“Для мене війна все одно не закінчиться в один день… Війна для мене закінчиться тоді, коли ми повернемо всіх солдат до їхніх сімей, у рідні домівки. Коли ми знайдемо тіла всіх загиблих і поховаємо з почестями.”
З широкомасштабним вторгненням війна, очевидно, змінилася. Змінилася і роль снайперів. Технологіями стало краще та дешевше бити ворога. Але так само важливими залишаються навченість особового складу, навички та компетенції.
Володимир — професійний спортсмен. 12 років займався акробатикою, був членом збірної України, срібним призером Чемпіонату світу зі спортивної акробатики. Але добровільно став… танкістом, мехводом у складі 12-ї бригади спеціального призначення “Азов” Нацгвардії України
Коли ми говоримо про пам’ять, є такий наратив про те, що ми не можемо тепер займатися політикою пам’яті, тому що ми не прожили травму, бо травма не закінчилася, типу, ще зарано. Що пам’ятати, ми в активній фазі війни. Але це називається пам’ять в поствоєнній країні, поствоєнна пам’ять. І питання в тому, чи ми коли-небудь станемо поствоєнною країною.
31-річний Олександр Спасьонов самотужки дістав бронежилет, кулемет, гранату і став партизаном, захищав Тростянець. Допомагала обороняти місто і 52-річна Вікторія Іванова. До 24 лютого — квітникарка, а потім — коригувальниця вогню.
11 лютого 2024 року Герой України Скибюк став командувачем Десантно-штурмових військ ЗСУ. Доти перебував на посаді начальника штабу — заступника командувача ДШВ, на яку прийшов з посади командира 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади.
Зараз один боєць воює за трьох або за чотирьох. Мова йде не тільки про тих, хто виконує задачі на лінії зіткнення, а й про підрозділи вогневої підтримки, забезпечення. Робота в таких умовах приводить у стан, коли людина працює не найефективніше.
В перші тижні окупації Бердянська Тетяна Тіпакова організовувала мітинги проти російських загарбників. Вона пережила полон, тортури і чудом врятувалася. Публікуємо її історію з перших вуст.
30 Тра, 2024
