Злочини проти журналістів за останні п’ять місяців

Інститут масової інформації аналізує судову практику в кримінальних провадженнях щодо перешкоджання журналістській діяльності (ст. 171, 345-1, 347-1, 348-1 КК). Цей аналіз охоплює останні п’ять місяців, які минули від нашого минулого подібного дослідження, тобто період початку листопада – початку квітня. Дані отримано з Єдиного державного реєстру судових рішень, аналізувалися вироки судів першої інстанції, оскільки вироків вищих інстанцій за цей період у реєстрі не зафіксовано.

Загальна статистика. У держреєстрі назбиралося загалом п’ять вироків щодо відповідної категорії справ: три з них за ст. 171 КК (“Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів”), один за ст. 345-1 КК (“Погроза або насильство щодо журналіста”) і ще один аж за двома згаданими статтями КК одночасно. Одним з вироків підсудного було виправдано за ст. 171 КК, ще одним – за ст. 345-1, але суд перекваліфікував діяння на спричинення тілесних ушкоджень і все ж засудив обох підсудних, хоча і не за “журналістською статтею”. В інших трьох вироках підсудні були визнані винуватими.

Короткий зміст вироків

Вирок Новокаховського міського суду Херсонської області від 11.11.20 за ч. 1 ст. 345-1 КК. Він стосується конфлікту виправданого з позаштатним кореспондентом регіональної газети “Дніпровський проспект” на місці будівництва торговельного кіоску наприкінці 2019 року. Виправданий свою провину не визнавав, хоча потерпілий стверджував, що на прохання не потрапляти в кадр підсудний повівся агресивно й продемонстрував пістолет (який насправді виявився іграшковим), у відповідь на це потерпілий ударив його по обличчю. Потерпілий стверджував, що “знімав відеорепортаж для інтернет-мережі “Ютуб” та місцевої газети”, а підсудний зі свого боку стверджував, що просто не знав про статус журналіста в потерпілого.

Ключовим в обґрунтуванні виправдувального вироку суду ми вважаємо таке формулювання: “з показів потерпілого, свідків-очевидців події, які допитані судом, а також із відеозапису на електронному носії інформації, наданого стороні обвинувачення самим потерпілим, судом достовірно встановлено, що перед вчиненням протиправних дій обвинувачений не був обізнаний, що ОСОБА_2 є журналістом, який виконує свою професійну діяльність, оскільки потерпілий не представився, не повідомляв про свою приналежність до ЗМІ, не пред’явив посвідчення журналіста та не пропонував оглянути цей документ, а також не мав зовнішніх ознак, які б його ідентифікували, мету свого візиту потерпілий також не пояснював, відеозйомку проводив мобільним телефоном“.

Вирок Шевченківського районного суду м. Чернівців від 24.12.20 за обвинуваченням двох підсудних за ч. 2 ст. 345-1 КК. Щодо першого епізоду засудженим інкримінувалося побиття особи руками та твердими предметами, схожими на відрізок сталевої арматури, у 2018 році. Іншому потерпілому також 2018 року підсудні завдали були значну кількість ударів твердими предметами, схожими на молотки. У другому епізоді також, як сказано у вирокові, потерпілий “дістав сигнальний пістолет та спрямував у бік нападників, здійснив постріл, від чого невідомі втекли”.

Обидва потерпілих належали до інформаційного агентства “Стоп корупції ТВ”. Підсудні не визнавали своєї провини. В одному з епізодів потерпілий зірвав шапку з якогось із нападників (їхні обличчя були закриті), на якій згодом знайшли генетичні ознаки його клітин. Доказом також слугували дані оператора мобільного зв’язку щодо переміщення сім-карти мобільного телефону одного із засуджених. Суд перекваліфікував діяння зі ст. 345-1 на ст. 125 КК (“Умисне легке тілесне ушкодження”), мотивуючи своє рішення таким: “Самі обвинувачені ствердили в судовому засіданні, що їм не було відомо про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є журналістами.

Будь-яких належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що обвинувачені нанесли потерпілим при зазначених в обвинувальному акті обставинах тілесні ушкодження саме з мотивів припинення зайняття потерпілими законною журналістською діяльністю та створення перешкод у її подальшому зайнятті, обвинуваченням не доведено та суду не надано“. Які ж тоді мотиви нападів на потерпілих, на думку суду, – він не уточнив, хоча очевидним є, що такі жорстокі напади не могли бути безпричинними.

Вирок Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 16 березня цього року за ч. 1 ст. 171 КК. Засудженим виявився охоронець магазину АТБ, що не пропускав у його приміщення журналіста й оператора ТРК “Перший Західний”, які хотіли перевірити дотримання там карантинних норм у квітні 2020 року. Засуджений винуватим себе не визнавав і стверджував, що, не допускаючи працівників ЗМІ, керувався наказом керівництва, хоча у свідченнях слідству воно спростувало наявність такого наказу.

Потерпілі стверджували, що вони назвалися та показали свої посвідчення, але підсудний їх не пропускав, а згодом виштовхав із приміщення магазину. Відеозапис камер спостереження було долучено до справи, а підсудний стверджував, що не розгледів посвідчень потерпілих.

Адвокат підсудного стверджував, що з боку журналістів було “втручання у приватні правовідносини без визначення громадського місця”, але “суд прийшов до висновку про діяльність тоді потерпілих, що не пов’язана з протиправним втручанням у приватне життя особи (юридичної особи), захист якого гарантовано…”. На жаль, суд не деталізував, чому він відхиляє аргумент захисту щодо втручання журналістів у приватну сферу, адже магазин дійсно є приміщенням, що перебуває в приватному володінні, а детальніша аргументація могла б допомогти іншим журналістам у подібних ситуаціях.

Вирок Суворовського районного суду міста Одеси від 18 лютого цього року за ч. 2 ст. 171 КК. Він стосується подій на ринку “Північний” 10 лютого того ж року, коли засуджений, як стверджується у вироку, “використовуючи брутальну лайку… вимагав зупинити відеозйомку та покинути територію ринку” від працівників 7 каналу, а також вибив відеокамеру з рук. Засуджений визнав свою винуватість, і справа розглядалася в спрощеному провадженні, результатом чого стало засудження особи. З огляду на визнання провини та спрощеність провадження суд фактично не виклав аналізу обставин події на ринку у своєму рішенні.

Вирок Золочівського районного суду Харківської області від 4 березня цього року за ч. 3 ст. 171 та ч. 2 ст. 345-1 КК стосується подій у серпні 2018-го за участю працівників інформагентства “112 Україна” на лісопереробному підприємстві ТОВ “Стеклосервіс”. Журналісти вели знімання, зокрема за допомогою дрона. Семеро осіб (у тому числі одна жінка), як сказано у вироку, діючи за попередньою змовою, підійшли до представників інформагентства з вимогою припинити знімання, а один з підсудних закривав руками об’єктив камери, після чого всі сім осіб заблокували авто працівників “112 Україна”, спустили в ньому шини та почали розхитувати.

Одного з потерпілих, який знімав відповідні події на мобільний, четверо із семи підсудних “наздогнали та повалили на землю, вибивши з його рук мобільний телефон”. Зрештою, працівникам інформагентства довелося видалити запис відео з камери. А згодом двоє підсудних завдали одному з потерпілих “невстановлену кількість ударів руками по голові та тулубу”. Усі підсудні визнавали свою провину й були визнані винуватими за ч. 3 ст. 171 КК, а двоє, які завдавали побоїв, – також за ч. 2 ст. 345-1 КК України.

Висновки

Можна стверджувати, що судова практика вже тяжіє до того, щоб визнавати законною журналістську діяльність під час збору інформації з приватної території, а відповідно, визнавати винуватими тих, хто перешкоджає такій журналістській діяльності. У таких випадках часто оперують терміном громадського місця, хоча на рівні закону його визначення подано лише в ЗУ “Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення” і лише для цілей цього закону.

Сам по собі цей термін не має прив’язування до журналістської діяльності чи громадянських свобод, а інтересам журналістів протистоїть концепція прав власника приміщення / території або прав того, хто нею володіє й користується та може визначати, що припустимо робити там іншим особам, а що ні. Але в аспекті знімання фото або відео заборона на його проведення стає дедалі безглуздішою з практичного погляду, оскільки практично кожен може його провести на мобільний телефон, зокрема й приховано. Імовірно, що розвиток техніки штовхатиме правову доктрину до легалізації будь-яких зйомок, здійснених будь-ким у місці, у якому присутня або яке може відвідати одночасно значна кількість людей.

Другим позитивним висновком можна вважати тенденцію до того, що правоохоронці в особі прокурорів тепер більше готові передавати до суду ті справи, в яких підозрювані не визнають своєї провини (і в окремих випадках суд, як бачимо, стає на бік останніх). Певний період у минулому ми спостерігали, що до суду передаються переважно справи, в яких обвинувачені визнавали свою винуватість і результат для прокурорів був майже гарантованим. Це, своєю чергою, стримувало розвиток якісної судової практики, оскільки вона неможлива без змагального судового процесу.

Закріпити або спростувати вказані тенденції може судова практика в апеляційних судах, але це займе певний час, цілком можливо, що і значний, оскільки далеко не всі вироки оскаржуються в апеляційному порядку.

Джерело: Інститут масової інформації