ВЕРНОЙ ДОРОГОЙ ИДЕТЕ, ТОВАРИЩИ!..
Слова Владимира Сацюка о том, что Генеральная прокуратура Украины будет действовать против него незаконными методами, уже нашли подтверждение. Сфабриковав против экс-заместителя СБУ уголовное дело о “хищении собственной зарплаты”, Генпрокуратура организовала утечку информации, представляющей тайну следствия. Чем еще раз подтвердила – законные методы “насолить” В.Сацюку ведомство, возглавляемое Святославом Пискуном, давно исчерпало.Так, в понедельник, 13 июня, в газете “Свобода” опубликованы материалы уголовного дела, возбужденного в отношении В.Сацюка. Организаторы “утечки” так торопились, что не взяли себе за труд даже слегка видоизменить текст секретного документа. Пикантная деталь: только вечером, в понедельник, Генпрокуратура официально обнародовала суть претензий к гражданину В.Сацюку с упоминанием конкретных статей Уголовного кодекса, инкриминируемых ему. Но те же статьи УК еще утром – того же понедельника – были приведены на страницах газеты “Свобода”. Это является еще одним подтверждением того, что “вброс” в СМИ материалов уголовного дела против В.Сацюка был произведен умышленно и целенаправлено.
Столь удивительная согласованность совместного “творчества” работников Генпрокуратуры и средств массовой информации, на наш взгляд, носит признаки организованного преступного деяния. И влечет за собой, как минимум, возбуждение уголовного дела. Но ожидать соблюдения законности от ведомства С.Пискуна не приходится.
В правоте этих утверждений могут убедиться работники прокуратуры и другие лица, имеющие доступ к скандальному в своей беспредметности уголовному “делу”.
Приводим выдержку из “статьи”, размещенной в “Свободе”: с постановлением о возбуждении уголовного дела в отношении В.Сацюка. Как и положено по закону “подлого жанра” – из официального документа удалены только “шапка” с фамилией следователя, возбудившего дело и его подпись. А также гриф “Утверждаю” с санкцией одного из руководителей Генпрокуратуры.
“…У 1994 році В.Сацюк був звільнений із лав Збройних Сил у званні капітана. Наказом міністра оборони України №533 від 27 жовтня 1997 р. йому було присвоєне чергове військове звання майор запасу. Відповідно до Закону “Про загальний військовий обов’язок і військову службу” на чергове військове звання підполковника запасу В.Сацюк міг розраховувати лише через 5 років, тобто не раніше 2002-го. А полковника, якби було все добре, Сацюк отримав би аж у 2007 р. Та 1998 року він був обраний народним депутатом України і став головою підкомітету з прикордонних і митних питань та Національної гвардії парламентського Комітету з питань національної безпеки і оборони. Скориставшись перевагами, котрі надавав йому депутатський статус, він змовився із невстановленими (поки що) слідством посадовцями Міністерства оборони й військових комісаріатів, і ті внесли до його особової справи вигадані відомості про присвоєння йому військових звань. За ними виходило, що звання майора В.Сацюк отримав 12 липня 1994 р. згідно з наказом міністра оборони №488, а ще через 10 днів міністр начебто підписав наказ №505 про присвоєння йому звання підполковника. 24 жовтня 2000 року на підставі цих підробних наказів міністр оборони наказом №698 присвоїв В.Сацюку звання полковника.
У квітні 2004 року В.Сацюк указом Президента Кучми був призначений на посаду першого заступника голови Служби безпеки. Оформляючись на нову роботу, він вніс у офіційні документи – автобіографію, послужний список, анкети – відомості про присвоєння йому 1994 року звань майора і підполковника і, як наслідок цього, незаконне присвоєння 2000 р. звання полковника. На підставі цих неправдивих відомостей напередодні 13-ї річниці Незалежності України з’явився указ Президента про присвоєння В.Сацюку військового звання генерал-майора. На посаді першого заступника голови СБУ, яку він обіймав із ЗО квітня до 13 грудня 2004 року, коли Президентом начебто був підписаний указ про його звільнення (як було’ встановлено згодом, цей указ підроблений заднім числом), В.Сацюк отримав майже 21 тисячу гривень заробітної плати. Та оскільки цю посаду він отримав завдяки використанню підробних документів, слідство вважає, що зарплату Сацюк отримав теж незаконно, і звинувачує його у завданні державі збитків у особливо великих розмірах…”
Стоит отметить, что близкий к носителям следственной тайны автор публикации тем не менее подтвердждает факт фабрикации генпрокуратурой уголовного дела против В.Сацюка. Прямо заявляя (цитирую по тексту): “…Підвищений інтерес правоохоронців до колишнього заступника голови СБУ насправді викликаний не тільки незаконним отриманням ним військових звань… Очевидно, правоохоронці розраховували отримати від нього зізнання у причетності до цього злочину (возможного отравления Ющенко – авт.), затримавши за обвинувачення у скоєнні менш значних (пре ступлений – авт.)”.
Остается добавить, что практика генеральной прокуратуры Украины по “опережению” судебных вердиктов со страниц прессы, а также “слив” через СМИ реляций “победоносного” следствия – отнюдь не нова. Подобное непотребство широко практиковал Андрей Януарьевич Вышинский во время показательных судебных процессов над “врагами народа”. Так, еще до окончания суда над Бухариным в центральной прессе фактически был опубликован приговор подсудимым. Но даже прокуратура времен Вышинского не “додумалась” публиковать в прессе материалы, представляющие тайну следствия.
Ну что ж, “верной дорогой идете, товарищи!”. Вперед, в прошлое!
Глеб Плескач
