СУДЕЙСКИЙ «СХОДНЯК»

Ущербность отечественной судебной системы уже давно не является секретом не только для жителей Украины, но и для тех, кто хоть что-то слышал об Украине вообще. Приведем пример. Совсем недавно Верховный Суд Украины фактически признал, что Борис Фельдман был арестован незаконно и во время досудебного следствия кушал тюремную баланду тоже незаконно. Тем не менее, если взглянуть на дело с другой стороны, то считается, что свои четыре года он посвятил тюрьме и лагерям вполне обоснованно и еще годик ему полагается по всем понятиям. Звучит бредово, но такова наша реальность.Дело в том, что Верховный Суд Украины прекратил за отсутствием состава преступления уголовное дело в части обвинения в уклонении от уплаты налогов, а по эпизоду хищения снизил наказание, назначив его ниже низшего предела, предусмотренного соответствующей статьей УК, назначив Фельдману 5 лет лишения свободы вместо девяти (из них 4 года Б.Фельдман уже отбыл) Таким образом, суд признал отсутствие состава преступления в эпизоде уклонения от уплаты налогов. Напомним, что именно на основании этого обвинения Фельдман был арестован в марте 2000 года и содержался под стражей во время досудебного следствия. Суд, может быть, признал бы и то, что состава преступления нет и в эпизоде по хищению, но как же быть с четырьмя уже отсиженными годами? Ведь отвечать придется. А что «папы» скажут? Нет, слукавим и на этот раз, скажем потом, что сделали все что могли.

Вот так. Приблизились выборы и судейская совесть начала линять, как шкура на весеннем зайце. О насквозь прогнившей конторе, под названием «украинская судебная власть» рассказывать можно долго, страшно и тошно. Итак, 20 февраля этого года в Украинском доме состоялся всеукраинский «сходняк» и грандиозный междусобойчик, в виде расширенного общего заседания Президиума Верховного Суда Украины, Совета судей Украины и Государственной судебной администрации Украины. Чиновные деятели дружно обсуждали состояние украинской судебной системы, которая состоит из 832 судов, в которых работает 6193 судьи. Собравшимся на «толковище» авторитетам пришлось признать, что «по сравнению с 2002 годом, в 2003 году количество жалоб на судей увеличилось».

В своем выступлении заместитель Председателя Верховного Суда Украины Пилипчук заявил высокому собранию, что более 2 тысяч осужденных в нашей стране фактически лишены права на апелляцию: «Апеляційний суд України, який мав би розглядати в апеляційному порядку кримінальні справи, розглянуті по першій інстанції судами обласного рівня тяжкі злочини, так і не створено. Більше 2 тис. засуджених у таких справах щорічно (2003 р. — 2025 засуджених) фактично позбавлені права на апеляційне оскарження постановлених щодо них вироків».

Зампред ВС указал, что нарушение сроков рассмотрения уголовных дел стало у нас обычным явлением и не признанные преступниками люди годами гниют в тюрьмах. «Особливо нагальною проблема оперативності правосуддя є у справах щодо осіб, які тримаються під вартою у слідчих ізоляторах — вони місяцями, а то й роками не можуть діждатися суду, перебуваючи під вартою . У багатьох випадках тяганина зумовлена причинами, які знаходяться за межами судів. Перш за все на строки розгляду кримінальних справ впливає низька якість досудового слідства. У зв’язку неякісним досудовим слідством на додаткове розслідування, а також прокурору повертається майже кожна десята справа. У кожній третій справі про тяжкі і особливо тяжкі злочини обвинувачені скаржаться на порушення їхніх законних прав, права на захист, застосування до них незаконних методів слідства. Часто такі скарги є обгрунтованими або такими, що їх неможливо спростувати. Це призводить до необхідності замість дослідження доказів щодо обставин справи досліджувати обгрунтованість цих скарг. Між тим, якби органи дізнання і слідчі на початкових стадіях процесу не так часто ігнорували право підозрюваного на захист, допускаючи до участі в справі захисників, таких скарг було б значно менше. При розгляді справ суди встановлюють факти фальсифікації слідчими процесуальних документів, внаслідок чого справи направляються на додаткове розслідування. Крім того, такі порушення закону ставлять під сумнів достовірність доказів, зібраних під час розслідування справи, що істотно збільшує строки їх судового розгляду».

Печаль господина Пилипчука как бы и понятна. Мы неоднократно писали о кошмарных особенностях украинского следствия. Непонятно другое. А судьи – это вообще кто? Бессильные перепуганные дети, которые не могут привлечь к ответственности тех, кто применяет незаконные методы следствия, лишая людей права на защиту? А могут лишь отправить дело на доследование, а точнее, на «довыбивание» признаний. Но в таком случае это не судьи, а «добровольные помощники следователей и прокуроров». Впрочем, зампред Пилипчук фактически признал даже и это: «Незважаючи на те, що з 2001 р. закон істотно обмежив повноваження судів щодо забезпечення повноти розслідування обставин справи, вони нерідко вимушено і всупереч закону перебирають на себе функцію обвинувачення, оскільки прокурори не завжди спроможні якісно зробити це самотужки». Вот так, оказывается «вынужденная и противоречащая закону» обязанность судьи помогать прокурору исполнять функцию обвинения. А как же равноправие сторон и независимость суда? Зачем тогда вообще нужны судьи? Не проще ли вернуться к сталинским «тройкам». Заслушали, постановили и «в расход».

Но вернемся к Пилипчуку. Общую тяжелую картину отечественного правосудия дополняют невеселые цифры: «Дуже багато проблем і з якістю правосуддя. Із 4664 суддів місцевих судів 2858 мали скасовані судові рішення у кримінальних справах, у тому числі вироки – 1779 суддів. Суддями допускається неуважність, поверховість при вивченні справ і розгляді їх по першій інстанції. Нерідко суди допускають порушення вимог закону про повідомлення сторін про час і місце судового розгляду справи, у судовому засіданні не перевіряють пояснення сторін щодо обставин, які мають значення для справи, та допускають інші порушення закону, які тягнуть скасування вироків. Також можна констатувати, що не всі судді до кінця засвоїли суть тих змін, які відбулися в законодавстві. Проте в більшості випадків судові помилки допускаються не у зв’язку зі складністю чи колізійністю правових питань, що розглядаються судом, а у зв’язку з поверховим вивченням як справ, так і закону, неуважністю, недбалістю. Апеляційні суди, замість виконання свого прямого обов’язку – забезпечувати високий рівень кваліфікації суддів місцевих судів, самі подекуди демонструють незнання закону чи невміння його застосовувати. Якість їх роботи не завжди відповідає належному рівню. Все частіше ми відзначаємо факти, коли вони у своїх судових рішеннях припускаються елементарних помилок, поверхово викладають і аналізують доводи апелянтів, не спростовують їх, обходять увагою».

Все эти цитаты открыто демонстрируют глубину падения отечественного судейского корпуса даже в официозе. И вряд ли стоит обольщаться количеством отмененных судебных решений и приговоров. Зачастую это не свидетельство принципиальности судей апелляционных инстанций, а плод финансовых несогласованностей.

Далее на судейском «сходняке» выступал Председатель Совета судей Украины господин Кривенко. Человек, который должен быть воплощенной совестью судейского корпуса Украины признал, что «значна кількість скарг стосується порушення встановлених законом строків розгляду справ у судах, несвоєчасної видачі процесуальних документів, створення штучних перешкод для направлення справи до апеляційного чи касаційного суду, неетичної поведінки та недбалості суддів у роботі. Із загальної кількості звернень у 85 відсотках факти, про які у них зазначалося, не підтвердилися. Відносно 143 суддів ініційовані дисциплінарні провадження, а щодо 8 суддів поставлено питання про звільнення з роботи. … Законодавець розраховував на порядність судді. А виходить, що біля кожного порядного треба ставити ще поряднішого, але вже з дрючком в руках».

Странная, однако, статистика. Причем сами судьи свидетельствуют, что работают они из рук вон плохо и это всегда оборачивается человеческими трагедиями. А «поставлен вопрос об увольнении» лишь восьми судей из 6193! И что представляет собой «порядочный» судья, возле которого нужно ставить «еще более порядочного, но уже с дрючком в руках»? Если суд – это высшая инстанция в нашей стране, то у кого в руках должен быть этот самый дрючок? Да и картина вырисовывается какая то неравная – у «порядочного» в руках карающий меч, а у «еще более порядочного» судьи только дрючок. И если законодателю не рассчитывать на «порядочность судьи», то зачем вообще принимать законы? Может, эффективнее было бы прийти к более примитивным формам судопроизводства – самосуду, дуэльным поединкам? И если законодатель не может рассчитывать на порядочность судьи, то на что рассчитывать обычному гражданину? На гранату РГД-5 или тротиловую шашку? Практика показывает, что подобное происходит все чаще.

Пожалуй, из всех прегрешений действующей власти, самое страшное это – разрушение судебной системы. Из олигархов еще можно будет вытрясти деньги, восстановить промышленность и производство, но для возрождения судебной системы нашей стране понадобятся долгие и мучительные годы – годы людской боли и страданий.

Станислав РЕЧИНСКИЙ, «УК»