Чому на Донбасі загострення і гинуть українські воїни під час “перемир’я”

На фронті знову розкручується маховик загострення – те, що починалося як “снайперська війна” і прольоти дронів з саморобними бомбами, вилилося на початку лютого 2021 року у мінометні обстріли і артилерійські канонади поблизу Донецька і Горлівки, пишет ВВС News Україна.

І питання не тільки в тому, що голова української частини ТКГ Леонід Кравчук почав давати інтерв’ю про те, що “треба відповідати пострілом на постріл”. І не в тому, що глава МВС Арсен Аваков прямо озвучує, що перемир’ю кінець, “жодного мирного процесу вже немає”.

Це вже політична реакція на те, що певний час відбувається на лінії бойового зіткнення. І двоє загиблих 11 лютого тому підтвердження.

Як починалося загострення

Почався цей процес задовго до лютого. З моменту настання “додаткових заходів щодо забезпечення режиму припинення вогню” (Наказ Міноборони України на виконання перемир’я з 27 липня 2020 року, який передбачає, зокрема, заборону наступу, розвідувально-диверсійних дій та використання дронів. – Ред.) у різних силових структур України вже є понад 20 загиблих і десятки поранених.

Це з урахуванням небойових втрат та смертей поза “червоною зоною” на Донбасі – 250 тисяч персоналу ЗСУ це все ж, за своїми масштабами, як обласний центр. Природно стаються аварії, люди гинуть від хвороб чи вчиняють самогубство.

У минулому 2020 році з різних причин померли 415 бійців і службовців армії (Небойові втрати ЗСУ за даними Офісу генпрокурора. – Ред.) – 1,1 особа на добу.

Але, судячи з восьми загиблих з початку 2021 року в результаті дій противника і при підривах, – ситуація з “припиненням вогню” теж досить давно перебуває в глухому куті (Бойові втрати Об’єднаних сил від початку перемир’я 27 липня 2020 року становлять 12 бійців. – Ред).

Очікувано основні бойові втрати стаються там, де позиції сторін максимально близько одна від одної. Це Бахмутка, передмістя Горлівки, фас Донецька, Мар’їнка, смуга у Примор’ї на південному напрямку.

Все ті ж відомі багато місяців гарячі точки на 400 кілометровій “підкові” лінії бойового зіткнення. 11 лютого біля Зайцевого снайпер бойовиків застрелив бійця інженерно-саперного взводу ЗСУ. Багато медіа писали, що він був з 59-ї механізованої бригади, але насправді сапер Олександр Глушко служив у ДШВ, в 81-й окремій аеромобільній бригаді.

У той же день під час нічного обстрілу з великокаліберного кулемета під Новомихайлівкою зазнала нову бойову втрату 28-а бригада – загинув Владислав Лащенко. Це не перша втрата підрозділу – 6 лютого на невстановленому вибуховому пристрої під Мар’їнкою загинули двоє бійців цієї ж 28-ї бригади.

У цьому випадку припускали підрив на міні ПОМ-2, яку дистанційно скинув коптер, але це не доведений факт. Щоб правильно встановити касету потрібен дрон великої вантажопідйомності, добре видимий на радарах і візуально.

Хоча вже є варіанти із закиданням одиночних тубусів мін на перехідниках з РПГ-7 і скиданням їх просто на удачу. Але у цієї міни з російською назвою “Отёк” швидко сідає батарея й вона самоліквідується.

Тож це несистемне рішення, щоб засівати тактичний тил українських сил (бо навіть півтора кілограма ПОМ-2 у тубусі – досить багато для більшості БПЛА) – а скоріше спроби завдати хоч якусь шкоду ЗСУ.

Щоправда, самі ці спроби добре показують, що за місяці “забезпечення додаткових заходів” від реального режиму припинення вогню залишився майже порожній звук.

Бойовики також активно застосовують сурогатні ударні безпілотники, які скидають вибухівку ВОГ-17 (выстрел осколочный гранатометный – Ред.) з саморобними пластиковими стабілізаторами. Повідомлення про використання безпілотників приходять у зведеннях практично кожен день.

Трапляється і зворотна історія – 21 січня невідомий дрон атакував позиції “9 полку ДНР” з одним вбитим і одним пораненим (Про такі втрати “армії ДНР” повідомляли російські медіа з посиланням на “командування” невизнаних “республік” – там це назвали “провокацією ЗСУ з метою зриву всіх домовленостей”, хоча зазвичай у “ДНР” і “ЛНР” своїх втрат не розкривають. – Ред.).

Були дані і про втрати бойовиків невизнаних “республік” на Бахмутці.

Робота снайперів

Але левову частину втрат Об’єднаних сил становлять жертви снайперів. За відсутності “зеленки”, системної протидії важким озброєнням та в умовах сніжної зими їм працюється цілком комфортно.

Убитий морський піхотинець 503 батальйону під Шумами, недавня атака на 28-у бригаду під прикриттям вогню автоматичних станкових гранатометів (АГС) з двома важко пораненими, та загиблим сержантом 92-ї бригади – це все робота снайперських груп.

(Джерела BBC News Україна у Генштабі ЗСУ повідомляли, що, за їхніми даними, на Донбасі постійно працюють 10-12 груп професійних снайперів з Росії. Кремль традиційно заперечує присутність своїх кадрових військових на Сході України. – Ред.)

Активність у “сірій зоні”

Загалом же активність ворожих снайперів, саперів і операторів дронів очікувана. Вигравши півтора-два місяці тиші під час місцевих виборів, Україна у підсумку отримала цілком природну активність противника в сірій зоні.

Адже найкращий спосіб боротися зі снайперами – комбінація вогню АГС, мінометної батареї або взводу самохідної артилерії, коли снайперські пари просто “перемелюють” масованим вогнем.

А найкраща протидія дронам – комбінація засобів радіоелектронної боротьби і “обробки” артилерією районів, звідки працюють станції управління черговими батареями. Адже дрони найефективніше все ж використовують не для доставки 60-мм міни або пари гранат, а для коригування мінометних батарей.

Час реагувати?

З одного боку – зараз не відбувається нічого такого, чого не було б на фронті за місяці війни на виснаження. Все це вже було у тій чи іншій формі – “ракетне загострення” і загони з протитанковими ракетними комплексами (ПТРК), “війна патрулів” у “сірій зоні” і періодичні підриви на мінах груп з обох боків.

З іншого ж боку – коли віддається ініціатива супротивнику, який прогнозовано проведе інженерну дорозвідку, наробить “ліжки” для спостережень та запасні позиції, то отримаєш у підсумку цілу купу проблем.

І не завжди ці проблеми будуть обмежуватися побитими відеокамерами чи переставленими мінами МОН у “сірій зоні”.

Є лише кілька способів закінчити війну: перемога, поразка чи створення демілітаризованої зони з мінними полями, інженерними загородженнями і фізичним розділенням, до прикладу військами ООН.

Є і політичне рішення – повне виведення військ з регіону, як свого часу зробив Ізраїль у Лівані або РФ у першу Чеченську кампанію.

Інших рішень людство поки що, на жаль, не придумало. Можливо, час визнати, що стратегія розмов про мир і розведення сил у районах майбутніх КПВВ з прицілом на політичне врегулювання, себе не виправдала.

Можна робити висновки і реагувати, адже війна триває.

Автор:  Кирило Данильченко (“Ронін”), військовий оглядач;  ВВС News Україна