Шизофашизм як він є. Як російські загарбники підривають, розстрілюють, спалюють своїх же
Світанок 4 липня 2023 року. З окупованої Попасної на Луганщині виїжджає “УАЗ Патріот”. У ньому — дев’ятеро російських військових. Лише двоє з них мають зброю. УАЗ рухається до лінії фронту, у село Бахмутське Донецької області. Попереду ще одне авто, у ньому — троє чоловіків у формі. Близько сьомої ранку обидва автомобілі зупиняються біля приватного будинку. Сімох неозброєних з “Патріота” змушують спуститися до підвалу. Як тільки ті заходять, до приміщення летять п’ять гранат. Один з військових йде перевірити, чи всі його “побратими” загинули. Вцілілих дострілює з пістолета. Щоб приховати злочин, тіла чоловіків та УАЗ спалюють.
Ця історія — стислий опис кримінальної справи проти керівництва 6-ї мотострілецької дивізії Російської Федерації. Редакція розслідувань Суспільного з власних джерел отримала копію постанови слідчого комітету РФ, з якої дізналася, що у 2023 році командири цієї дивізії не лише віддавали накази ув’язнювати та катувати своїх військових, а й вбили принаймні сімох із них, зокрема й офіцерів.
Журналісти перевірили отриману інформацію та переконалися, що вона правдива. А також поспілкувалися з рідними вбитих російських військових, дружиною генерала, якого називають організатором злочину, та тим, кому вдалося вижити.
Ми публікуємо цю історію, бо вона стосується не лише подій на окупованій частині України та безпосередньо російсько-української війни. Вона показує ставлення російської армії та держави до своїх військових. У російських ЗМІ, які називають себе опозиційними, можна знайти статті про вбивства та катування в армії країни-агресора, які були й до війни в Україні, і продовжуються зараз.
Зокрема, ще восени 2022-го “Astra” писала про підвали, де військові РФ утримують колег. Справа, про яку дізналися журналісти Суспільного і яка без нас, ймовірно, ніколи не стала б публічною і невідомо, чи взагалі набуде розголосу в тоталітарній Росії, — чергове нагадування з яким жорстоким та беззаконним — навіть до своїх — ворогом воює Україна.
Тримали у підвалі без доступу до їжі, води та катували
Шосту мотострілецьку дивізію у західному військовому окрузі російської армії створили у 2022 році. До її складу входить кілька полків, сформованих переважно з мобілізованих, зокрема 1486-й, 1008-й та 1307-й.
Керувати дивізією призначили тоді ще полковника Марата Оспанова з позивним “Гюрза”. Нині йому 53 роки.
Як писав юргинський сайт muksun.fm, скарги були на “нестерпні умови служби”: неможливо помитися, сходити за продуктами, доводиться воювати на поламаній техніці, з недостатнім екіпіруванням, нема евакуації з поля бою. На скарги, писало видання, відреагувала регіональна уповноважена з прав людини.
Після розголосу, повідомляло пізніше видання dzen, змінили командира полку. Проте, йшлося у статті, змінили не того — відповідальним за погане ставлення до військових журналісти називали командира дивізії Марата Оспанова.
У постанові слідчого комітету РФ про відкриття кримінальної справи, яку отримала редакція розслідувань Суспільного, йдеться, що у травні 2023-го, приблизно коли почали з’являтися скарги, Оспанов наказав підлеглим затримувати та незаконно утримувати військових, які “порушували військову дисципліну і відмовлялися виконувати накази, а також вчиняли інші проступки”.
“Оспанов з метою залякування, бажаючи незаконним способом досягнути неухильного виконання наказів і підтримки військової дисципліни, створив організовану групу, в яку увійшли підлеглі йому військовозобов’язані”, — йдеться у документі.
Організувати утримання військових Оспанов доручив своєму заступнику з військово-політичної роботи, 44-річному полковнику Станіславу Іванісову.
Сторінка Іванісова у російській соцмережі
Ще одного заступника — 41-річного полковника Євгєнія Малишка з позивним “Воронєж” — “призначив відповідальним за вбивство військовослужбовців, які, на думку Оспанова, не підлягали виправленню”, йдеться в документі.
Затримувати підлеглих за невиконання наказів почали 11 травня 2023-го. Загалом у справі фігурують 19 російських військових. Усіх їх тримали у різний час та з різною тривалістю у підвалах кількох будинків у Попасній Луганської області: на вулиці Миру, 146 та на вулиці Кошового, 33 та 39 — “в умовах відсутності туалетів, умов для підтримки гігієни, спальних місць, обмеженого споживання води і їжі”. 11-х з них звільнили на початку вересня військові прокурори, які почали розслідування.
“Не підлягали виправленню” на думку Оспанова восьмеро затриманих. Шестеро з них — військові 1307 мотострілецького полку: капітани Ніколай Козловскій і Юрій Снитніков, сержанти Артур Галімов та Ігорь Коломійцев, рядовий Ілья Борісов, єфрейтор Алєксєй Авєр. А також лейтенант 1008 мотострілецького полку Валєрій Грушецкій та старший лейтенант 1486 полку Артьом Фадєєв.
З цієї вісімки вижив лише Борісов, який був санітарним інструктором відділення збору й евакуації поранених. Хлопець — 2001 року народження. Наприкінці червня його та ще п’ятьох затриманих з його полку відпустили з-під варти, бо дивізію приїхали планово перевіряти представники міноборони РФ. Борісова відправили одразу на передову, він отримав поранення і потрапив у госпіталь. Це його і врятувало від загибелі.
Після перевірки міноборони решту військових за наказом Оспанова полковник Іванісов повернув до підвалу на вулиці Кошового, 39, йдеться у постанові російського слідчого комітету.
Їх усіх, за версією російських правоохоронців, піддавали тортурам: били “ногами, кулаками, а також різними предметами і спецзасобами по обличчю і тілу”. Саме це, на думку слідчих РФ, стало причиною вбивства військових: командування 6-ї дивізії так намагалося приховати незаконне утримання та побиття.
П’ять гранат, сім пострілів
На початку липня, йдеться у документі, який отримало Суспільне, генерал Оспанов наказав заступникові Малишку вивезти сімох ув’язнених на лінію фронту та вбити.
Полковник Євгєній Малишко, щоб виконати наказ, долучив кількох підлеглих з 6-ї дивізії: майора Євгєнія Боріскіна, прапорщика Євгєнія Чуканова, старшого прапорщика Гєннадія Мурого та старшого сержанта Романа Тімоніна. Усі вони стали фігурантами розслідування.
О 4-й ранку 4 липня сімох затриманих вивели з підвалу на вулиці Кошового у Попасній та посадили в “УАЗ Патріот”, за кермом якого був прапорщик Чуканов. Поруч сидів майор Боріскін. Попереду в іншому авто — “УАЗ Пікап” — їхали полковник Малишко, сержант Тімонін та прапорщик Мурий.
Обидві автівки за дві години в’їхали у село Бахмутське Донецької області. Військові вибрали будинок з підвалом, завели туди сімох увʼязнених, а тоді Боріскін, Чуканов та Тімонін підірвали “не менше п’яти ручних протипіхотних оборонних гранат Ф-1”.
Майор Євгєній Боріскін після вибуху гранат спустився до підвалу, щоб перевірити, чи військові ще живі, та дострелив тих, хто вижив. У постанові йдеться, що він “здійснив не менше семи пострілів із пістолета безшумної стрільби марки 6П9”.
Мертві тіла й авто “УАЗ Патріот” спалили. За версією російських слідчих, це зробили Тімонін та Мурий, виконуючи наказ Малишка, а той — Оспанова.
Постанова слідчого Шишова
Постанову від 22 березня 2024 року про порушення кримінальної справи проти військових 6 дивізії й взяття її до провадження журналісти редакції розслідувань Суспільного отримали від свого джерела у квітні 2024 року.
Підписав документ слідчий в особливо важливих справах головного військового слідчого управління слідчого комітету Росії Сєргєй Шишов. Ім’я полковника Шишова у російських ЗМІ зʼявилося у 2023 році. Саме він вів справу проти заступника командира 74-ї мотострілецької бригади Ірєка Магасумова, якого звинувачують у вбивстві 18-річної дівчини у Луганську.
До того, як розслідувати злочини російських військових на окупованій Луганщині, Шишов працював у військовому слідчому управлінні по північному флоту РФ.
З постанови Шишова ми дізналися, що справу проти керівництва 6 мотострілецької дивізії ведуть за трьома статтями кримінального кодексу РФ: перевищення службових повноважень, незаконне позбавлення свободи та вбивство.
“Зник син. Допоможіть”
Щоб впевнитися, що дані з постанови слідчого правдиві, ми взялися шукати інформацію про кожного з тих, хто фігурує у документі.
Попри те, що з моменту вбивства минуло більше року, жодних публікацій у ЗМІ чи соціальних мережах про цю ситуацію у 6-й дивізії ми не знайшли. Натрапили лише на дві згадки у коментарях у соцмережах про арешти Оспанова та Малишка.
6 квітня цього року під похвальним дописом про Марата Оспанова ще за 2012 рік жінка, названа у російській соцмережі Іріною Кісільовою, написала: “А тепер ця мерзота сидить за ґратами, чекаємо на вирок за вбивство російських солдатів, своїх підлеглих. Кримінальну справу порушили 22 березня 2024 року в ЛНР. Дуже сподіваємося на справедливе рішення суду за всі його злочини”.
6 квітня 2024 року у російській соцмережі була згадка, що Оспанова арештували
Щодо вбитих військовослужбовців, нам вдалося знайти лише кілька дописів, в яких батьки, дружини чи брати з сестрами повідомляли про їхнє зникнення.
Валєрія Грушецкого шукав батько. 25 жовтня 2023-го він опублікував на своїй сторінці у соцмережі: “Пропав син, Грушецкій Валєрій Івановічь. 5 травня 2023 року був останній дзвінок. Він сказав: “Нас послали на…”. Ось і все. 6 місяців нема ніякого зв’язку. Допоможіть”.
27 грудня 2023-го — майже за пів року після вбивства — у групі “Мобілізація/Виплати і допомога учасникам СВО” у російській соцмережі написали про пошук Артьома Фадєєва: “Може, хто знає що з ним і де він. Шукаємо вже більше 4 місяців”. Відповіді у коментарях жінка, яка писала це повідомлення, не отримала.
Артура Галімова шукали рідні й публікували допис у телеграм-каналі: “Шукаємо брата Галімова Артура Галінуровіча, 20.04.1983, який стояв на військовому обліку у військовому комісаріаті міста Урая Ханти-Мансійського автономного округу і якого призвали на військову службу по мобілізації 27 вересня 2022 року. Військова частина 78567, полк 1307, 2 мотострілецький батальйон, 6 мотострілецька рота, 3 мотострілецький взвод. Виходив на зв’язок востаннє 7 червня 2023 року”.
Дружина Галімова Юлія періодично дописувала, що сумує за чоловіком, проте повідомлень, де б йшлося про його зникнення, на її сторінці ми не побачили. 16 листопада 2023-го вона писала: “Ти мені дуже потрібен. Де ж ти? Вернись, будь ласка, живим. Ми тебе всі дуже любимо і чекаємо додому”.
Ігоря Коломійцева шукали у жовтні 2023-го. Допис з’явився у групі “Пошук втрачених людей”. Там вказано, що Ігорь був у третьому взводі сьомої роти 3 батальйону 1307 полку: “30 червня 2023 року виходив на зв’язок. На офіційні запити нема відповідей”.
Що цікаво, серед тих, про чиї пошуки ми не знайшли інформації, — капітан Юрій Снитніков. У 2021 році про нього писали як про ветерана праці — понад 20 років він працював у відділі федеральної служби судових приставів Косіхинського району (Алтайський край). А от його дружина — Татьяна Снитнікова — працює начальницею організаційного відділу адміністрації Косіхинського району та є секретаринею місцевого відділення путінської партії “Єдіная Рассія”.
“Просто сказали: зник безвісти”
Щоб отримати ще одне підтвердження, що документ, який потрапив до редакції, правдивий, і дізнатися більше деталей у справі, ми вирішили телефонувати родичам вбитих російських військових та тим, хто вижив.
Телефонувати, не приховуючи, хто ми, проте не уточнюючи з якої країни. Називалися журналістами “общєствєнного тєлєвідінія”. І ніхто з тих, з ким нам вдалося поспілкуватися наприкінці червня, не уточнив, де такий телеканал працює.
Найбільше нас цікавив Ілья Борісов, медик, який вижив тільки завдяки пораненню на передовій, і якого утримували разом з вбитими з 1307 полку до кінця червня 2023 року.
Дотелефонуватися до нього ми не змогли, тож набрали його маму — Ольґу Борісову — і пояснили, що хочемо поспілкуватися з її сином про незаконне утримання у підвалі.
— Я не знаю, чи буде він про це розповідати, тому що… Я запитаю у нього, чи він хотів би розмову, і ваш телефон, якщо що… Перетелефонуйте мені за хвилин 15, — сказала жінка, проте пізніше слухавку вже не підіймала.
З 11-х військових, яких працівники військової прокуратури звільнили з підвалу у вересні 2023-го, ми дотелефонувалися до рядового 1307 полку Івана Лукьянова.
— Я не хочу нічого про це розповідати, — не здивувавшись запитанням про підвал, відповів Іван Лукьянов. — Я нічого не буду розповідати. Я зараз на позиціях. Мені не хочеться про це все розказувати. Можливо, коли все закінчиться.
Мати вбитого лейтенанта Валєрія Грушецкого — Раїса Грушецкая — почувши, що телефонують журналісти щодо обставин загибелі її сина, розповіла, що з нею зв’язувалися російські правоохоронці та повідомили, що викличуть на зустріч зі слідчим.
За словами матері, слідчий, який з нею розмовляв, не казав, що її син загинув. Після його зникнення, каже Грушецкая, вони зверталися всюди, куди могли, навіть писали лист новому міністру оборони РФ Андрєю Бєлоусову.
— З сином востаннє спілкувалася торік, 5 травня 2023 року, — розповідає жінка. — Потім їздила у його частину. Спершу мені сказали, що він воює, тому немає зв’язку, потім сказали, що зник безвісти. Потім мені написали листа: 8 травня 2024 року прийшла довідка, що він загинув. Але я все-таки сподіваюся, що, може, він живий. Сподіваюся, що він, може, ще десь сидить. Поки тіло не привезуть, не докажуть стовідсотково, що це він, я буду чекати й вірити, що він десь ще є. Його мобілізували у 2022-му. І він міг не йти, тому що сам виховує доньку, але його обдурили з самого початку. Він був начальником стройової тут і туди йшов на посаду начальника стройової. Він стріляти не може, сліпий на одне око. Він це сказав у військкоматі. Ті йому: “Стріляти нам не треба, нам треба саме робота з документами”. Він мені зателефонував: “Мамо, у стройову”. Я кажу: “Ну, сину, йди, допомагай”. Але у стройову його навіть не пустили. Одразу відправили на передову.
Коли ми запитали, чи вона підтримує зв’язок з іншими родичами військових з полку її сина, Раїса Грушецкая насторожилася:
— А з якою метою ви цікавитеся? Звісно, підтримую, але я не хочу підставляти хлопців. Поки вони ще воюють, залишаються живими, я нікому ніякі прізвища не буду називати. Якщо щось буде конкретне, тоді вже хлопці скажуть, а так, поки вони також у зоні ризику, нікого підставляти не буду. Так, є ще живі свідки.
Погодилася розмовляти й Зульфія Галімова — мама сержанта Артура Галімова. За її словами, правоохоронці з нею щодо її сина не зв’язувалися.
— У мене нема жодної інформації, — каже жінка. — Просто сказали: зник безвісти. Я командуванню їхньому у Ростовській області телефонувала. Теж кажуть: зник безвісти. Писала листи — поверталися назад. Військкомат так само каже: його немає серед “двохсотих”, “трьохсотих”, “п’ятисотих”. Востаннє з ним розмовляла у червні 2023-го. Розповідав, що вони заходили на передову, були у Кліщіївці. Ось це лише знаю. Більше він нікому: ні дружині, ні мені — взагалі нікому не телефонував.
За словами Зульфії Галімової, від уповноваженої з прав людини у Ханти-Мансійському окрузі вона знає, що відкрили кримінальну справу про незаконне затримання військових з підрозділу її сина:
— Час від часу я з нею зідзвонювалася. Востаннє — у березні. Вона сказала, що сина шукають, що військова прокуратура, військовий слідчий комітет займається, що арештували командира — “Гюрзу”.
“Він у психіатричному відділенні”
“Гюрза” або ж Марат Оспанов до того, як очолити 6 дивізію, керував 57-ю окремою мотострілецькою бригадою, а ще раніше — 152-м танковим полком.
У 2012 році у групі цього полку у російській соцмережі про Оспанова писали, що він у 1992-му закінчив Київське загальновійськове командне училище та поїхав служити на Далекий Схід. У серпні 2000-го уссурійський розвідбат, яким командував Оспанов, перекинули у Чечню.
17 лютого 2023 року Путін присвоїв Оспанову звання генерал-майора. Того ж року у червні тоді ще живий власник ПВК “Вагнер” Євгєній Прігожин звинуватив Оспанова у дезертирстві: “Кажуть, що Оспанов за Кремінну і за ті злочини, які зробив, які називаються “дезертирством”, отримав генерала і якісь там високі ордени-медалі, тому що у хороших стосунках зі своїм керівництвом”.
Не дотелефонувавшись на жоден з номерів Оспанова, які ми знайшли, ми набрали його дружину Іріну. Жінка виявилася говіркою та зацікавленою у розмові з журналістами, бо вважає, що її чоловіка, якого таки, як ми дізналися від неї, арештували, — затримали безпідставно.
— Він у Донецьку. У психіатричному відділенні лікарні на освідуванні — до 4 липня (розмова відбулася 21 червня. — ред.), — сказала Оспанова. — 22 березня затримання було. У мене теж був обшук. Я прибула у Луганськ 8 квітня, добилася побачення. Мені також дали довідку з лікарні швидкої допомоги, що були побої, коли його привезли у слідчий комітет і там утримували. На нього тиснули.
Потім Оспанова почала запитувати, хто ініціював публікацію та звідки у нас інформація про справу. Почувши, що редакція начебто отримала дані зі свого джерела у слідчому комітеті, здивувалася:
— Мені дивно, що слідчий комітет зацікавлений у висвітленні цієї справи й що вони замовляють цей матеріал. Вони намагаються всіма силами, щоб я не надала розголосу. Це закрита справа, а вам дозволили робити матеріал — я не розумію.
Оспанова згадала, що на початку з її чоловіком працював луганський адвокат Корнієвський. Найімовірніше, йдеться про Аркадія Корнієвського — колишнього співробітника СБУ, який у 2014-му зрадив присязі й працював “слідчим” та “прокурором” сепаратистських органів влади у Луганську. Українські правоохоронці розслідували його причетність до катувань українців. Нині Корнієвський називає себе на сторінці у соцмережі “адвокатом та військовим юристом”.
Також жінка підтвердила, що затримали у справі не тільки її чоловіка.
Під суд РФ потраплять, втім, не всі. Майор та “начальник зв’язку мотострілецького полку 6 дивізії” Євгєній Боріскін загинув 22 липня 2023-го — за два тижні після того, як спершу кинув гранати, а потім дострелив сімох колег. Посмертно його нагородили медаллю “За відвагу” та орденом мужності. Звання майора він отримав за три дні до смерті — 19 липня.
***
Це лише один з, ймовірно, багатьох доказів, що російська армія системно вчиняє не лише воєнні, але й військові злочини проти своїх же. У редакції розслідувань Суспільного, жодним чином не співчувають вбитим їхнім же командуванням російським військовим, бо вони — люди, які взяли до рук зброю і прийшли на територію нашої держави, щоб вбивати. Ця публікація — лише спроба зробити публічним те, що у позбавленій свободи слова Росії ніколи б не стало публічним і не мало б шансу стати публічним для цивілізованого світу. Можливо, це змусить хоча б частину росіян ще більше боятись власної армії, а іноземцям дасть можливість краще розуміти, з яким ворогом мають справу Збройні сили України.
Редакція розслідувань Суспільного продовжить слідкувати за ситуацією з розслідуванням справи проти керівництва 6-ї дивізії та готова поділитися постановою слідчого комітету з іноземними журналістами, які будуть зацікавлені у ширшому висвітленні цієї історії.
Російські воєнні та військові злочинці повинні бути покарані.
Автор: Алла Садовник
Джерело: СУСПІЛЬНЕ
Tweet
