Зловмисники можуть залякувати жертв через інтернет

Леандра Рамм – вокалістка і володарка мецо-сопрано, але на думці в неї не тільки музика. Вона стверджує, що якийсь ненормальний кіберпереслідувач із Сінгапуру за останні п’ять років розмістив у мережі близько 4 тисяч повідомлень, описуючи її як бездарну аферистку, схиблену на сексі. А ще створив блог від її імені й навіть залишав непристойні репліки на її сайті.

Великої допомоги від американської поліції мешканка Нью-Йорка так і не дочекалася: її представники посилаються на те, що злочин скоєно в Сінгапурі. А правоохоронці останнього, за словами потерпілої, взагалі не виявляють цікавості до її справи. Тоді як витівки переслідувача завдали шкоди і її кар’єрі, і соціальному життю, і емоційному стану. Тепер щодня погрози отримує не лише вона, а й її оточення: друзі, родина, колеги та керівник. Леандра Рамм розповідає, що почувається «приниженою і безпорадною жертвою знущань».

Поліція і прокуратура стверджують, що явище кіберпереслідування, тобто нав’язливе домагання чи залякування через інтернет, електронну пошту, соціальні мережі, чати й аналогічні засоби цифрових комунікацій, набирає обертів, а вони не мають достатньо законодавчих важелів для боротьби з ним.

За результатами дослідження Бюро судової статистики, проведеного в США 2006 року, з 3,4 млн повнолітніх жертв переслідувань близько чверті було завдано серйозної шкоди саме у віртуальному світі. Майк Проктор, каліфорнійський детектив із понад 20-річним стажем роботи в цій галузі, стверджує, що переслідувачі дедалі частіше залякують свою здобич через інтернет.

За його словами, такі злочини не караються в судовому порядку на тому рівні, на якому мали б. Барак Обама порушив це питання у президентському зверненні в грудні, відзначивши місяць інформування громадськості про переслідування. «Зловмисники дедалі активніше стежать і знущаються над своїми жертвами за допомогою сучасних технологій. 25% постраждалих повідомляють, що їх залякували, зокрема, погрозливими повідомленнями електронною поштою або в чаті», – сказав він.

Рейчел Маккензі, психолог і керівник програми корекції поведінки переслідувачів у австралійському штаті Вікторія, констатує, що сьогодні справді багато злочинців шукають жертв через інтернет. Для декого з них мережа – просто робочий інструмент, інші мають свої особливі способи її використання. Але і перших, і других люди бояться так само, як і погроз фізичної розправи.

«Завжди є ймовірність, що переслідування перекинеться в реальний світ», – застерігає психолог. За словами Бірґіт Рот, старшої слідчої з Франкфурта-на-Майні, що спеціалізується на кіберзлочинності, залякування через інтернет має місце в 40% справ про переслідування, якими займається її відділ. Вона стверджує, що ці злочини завдають таких самих емоційних травм, як, приміром, авіакатастрофа постраждалим, котрі вижили.

Кіберпереслідувачі, схоже, отримують задоволення від своїх діянь. Одна вагітна жінка, яка стала жертвою такого злочинця, розповідає, що її щодня тривожать «ненормальні думки», наприклад, що її дитина може народитися чи вирости без одного з батьків. Переслідувач – колишній колега, військовий у минулому – залякує майбутню маму через соціальні мережі, погрожуючи фізичною розправою над її родиною.

Законодавству йти в ногу з розвитком кіберпереслідувань, як і іншої інтернет-злочинності, дуже складно. Випадок Леандри Рамм доводить, що багато лиходіїв знущаються над жертвами з-за кордону, часто з країн, де законів проти них немає. Американські інтернет-провайдери і такі компанії, як Google, Yahoo! та Facebook, вимагають, аби рішення суду щодо надання інформації про переслідувачів виконувалися в країні, де міститься їхній головний офіс. Процес може бути дорогим і тривалим.

Експерт з інтернет-переслідувань Державної служби кримінального переслідування Великої Британії Назір Афзал каже, що через ці вимоги затримання злочинців може затягуватися аж до трьох місяців, хоча в реальному світі їх арештовують за лічені години. Афзал додає, що провайдери часто зберігають електронні повідомлення тільки 30 днів, а потім видаляють. Якщо й жертва позбудеться погрозливого листа, доказів не залишиться. Інші провайдери наполягають, що повідомлятимуть своїх клієнтів про поліцейське розслідування.

Технічні хитрощі гарантують переслідувачам більше свободи дій. Спеціальне програмне забезпечення дозволяє їм розсилати повідомлення, маршрут яких неможливо простежити, з прихованих ІР-адрес. Слідчі стверджують, що не мають змоги моніторити програми миттєвого обміну повідомленнями. Головний юрисконсульт Федерального бюро розслідувань Валері Капроні поскаржилася в лютому до юридичного комітету Палати представників конгресу США, що її агенції бракує повноважень, аби збирати докази проти переслідувачів, які працюють через файлообмінники (мережі типу Р2Р, де клієнти рівноправні й взаємодіють між собою, а не тільки із сервером) і соціальні мережі.

Не дивно, що жертви не вірять у здатність системи кримінальної юстиції захистити їх. Емма Шорт, психолог із Британії, яка створює першу в світі групу з дослідження кіберсталкінгу, каже, що тільки одиниці з-поміж жертв злочинів вважають, що правоохоронці можуть їм допомогти, тому багато хто навіть не звертається до поліції. Близько третини респондентів розповіли, що їм довелося пережити принаймні один із симптомів емоційних розладів унаслідок посттравматичного стресу.

Голова британської благодійної організації «Мережа жертв переслідувань» Алексіс Боуотер агітує за вироблення спільного підходу в боротьбі з цим явищем у всіх країнах Європейського Союзу: нині лише у 12 з 27 членів ЄС діють відповідні закони. Активістка хоче, щоб і решта держав підхопили естафету Великої Британії: тамтешні правоохоронці оцінюють імовірність насильницьких дій у кожному випадку переслідування, прокуратура вже розробила інструк­цію для роботи з такими справами, а тепер готуються процедури вимушеного лікування переслідувачів, чию провину доведено.

Назір Афзал, своєю чергою, виступає за залучення до співпраці операторів мобільного зв’язку й інтернет-провайдерів – так буде більше джерел добровільно наданої інформації про підозрюваних. Цей підхід уже практикується щодо підозрюваних у насильстві над дітьми.

Якщо не буде міжнародного поступу на всіх фронтах, різні божевільні й месники залишатимуться безкарними. «Одного дня ми всі будемо шоковані тим, якою вседозволеністю користувалися колись віртуальні переслідувачі», – каже Леандра Рамм.

The Economist | Переклад з оригіналу здійснено "Українським тижнем", оригінал статті опубліковано на www.economist.com

Читайте также: