КАЗКАРІ З ДПА

1 вересня минулого року донецькі першокласники урочисто йшли додому з подарунком від Державної податкової інспекції. Книжка була видана під орудою відомого геолога Миколи Азарова і вона мала вигляд абетки Буратіна – з великими буквами та яскравими малюнками. “Казка про податки” – читали по складах діти й допитувалася у батьків, що ж то за казкові люди, які заповзято пильнують державну копійку.

А от донецький хлопчик Сашко Ополєв не питає, хто такі податківці. Це він усвідомив ще рік тому, коли стояв попід стінами Донецького обласного суду з транспарантом, вимагаючи звільнення з Ізолятора тимчасового утримання свого батька, підприємця Володимира Ополєва, власника невеличкого кафе та міні-пекарні в мікроскопічному містечку Вугледар, що під Донецьком. Знає Сашко ціну азаровським казкам.

“Штука баксів” за рік ув”язнення – отака арифметика

Ще й п’яти років не минуло, як Україна була ощасливлена новим органом, який виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції – податковою міліцією. І тепер маємо те, що маємо – кожного року новостворений орган порушує близько десяти тисяч кримінальних справ, з яких 90% самотужки й закриває — за відсутністю складу злочину, решту – десь так 900-1000 справ – передає до суду, де обвинувачувальним вироком завершується 50-100 справ. У різні роки дані можуть бути дещо іншими, але порядок цифр саме такий – 99,0 – 99,5% кримінальних справ податкова міліція порушує незаконно проти невинуватих людей. Ну, щодо тих 90% справ, які спочатку порушують, а потім закривають на стадії досудового слідства – з ними зрозуміло. Добрі люди кажуть, що у таких випадках справу порушують, аби пізніше закрити — з розрахунку “штука баксів за рік можливого ув’язнення”. Причому, порушують такі справи, як правило, проти абсолютно невинуватих осіб або за неіснуючими фактами (щоби не було ускладнень при закритті провадження). Також усе ясно й з отим 1 відсотком засуджених – можливо, дехто з цих людей дійсно скоїв злочин. А от що приводить на лаву підсудних тих 9% нещасних, кримінальні справи відносно яких закінчуються повним виправдовуванням у суді? Чому азаровські пінкертони, часто-густо розуміючи відсутність судової перспективи таких справ, носять на затвердження в прокуратуру обвинувачувальні висновки? І чому прокуратура ті висновки затверджує? Невже тільки через відсутність пропозиції хабара?

Спробуємо розібратися в причинах такої ситуації на прикладі кримінальної справи, яка тягнеться вже понад півтора року, й завершення якої не видно – так званої “справи Ополєва”, що поступово перетворюється на гучний податковий скандал у Донбасі, в якому, як море в краплині води, відбилися відповіді на питання, поставлені вище.

До першоджерел

“УК” вже розповідала про витоки “справи Ополєва” — про те? як підприємець відкрив пекарню в шахтарському містечку Вугледар на паях з двома панами, один з яких згодом виявився заступником Мар’їнського міжрайонного прокурора Ігорем Марченком, а другий – керівником напрямку боротьби з корупцією в Донецькій області ГУБОЗ МВС України Борисом Плотницьким. Втративши залишки розуму від вигляду свіжої копійки, комерсанти в погонах оголосили Ополєву, що той є їхнім рабом і за свою свободу має заплатити 20 тисяч доларів, а як не погодиться, його відправлять за ґрати – була б людина, а справа знайдеться. Але перед розправою треба було вилучити у Ополєва всі документи, що свідчили про незаконний бізнес високих правоохоронців. Через це й розпочалася “казка про податки” для Володимира Ополєва. Якщо у школярів її початок – 1 вересня 2001 року, то у Ополєва — 16 травня 2000-го. Саме в цей день до його кафе завітав оперуповноважений податкової міліції Мар’їнської об’єднаної Державної податкової інспекції Володимир Коваленко та запропонував віддати йому документи. Абсолютно всі. Просто так. Без будь-яких на те законних підстав. Оперуповноваженого урочисто виставили за двері.

А за тиждень по тому, 24 травня, у підприємця Ополєва виявився заблокованим рахунок у відділенні Ощадбанку. Довелося писати запит до Мар’їнської ОДПІ в надії, що там знають, що трапилося. У Мар’їнці знали. Щоправда офіційної відповіді Ополєв чекає досі, а неофіційно йому шепнули – якщо не хоче мати клопоту, треба принести та віддати всі свої документи начальнику відділу податкових розслідувань податкової міліції Лідії Білецькій. Це вона надіслала в Ощадбанк розпорядження про блокування рахунку. Може людина, не така наївна як Ополєв, зрозуміла б одразу що до чого, і документи б віднесла. Оті, що з портретами закордонних президентів, і які так полюбляють вилучати доблесні податківці. Та Ополєв вирішив інакше – став писати запити, звертатися за роз’ясненнями, вимагати копію розпорядження про зупинення операцій по рахунку. Відповіді від начальника ОДПІ Анатолія Дяченка підприємець не дочекався, а тому, смачно плюнувши, відніс у податкову на початку серпня коробки з першими-ліпшими документами, які вручив Білецькій.

16 серпня 2000 року рахунок розблокували, і тільки 22 серпня Білецька та старший ревізор-контролер відділу податкових розслідувань Ірина Куліковська виписали собі посвідчення на право проведення виїзної перевірки тих самих документів. Хоча перевірка й називалася виїзною (власне, інших і не буває – документи платника податків перевіряють тільки на місці їх постійного перебування), та виїжджати податковим міліціонерам у Вугледар довелося тільки раз – 21 вересня 2000 року. Це сталося після того, як Білецька переконалась, що в одержаних від Ополєва коробках з документами немає тих, що були замовлені прокуратурою. Отоді вона у компанії з І.Круліковською та В.Коваленком заявилася на пекарню. Оскільки двері було не зачинено, полякавши пекарів та вагітну бухгалтера, представники влади вигребли всі знайдені папери, не обтяжуючи себе наявністю законних підстав для цього, але й не склавши списку вилученого – наразі відомо лише загальну кількість аркушів. А бухгалтерові підприємця начальник відділу податкових розслідувань порадила на майбутнє дружити не з прокуратурою, а з податковою міліцію, тоді й документи вилучати не будуть. Як стверджує бухгалтер, було названо й ціну податкової дружби – 200 доларів.

Податкові письменники

Та, очевидно, оскільки Ополєв не проявив належного прагнення дружити з податківцями, ті взялися писати акт перевірки. Вісім тисяч вилучених аркушів в Мар’їнській податковій ніхто перевіряти не став – навіть коробки не розкривали. А оскільки в книзі доходів та витрат підприємця (так званий журнал форми №10) вичитали, що Ополєв придбавав по бартеру (в обмін на порожні пляшки) для своєї кав’ярні вино у ВАТ “Массандра”, взяли та й написали: «…установлен факт реализации бутылок ЧП Ополевым В.Г. в адрес ПАО «Массандра» на сумму 78006,44грн. за период с 01.01.99г. по 01.04.2000г… Одновременно, за отгруженные бутылки ЧП Ополевым В.Г. было получено вино на сумму 74332,44грн., что нашло свое отражение в книге учета доходов и расходов предпринимателя. По данной операции возникает валовой доход по отгрузке бутылок, который следовало отнести в состав валового дохода и указать в Декларации о доходах предпринимателя. Расходы же, связанные с получением этого дохода не возникают. Таким образом, ЧП Ополевым В.Г. сокрыт объект налогообложения – валовой доход в сумме 65005,37грн. (78006,44-13001,07 (сумма НДС))».

Тобто, якщо підприємець бере кредит, купує на 78 тисяч гривень порожніх пляшок, везе їх у Крим, обмінює без жодної націнки на вино вартістю 74 тисячі (на решту суми завод розрахувався с Ополєвим вже після перевірки), то під час завантаження пляшок у машину («по отгрузке бутылок» — пишуть підлеглі видатного геолога) на підприємця має пролитися золотий дощ в 65 тисяч гривень. Але особливо зворушливо виглядає “розрахунок” т.зв. недоїмки по ПДВ – суму відвантажених пляшок мар’їнські митарі просто розділили на шість і одержали 13 тисяч з копійками. А взявши ще й прибутковий податок з отих міфічних 65 тисяч «сокрытого дохода» (який, тим не менш, «нашел свое отражение в книге учета доходов и расходов») вивели, а точніше, списали зі стелі, недоїмку на загальну суму в 26 тисяч гривень. Окремо хочу наголосити – процитований вище витяг є єдиним місцем в акті перевірки, де пояснюється походження недоїмки, все інше – описова частина. Причому, до продажу вина в кафе жодних претензій у податківців немає – як показала зустрічна перевірка в ВАТ “Массандра”, кожна одержана пляшка була оприбуткована, а пізніше продана з вибиттям касового чека.

Можливо, якби знали нерозлучні Л.Білецька та І.Круликовська, що доведеться їм за той акт по судах ходити, то спочатку б прочитали, що написали, перш ніж ставити підписи. Але було не до того – кожного тижня в Мар’їнку приїздив колишній заступник міжрайонного прокурора (на той момент вже переведений слідчим в прокуратуру Кіровського району Донецька) І.Марченко, який делікатно цікавився, чи довго ще займатиметься випічкою хліба його колишній партнер по бізнесу. Ясна річ, начальник податкової міліції Віктор Рябко не міг залишитися байдужим до прохань брата по зброї. На допомогу Марченкові виділяється оперуповноважений податкової міліції Ігор Коломийцев, разом з яким та другим партнером по бізнесу – Б.Плотницьким – Марченко спочатку катує підприємця в гуртожитку Донецького ПТУ №120 та вимагає розписку на 20 тисяч доларів, а потім, взявши чотирьох бритоголових “пацанів” та пару міліціонерів у формі, наприкінці жовтня 2000 року приїздить у Вугледар і власноручно навішує замок на двері пекарні. Переляканих пекарів просто виставляють на вулицю.

Ополєв той замок знімає і попри все продовжує працювати. Такого нахабства Рябко стерпіти не може й направляє у Вугледар цілий автобус податкових міліціонерів, які 23 листопада того ж 2000 року опечатують пекарню від імені Мар’їнської ОДПІ, заходять у кафе Ополєва та про всяк випадок забирають у реалізатора весь виторг.

Даремно Ополєв писав скарги та звернення безпосередньо начальникові Мар’їнської ОДПІ Анатолію Дяченкові і його донецьким босам. Даремно звертав увагу на беззаконня податківців та сміховинність висновків документальної перевірки, просив провести її повторно. Відповідь пани з податкової складають досі. Мабуть, добирають слова, гідні ситуації.

Розгул податкової законності

Ополєв переходить у наступ — подає позов до арбітражного суду Донецької області про визнання недійсним рішення ОДПІ про стягнення недоїмки. Але податківці без бою не здаються. 30 листопада 2000 року постановою слідчого Слідчого відділу Мар’їнської ОДПІ Віталія Степаненка проти Ополєва порушують кримінальну справу за ознаками ст.148-2 ч.3 КК України, 4 листопада справу передають слідчому Ірині Вишневській, яка 20 листопада направляє в арбітражний суд клопотання про зупинення розгляду справи до завершення кримінального розслідування.

Клопотання суддею Людмилою Ушенко відхиляється. Водночас суддя з”ясувала, що інкриміновану підприємцеві операцію Л.Білецька з І.Круліковською не перевіряли, перевіряти не могли і жоден документ в очі не бачили, як і облікові регістри підприємця – все це знахолось у Ополєва вдома і було надане лише в судове засідання. Жодна з наведених в акті цифр дійсності не відповідає – підприємець, взявши кредит, закупив пляшок не на 78 тисяч, а на 200, не в 1999-му році, а роком раніше, повністю відбивши цю операцію в податковій декларації по ПДВ, тим більше, що по цій операції виникає не податкове зобов’язання, а навпаки – податковий кредит в сумі близько 35 тисяч гривень.

Через півтора місяці після порушення карної справи Вишневська звільняється з ОДПІ й, так і не висунувши Ополєву обвинувачення, виїжджає на заробітки до Італії, повернувши матеріали справи начальникові Слідчого відділу Олегу Линнику. Не скористатися такою нагодою мар’їнські митарі просто не могли. І оскільки ось-ось арбітражний суд мав винести рішення за позовом Ополєва, начальник податкової міліції Рябко іде ва-банк – позаяк завдяки газетярам про податкове беззаконня щодо Ополєва знала вся область і розплата за незаконне порушення кримінальної справи проти підприємця була неминучою, вину за це вирішили скинути на відсутню Вишневську. У середині січня минулого року постанова про порушення кримінальної справи за підписом Степаненка знищується, а натомість виготовляється нова, де за вказівкою Рябка та Линника слідчий Степаненко підробляє підпис Вишневської, після чого приймає справу до свого провадження. Уговорити Мар’їнського міжрайонного прокурора Едуарда Шевченка, близького друга та колишнього однокашника Марченка, замінити копію постанови, що знаходиться в прокуратурі, було справою техніки.

Між тим, у арбітражному суді, перед самим оголошенням рішення точка зору судді зазнає раптової зміни. Можливо, причиною метаморфози, що трапилася з суддівською правосвідомістю, стало відвідування кабінету судді Ушенко начальником податкової міліції Рябком, яке трапилося 31 січня 2001 року. Про що вели переговори суддя та податковий начальник достеменно невідомо, але в наступному судовому засіданні 8 лютого 2001 року суддя Ушенко в присутності журналістів оголошує ухвалу про перенесення слухання справи через хворобу представника Ополєва, після чого залишається в кабінеті з Білецькою та Круліковською і пише ухвалу зовсім іншого змісту – про зупинення розгляду господарської справи до завершення кримінального провадження. Одночасно суддя потайки від позивача долучає до матеріалів господарської справи, минаючи канцелярію суду, два, так би мовити, “документи” – ніким не завірену копію фальшивої постанови про порушення проти Ополєва кримінальної справи та ніким не завірену копію “протоколу виїмки документів” аналогічного ґатунку, де підпис Вишневської підробила Білецька. Мотив зупинення провадження: представники відповідача не можуть ознайомитися з документами позивача Ополєва, оскільки ті документі в них вилучено слідчим і долучено до матеріалів кримінальної справи.

”Відмовитися від захисника відмовився”

Наступного дня Ополєва вперше (через два з половиною місяці після порушення справи) викликають до Мар’їнської ОДПІ, але слідчий В.Степаненко пред’являти обвинувачення не поспішає, натомість оголошує постанову про притягнення як підозрюваного (у справі, порушеній проти самого ж підприємця!) і обирає Ополєву запобіжний захід – підписку про невиїзд. Через чотири дні, 13 лютого 2001 року Ополєва знов викликає Степаненко, який лагідно обіцяє протримати підприємця у в’язниці доти, доки той не відкличе свій позов з арбітражного суду. Ополєв відмовляється, після чого слідчий одягає на нього наручники та, оскільки у донецькому СІЗО №5 Ополєва не приймають без санкції прокурора на арешт, відвозить в Ізолятор тимчасового утримання Донецького міськуправління міліції.

Того ж дня батьки та співробітники Ополєва прибувають до прокурора Шевченка з вимогою негайно звільнити затриманого, відносно якого вже п’ять днів діє постанова про обрання підписки про невиїзд. Прокурор розводить руками та пояснює, що санкцію на арешт він не давав і не дасть, але слідчий є самостійною процесуальною одиницею і прокурор не має права втручатися в його роботу – якщо Степаненко вважає за потрібне тримати Ополєва в ІТУ – так тому і бути.

14 лютого батько Ополєва подає скаргу на затримання сина до Мар’їнського райсуду, але суддя її не розглядає, посилаючися на те, що Степаненко не може з’явитися в судове засідання через завантаженість по службі. 16 лютого рідні та знайомі Ополєва виставляють пікет у стін Донецького обласного суду з вимогою розглянути скаргу. Тринадцятирічний син Ополєва стоїть цілий день з транспарантом попід вікнами голови обласного суду і свого-таки домагається — скаргу розглянули того ж дня. Мар’їнський суд своїм рішенням визнає затримання незаконним з негайним звільненням Ополєва з ІТУ. Але Степаненко, отримавши на руки два примірники рішення (один – для долучення до матеріалів кримінальної справи, другий – для вручення Ополєву), знищує обидва (в матеріалах кримінальної справи рішення відсутнє, наявна в редакції копія була зроблена на прохання автора в суді за архівним примірником). Навзамін виконання рішення суду Степаненко привозить Ополєва в стані гіпертонічного кризу на допит в податкову міліцію. Там від нього домагаються підпису під двома документами – заявою про відмову від захисника та про відкликання позову з арбітражного суду. Ополєв відмовляється знову, після чого Степаненко пише постанову про відмову від захисника, де замість підпису підозрюваного стоїть автограф слідчого і фраза “Ополев от подписи отказался”. На підставі цього “документа” протягом усього попереднього слідства до участі в справі не допускався захисник, у тому числі як при пред’явленні обвинувачення, так і при ознайомленні обвинуваченого з матеріалами справи в порядку ст. 218 КПК.

Доки Ополєв розмірковував над примхами долі за ґратами ІТУ, Степаненко, розуміючи чим уся ця історія може для нього закінчитися, часу не гаяв. До участі в справі притягуються в якості свідків відома вже пара — Білецька й Круліковська, які допитуються слідчим відносно обставин, що стали їм відомі при виконанні функцій представників ОДПІ в арбітражному суді(!).

Оскільки жоден інший співробітник ОДПІ не погодився підтвердити факт недоїмки, а про бухгалтерську експертизу годі було й думати (не для того зупиняли провадження в арбітражнім суді), постановою від 13.02.01 Степаненко доручає(!) свідкам Білецькій та Круліковській провести повторну документальну перевірку діяльності Ополєва (який в той час знаходився в ІТУ), для чого передає(!!) оцим свідкам матеріали справи з письмовими вказівками: “установить, какова сумма сокрытого подоходного налога в 1999-2000 гг., какова сумма сокрытого налога на добавленню стоимость в 1999-2000 гг”.

Цього разу перевірка зайняла один день, 15.02.01 свідки складають новий акт перевірки, де довелося визнати, що відвантаження чого б то не було, у тому числі й пляшок, ніяк не може породжувати доходів у громадянина – ані явних, ані прихованих. Тому свідки міняють місцями 78 і 74 тисячі – тепер, виявляється, «сокрытый доход» треба рахувати не від вартості відвантажених пляшок, а від вартості одержаного вина (оприбутковування якого, за твердженням самих же податківців, повністю відбито Ополєвим в усіх облікових регістрах і підтверджено зустрічною перевіркою в ВАТ “Массандра”). Щоправда, повторні податкові перевірки не допускаються, та це не завадило начальникові Мар’їнської податкової міліції Рябкові 15.02.01 підписати дивний документ під назвою “постанова” про внесення змін у те саме податкове рішення, яке стало предметом арбітражного позову й на підставі якого було порушено кримінальну справу. У такий спосіб 16 лютого 2001 року Ополєву оголошують обвинувачення, після чого нарешті слідчий дозволяє його госпіталізувати, а сам сідає писати обвинувачувальний висновок на підставі свідчень Білецької та Круліковської.

Фальшивка – вона і є фальшивка

У цій ситуації Степаненкові нічого не залишалося, як 4 квітня 2001 року направити матеріали кримінальної справи прокуророві Шевченку для затвердження обвинувачувального висновку. Протягом півтора місяці в Мар’їнській міжрайонній прокуратурі не знали, що з тим висновком робити – принаймні ані прокурор, ані його заступник ставити свій підпис не наважувалися. Але довго це продовжуватися не могло – гортаючи в арбітражному суді матеріали зупиненої справи, автор цих рядків побачив копію фальшивої постанови про порушення кримінальної справи і розповів про це Ополєву. 15 травня підприємець подає до арбітражного суду клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, наступного дня кримінальна справа з оригіналами фальшивок раптово “знаходиться” в Мар’їнській прокуратурі, заступник прокурора підписує заднім числом обвинувачувальний висновок і три томи справи від гріха подалі негайно відвозять до Вугледарського міського суду. Разом з коробками, наповненими документами Ополєва, які без будь-якого опису вмісту просто звалюють в камері схову речових доказів.

Але Голова Вугледарського міського суду направляє в арбітражний суд Донецької області листа, яким інформує про свої сумніви щодо авторства підпису Вишневської та просить поновити провадження в справі за позовом Ополєва з тим, щоби встановити: чи була насправді недоїмка. Оскільки відповіді на своє звернення голова суду від колег з Донецька не дочекався, після допита свідка Білецької 17.10.01 виноситься постанова про повернення кримінальної справи по обвинуваченню Ополєва Мар’їнському міжрайонному прокуророві для проведення додаткового розслідування. Але з яких мотивів!

«О том, что операции по купле-продаже бутылок и вина между ЧП «Ополев» и ПАО «Массандра» проводились не с 1999 года, а с 20.04.1998 года, когда по накладной была закуплена бутылка на сумму 207460грн., при этом НДС составил 34576,67грн., который становится налоговым кредитом, установлено только в судебном заседании путем получения копий документов из арбитражного суда и они не исследованы на предварительном следствии… С учетом полученных документов провести документальную ревизию за период деятельности ЧП «Ополев» с 20.04.1998 и провести судебно-бухгалтерскую экспертизу, так как при возникшем у Ополева В.Г. кредите в сумме 34575 гривень и вменении в укрытии налога 26028 гривень государство осталось должно Ополеву В.Г. 8548 гривень… Провести выемку оригиналов документов с подписями следователя Вишневской И.З. за период, приближенный к периоду 30.11.2000 года до ее увольнения в 2001 году и провести почерковедческую экспертизу по вопросу: выполняла ли Вишневская И.З. подписи на л.д. 1 т.1; л.д. 100, 101-103 т.2… Выдать Ополеву В.Г. копии необходимых документов для ведения бухгалтерского учета и заполнения деклараций о доходах и возвратить все ненужные документы, приобщенные в виде папок без учета наличия в них документов и описи содержимого».

Прокуратура подає апеляцію, яка 26 березня 2002 року відхиляється Донецьким апеляційним судом. З єдиним, щоправда, зауваженням – з постанови суду першої інстанції вилучається пункт про призначення почеркознавчої експертизи з тих міркувань, що експертизу суд і сам може призначити.

І кинули щуку у річку …

Все це відбувається на тлі десятка судових справ, розпочатих Ополєвим проти податківців, які закривали пекарню, вимагали хабарz, влаштовували незаконні обшуки, тримали його у в’язниці. На скарги підприємця щодо податкового свавілля нарешті приходить довгоочикувана відповідь від 28.12.01 за підписом начальника відділу по боротьбі з корупцією та безпекою ДПА в Донецькій області І.Кливака : «Ваше обращение от 07.11.2001г. рассмотрено. В ходе проверки фактов, указанных в обращении, установлено, что прокуратурой в Донецкой области при рассмотрении вышеуказанных материалов оснований для возбуждения уголовного дела в отношении сотрудников Марьинской ОГНИ по признакам должностных преступлений добыто не было. Однако, сотрудники Марьинской ОГНИ своими действиями нарушили нормативные акты и приказы ГНА Украины, в связи с чем данные действия подпадают под компетенцию управления налоговой милиции. Таким образом, Ваше обращение направлено для рассмотрения и соответствующего реагирования руководству налоговой милиции области».

Тобто, підприємець пише про скоєні щодо нього податковими міліціонерами злочини, а йому у відповідь – про щуку та річку. І тепер скарги Ополєва в обласній ДПА розглядає отой самий Рябко, переведений в область з Мар’їнки після оприлюднення в місцевих газетах фальшивої постанови з підробленим підписом слідчого. Та невгомонний Ополєв не заспокоюється й проcить державних службовців роз’яснити, чи підтвердилися викладені в численних публікаціях факти беззаконня щодо нього? І врешті-решт отримує листа від начальника Мар’їнської ОДПІ А.Дяченка: «На Ваше письмо от 25.12.2001 года сообщаю, что публикации в газете не обязывают давать Вам каких-либо сообщений о проверках в отношении работников Марьинской ОГНИ». Отаке в них “соответствующее реагирование”. З огляду на подібну безкарність податкові міліціонери можуть не лише фальшиві постанови видавати, а йфальшиві гроші друкувати. При повному розумінні з боку прокуратури.

Як тут не пригадати новорічно-різдвяне поздоровлення найчеснішого, найсумліннішого, найзаконослухнянішого чиновника країни – самого головного начальника оцих білецьких, степаненків і рябків. Вдамося до цитування: “Побажаю всім нам, щоби спільне бажання – жити в європейській країні з мудрою та прогнозованою політикою, де найвищою цінністю є людина, її права та свободи – збулося в році, що наступає”. Спасибі, Миколо Яновичу. Я цю людину навіть знаю – бачив по телевізору.

Володимир БОЙКО, спеціально для УК

Читайте также: