В Одесі двох жінок ув’язнили на 10 років за шахрайство із землею на мільйон доларів

Приморський районний суд міста Одеси визнав двох громадянок винними у шахрайському заволодінні коштами за попередньою змовою і в особливо великих розмірах.

Про це повідомляє «Судовий репортер» із посиланням на вирок від 26 грудня.

У 2008 році, знаючи, що в Україні діє мораторій на продаж землі  сільськогосподарського призначення, обвинувачені запропонували потерпілій купити землю в Одеській області.

Поза межами правового поля існувала схема продажу через зміну цільового призначення землі за допомогою судового рішення із наступним поділом масиву на окремі ділянки невеликої площі і продажем кінцевому споживачу.

У травні 2008-го потерпіла вже купила в цих жінок за такою схемою ділянку, заплативши 350 тисяч доларів. Після цього їй запропонували ще дві ділянки в селі Прилиманське, оцінивши усе включно з послугами по переоформленню землі, в 1,2 млн доларів.

Після першої угоди потерпіла вже мала довіру до продавців, спілкувалась із ними і навіть була запрошена на весілля сина одної з обвинувачених. Тому вона пристала на нову пропозицію і віддала гроші без розписки.

Обвинувачені ж начебто за 600 тисяч доларів викупили в селян оригінали держактів на землю і віддали їх клієнтці, кажучи, що наразі не можуть переоформити ділянки на її ім’я. А решту суми присвоїли собі і наступні роки більше нічого не робили, тягнучи час і посилаючись на перешкоди.

Кримінальна справа слухалась у суді з 2013 року. Склад суду змінювався п’ять разів.

У суді допитувались двоє жителів села, які і продали шахрайкам держакти на землю. Вони розповіли, що не були власниками. Насправді ділянки належали померлій жінці і вони «купили» їх у дружини цигана, яка мала заповіт. Оскільки землі були сільськогосподарського призначення і не могли продаватися,  то для себе вони оформили «домашню угоду».

Зі слів селян, обвинувачені ходили по селу і скуповували державні акти на землю. Свідки пояснили, що продали їм не землю, а тільки два листочки паперу, правовстановлюючі документи, а саме державні акти. Ніяких зобов’язань щодо зміни цільового призначення ділянок вони на себе не брали, а тільки продали держакти. Селяни підтвердили, що отримували гроші від обвинувачених і «якщо у розписці написано, що це було 600 тисяч доларів США, значить таку суму вони від них отримали». Після цієї угоди вони з покупцями більше не спілкувалися і ніяких претензій на свою адресу не чули.

Обвинувачені жінки тричі давали суду показання і щоразу інші.

У 2013 році одна з них розповідала, що працювала як приватна підприємиця. Підтвердила, що вони з товаришкою мали усну угоду з потерпілою щодо зміни цільового призначення землі і оформлення права власності на довірену особу, тому що потерпіла була громадянкою Росії. Підсудна визнавала отримання грошей, але тільки $900 тисяч, з яких $600 тисяч віддали за оригінали держактів, а меншу частину лишила собі з напарницею, витративши на особисті потреби.

Обвинувачена надала суду два рішення Великомихайлівського районного суду Одеської області про визнання права власності на земельні ділянки за довіреною особою потерпілої. Підставами для задоволення позову було начебто неповернення власницею землі грошей за договором позики (в якій сумі не вказувалося). Покійниця нібито погоджувалася у випадку неповернення грошей, щоб земля перейшла позивачу.

Приморський райсуд Одеси, який слухає справу про шахрайство, робив запит до Великомихайлівського райсуду. Там відповіли, що судові рішення, на які посилається обвинувачена, ніколи не ухвалювалися.

У 2014-му обидві обвинувачені у сумісній заяві на ім’я прокурора запропонували нову версію. А саме, що усна угода в них була не з потерпілою, а з селянами щодо пошуку покупців на їх ділянки. Як винагороду вони мали отримати третину від вартості землі, що становила 900 тисяч доларів. Однак селяни до підписання договору купівлі-продажу забрали всі гроші, а потім ухилялися від підписання документів, на телефонні дзвінки не відповідали і нічого їм не заплатили.

У судовому засіданні 2 вересня 2022-го, тобто майже через дев’ять років після першого допиту, обвинувачені розповідали зовсім іншу історію. Вони заперечували, що мали будь-які зобов’язання перед потерпілою. Говорили, що не повинні були змінювати цільове призначення земельних ділянок і оформлювати право власності на довірену особу потерпілої. Натомість були тільки посередниками. Начебто отримали від провідників поїзду в конвертах гроші і не рахуючи передали 600 тисяч доларів селянам. А ті, у свою чергу, віддали їм оригінали державних актів на землю, які ті вручили потерпілій. Тому винними себе в шахрайстві не вважають.

Потерпілу також допитували тричі і її показання завжди були послідовними, логічними. Крім того, версію потерпілої навіть частково підтверджувала сама обвинувачена, даючи показання суду вперше у 2013 році.

Тому суд повірив саме потерпілій, а не обвинуваченим. І при цьому зазначив, що теперішня позиція обвинувачених суперечить не тільки їх попереднім показанням, а й діям. Адже якщо вони не обіцяли переоформлення права власності, то навіщо отримували судові рішення про зміну власника. І водночас суд констатує, що задля свого захисту обвинувачені вдались до обману, надавши підроблені судові рішення.

Жінок визнали винними і засудили до 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Також суд задовольнив цивільний позов про 1,2 млн доларів матеріальної шкоди і 1 млн гривень моральної компенсації.

У вироку пояснюється, що тривалий розгляд справи, в першу чергу, зумовлювався неналежою поведінкою сторони захисту, яка зривала судові засідання, не з’являючись до суду.

Справа призначалась до слухання 128 разів. Із них 43 рази відкладалася через неявку учасників. 36 випадків пов’язані з неявкою у судове засідання обвинувачених та їх адвокатів, що дорівнює 84% від усіх відкладених засідань.

На думку суду, це свідчить про приховані дії обвинувачених на  перешкоджання кримінальному провадженню шляхом затягування терміну судового розгляду і ризик ухилення від суду після оголошення вироку першої інстанції.

Суд вважає доведеним, що жоден інший запобіжний захід, крім тримання під вартою, не забезпечить подальшу належну процесуальну поведінку обвинувачених.

Ризики ухилення обвинувачених від суду та перешкоджання кримінальному провадженню іншим шляхом є дуже високими. Але суд вважає за можливе, після винесення вироку, залишити обвинуваченим міру запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання і тільки після набрання вироком законної сили змінити його на тримання під вартою.