Як адвокат Майдану Женя “Джонні” Закревська взяла в руки зброю та стала боронити Київ

Женя Закревська — адвокат Майдану. Вона почала тренуватися разом із ТрО задовго до вторгнення росіян. Зараз вона у Києві, але скоро може потрапити на передок. А потім поїде купатися в український Крим. Спілка Мертвих Юристів взяла інтервʼю у героїчної адвокатеси.

Це був такий жосткий подгон оттуда. Насправді він був випадковим, це не по нам було. Але да, всіх так взбодрило сильно! (сміється)

Де ми знаходимося, в загальних рисах, щоб не палитись?
Нуууу, нехай це буде передмістя Київа.

Це територіальна оборона?
Так, це ТРО.

Ти маєш військову підготовку для цього?
Так, я ходила на вишколи з чотирнадцятого року, і в принципі, непогано. Я тренувалась давно. І з ТРО, і з різними чуваками.

Тобто, ти розуміла, що буде війна?
Ні, мені просто подобалось бігати з автоматіком.

І ти тут з першого дня, так?
В перший день ми пішли в штаб тероборони, я тренувалась з ТРО ще декілька місяців до того. І коли почалось все 24 лютого, я просто пішла туди, куди знала, куди йти.

Як ти взагалі зустріла перший день вторгнення?
Я перші вибухи проспала. Прокинулась о сьомій, як завжди від будильника. А в мене взагалі був суд, запобіжний захід, ми відклались з вечора на ранок, я усе одно планувала йти на нього, і тут я бачу, що усі суди викидають повідомлення, що вони не працюють. І тоді я зрозуміла, що я в суд сьогодні не піду, ми з Юлею написали, що в зв’язку з російським вторгненням ми до вас не підемо, і коли треба – повідомляйте. І тоді я вже зібралась і ми пішли в штаб.

Сім’я у безпеці?
Сім’я в безпеці ще раніше. Я блін стала диктатором, я сказала “їдьте у Львів”, і ще за тиждень до цього вони поїхали у Львів.

Ти зараз відчуваєш себе на своєму місці, чи може ти хочеш піти на передок?
Так ми й підемо на передок. Ми до цього готуємось. Частина вже там.

Чи почала ти після вторгнення ставитись до війни якось інакше, ніж раніше?
Вона стала більш реальною. Загальне ставлення не змінилось, але суб’єктивне дещо змінилось.

А тобі не здається, що чим далі небезпека, чим далі вона знаходиться, тим вона здається страшнішою, а чим ближче вона підходить – ти розумієш, що вона не така вже і страшна, ця небезпека?
В мене відчуття небезпеки… Дивись. Відчуття небезпеки формується через неможливість впливати на події, неможливість впливати на свою долю. Тут ти максимально впливаєш. Тобто немає іншого місця, де б ти впливав більше – на свою долю, на долю інших. Відтак, це природньо, що відчуття небезпеки тут менше. Суттєво менше, тому що від тебе, від конкретно твоїх дій залежить, що буде з тобою, що буде з твоїми товаришами, що буде з твоїми близькими, що буде взагалі з країною. Коли ти (чути якийсь вибух недалеко) не можеш цього робити.

Яка думка тебе найбільше лякає?
Ну, яке-небудь перемир’я стрьомне мене лякає. Хоча ні, не лякає, бо я в нього не вірю. В мене нормально зараз все з цим. Тобто у мене немає зараз страшних думок.

А що для тебе буде закінченням війни, якщо не перемир’я?
Я маю два варіанти: або перемога, або перемога. Я хочу скупатися в Криму. У нас тут, доречі, є ще один адвокат із “Мертвих юристів”.

Що зараз у тебе є – чи з собою, чи десь тут – найцінніше для тебе?
Найцінніше? Ну, найцінніше у мене відчуття того, що люди навколо справжні. І взагалі для мене війна дала відчуття того, що все, що було в мене навколо – воно справжнє. Тобто немає якихось бутафорських відносин, людей, ще шось – це якось тішить.

Хтось із адвокатів поїхав. Хтось займається волонтерством. Ти займаєшся досить небезпечною, як для адвоката, історією, напевно, найбільш небезпечною, яку можна собі уявити. Небезпечною для життя. Заради кого ти це робиш?
Я це роблю, тому що я не можу цього не робити. Я вважаю, що це те, що я маю робити, те, що я хочу робити – я це роблю. І це нормально, як для мене, це правильно. В мене немає внутрішнього примусу чи необхідності в якійсь додатковій мотивації. Я вважаю, що я тут реально роблю те, що можу, і те, що я можу, тут корисно.

З ким ти зустрінешся у перший день після перемоги?
Мммммм… дивлячись де ми будемо! Я думаю, що це буде мама, напевно. Перемога – це значить, що ми зі Львовом зможем якось зконтактуватись.

Ти добре спиш? Сняться сни?
Да, я ідеально сплю! (сміється)

Розкажи якусь смішно історію, яка у вас тут відбулася?
Ну, блін, шо ж такого смішного? У нас є смішний сержант. Вообще ніхто не думає, що він смішний, тому шо він типу грозний. Він дуже схожий на … блін, ви напишете і він мене вб’є, корочє (сміється). Він просто … він не смішний, він тіпа такий, як знаєш, у фільмі “Цельнометаллическая оболочка” (сміється). Він нас типу тренує. Якщо брать перший рівень реальності, то це так типу жостко, сурово, корочє, отето всьо. А якщо ти трошки копаєш глибше, другий рівень реальності, то розумієш, наскільки йому смішно це все робить (Женя вже просто рже). Я так іноді ловлю, що він типу, чуть-чуть пафосний, чуть-чуть смішний, чуть-чуть оце всьо вмєстє. Вот. Ну корочє, не знаю (сміється). Насправді, він за нас переживає, і всіма цими штуками сильно підвищує наші шанси на виживання. А стрес і пікові навантаження на тренуваннях він створює умисно, щоб зімітувати стрес під час бою і навчити діяти і думати в цьому стані.

А відбулася у тебе якась переоцінка важливості або цінності речей, грошей, людей?
Речей – конєшно. Расческа, блин! (сміються). Я вже тиждень пальцями розчісують. Канєшно, відбувається.

Юля Прохода, героїня попереднього інтерв’ю, передала тобі печиво Рошен. Вона твоя підзахисна і сказала, що постійно купувала тобі щось у магазині Рошен біля твого офісу. Що ти передаси нашому наступному герою?

(Женя знов заходиться сміятися).  Тобто я можу поміняти ці чудові тістечка на якусь фігню? На шматок залізяки, наприклад? Ось. Це був такий жосткий подгон оттуда. Насправді він був випадковим, це не по нам було. Але да, всіх так взбодрило сильно! (сміється). Ця хрєнь могла когось вбити, але не цього разу.

А на словах я би передала, що війну можна використовувати як привід і можливість вдосконалити свої скіли, набути нові, підвищити свою ефективність, побачити наочно свою потрібність – тут і зараз, швидко відкидати непотріб, відділяти важливе від полови. Війна – це не тільки неминучі втрати. Більшість з нас виживе і нам потрібно буде якось жити після перемоги. То давайте спробуємо не “якось”, а гарно. Вже зараз потрібно починати. В швидкому темпі.

Автори: Діма Гадомський, Сергій Сидоров, Марія Матяшова; Спілка Мертвих Юристів