Дива правосуддя. Зрада, колабораційні та інші злочини: чому двірники отримують вироки суворіші, ніж професійні шпигуни
Харківський Антикорупційний Центр неодноразово писав про недоліки законодавства та дуже дивну перекваліфікацію злочинів проти основ нацбезпеки України – державну зраду, колабораційні та інші злочини, яка дозволяє злочинцям уникати справедливого та співмірного покарання. Із попереднім аналізом можете ознайомитись тут. А в цьому матеріалі ми зосередимось на неправильній кваліфікації, яка має той самий результат.
Спочатку треба згадати визначення кваліфікації. Кваліфікація злочинів – це встановлення точної відповідності між ознаками того, що вчинила особа й ознаками злочину, описаними кримінальним кодексом. Ключове словосполучення – “точної відповідності”. Бо якщо ця відповідність встановлена правильно, то особа, яка вчинила злочин, несе покарання, що закон передбачив саме за її дії, тобто покарання, яке відповідає тяжкості її злочину. Якщо ця відповідність встановлена неправильно, то це має два конкретні і дуже негативні наслідки:
- Індивідуальний. Особа несе покарання, яке цій тяжкості не відповідає абсолютно, тобто більш тяжке або дуже м’яке, або інколи не несе жодної відповідальності;
- Колективний. Українське суспільство бачить цю невідповідність, називає її тим, чим вона і є – несправедливістю, та ще більше не довіряє правоохоронним органам, законам, правосуддю України та українській державі загалом. Недовіра суспільства до держави під час повномасштабної війни – прямий шлях до нашої поразки.
Для демонстрації неправильної кваліфікації злочинів ми візьмемо приклади за двома статтями – ст. 110 ККУ “Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України” та ст. 114-2 “Несанкціоноване поширення інформації про направлення, переміщення зброї, озброєння та бойових припасів в Україну, рух, переміщення або розміщення Збройних Сил України”.
Саме статтю 110 ККУ правоохоронні органи дуже часто використовують як “запасну”. Тобто дії особи спочатку кваліфікують, наприклад, за ч. 2 ст. 111 КК України “державна зрада” (покарання – позбавлення волі на строк від дванадцяти до п’ятнадцяти років), а потім чомусь перекваліфіковують на ч. 2 ст. 110 КК України “Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України” (позбавлення волі від п’яти до десяти років), або ч. 1 тієї ж статті (позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років). Відчуваєте різницю?
Про вирок колишньому співробітнику КП “Дніпроводоканал” Євгенію Циганкову, який відсилав російському куратору “розстрільні списки” своїх колег, ми писали тут. У випадку окупації Дніпра Циганков передбачив для десятків своїх колишніх колег один вирок – “подлежат ликвидации”. Однак завдяки дивній перекваліфікації з ч. 1 ст. 111 КК України на ч. 1 ст. 110 КК України замість потенційних 15 років позбавлення волі Циганков отримав лише три роки.
Аналогічна перекваліфікація на ч. 2 ст. 110 КК України дозволила меру міста Південне Харківської області Олександру Брюханову вийти на свободу з іспитовим терміном (умовне покарання). ХАЦ детально описував це у своєму матеріалі.
Однак є випадки дивної кваліфікації злочинів і за іншими статтями кодексу.
1. Михайло Сазонов. Чому кваліфікація його злочину дуже дивна і несправедлива.
ХАЦ нещодавно писав про карколомну долю Михайла Сазонова, який лише у вересні 2024-го за злочини проти України отримав покарання у вигляді 9 (дев’яти) років позбавлення волі. Хоча за підготовку терактів у Харкові вперше був затриманий ще 10 років тому. Якщо ви раптом пропустили це розслідування, то відкладайте все у бік і прочитайте його просто зараз. Воно дуже важливе і дає ґрунт для розуміння цієї аналітики. Тут ми коротко нагадаємо лише основні пункти судової біографії росіянина Сазонова.
- 14-16 жовтня 2014-го його затримують у Харкові, у складі групи т. зв. “харківських партизанів”, які готували теракти у місті за завданням російських спецслужб. Для вчинення цих терактів вони отримали російські міни, російську зброю та на російській військовій базі під Тамбовом, під керівництвом російських інструкторів, пройшли навчання з вогневої, тактичної та медичної підготовки, а також мінно-підривної справи.
Дії Сазонова того разу прокуратура кваліфікувала за ч. 1 ст. 258-3 КК України “Створення терористичної групи чи терористичної організації” (покарання – позбавлення волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років). Однак ч. 2 тієї ж статті передбачає можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності, якщо вона із власної волі, добровільно до притягнення до кримінальної відповідальності повідомила правоохоронний орган про відповідну терористичну діяльність та сприяла розкриттю злочину.
Відповідно до судової ухвали, 14.10.2014 року, тобто одразу після затримання, Сазонов подав до СБУ заяву, в якій він нібито викрив діяльність терористичної організації “харківські партизани” та членів даної організації. Попри заяву Сазонова та затримання частини групи, іншим учасникам вдалося здійснити два теракти – в листопаді 2014-го вибух міни у пабі “Стіна”, де вони поранили багато харків’ян та 22 лютого 2015-го вибух міни біля ходи харківського Євромайдану в районі Палацу Спорту, де вбили чотирьох і поранили багатьох учасників ходи. Однак у квітні 2015-го прокуратура подала відповідне клопотання на підставі ч. 2 ст. 258-3 КК України, а суд ухвалою від 27.04.2015р., звільнив Сазонова від кримінальної відповідальності.
- Удруге Сазонова звільнили від кримінальної відповідальності 21 жовтня 2019 року.
У судовому засіданні Сазонов повідомив, що в той самий день, коли його вперше звільнили від кримінальної відповідальності – 27 квітня 2015 року, він вийшов з суду і прямо біля будівлі Київського районного суду познайомився із невстановленою особою, яка запропонувала йому поїхати в російський Бєлгород, на зустріч із громадянами рф, які можуть запропонувати йому співпрацю. У рф вербувальник познайомив його з двома співробітниками ГУ ГШ ЗС рф, для яких він погодився збирати інформацію щодо суспільно-політичної ситуації в Україні, учасників Антитерористичної операції, місцезнаходження військових частин ЗСУ на території Харкова та Харківської області, а також іншої інформації, що може становити інтерес.
Таким чином ми маємо ситуацію, коли громадянин іноземної держави – рф, здійснює на території України розвідувальну діяльність на користь цієї ж держави. Склад його злочину прямо передбачений ч.1 ст. 114 КК України “Шпигунство”: “передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю, якщо ці дії вчинені іноземцем або особою без громадянства”.
Його дії були кваліфіковані прокуратурою саме за ч.1 ст. 114 ККУ, і ця кваліфікація є абсолютно правильною та єдиною можливою. Бо звертаємо вашу увагу, що Сазонов є “спеціальним суб’єктом” – іноземним громадянином, і тому його дії повинні кваліфікуватися саме за спеціальною статтею “Шпигунство”. За нею не можна притягувати до відповідальності громадян України, вона передбачена за дії саме іноземців.
Однак відповідальності Сазонов не поніс знову, бо нібито він “не вчинив жодних дій, направлених на виконання отриманого злочинного завдання та 02.08.2019 самостійно звернувся до Управління СБ України в Харківській області та добровільно заявив про свій зв`язок із представником рф, який представився співробітником ГУ ГШ ЗС рф та про отримане від останнього завдання щодо збору відомостей, що становлять державну та службову таємницю України”.
А ч. 2 ст. 114 ККУ також передбачає звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка припинила шпигунство та добровільно повідомила органи державної влади про вчинене. Однак із російськими ГРУшниками Сазонов зустрівся в середині травня 2015-го, а до СБУ звернувся у серпні 2019-го. Важко повірити, що за чотири роки він не вчинив жодних шпигунських дій.
- Врешті-решт сам Сазонов спростував це.
04 вересня 2024 року Печерський районний суд м. Києва засудив Сазонова Михайла Миколайовича до 9 (дев`яти) років позбавлення волі з конфіскацією майна. Для встановлення правильної кваліфікації його дій треба уважно прочитати його покази в суді:
“Обвинувачений Сазонов М.М. в судовому засіданні повністю визнав свою вину. По суті фактичних обставин справи обвинувачений пояснив, що проживає на території України з 1989 року, як закінчив Харківське вище воєнне авіаційно-інженерне училище, у 2012 році отримав посвідку на постійне проживання в Україні як громадянин рф, постійно проживає у м. Харкові. В 2015 році він притягувався до кримінальної відповідальності за тероризм за ч.1 ст. 258-3 КК України та був звільнений від кримінальної відповідальності, у цій справі його захисником був адвокат ОСОБА_5. В тому ж 2015 році він через вказаного адвоката, з яким вони разом перебували у м. Білгород, познайомився із генералом ОСОБА_10, який був громадянином рф. Адвокат представив йому ОСОБА_9 як мецената фонду звільнених з полону громадян рф. Вони обмінялись контактами із ОСОБА_9 і почали із ним спілкуватись на різні теми через месенджер Телеграм. Потім в 2019 році Київським районним судом м. Харкова він притягувався до кримінальної відповідальності за шпигунство ч.1 ст. 114 КК України, проте також був звільнений від кримінальної відповідальності. В період з 2015 по 2021 рік він періодично, приблизно 3-4 рази на рік, зустрічався із ОСОБА_11 у м. Білгород, отримував від нього різного роду завдання”.
“З початком війни в України, а саме з 24.02.2022 їх спілкування з ОСОБА_9 продовжилось, останнього цікавила інформація по Харківській області, зокрема щодо його дій по збору інформації військового характеру з приводу місця розташування та роду діяльності військових частин ЗСУ, місць дислокації, баз та складів, тощо. Обвинувачений підтвердив, що при цьому, йому на цей період вже було відомо про те, що ОСОБА_9 є співробітником (російських органів), що він є колишнім військовослужбовцем, займався та займається розвідувальною діяльністю. Він це підтверджував йому і під час їх безпосередніх зустрічей у м. Білгороді. Так, починаючи з 24.02.2022 він отримував різного роду завдання, які виконував, а саме йому необхідно було дізнаватись результати “прильотів” по Харкову та області, повідомляти місце розташування збройних формувань, техніки, тощо. Це було загальне завдання, але були й спеціальні завдання. На виконання вказаної вказівки він, перебуваючи у м. Харкові, через месенджер Телеграм зі свого власного номеру телефону передавав ОСОБА_9 на його номер мобільного телефону вказану інформацію відносно місця дислокації військових частин ЗСУ, щодо ракетних прильотів зброї РФ на територію м. Харкова та області, та їх наслідків. При цьому, обвинувачений Сазонов М.М. детально визнав факти його передачі через Телеграм на номер телефону генерала ОСОБА_9 протягом 28.08.2022 – 24.04.2023 інформації, яка встановлена слідством шляхом огляду його мобільного телефону, і викладена у обвинувальному акті”.
Ми не будемо перелічувати всі визнані Сазоновим факти передачі російському генералу розвідувальної інформації про розташування та переміщення підрозділів ЗСУ, артилерійських підрозділів, авіаційної техніки, підтвердження та корегування ракетних обстрілів Харкова російськими військами, тощо. Всі вони детально перелічені і у вироку, і у нашому розслідуванні. Для правильної кваліфікації його дій нам потрібні лише дві обставини:
- Сазонов з 2015-го року і до моменту затримання в вересні 2023 року – збирав та передавав представнику ГУ ГШ ЗС рф відомості, що становлять державну таємницю України;
- Сазонов є громадянином рф, тому його дії не можуть бути кваліфіковані як державна зрада, а повинні кваліфікуватися за ст. 114 ККУ “Шпигунство”.
Нагадаємо, що саме так його дії кваліфікували у 2019 році. Однак нас чекає велике здивування. Згідно з вироком, замість шпигунства прокуратура кваліфікувала його дії за ч. 3 ст. 114-2 ККУ “Несанкціоноване поширення інформації про направлення, переміщення зброї, озброєння та бойових припасів в Україну, рух, переміщення або розміщення Збройних Сил України”.
Так, це саме та стаття, за якою зазвичай кваліфікуються дії блогерів, які в погоні за лайками розміщують в соцмережах інформацію про ЗСУ. Однак ці блогери зазвичай не бувають завербовані російською розвідкою ще в 2015 році і не співпрацюють з нею вісім років. Більш того, ст. 114-2 ККУ прямо передбачає, що за ч. 3 цієї статті дії особи кваліфікуються виключно “за відсутності ознак державної зради або шпигунства”. Яким чином слідству вдалось не розгледіти в діях Сазонова ознак шпигунства – величезне питання без відповіді.
Однак така поблажлива і дивна кваліфікація полегшила його вирок: замість передбаченого за шпигунство покарання у вигляді позбавлення волі від 10 до 15 років, він отримав 9 років позбавлення волі.
Також його дії були кваліфіковані за звичною “запасною” статтею – ч.2 ст. 110 КК України “Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України”. Питання про те, чи бажав Сазонов саме змінити кордони України, чи, скоріше, працював на повне знищення нашої держави – залишається відкритим. Однак 5 років позбавлення волі за цією статтею були поглинуті більш тяжким покаранням, тому така додаткова кваліфікація не вплинула на тяжкість його вироку.
Слід підкреслити, що така кваліфікація не є помилковою, бо особа генерала, який завербував Сазонова, також встановлена. У жовтні 2024 року слідчий СБУ повідомив про підозру громадянину рф Наумову Віталію Вікторовичу, 29.01.1966 р.н., позаштатному негласному співробітнику 74 розвідувального центру ГУ ГШ ЗС РФ, який керував шпигунською діяльністю Сазонова. В тексті підозри слід звернути увагу на два принципових моменти:
- Нібито Наумов завербував Сазонова “у невстановлений досудовим розслідуванням час”, хоча сам Сазонов точно визначив цей час у своїх показах і він зафіксований вироком суду;
- Передача інформації представнику держави-агресора про переміщення, рух та розташування ЗСУ здійснювалась нібито “за відсутності ознак шпигунства”.
Чому ж СБУ та прокуратура так послідовно і сумнівно кваліфікують дії Сазонова?
Можемо лише припустити, що це підготовка до його обміну. Однак в жодному разі це не може бути виправданням такій юридично неправильній кваліфікації та пом’якшенню вироку ворогу України.
2. Щоб продемонструвати, наскільки хибний вирок Сазонову, давайте порівняємо його із вироком двом двірникам, які вчинили аналогічні дії.
10.09.2024 р. Балаклійський районний суд Харківської області визнав винними брата – Ігора Рєзніка та сестру – Наталію Бородіну, які працювали прибиральником та двірником підприємства житлово-комунального господарства “Донецьке” у селищі Донець Ізюмського району та повідомляли ворогу місця дислокації військових ЗСУ.
Як довело слідство, Бородіна з серпня 2023 року через Telegram налагодила зв`язок із невстановленим представником ГУ ГШ ЗС рф. Майже одразу до цієї діяльності Бородіна залучила рідного брата.
Наприкінці серпня 2023 року Бородіна отримала від представника спецслужби держави-агресора завдання про збір та надання інформації про місця зосередження ЗСУ та розміщення фортифікаційних споруд (блокпостів) та залучила до отримання вказаних відомостей Рєзніка.
Протягом серпня 2023 – березня 2024 років Рєзнік та Бородіна збирала інформацію щодо дислокації підрозділів ЗСУ, розташування блокпостів на території Ізюмського та Чугуївського районів та передавали представнику ГУ ГШ зс рф.
Слідство кваліфікувало їхні дії за ч.2 ст. 111 КК України “Державна зрада”. Суд погодився з такою кваліфікацією, визнав їх винними та призначив покарання у виді позбавлення волі строком на 15 (п’ятнадцять) років з конфіскацією всього майна.
Нагадаємо, що Сазонов працював на ворога не пів року, а вісім років, однак отримав набагато м’якше покарання.
Одні і ті самі дії, але із зовсім різними вироками, причини яких поховані за юридичним терміном “кваліфікація”. Ми ще будемо до нього повертатися, аби зробити публічними всі зловживання з ним.
Джерело: Харківський Антикорупційний Центр
Tweet