Битва з російськими загарбниками: тривожні дзвіночки
Останніми тижнями інфосферою блукали різні новини, що досить дивно лягали, якщо спробувати їх скласти в якусь картинку. І в цій дивині прозирає певний неспокій, котрого не спишеш на брак вітамінів чи осінню депресію.
Експерт Центру оборонних стратегій Віктор Кевлюк розповідає про те що відбувається на передовій боротьби з російськими загарбниками.
Ворог явно пожвавішав і згадав, що метою його СВО є вже не «демілітаризація та денацифікація України, захист народу Донбасу від геноциду», а «вихід на кордони Донецької та Луганської областей». Тобто ведмідь вдавився тим, що хотів проковтнути 2022-го. У січні 2023-го котрийсь із Путіних ляпнув про «ліквідацію антиросійського анклаву в Україні». У липні на болотах заспівали про додаткову мету — «деелектрифікацію».
Тобто незважаючи на плинність завдань операції, у сухому підсумку бачимо вихід на адміністративні кордони Луганської та Донецької областей. «Відновлення державності в рамках 2014 року», — сказав якось Дмитро Пєсков. Як воно складається в його голові у щось логічне — невідомо, там лікар має розбиратися, але речник Кремля «відновлює державність територій, котрі Путін включив до складу Росії».
За оцінкою «Інформаційного спротиву», уранці 29 жовтня угруповання російських військ на території України («Объединённая группировка вооружённых сил РФ на Юго-Западном ТВД») без Росгвардії налічувало 60 бригад, 137 полків, 106 окремих батальйонів і 46 іррегулярних формувань завбільшки із загін. Загальна чисельність — 441,7 тисячі осіб, 2324 танки, 5661 ББМ, 4130 гармат, мінометів і РСЗВ. Пускових установок «Іскандер» мало б бути 168, але є лише 46, тобто ПУ є, а от ракет небагато. Щоб оцінити масштаби: загалом у ЗС РФ — 1,150 млн осіб, Сухопутних військах — 250 тисяч, тобто в нас — 38% від складу, практично всі, хто може воювати.
Знайти на мапі адміністративний кордон Луганської та Донецької областей — задачка з географії для 6 класу, зможуть усі. Оця лінія і є головною бойовою задачею росіян. Рухаємося з півночі на південь.
З російських Валуйок іде шосе на Куп’янськ, Борову, Ізюм і Слов’янськ. Дорога спускається на південь паралельно річці Оскіл й Оскільському водосховищу. Саме сюди намагаються продертися два дуже великих і потужних угруповання військ противника «Запад» і «Центр». Хто їздив у тих краях, той бачив купу ярочків. Усі вони з півночі на південь, тобто рухатися зі сходу на захід важко.
Тож ворог атакує саме з півночі — з Тавільжанки через Лиман Перший і Вільшану на Синьківку. Наші стоять непохитно, але бої гарячі. Інший напрям атак — з району Першотравневе — Ягідне — Нижня Дуванка через Кислівку на Куп’янськ. З трьох російських танкових дивізій дві власне тут (4-та й 47-ма). Майже в повному складі воюють 1-ша танкова, 6-та, 20-та армії, 11-й армійський корпус Балтійського флоту. У резерві — 79-й МСП 18-ї МСД 11-го АК, 153-й ТП 47-ї ТД 1-ї ТА, 245-й МСП і до трьох мотострілецьких полків територіальних військ — 1483-й, 1438-й і 347-й, їх частково вже ввели в операцію.
На руку ворогу грають проста логістика (держкордон поряд), авіаційна підтримка — аеродроми західних областей недалеко. Варта уваги система зв’язку, котру ворог завчасно розгорнув, використавши оптоволоконний кабель і розгалужену систему пунктів управління (правильно зрозуміли роль далекобійних РСЗВ у сучасній війні).
Для закріплення: мета УВ «Запад» — вийти на берег Осколу й закріпитися.
Південніше — Лиманський напрямок, де УВ «Центр» прагне загарбати вільну частину Донецької області. Поки що воно наглухо застрягло в Серебрянському лісі: десантники з 95 бригади вчать ворога азів тактики. Беруть за ці курси дорого. Спроби наступати біля Діброви хоч і щоденні, але однаково невдалі. Мені здається, що командування УВ «Центр» розуміє нездійсненність кремлівської мрії до Нового року окупувати окреслене, адже на тлі Діброви бої за Слов’янськ і Краматорськ — епічна битва на кшталт їхньої улюбленої Курської дуги.
Нічого не вдіють із Сіверським плацдармом Сил оборони. А скільки було пафосу, коли захопили Соледар!? Наче Вашингтон узяли! І що? А нічого! З того часу лінія фронту не рухається. Що ворожі штаби тут в оперативному тупику, засвідчує виведення із цього напрямку двох з трьох армій Центрального ВО, 2-ї та 41-ї. Щоб УВ «Центр» не сумувало, йому залишили 25-ту армію (67-ма МСД, 164-та ОМСБр й 11-та ОТБр), резерв з-за Уралу. Тобто дві боєздатні замінили одною напівготовою. Не забуваємо, що тут діє 2-й армійський корпус, так званий луганський. У бій ворог увів 137-му ОМСБр, укомплектовану на 75%, без жодного танка й РСЗВ, усього іншого — 60-80%, тобто формально це два посилені артою батальйони. Не забиватимемо собі голови їхньою бойовою задачею, бо вони самі не вірять, що чогось досягнуть. Тут повинні бути спокійні — нічому статися.
Ще південніше — Бахмут. У противника та сама задача — вийти на адмінкордон. Тут — Донецької та Дніпропетровської областей. А тоді до кордону по прямій ще кілометрів 80. І доведеться повоювати за Костянтинівку й Дружківку. Бої тривають зі змінним успіхом, ворог трохи просувається біля Берхівського водосховища й водночас відходить від Кліщіївки, Андріївки й Курдюмівки.
Уздовж дороги Т1503 1307-й МСП ТрВ поспіхом копає оборонний рубіж, тобто на Січеславщину не збирається. У складі ворожого угруповання зауважили 57-му ОМСБр 5-ї армії, 4-ту ОМСБр 2-го АК, 98-му, 106-ту ПДД і 83-тю ОДШБр. Була тут і 76-та ДШД, але вже давненько поїхала під Роботине, тобто командування противника на ТВД також не вважає цей напрямок чимось, що може перерости в подарунок під кремлівську ялинку. Не заморочуємось і також проїжджаємо.
Далі — Авдіївський напрямок, зараз найгарячіша ділянка фронту. Якщо рухатися по шосе Піски — Покровськ — Павлоград, то до кордону з Дніпропетровщиною — 63 км. Захоплення Авдіївки порівняно з узяттям того-таки Соледара — величезна подія, за котру медалі роздаватимуть відрами. Але там в оперативній глибині — Покровськ і величезна кількість дрібних населених пунктів, на руйнування кожного (а наші вміють зачепитися за будь-яку забудову) просто не вистачить боєприпасів. Уже зараз твердо можна сказати, що нікуди вороги не вийдуть суто з міркувань геофізики операційної зони.
Утім є два величезні АЛЕ для нас: чи вдасться втримати Авдіївку й чи маємо підготовлений оборонний рубіж десь на лінії Керамік — Очеретине — Комишівка — Карлівка? Плюс психологічне АЛЕ, адже змагаються «відступити з Авдіївки» і «здати Авдіївку».
Вороже командування вирішило, що ось воно, місце для військового дива — і кинуло в бій 1-й армійський корпус і 8-му армію майже в повному складі. Сили оборони ці плани суттєво відкоригували, тому після візиту Путіна до Ростова під Авдіївку потягнули все більш-менш боєздатне з інших напрямків: 2-гу й 41-шу армії та всього іншого потроху. У другому ешелоні розгорнули 90-ту танкову дивізію (поки що двома полками, правда, кожен як танковий батальйон з посиленням), що само по собі поганий знак: ворог готується прорвати нашу оборону й кинути танки.
Для закріплення: мета УВ «Юг» — захопити Авдіївку, вийти на оперативний простір і розвинути наступ на Покровськ.
Ситуацію ще південніше у своєму гучному есе описав головнокомандувач — ситуація «військового паритету», коли жодна сторона не може досягнути цілей. Тобто нічого радикального в Запорізькій і Херсонській областях не відбудеться, адже «війна на сьогоднішньому етапі поступово переходить до позиційної форми».
Отут камера від’їжджає в космос і показує лінію фронту (команда DeepState — молодці, там завжди можна подивитися мапу) й лінію бойової задачі противника, адміністративний кордон Луганської та Донецької областей з вільною Україною. Якщо хтось забув, нагадаю: Запорізьку й Херсонську кремлівські недоумки включили до складу болотної недоімперії, але Путін не сказав, чи треба їх «звільняти», зрозуміло все лише з Донбасом. Противник здатен щось здобути під Авдіївкою та на Куп’янському напрямку, але буде вимушений негайно зупинитися, оскільки забракне ресурсів розвинути успіх. Тобто все станеться, як написав головком в есе для The Economist.
А тепер, коли все добре видно, послухаємо тишу. І почуємо тривожні дзвіночки.
Кортні Кубе, Керол Е. Лі й Крістен Велкер з NBC стверджують, що США та ЄС обговорюють з Києвом можливі мирні переговори з Росією і те, від чого Україні доведеться відмовитися, щоб досягнути угоди. Обережні обговорення, як стверджують, відбулися минулого місяця і відображають військову динаміку на фронті й політичну ситуацію в США та Європі.
Військовослужбовець 65 окремої механізованої бригади обстежує позиції російських військ і знищену техніку поблизу села Роботине Запорізької області, 4 листопада 2023 р.
Аргументи такі:
— представники адміністрації Байдена стурбовані тим, що в України вичерпуються сили, тоді як Росія має ще значні запаси;
— уряд США непокоїться, наскільки менше уваги громадськості привертає Україна, відколи Ізраїль воюює з ХАМАС, що може ускладнити додаткову допомогу Києву;
— американські чиновники приватно використовують термін «патова ситуація», щоб описати поточні битви в Україні;
— США та їхні союзники можуть надати зброю, але якщо Україна не має компетентних сил, щоб застосувати її, хорошого мало;
— Путін усе ще вірить, що може «перечекати Захід» або боротися, поки США із союзниками не втратять внутрішню підтримку фінансування України чи боротьба за постачання Києву зброї та боєприпасів не стане надто дорогою;
— Росія збільшила виробництво артилерійських снарядів і спробує виготовляти два мільйони штук на рік;
— за даними Пентагону, адміністрація Байдена витратила 43,9 мільярда доларів на безпекову допомогу Україні з лютого 2022 року. Залишилося близько 5 мільярдів доларів, які потрібно надіслати в Україну, перш ніж грошей не стане;
— прогрес у контрнаступі України дуже повільний; марніє надія, що Україна досягне значних успіхів, зокрема, дійде до узбережжя біля лінії фронту Росії.
Міністр оборони Італії Гвідо Крозетто в інтерв’ю Quotidiano Nazionale сказав, що «необхідне політичне перемир’я». За його словами, для нього ще не час, але «надія помирає останньою».
Військові з G7, Польща, країни Балтії певні, що слід підтримувати Україну, адже наша поразка стане прологом наступної російської експансії. Тлом тут має виступити брак ресурсів на переозброєння НАТО для прийдешньої великої війни. Чітко за нас виступатимуть лише Британія і Польща. США перемістять фокус на Китай. Плюс вибори, не факт, що переможуть лояльні до України сили.
Водночас Кремль розглядає лише капітуляцію України, про що повідомив через арабські дипломатичні канали (офіційно ніде, ясна річ, не прохопився).
Можливий алгоритм:
— російське угруповання виконає задачі на Куп’янському й Авдіївському напрямках, інтенсивність бойових дій поступово знизиться, конфлікт фактично заморозять, як варіант — якесь «різдвяне перемир’я» (ми це вже проходили);
— на тлі низької інтенсивності бойових дій — закулісні консультації, пошук «точок зборки» мирної угоди;
— завжди під час перерв у війні противник перегруповував сили, підтягував резерви, накопичував ресурси. Чому цього разу має бути не так?
— основна фаза перемовин — квітень 2024-го.
Дуже хочеться помилитися.
І наостанок чутки: кажуть, російський НГШ Герасимов вийшов із запою (пробув у ньому орієнтовно з 24 серпня) й скаче бадьоро по штабу на ТВД в очікуванні «перемоги» під Авдіївкою. Чого б це? А Герасимов, до речі, хотів би згорнути СВО й заморозити status quo на нинішній лінії фронту. Як кажуть, штик у землю — і по колгоспах.
4 листопада секретар Ради безпеки РФ Патрушев заявив, що «Росія гарантувала собі безпеку на роки вперед, оскільки вперше за весь час змогла випередити конкурентів у галузі ракетно-ядерних озброєнь». Із цього можна зробити висновок, що ядерної війни не буде «на роки вперед», адже все під контролем, аналоговнєт, всє дєла. Це явний сигнал від найбільш публічної особи РФ місяця і, як кажуть, хранителя запоребриківської ядерної валізки, що дубину закопали, можна і поговорити.
Неспокійно якось від цих дзвіночків…
