укладено так звану зернову угоду, про вихід з якої нещодавно оголосила Москва.

Мета Путіна — зумовити глобальну продовольчу кризу й голод, передовсім в Африці, але й в Україні, щоб таким чином змусити Київ і Захід піти на поступки Кремлю. Путін у своїх діях має зразок для наслідування в особі Сталіна та його політики Голодомору, який зумовив смерть близько 4 мільйонів українців.

 Історик, директор Українського науково-дослідного та освітнього центру дослідження Голодомору Людмила Гриневич

На цю тему кореспондент Польського радіо Назар Олійник розмовляв із професором Людмилою Гриневич,  директором Українського науково-дослідного та освітнього центру вивчення Голодомору.

Назар Олійник: Людмило Володимирівно, путінська практика використання голоду як інструменту війни нагадує сталінську політику Голодомору. Які Ви бачите подібності і відмінності в цих двох випадках?

Людмила Гриневич: Ну, перш за все, Ви абсолютно правильно підмітили, що мова йде про використання їжі як зброї. Це правда. Дійсно дуже багато є спільного. Є певні речі відмінні, але спільного більше. Ця практика використання їжі як зброї, вона, на превеликий жаль, нині є не тільки в цій війні, але якщо ми візьмемо Ємен чи Сирію, ці практики, на жаль, актуалізовані. І от ми можемо говорити в структурному плані, про що йдеться.

Значить, йдеться, перш за все, про нищення економічного потенціалу країни-жертви. Тобто, нищення в даному випадку, якщо ми візьмемо Україну, і це трошечки відрізняє ситуацію сьогоднішнього дня від ситуації 30-х років. Тому що в 30-ті роки будували все нові й нові зернові сховища, які щоправда належали Москві, належали Союзу, тому що суверенітету Україна була позбавлена. Була така парадоксальна ситуація, що елеватори нові стоять, набиті хлібом, а цей хліб республіканській владі не належить, вона нічого не може звідти взяти. Зараз ми бачимо, що фактично йде спроба знищення.

Ми бачимо, що обстрілюють елеватори і продуктові склади. Я живу у Києві, і від початку війни ми це на собі відчули одразу. Під Києвом одразу були цілеспрямовано знищені склади з продовольством. Так що це одна така складова. Друга складова — йде руйнація ринків.

Тобто, Ви ж розумієте, що коли йде така ситуація, що фактично знищується врожай чи, скажімо, почалася посівна кампанія, люди виходять в поля, а вони там заміновані. Масово створюється ситуація, коли припиняють працювати магазини. Ринки внутрішні, вони вже порушені. Це саме було в Україні в 20-30-ті роки. Тобто, люди реально не могли собі дістати їжу. В 33-му, що було?

Люди могли піти в магазин, але в магазині нічого не було. І через те, що село було зруйновано, ринок не працює, вже містянин нічого купити не може, а сам селянин теж нічого купити не може, бо в нього все вилучають. А зараз в нас теж склалася ситуація, коли різко помінявся асортимент в наших крамницях. Ми навіть в Києві це відчули. Тобто, нам ще повезло. В Бучі людина взагалі загинула від голоду.

Н.О.: Так, тут абсолютно неймовірна річ, що людина в центрі Європи вмирає від голоду у Бучі…

Л.Г.: Про Бучу зараз знає весь світ, але справа в тому, що це шестидесятниця, мисткиня. Вона вже була старенька, і коли звільнили від рашистів Бучу, її забрали в лікарню. Вона настільки була виснажена голодом, що її просто не змогли врятувати. Людина загинула від голоду, так само як в 1932 році загинув один наш дуже відомий археолог. Теж старенький і теж саме виснаження. Але коли на сході тільки почалися оці події, то там теж була масова смертність літніх людей.

Тобто, це величезні трагедії. Це що стосується внутрішнього ринку. Тепер дивіться, ще один елемент використання їжі як зброї — це зовнішні ринки. В 30-ті роки, що було? В 30-ті роки намагалися демпінгувати. Тобто, викидали на ринок величезну кількість збіжжя за вкрай низькою ціною в момент, коли тут гинули люди від голоду, для того, щоб підірвати західні ринки.

Там і канадські, і американські фермери страждали і т.д.  А зараз Ви бачите, що Путін прямим текстом фактично погрожував світу голодом. І ті країни, які діставали збіжжя від самої Росії, і з України, фактично цим країнам реально погрожують голодом, загрожують ситуацією голоду, для того, щоб там була дестабілізація, для того, щоб впливати на світову спільноту, для того, щоб світ тиснув на Україну. Це теж такий один із засобів.

І третє, останнє, що я хотіла сказати, і це дуже важливо. Науковці вважають, що гуманітарна допомога, на жаль, це теж стратегії використання їжі як зброї. Бо іноді от ми говоримо про гуманітарну допомогу. Гуманітарна допомога, дали чи там не дали, в даному випадку, якщо ми візьмемо Сталіна, то там теж це розглядалося. Тобто, гуманітарна допомога, по-перше, джерела цієї гуманітарної допомоги. Тобто, Сталін роздавав збіжжя на початку 1933 року, вилучене в самих українців.

Це дуже важливо розуміти. Але, по-друге, збіжжя видавалося не всім, а тільки колгоспникам, колгоспникам, які стояли більш-менш на ногах. Тобто, за допомогою тієї їжі одноосібник мав зрозуміти, що якщо він в колгосп не піде, то все, він вже не має ніяких перспектив для життя.

Подивіться, що робиться на окупованих територіях сьогодні. Ця гуманітарна допомога — це теж елемент легітимізації цього окупаційного режиму. Це раз. І друге — за допомогою їжі просто людей примушують до співпраці. У людей просто інакше немає ніякого виходу, бо де вони ще дістануть продукти харчування.

Н.О.:  Я думаю, що Ви згодитися, що тут теж треба говорити про питання колоніалізму, як у політиці Сталіна щодо української житниці, так само й Путіна. Фактично тут теж йде мова про колоніалізм. Хоча, як ми знаємо, багато хто вважав, що сприйняття того, що Україна була колонією Радянського Союзу чи Росії, це не зовсім так, не зовсім відповідає дійсності. Але от всі ці справи, які ми сьогодні спостерігаємо, і питання Голодомору, говорять про колоніальне ставлення до України.

Л.Г.: Я хочу Вам сказати про те, що навіть на Заході, західна гуманітаристика  десятиліттями не розглядала Совєтський Союз як державу імперського типу. І це було саме внаслідок того, що парадокс Совєтського Союзу полягав в тому, що повністю вся пропаганда й ідеологія була ґрунтована на антиімперській, антиімперіалістичній і антиколоніальній риториці. Я думаю, що поляки це знають точно так, як і українці, що Совєтський Союз, що його характерна риса — те, що говорять, зовсім не означає, що воно реально так є. А можливо, воно означає з точністю до навпаки.

Н.О.: Ну, Радянський Союз боровся «за мир у всьому світі», як ми знаємо.

Л.Г.: (Сміється) За права людини, за рівність. Ну, одним словом, все чого не було, все на рівні гасел проголошувалося. І коли в 1991 році Совєтський Союз розпався, і на його теренах постала низка національних держав, то західна гуманітаристика і такий науковий напрям як імперіологія, почали дуже серйозно вивчати Совєтський Союз вже з погляду імперії. І дуже багато речей, які раніше не могли пояснити, стали застосовуванням от цієї методології імперіології, постколоніальних студій допомогли це зробити.

Ну, стосовно Голодомору. Досить часто можна почути — «яка різниця?». Колективізація ж була, що в Україні, що в Росії. Ну, яка ж різниця? А от різниця є. Вона полягає в тому, що Україна ніколи не окупувала російську територію, не нищила національну державу Росії, а Росія це зробила. Тобто, коли розпалася Російська імперія і постала Польща, як національна держава зі своїми традиціями, постала й УНР як національна держава. Так ось, територія ця була окупована.

Майже мільйон солдат завели на територію України. І вони йшли ж не під комуністичним гаслами, розумієте. У мобілізованих селян російської глибинки, і це документально підтверджено, на запитання до них: «чому ти прийшов на Україну?», відповідь переважно була не така, що ми там прийшли комуну встановлювати.

Вони самі цю комуну ненавиділи. Але вони говорили: «потому что раньше была одна Россия, а сейчас поделились на большевиков и украинцев, а эти украинцы нам жить не дают. Хлеб весь у них». А крім хліба це ж були ще енергоносії: поклади вугілля і т.д. Це не тільки Україна.

Те саме стосується і Кавказу. І тому, якщо Ви навіть подивитися на рівень цієї пропаганди, то Ви побачите, що, фактично, завоювання України йшло не тільки під комуністичним, але й також під імперіалістичними гаслами. Потім далі, коли вже була створена Українська Совєтська Соціалістична Республіка, був привласнений суверенітет. Тобто, влада українська не могла розпоряджатися ресурсами.

Тобто, я вже трошки говорила про це, але ми знаємо, що багато розповідають в науці про те, що яскравий прояв колоніалізму стосовно Середньої Азії — це бавовняна, сільськогосподарська спеціалізація. Їм накинули бавовняну спеціалізацію для того, щоб витягати звідти сировину. Так було й з Україною. Про це просто мало хто знає, і дослідники раніше на це не дуже звертали увагу. Україні накинули зернову, пшеничну спеціалізацію, з метою поставок хліба на внутрішньосоюзні ринки. І от тут виникає ще одне питання.

Комуністичні практики однакові, але пограбування України не тільки, щоб вивозити збіжжя за кордон на експорт, але й для того, щоб піднімати Північ, Центральний промисловий район, який розвивався. Якщо Ви подивитися на абсолютну більшість наукової літератури, Ви будете здивовані — статистики детальної, скільки хліба з України забрали і вивезли в Росію, такої статистики нема.

Розумієте, її практично немає. Зараз науковці тільки почали цим займатися. І стало зрозуміло, що голод 1928-1929 року, в тому числі й тому, що збіжжя вивезли не на експорт, а і в Росію. Навіть в 1933 році, в січні, це вже пів Голодомору, десь близько 50% загальносоюзних хлібозаготівель падало на Україну. Більш за те, навіть в тих умовах з України вивозили хліб на північ. Навіть є документи ОГПУ, українського ОГПУ, де написано, що якщо ми зараз не припинимо вивезення хліба, то в березні в Україні буде голод. Тобто, це є натуральна експлуатація ресурсів.

Н.О.: Якщо говорити марксистською термінологією, ми говоримо зараз про «базис», а «надбудовою» була власне «велікая русская культура», «прогресивний російський народ», який під своєю орудою, власне, організував інші народи і вів їх до «світлого майбутнього».

Л.Г.: Також величезне значення має і мова. Наш дослідник Рябчук вважає, що для України чорною шкірою була її мова. Тобто, якщо подивитися на маргіналізацію української мови, і переведення її в розряд непрестижної, непотрібної. Поряд з цієї совєтизацією все було направлено на те, щоб, фактично, нищити оцю українську ідентичність поза совєтським проєктом, а совєтський проєкт — це передовсім проект Пушкіна, Лєрмонтова і т.д.

Поза цим українці для цієї держави були непотрібні. Ну, тому й з’являлися оці етнофалізми відомі. Спочатку «мазепинці», а потім «петлюрівці». Наша доба, коли ми говоримо про колективізацію, «петлюрівці», але потім «бандерівці», а сьогодні «укронацисти». Етнофалізм для позначення ідентичності поза рамками проєкту «рускаго міра», «велікай Росіі».

Автор:  Назар Олійник;  Польське радіо