Пішов за вовною, а повернувся стрижений…

Того вечора Женя* вирішила погуляти. Закінчився робочий тиждень – так чому б, дійсно, не піти розвіятися? Завтра – субота, на роботу поспішати не треба. І пішла дівчина в кафе. На жаль, до її прикрості там нікого зі знайомих не виявилося. Не радував навіть улюблений сік, який Женя попивала з келиха через трубочку. До самого закриття в кафе так ніхто й не з’явився. Тоді дівчина вирішила піти до іншого розважального закладу, яке закривається пізніше. Але й там нікого зі знайомих не зустріла. Зі вкрай зіпсованим настроєм дівчина відправилася додому. Не знала вона, що цей вечір для неї так просто не закінчиться. 

Січневий мороз трохи щипає щоки, скрипить під ногами сніг. Підходячи до свого будинку, дівчина по «мобілці» подзвонила додому, заспокоїла рідних – у мене, мов, усе гаразд, скоро буду. Як раптом хтось схопив її ззаду за волосся і різко смикнув. Скрикнувши від болю, Женя сіла на сніг, а невідомий відразу вирвав з рук телефон, який вона не встигла сховати, зірвав з плеча сумочку. Неначе в тумані дівчина бачила, як незнайомий чоловік з її речами зник у темряві. А потім почулися ще чиїсь голоси. «Стій!» – кричали вслід невідомому двоє хлопців, котрі як за помахом чарівної палички прийшли на допомогу переляканій Євгенії. Дівчина була настільки ошелешена, що не відразу зрозуміла, що й до чого. Навіть коли через кілька хвилин один з хлопців підійшов і простягнув їй телефон і сумку, вона ледве змогла вимовити слова вдячності. А через кілька хвилин до неї підійшов і інший рятівник та простягнув їй… ще один мобільний телефон, і на додачу до нього – зім’яті купюри.

– Це не моє, – зовсім вже розгубившись, пролепетала вона.

У відповідь хлопці розсміялися. Вони вже зрозуміли, що перестаралися. Справа в тому, що грабіжник привернув увагу хлопців давно. Повертаючись додому, молоді люди звернули увагу на високого чоловіка, який поводився дуже підозріло. Намагаючись триматися в тіні, невідомий кожні кілька метрів озирався, чи то вишукуючи когось, чи то навпаки, намагаючись від когось сховатися. І хлопці вирішили простежити за ним. Тільки-но незнайомець зник за одним з будинків, як звідти пролунав дівочий крик. Приятелі кинулися на допомогу. Коли вони добігли до постраждалої Жені, то побачили, як невідомий тікає з жіночою сумкою в руках.

Молоді люди, ні секунди не роздумуючи, кинулися за втікачем. Той, відчувши, що «запахло смаженим», викинув награбоване, сподіваючись, що переслідувачі відволічуться на речі й слушна кара його не наздожене. Але його сподівання не виправдалися. Щоправда, один з хлопців зупинився й, зібравши кинуті речі, відніс їхній дівчині. А другий наздогнав його й, охоплений праведним гнівом до грабіжника, закричав: «Ану, паразит, поверни те, що вкрав!».

Незважаючи на те, що зловмисник був майже на цілу голову вище свого опонента, вид останнього був настільки грізний, що переляканий грабіжник віддав усе, що було в нього – телефон і гроші, причому й свої. От так і вийшло, що, пішовши на грабіж, чоловік сам не тільки порушив закон, але й втратив власне майно.

Молоді люди повернули дівчині її речі, заспокоїли й проводили додому. Зрозумівши, що дарма відпустили негідника, наостанок хлопці порадили Жені:

Прийдеш додому – відразу подзвони в міліцію!

Дівчина прислухалася до їхньої поради й, тільки-но опинившись в квартирі, відразу набрала 102.

А тим часом неабияк переляканий горе-грабіжник, назвемо його Леонідом, повернувся зі свого «промислу» додому з порожніми руками. Дружина, зустрівши його на порозі, відразу поцікавилася, де ж його телефон, адже вона, хвилюючись, вже не раз набирала його номер, але у відповідь лунало тільки «На даний момент абонент не може прийняти Ваш дзвінок». Виявляється, 39-річний чоловік сам виключив апарат для того, щоб не привертати увагу потенційної жертви. У відповідь на запитання дружини Леонід видав трагічну історію про те, що на нього нібито напали п’ятеро невідомих і відібрали телефон та гроші. Молода жінка відразу стала дзвонити в міліцію: допоможіть, мов, мого чоловіка пограбували! Але чоловік відразу припинив її спроби зв’язатися з правоохоронцями. При цьому він пояснив, що цього робити не варто. Адже він сам нещодавно повернувся з місць позбавлення волі. Тому, мов, він і не хоче зв’язуватися з міліцією. Насправді ж Леонід уникав спілкування з міліцією з іншої причини, зрозумілої без зайвих пояснень. Та на прикрість Леоніда вже наступного дня на його руках застібнулися оригінальні сталеві браслети. Втім, цей чоловік протягом більшої частини свого життя не відрізнявся законослухняністю. Першу свою «спеціальність» наперсточника він набув ще в юному віці, за що в далекому 1987 році й потрапив вперше за ґрати. Потім нові злочини й, відповідно, нові судимості. Хоча свою останню спробу збагатитися за чужий рахунок Леонід і називає «дурною витівкою», але й чесно трудитися відмовляється. Своє небажання працювати він пояснює тим, що йому… не дають нормально жити. Ну, от прагне він до нормального життя, а йому всі блага на блюдечку ніхто не несе. От і «змушений» він скоювати злочини – шахрайства, крадіжки, грабежі. Про те, щоб одержати нормальну професію, він навіть не замислюється. За те час, що Леонід провів на волі, а минуло менше місяця з того дня, як він покинув місця позбавлення волі, думка про те, щоб знайти пристойну роботу, йому навіть у голову не приходила. Говорить, що перебивався випадковими заробітками.

За ґратами Леонід провів у цілому більше двадцяти років. І, як видно, на шлях виправлення ставати не збирається. Що ж, по заслугах і нагорода. Наприклад, за дану «заслугу», яку Кримінальний кодекс трактує як частину другу статті 186 «Грабіж, скоєний повторно», нагорода представляє позбавлення волі на строк до шести років… Втім, Леонід сам обрав собі такий шлях. Звинувачувати в такій долі йому нікого. Тільки себе, свою лінь і свою жадібність.
____________

* Імена змінено

Андрій Пасічник, СЗГ ЛМУ УМВС України в Луганській області

МВС України