Як в Україні притягують до відповідальності тих, хто веде бізнес на окупованих територіях

Журналісти кіровоградського порталу “Гречка“ дослідили як протягом останніх трьох років формувалися та змінювалися тенденції щодо покарання людей за економічний колабораціонізм. Також з експертом із Міжнародного гуманітарного права Андрієм Яковлєвим вони проаналізували чинну судову практику з притягнення людей до відповідальності на предмет відповідності принципам МГП.

Економічний колабораціонізм у законодавстві

Український Кримінальний кодекс має низку статей, які передбачають покарання за фінансову взаємодію чи матеріальну допомогу агресору. Тобто майже аналогічний склад злочину  прописаний у різних конфігураціях в низці статей ККУ.

Наприклад, статті про фінансування тероризму чи участь у терористичній організації передбачають покарання за надання активів чи сприяння терористичній організації.

На початку 2022 року до ККУ внесли дві нові статті: про колабораціонізм та пособництво державі-агресору. В обох також ідеться про допомогу агресору, у тому числі фінансову.

Так, частина 4 статті 111-1 ККУ щодо колабораціонізму включає: передачу матеріальних ресурсів окупантам, та/або ведення господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора. За такі дії передбачений штраф, позбавлення волі на строк від 3 до 5 років. Також людині можуть заборонити обіймати певні посади на строк від 10 до 15 років та з конфіскацією майна.

Вже за статтею 111-2 ККУ про пособництво державі агресору, яка також передбачає передачу матеріальних ресурсів, можуть ув’язнити від 10 до 12 років та позбавити права займатися певною діяльністю від 10 до 15 років з конфіскацією майна.

Ми вирішили дослідити судову практику саме щодо економічного колабораціонізму, який має найбільш чіткий склад злочину щодо економічної взаємодії.

З Реєстру судових рішень вдалося з’ясувати, що з березня 2022 року й по вересень 2024 року українські суди винесли вже понад 80 вироків за частиною 4 статті 111-1 ККУ. Наш підрахунок показав, що у 2022 році в Реєстрі оприлюднили 20 вироків за вказаною частиною статті про колабораціонізм, у 2023 – 42, й станом на вересень 2024 – 19.

Далі розповімо про найбільш яскраві приклади з досліджених вироків.

Продаж метеорологічного обладнання в росію

Франківський районний суд Львова 17 липня 2024 року засудив Романа Дубіля, співзасновника підприємства «Техприлад». Фірма займається виготовленням та реалізацією гідрометеорологічного обладнання для вимірювання, дослідження та навігації.

Згідно з матеріалами справи, вказана компанія ще з 2014 року співпрацювала з російським підприємством «Моноліт», постачала йому обладнання. Після повномасштабного вторгнення рф попри заборону Кабміну та Нацбанку на економічні зв’язки з агресором, фірма продовжила співпрацю.

Як встановило слідство, обвинувачений налагодив обхідну схему постачання товару до росії. Обладнання нібито купувала турецька фірма через транспортну компанію у Болгарії. Насправді ж відвантаження було до рф.

Усього таким чином українське підприємство продало до Росії протягом 2022-2023 років обладнання на понад 800 тисяч доларів. При цьому російська фірма своєю чергою співпрацювала з іншими держпідприємствами та установами рф, платило податки до російського бюджету.

Обвинувачений розкаявся та уклав зі слідством угоду про визнання винуватості.

Цікаво, що прокурор у справі зазначав на суді, що підприємство, яке очолює обвинувачений, має важливе значення для оборонного комплексу України, адже виробляє продукцію, яка, в тому числі використовується для потреб захисту України. Прокурор просив суд не застосовувати обвинуваченому додаткове покарання у вигляді заборони займатися підприємницькою діяльністю та не конфісковувати майно. Мовляв, це унеможливить роботу підприємства, порушить виробничі процеси, якими підсудний багаторічно керував, та призведе до простою і втрати досвідченого персоналу, залученого у виробництво. Також фірма не зможе виробляти продукцію, яка необхідна для України в умовах ведення щодо неї агресивної війни.

У підсумку суд пристав на аргументи прокурора й затвердив угоду. Роману Дубілю присудили лише штраф у сумі 170 тисяч гривень.

Передали трактор та ключі від авто

Такі ж штрафи, але водночас заборони обіймати посади у владі та конфіскацію отримали Юрій Линник з Харківщини та Андрій Покусай з Київщини. На відміну від історії підприємцем Дубілем, який продав до росії обладнання на понад 800 тисяч доларів, інкриміновані порушення вони вчинили в окупації.

Як ідеться в матеріалах справи, у березні 2022 року росіяни захопили село Глібівка Вишгородського району Київщини. Шестеро військових затримали місцевого жителя Андрія Покусая та забрали його авто. Надалі відвезли його до інших односельців, у яких також вимагали їхню машину. При цьому Покусай попросив, аби люди віддали ключі.

Чоловік підтвердив ці обставини, визнав провину. Потерпілі на суді розповіли, що бачили Покусая в оточенні росіян, він повторив їхню вимогу віддати ключі. Слідство наполягало, що чоловік так вчинив, аби мати лояльне ставлення від росіян. Втім із тексту вироку не відомо, чи він дійсно мав привілейований статус в окупантів. На суді також не досліджували, чи він не діяв під примусом. Детальна позиція захисту у вироці не викладена.

Суд присудив Андрію Покусаю штраф у 170 тисяч гривень, на 10 років заборонив обіймати посади в органах місцевого самоврядування та держвлади. При цьому суд дослухався до його прохання й конфіскував лише його майно, залишивши йому будинок та земельну ділянку. Також суд взяв до уваги, що підсудний мав тяжку хворобу.

Юрій Линник очолював службу охорони на агропідприємстві у Куп’янському районі Харківської області. Під час окупації у березні 2022 року, каже слідство, він добровільно з ідеологічних мотивів передав російським військовим склади й техніку агропідприємства. Чоловік розкаявся й уклав угоду зі слідством. Згідно з нею погодився на узгоджене покарання у вигляді штрафу. Суд в підсумку у присутності адвоката затвердив цю угоду та присудив йому штраф 170 тисяч гривень із забороною на 11 років працювати у владі. Також суд ухвалив конфіскувати його майно.

Як бачимо, штраф можна отримати як за багатотисячну схему обхідної торгівлі з агресором, так і за разову передачу матеріальних ресурсів в окупації. При цьому із наведених вироків відомо, що в суді не досліджували, чи люди не діяли під примусом. Натомість підсудні уклали угоди зі слідством, що передбачає скорочений судовий розгляд.

Медичний центр в окупації

Валентина Кобелєва – власниця приватного медичного центру «Аркада», що діяв у Куп’янському районі Харківської області. Також вона обрана депутаткою Куп’янської міськради.

Як ідеться в матеріалах справи, протягом окупації у 2022 році, вона продовжила роботу Центру й зареєструвала його в податкових органах окупаційної влади.

Жінка визнала провину. Вона розповіла у суді, що її підприємство працює вже понад 20 років, вона має значний штат медиків. Після повномасштабного вторгнення Центр кілька днів не працював. Але згодом люди почали приходити зі скаргами на здоров’я, адже державна поліклініка на той час вже була зачинена. Тож жінка вирішила продовжити надання медичної допомоги. За її словами, з червня 2022 року представники окупаційної влади почали вимагати зареєструвати бізнес у їхній податковій, погрожували, що все відберуть. Зрештою їй довелося підписати документи, проте податки до російського бюджету вона не сплачувала. Пояснила, що побоювалася за власне життя та колектив. Її адвокат також вказував, що жінка не мала можливості виїхати з окупованого міста, проте суд не взяв ці відомості до уваги, адже інші місцеві евакуювалися.

Свідки з-поміж колег та односельців підсудної підтвердили, що Центр «Аркада» працював в окупації й що росіяни вимагали, аби власниця зареєструвала його за їхнім законодавством. Також очевидці пояснили, що в умовах окупації не працювали медичні заклади й аптеки.

Суд визнав Валентину Кобелєву винною та засудив до 3 років позбавлення волі. Також на 10 років заборонив їй займатися господарською діяльністю й конфіскував майно. У справі призначили апеляційне слухання. Оскарження подали як захист, так і прокурор.

Андрій Яковлєв, адвокат та експерт з Міжнародного гуманітарного права, у коментарі нашому виданню розповів про принципи МГП щодо переслідування медиків.

– МГП каже, що медики повністю захищені від кримінального переслідування за діяльність на окупованій території. Медики – це єдина категорія, яку заборонено притягувати до відповідальності. Звісно, слідство говорить, що йдеться саме про керівника медичної установи, менеджера. Але часто буває так, що медик і очолює заклад. А по-друге, я чесно кажучи вважаю, що поняття медичного персоналу варто розглядати у ширшому контексті й враховуючи поточну реальність, – говорить експерт.

Адвокат нагадав – моніторингова місія ООН з прав людини вказує, що на окупованих територіях мають надаватись основні послуги населенню. Медична допомога належить до таких послуг.

– Подумаймо, чи можна надати медичну допомогу без менеджменту й стаціонару? Тобто медик не може надати допомогу, якщо лікарня кимось не менеджериться: не опалюється, не освітлюється. Коли ми притягуємо до відповідальності керівників медичних закладів, чи власників медичного бізнесу, що надає первинну допомогу, фактично забороняємо здійснення будь-якої медичної діяльності на окупованій території, – пояснює Андрій Яковлєв.

Торгова база  

Сергій Ганус з Куп’янська як фізична особа підприємець продавав побутову хімію і харчі. На його торговельній базі, що мала п’ять складів, з 2005 року працювало близько 50 людей.

За даними слідства, після окупації міста, протягом 2022 року він вів бізнес у взаємодії з росіянами. Зареєструвався у їхній податковій, реалізував товари з Білорусі та так званої «ДНР».

Чоловік розповів на суді, що розпродавши товари українського виробництва, на базу завозив харчі з так званої «ДНР» та Білорусі. Пояснив, що давав людям змогу розраховуватися як гривнями, так і рублями. У цей період на його підприємстві працювало близько 20 людей.

Підсудний розповів, що представники окупаційної адміністрації змушували його оформити у них відповідний патент на ведення бізнесу. У випадку відмови погрожували забрати до підвалу.

Він доводив, що продовжив працювати в окупації, аби в людей, які лишилися у Куп’янську, були харчі й речі першої потреби. Роздавав їм гуманітарку. Планував із дружиною виїхати з міста, роздавши весь товар.

На суді допитали свідків – працівників бази та місцевих жителів. Охоронець підприємства розповів, що підсудний відкрив торговельну базу за наполягання колективу. Підтвердив, що продавались українські товари, інколи завозили російські. Людям давали змогу розрахуватися гривнями. Також приходили скуплятися російські військові, які платили рублями. Власник бази, зі слів свідків, інколи роздавав місцевим продукти, дозволяв заряджати телефони від генератора.

У підсумку суд засудив чоловіка до 3 років позбавлення волі, на 10 років заборонив займатися господарською діяльністю та конфіскував майно. В справі була апеляція. Прокурор просив про тяжче покарання – у вигляді 5 років позбавлення волі, а захист – про пом’якшення вироку. Харківський апеляційний суд 19 серпня 2024 року змінив вирок суду першої інстанції та присудив чоловіку штраф 170 тисяч гривень замість ув’язнення.

Бізнес у самопроголошеній «ДНР»

У дослідженій нами судовій практиці є чимало прикладів справ щодо підприємців, які вели бізнес з так званою «ДНР», ще до початку повномасштабного вторгнення.

Так, Шевченківський районний суд Києва 10 липня 2024 року засудив Володимира Носачова, співвласника компанії-провайдера «Соніко-Связь». Як встановило слідство, це підприємство з 1998 року працювало у Донецьку. Коли місто захопили бойовики так званої «ДНР», компанія продовжила свою роботу, а після 2022 року зареєструвалася у російській податковій. Серед клієнтів провайдера були й окупаційні органи влади.

Носачов визнав провину. Він уклав з прокуратурою угоду про визнання винуватості. За цією угодою він зобов’язався сплатити 1 мільйон гривень на допомогу ЗСУ через спецрахунок Нацбанку та погодився на 5 років позбавлення волі з умовним покаранням. В підсумку суд затвердив цю угоду та присудив 5 років ув’язнення від відбуття яких звільнив. Іспитовий термін складає 2 роки. Також Носачову на 10 років заборонено обіймати керівні посади в суб’єктах господарювання.

Які тенденції у вироках судів?

Ми переглянули десятки вироків, які суди ухвалили за економічний колабораціонізм впродовж 2022-2024 років. На основі цього аналізу виокремили найбільш типові тенденції та проаналізували їх з експертом на відповідність міжнародному гуманітарному праву.

Зокрема ми помітили, що на початку 2022 року, коли справи за частиною 4 статті 111-1 ККУ про економічний колабораціонізм почали надходити до судів, більшість із них стосувалися порівняно дрібних порушень. Йшлося переважно про окуповані території Сумської області, де громадяни надавали російським військовим харчі, алкоголь чи цигарки. Більшість із цих засуджених визнали провину й відбулися незначними штрафами.

Ще одна тенденція стосується розгляду справ щодо обвинувачених, які знаходяться на тимчасово окупованих українських територіях. У більшості проваджень, які розглянули заочно, обвинуваченим, які передавали окупантам матеріальні ресурси чи очолили підприємства, які росіяни підпорядкували собі, суди винесли покарання за найвищою мірою, передбаченою інкримінованою статтею. Вони відбуватимуть покарання після затримання. І якщо ув’язнення лишається під питанням, адже ці люди можуть виїхати до росії, то конфіскація їхнього майна цілком можлива після деокупації українських територій.

Що ж до решти вироків, то можна виокремити такі групи справ щодо:

• підприємців, які знаходились в Україні та проводили підприємницьку діяльність з Росією в обхід законодавства;
• власників бізнесу, які продовжили працювати на тимчасово окупованих територіях України, зайнятих з початку 2022 року;
• підприємців, які працюють на окупованих територіях ще до початку повномасштабного вторгнення;
• посадовців чи громадян, які під час окупації за різних обставин передавали окупантам майно чи ресурси.

Держполітика і національна безпека

Як дотриматися балансу, захищаючи національну безпеку й водночас не досягти згубного ефекту для економіки, відправивши за ґрати увесь бізнес, що опинився в окупації? До того ж якщо врахувати плани України з деокупації всіх територій, включно з тими, що зайняті ворогом ще в 2014 році? Ми запитали про це Андрія Яковлєва, адвоката й експерта з Міжнародного гуманітарного права. Аналізуючи чинне законодавство, яке передбачає покарання за економічний колабораціонізм, експерт наголошує – державі варто було б подбати про певний перехідний період.

– Після 2014 року, коли росія розпочала агресію, співпрацювати з нею було морально складно й багато хто відмовився. Але заборони не було. Проте з березня 2022 року заборона стала тотальною. За продовження співпраці передбачається кримінальна відповідальність, – нагадує Андрій Яковлєв. – Тепер подумаємо наскільки ця стаття якісна з позиції того, що бізнес має значний штат, певне виробництво. В один момент держава каже, що треба припинити бізнес. При цьому не передбачає якийсь перехідний період, аби це підприємство ліквідували чи змінити. У результаті все треба закрити. Але в бізнесі так не буває. Адже є звітність, яку здають протягом певних періодів, працівників необхідно звільнити, дотримуючись законодавчих процедур, виплатити зарплати.

За словами експерта, варто взяти на озброєння практику інших держав, які свого часу ліквідовували прояви окупації. Можливо, замість обов’язкового кримінального переслідування варто впровадити певні люстраційні заходи, які б, наприклад, обмежували право обіймати посади у владі чи зобов’язували декларувати факти співпраці з ворогом.

Автор: Анастасія Зубова

Джерело: Інформаційний портал Кіровоградщини – Гречка