Листи в УК

Потомки репрессированных отбирают землю у потомков выживших

8 Вересня 2010

Мій конфлікт з головою села с.Перервинці зайшов у глухий кут, за цим беззаконням спостерігає весь район, тому звертаюся до вас за допомогою з великою надією. Так як зверталась в держадміністрацію, райраду, до прокуратури, але мені порадили лиш одне: відмовитись від землі і нікому не скаржитись, бо «там все вже вирішено».

Я, Забіла Г.Д., станом на сьогодняшній день маю в користуванні по вулиці Пархоменка, 8 і Пархоменка,10 0,67 га землі. Дозвіл на приватизацію ділянки, якою я користуюся 20 років, виданий сільською радою на 0.60 га, і я згодна з цим. Моїй сусідці Гвоздик В.Я. сільська рада видала дозвіл на приватизацію 0,44 га, не маючи на це ніяких підстав. І дозвіл цей на неіснуючу землю, так як в наявності по шнуровій книзі у Гвоздик В.Я. було 0,27 га. на момент видачі дозволу на приватизацію.

Коли до мене звернулись чужі люди, які, як пізніше виявилось, були родичами Гвоздик В.Я., з документами, виданими сільською радою на приватизацію ділянки, якою користуюся я, то, звісно, погоджувального підпису я не поставила. ТОВ «Надір» виготовило акт власності на землю Гвоздик ВЯ., куди ввійшла частина моєї ділянки.

Мені ж в сільській раді відмовили надати інформацію про цю ділянку землі; виявилось, що всі книги пропали, записи знищені. Навіть видали довідку, що знищили книги і журнали реєстрації заяв, які повинні зберігатися роками. В архіві я знайшла всі рішення на мою ділянку, але прокурор прислав чотири протести на ці рішення і відмінив без суду навіть архівні рішення за 2002 рік і все, що приймалось депутатами сільської ради на мою користь на останніх сесіях.

Я звернулась із заявою-зверненням у прокуратуру Драбівського району, та прокурор мене не прийняв у прийомний день. А у відповіді на заяву багато фактів, які не відповідають дійсності на даний час. З відповіді я зрозуміла, що відсутність і знищення документів, видача хибних документів та написання заяв до сесії рукою самої голови села від імені моїх опонентів — це не є підставою для вжиття прокурорського реагування.

Я писала заяви на сесію с/ради про вирішення депутатами цієї ситуації. На сесію приїхали представник прокуратури Задорожня О.В. та представники земельного відділу Телепа та Лимаренко. Почалось щось неймовірне. Всі документи, що в мене були, вони вирішили представити як недійсні і заявили, що мої опоненти на підставі якоїсь домовленості за1936 р.мають право як спадкоємці повернути свою землю. Депутати частину землі все ж таки відмовилися віддати. Тоді на наступну сесію з’явився сам прокурор Литвин М.І. і заявив, що які рішення не прийняли б депутати на користь Забіли Г.Д., він їх оскаржить, а якщо ні, то відсудить в суді. Сесія все-таки вирішила відмовити прокурору і голові села. Свідками цього були два депутати районної ради Дробот Г.М. та Розсоха А.В. та 13 депутатів с/ради. А ще на вимогу прокурора моїм опонентам надали 2 га в межах села з правом приватизації. Хоча своїм сільським жителям відмовляють в цьому.

Розпочав прокурор Драбівського району Литвин М.І. оспорювати в Черкаськокому окружному адміністративному суді моє право ще на одну частину земельної ділянки, якою я користувалась 19 років. Ухвалою від 18 березня 2009 р. Черкаський окружний адміністративний суд закрив провадження по справі за позовом прокурора Драбівського району, оскільки справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Прокурор Драбівського району Литвин М.І. оскаржив дану постанову до Київського апеляційного адміністративного суду. А 1 квітня 2009 р. направив Позовну заяву до Перервинцівської сільської ради. І хоч назвав своє творіння прокурор Позовною заявою, але ж він посилається в ній на статті КАС України.

Драбівський районний суд прийняв заяву прокурора до розгляду. На попередньому засіданні справи 16 квітня 2009 р. я зробила заяву про закриття провадження по справі № 2а-98/2009 р., так як справа Черкаського адміністративного суду по даному питанню знаходилась на розгляді в Київському апеляційному суді.

Голова села ще на попередньому слуханні підтримала позов прокурора, пояснивши, що депутати сільської ради — «безграмотні люди».

На суді суддя Швидун прийняв до уваги лише один документ, представлений прокурором. Книга земельно-кадастрової документації не була пред’явлена на суді. Мої документи на користування моєю ділянкою, які я представила в суд, до уваги не бралися. Свідків до слухання по справі не допустили. Суддя прийняв постанову, виключно спираючись на папірець 1936 р. В мене є всі документи і записи суду. Не встигла я забрати постанову суду, як до мене вже приїхали представники Драбівського земельного відділу та голова села виконувати рішення і звинуватили мене в само захваті території. Коли я запропонувала викликати дільничого інспектора міліції і скласти протокол про захват моєї ділянки, вони швидко зникли.

Що мене очікує далі — я не знаю. Звертатися в суд або в прокуратуру не має сенсу, так як рішення знаю наперед. Не віримо ні я, ні жителі мого села в справедливість у нашому районі. Тепер всі ждуть з нетерпінням вирішення цієї справи, бо ніхто не знає, хто буде наступним, і до кого приїдуть спадкоємці з документами за 1936 року.

Ще з жовтня 2008 року я подавала декілька заяв на сесію сільської ради. Депутати приймали рішення і створювалась земельна комісія, але жодне рішення так і не виконалось. Комісія так і не з’явилася, зате неодноразово приїжджав представник земельного відділу Телепа О.М. з головою села відбирати мою земельну ділянку на підставі поданої заяви моїх опонентів. Заяви на мою вимогу не дали і копії . Я підозрюю, що заява була написана головою села, як і деякі попередні.

Земля, якою я користувалася і користуюсь на сьогоднішній день, по акту на право користування присадибною ділянкою, який видано колгоспом «Шлях до комунізму» рзз — 8 ІІ1990 р. розміром 0,50 га по шнуровій книзі № 384 , і по рішенню с\ради від 2 травня 1996 року № 7-22 в розмірі 0,17 га. Частина цієї землі 0,17 га вже приватизована Гвоздик В.Я. Ніяких документів на погодження меж я не підписувала. Другу частину цієї ділянки, 0, 11 га, відсуджував прокурор за фальшивим кадастровим планом, посилаючись на документ куплі-продажу від 1936 рік. План робився в присутності Солопенко Г.М. Меж на сьогоднішній день не існує, навіть мою межу , яка існувала протягом 14 років, знищено. На даний час я зібрала документи на свою ділянку, свідчення землемірів і сусідів, але в приватизації мені відмовлено. В 2009 р. без рішення сесії було підроблено останній запис в шнуровій книзі, в результаті чого моя ділянка зменшилася на 0,6 га. Підозрюю, що це не остання підробка в документації, так як оригіналу шнурової книги до цього часу не знайшли.

Лише зараз, 31 серпня 2010 р., Гвоздик В.Я. звернулась із заявою до депутатів с/ради на встановлення меж між ділянками. Тоді виникає питання: як без встановлення меж виготовлявся кадастровий план і була приватизована її ділянка?
Я зверталась із скаргами в Генеральну прокуратуру, але ці скарги переадресовувались у відповідні органи на місцях, тим людям, на яких я скаржилась. Не важко здогадатись, які відповіді вони мені давали. У відповідях на мої звернення до Драбівської прокуратури, до держадміністрації, до райради, до держкомзему факти не відповідають дійсності та документам. Останнє моє звернення було до Золотоніського СБУ. Факти порушення вони не заперечують, але відповіли, що засобів впливу на органи самоврядування вони не мають. Таке враження, що в державі законів не існує. Я не прошу, я благаю про допомогу!

Г.Д.Забіла; Драбівський район Черкаської області