Чому полювання на ДРГ у Києві, на початку повномасштабного вторгнення Росії, перетворилось на масовий “дружній вогонь”
“Мій син пов’язав на руку український прапор, вибіг з автобуса і закричав: “Не стріляйте, ми – свої!” В той момент і пролунав смертельний постріл. Молодий військовослужбовець ЗСУ Михайло Дягілєв загинув в центрі Києва 26 лютого 2022 року.
Він став однією з десятків жертв “дружнього вогню”, який був характерною ознакою перших днів великої війни в столиці України, пише видання BBC Україна.
“Friendly fire” (“дружній вогонь” або “вогонь по своїх”) – гостра проблема усіх армій світу, навіть найбільш технологічно розвинутих, таких як Збройні сили США.
Понад те, згідно з американськими дослідженнями, саме підвищення рівня технологічності зброї і інтенсивності бойових дій призвело до зростання кількості військових, що загинули він випадкових обстрілів своїх побратимів.
Якщо у війнах початку 20-го сторіччя процент таких втрат складав, за офіційними даними США, близько 2%, то вже під час бойових дій на Близькому Сході і в Афганістані в 1990-х і на початку 2000-х армійці втрачали сотні бійців через помилкові обстріли. А рівень таких втрат зріс до 17-20%.
Зокрема, великого розголосу набув випадок, коли у квітні 1994 року над північним Іраком американські винищувачі F-15 збили два гелікоптери армії США Black Hawk, прийнявши їх за противника. Загинули 26 людей, зокрема 15 американців.
В Афганістані у грудні 2001 року американська авіабомба з GPS-наведеннями, скинута з бомбардувальника, вразила позиції армії США біля міста Кандагар. Загинули троє бійців спецназу. Це сталося через дрібну помилку диспетчера, що відповідав за введення супутникових даних цілі на землі.
Найчастіше загибель військових через “дружній вогонь” намагаються на перших порах приховати або проігнорувати. Ця тема досі залишається табуйованою в збройних силах. Україна тут не виняток.
Двічі доброволець
Киянин Михайло Дягілєв був двічі добровольцем. В 2015 році, не маючи стосунку до Збройних сил України, він вирішив піти на контракт в армію. Служив в полку зв’язку на самому передньому краю, біля лінії бойових дій на Донбасі.
“Міша завжди був такий”, – розказує ВВС Україна його мама Лариса Захарова.
Тремтячими руками вона показує фото свого сина в телефоні. На них завжди усміхнений, стрункий хлопець, що виглядає значно молодшим своїх 32 років.
Вона розповідає, що з юнацьких літ він брав активну участь в акціях протесту в столиці: перший Майдан 2004 року, “Мовний Майдан”, революція Гідності…
Пішов служити, бо дуже тяжко переносив новини з фронту, особливо про Іловайський котел. І це при тому, що всі родичі його по лінії батька з Росії, а саме з Новосибірську.
Лариса, що працює в Київській обласній лікарні, закриває обличчя руками. Її голос тремтить, згадуючи сина.
“Йому було років 14, ми відпочивали в Алушті і там був такий довгий-довгий пірс. Міша з хлопцями гралися на його краю. Чую, люди кричать. Бачу, що хтось з цих хлопців взяв і скинув маленьку руденьку собачку з пірса у воду. Я не встигла оговтатися, як мій Міша стрибнув за нею з пірса і врятував”.
В 2018 році військовий контракт Дягілєва закінчився і він повернувся до цивільного життя в Києві, працював кондитером.
Але коли усі новини почали говорити про можливе вторгнення росіян, мама запідозрила зле. Вона знала, що її син знову не зможе залишитися осторонь.
“Я все зрозуміла, взяла його військовий квиток і викинула. Щоб він навіть не думав йти знову у військкомат”.
Не допомогло. Зранку 24 лютого 2022 року Михайло подзвонив матері і повідомив, що сам добровільно з’явився у Святошинський військкомат і записується в ЗСУ.
Мати нічого не змогла вдіяти. По-перше, вона знала, що рішення, ухвалене сином, вже ніхто не зможе змінити. По-друге, саме в той час селище Демидів біля Києва, де вона проживала, окупували росіяни, які стрімко просувалися до української столиці.
Розстріл на мосту
Перші дні великої війни в Києві панували хаос і паніка, згадують побратими Михайла, з якими вдалось поспілкуватись ВВС.
Частина мешканців тікала зі столиці, інші – організовувались в загони тероборони, влаштовували саморобні барикади, отримали зброю і готувались зустрічати ворога на вулицях міста.
Автомати роздали, але нормальної координації і зв’язку з цими загонами ТрО і ДФТГ (добровольчі формування територіальної громади) не було, каже військовослужбовець ЗСУ Олександр (ім’я змінене). Люди часто на свій розсуд проводили перевірки транспорту і не рідко відкривали вогонь по “підозрілих” машинах і людях.
В Києві почалось справжнє полювання на диверсантів. В ЗМІ і телеграм-каналах валом йшла інформація про “мітки на будинках” і “виявленні російські ДРГ”. Її розповсюджували навіть представники державних органів і силових структур.
Михайло Дягілєв тим часом чекав у Святошинському військкоматі можливості відбути до своєї військової частини. Відповідне направлення йому змогли видати лише надвечір 26 лютого.
Поки сформувалась група мобілізованих, що мала відправитись до в/ч А0799 (31-й окремий полк зв’язку імені гетьмана Михайла Дорошенка), вже почалась комендантська година. Близько 40 чоловіків з речами розмістились в мікроавтобусі “Богдан”, ще двоє мобілізованих рухались за ним на власному авто “Рено Кенгу”.
Їхати було не так далеко. По прямій від військкомату на Святошино до вул. Юліуса Фучика близько 8 км.
“Ми запитали начальника військкомату, чи це нормально, що ми будем рухатись по Києву під час комендантської години? Він сказав, що все добре і про нас знають”, – згадує Олександр, який разом з Михайлом Дягілєвим 26 лютого на автобусі відправився до військової частини.
Він також пригадує одну деталь – якісь невідомі чоловіки сфотографували номерні знаки “Богдана” і “Рено” перед тим, як вони виїхали з території військкомату.
Тим не менш, більшу частину дороги військові проїхали без проблем. До військової частини залишалося півтора кілометра, коли мікроавтобус і легковик заїхали з вулиці Борщагівської на Повітрофлотський міст.
Попереду була будівля міністерства оборони і генштабу, позаду височіли недобудовані хмарочоси елітного житлового комплексу “Манхеттен”.
“Саме в той момент по нас відкрили шквальний вогонь”, – каже Олександр. Його і ще декількох чоловіків посікло уламками скла. Автобус зупинився на мосту, всі пасажири лягли на підлогу, легковик “Рено” став за ними, двоє мобілізованих згодом вискочили з нього і заховались під мостом.
ФОТО,ВІДЕО З СОЦМЕРЕЖ
“Під цим обстрілом ми перебували приблизно годину”, – каже Юрій, який їхав у тому самому легковому авто “Рено”. За його словами, обстріл йшов з декількох боків: попереду автобуса був блокпост охорони генштабу, позаду – невідома група людей вела вогонь, ймовірно, з верхніх поверхів ЖК “Манхеттен”.
Цей момент потрапив на відео і швидко розповсюдився в соцмережах. На записі видно, як з боку хмарочосів і у зворотному напрямку літають трасувальні снаряди, які яскраво підсвічують київське нічне небо. Це відео поширювали як приклад знищення “російської диверсійної групи” на Повітрофлотському мосту.
Перестрілку вирішив припинити саме Михайло Дягілєв. Він пов’язав на руку український прапор, з яким пройшов АТО і який завжди брав з собою, та вийшов з автобуса.
Він попрямував у бік блокпоста генштабу і закричав: “Не стріляйте! Свої!”. В цей момент пролунав постріл, після якого настала тиша.
Михайло загинув, вражений кулею в спину. Тіло вбитого поклали в автобус, який дотягли до воріт військкомату. Загибель оформили 27 лютого, коли туди змогла потрапити карета швидкої допомоги. Наступні три дні тіло Михайла так і залишалося в автобусі, поки його не поховали.
Мама Лариса лише наприкінці березня отримала трагічну звістку про свого сина від представника військкомату. В сповіщенні було написано, що її Михайло “трагічно загинув через недотримання порядку наближення до блокпоста”.
“Коли я пізніше прийшла у військкомат і назвала прізвище свого сина, мені відповіли: а це той, що загинув, коли свої своїх перестріляли”, – не приховує обурення жінка.
“Як це? Що це значить “свої своїх”? За що його вбили?”
За даними ВВС, державне бюро розслідувань почало розслідувати цей інцидент 1 березня 2022 року. Кримінальне провадження відкрите за статтею “Перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень” (ч.5 ст.426-1 Кримінального кодексу).
Жодних підозрюваних досі не встановили. На запит ВВС Україна в ДБР відмовились повідомити деталі розслідування, пославшись на “таємницю слідства”.
Генштаб ЗСУ надіслав відповідь на запит за підписом начальника управління стратегічних комунікацій Євгена Саська, де повідомив, що відомості про загибель військовослужбовця Михайла Дягілєва “наразі відсутні”.
Бійня на “Берестейській”
ФОТО,AFP. Наслідки “бійні” біля метро “Берестейська”, 26 лютого 2022 року. На дверях спаленої вантажівки можна побачити емблему 101-ї бригади охорони генштабу ЗСУ
“На метро Берестейська 101-ю бригадою знищили колону: 2 легковики, 2 вантажівки з бк (боєкомплектом), танк. Все спокійно, всіх поклали”, – таке повідомлення з’явилось в ніч з 25 на 26 лютого 2022 року на офіційній сторінці в фейсбуці Сухопутних військ ЗСУ.
Воно було доступне і не видалене з публічного доступу на момент, коли ВВС направила запит щодо тієї історії в міноборони. Зараз допис зник.
Ту бійню на проспекті Перемоги (зараз переіменували на Берестейський ) біля метро “Берестейська” пам’ятають багато киян. Заграву від палаючих автівок була видно здалеку, звуки артилерійських ударів і детонації чутно було за десятки кілометрів.
На офіційному рівні влада заявила про знищення “колони росіян, що проривалась в центр Києва”.
“Там загинув мій син!” – не приховує обурення Марина Толкаченко.
Її син, 21-річний Роман Чумаченко, був військовослужбовцем 101-ї бригади охорони генштабу ЗСУ.
Вона розповідає ВВС Україна, що 25 лютого 2022 року група з 20 військових цієї бригади, зокрема і її син, отримала наказ повертатись з бойового чергування на Святошино до військової частини біля метро “Берестейська”.
“На під’їзді до частини під мостом це все і сталося. Попереду автобуса з військовими ще були машини іншої в/ч, які везли боєкомплект на оборону Києва”, – вказує Марина.
“З ким ми воюємо – з ДРГ чи з солдатами, які давали присягу вірно служити Українському народу?”
Охорона військової частини відразу відкрила вогонь по колоні автомобілів, прийнявши їх за противника, вказує жінка.
Марина Толкаченко каже, що в тій бійні загинуло близько 40 українських військових. Зокрема 8 – з того автобуса, де перебував Роман з побратимами.
Генштаб ЗСУ у відповіді на запит визнав факт “дружнього вогню” на “Берестейській”. Однак подробиці інциденту надати відмовився “аби не завадити слідству”.
“За результатом опрацювання інформуємо, що з метою з’ясування причин і обставин загибелі і поранення військовослужбовців 101-ї окремої бригади охорони генерального штабу імені генерал-полковника Геннадія Воробйова командуванням частини було проведено службове розслідування”, – сказано у відповіді.
Результати розслідування передали рік тому (2 травня 2022 року) до прокуратури. За даними фактами відкрили кримінальне провадження за статтею “перевищення повноваження військовими”.
Результати службового розслідування генштаб ЗСУ відмовився розкрити, але ВВС Україна отримала їх зі своїх джерел.
Розслідування встановило, що троє керівників батальйону охорони київського військового містечка номер 27 (їх імена і прізвища відомі ВВС, але не розкриваються задля безпеки) “не організували належним чином управління і взаємодію між підрозділами” при обороні ввіреного об’єкту 26 лютого 2022 року. До трагічних наслідків призвела “необережність” і “протиправна недбалість” вказаних осіб.
До кримінальної відповідальності вказаних осіб не притягнули, але перевели в інші підрозділи ЗСУ.
Держбюро розслідувань відмовилось розкрити подробиці кримінального провадження.
Хаос на Оболоні
Чи не найбільше випадків “дружнього вогню” на початку повномасштабного вторгнення зафіксували в Оболонському районі столиці. Він розташований на півночі і північному заході міста і був найближчим до зони бойових дій.
В період з 24 до 28 лютого 2022 року зафіксували декілька випадків, коли влада повідомляла про виявлення тут російських ДРГ, які начебто захопили українську військову техніку і рухалися в центр Києва.
Джерела ВВС в 72-й окремій механізованій бригаді кажуть, що вона зазнавала найбільших втрат через цей “friendly fire”. Це пояснюється тим, що саме це формування ЗСУ відповідало за оборону Києва і його підрозділи переміщалися по столиці, прямуючи на бойові позиції.
Колишній військовій 72-ї ОМБр Микола (ім’я змінене) вказує, що йому відомі щонайменше три випадки, коли бійці бригади потрапляли під вогонь інших військових формувань і бійців ТрО: на площі Шевченка, на Оболонському проспекті і на проспекті Степана Бандери.
У останньому випадку він був безпосереднім учасником події.
Вдень 26 лютого 2022 року він разом з іншими мобілізованим їхав на військовій тентованій вантажівці ГАЗ-66 по проспекту Бандери.
Військові отримали завдання рухатись в сторону села Демидів і шукали маршрут, як виїхати з проспекту північніше на Оболонь.
Біля повороту на вулицю Богатирську вантажівка проїхала повз поліцейський автомобіль з ввімкненими мигалками та відразу потрапила під вогонь.
“Один хлопець, що сидів у кузові, загинув відразу. Старший групи отримав поранення ноги”, – каже Микола.
“Це все був безлад перших днів, хаос. Не було нормального зв’язку, нормальної взаємодії між різними підрозділами. – пояснює він причини. – Плюс масова і безконтрольна роздача зброї”.
Схожа ситуація трапилась і на Оболонському проспекті напередодні – 25 лютого. Тоді в мережу потрапили відео і фото, на яких бронемашина переїжджає легковий автомобіль, тікаючи від обстрілу. Згодом її та ще дві інші військові вантажівки зупинили, а всіх, хто у них був, вбили.
ФОТО,ОЛЕКСІЙ ГОНЧАРЕНКО. ЗРК “Стріла”, зупинений на Оболоні 25 лютого 2022 року. Влада заявила, що в ньому їхали перевдягнені в українську форму російські диверсанти
“Диверсанти, які заїхали на раніше захоплених машинах ЗСУ, і переодягнуті у форму українських військових, розстріляні та знешкоджені!” – прокоментував так цю подію радник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко.
Джерело ВВС Україна серед військових запевняє, що найпевніше це були українські армійці, які рухались на зенітно-ракетних комплексах “Стріла” на бойові позиції. На столичній Оболоні вони потрапили під обстріл інших українських силовиків і почалась “паніка”.
“Був відкритий вогонь і йому (водію ЗРК. – Ред.) довелося якнайшвидше виїжджати із зони ураження, – пояснює військовий ситуацію з наїздом на легковий автомобіль. – У людей тоді просто почалась істерія і це її результат”.
Чи були взагалі російські ДРГ в Києві? Микола має великі сумніви. “Лінія фронту вже на той час стабілізувалась за декілька десятків кілометрів від Києва біля Демидова і Ірпеня. Прориватися в центр столиці? Для чого? Хіба якби вони були б смертниками”.
Генштаб ЗСУ на запит ВВС заявив, що наразі не має відомостей про загибель українських військових 72-ї ОМБр на Оболоні 25-26 лютого 2022 року.
З керівників українських силових структур публічно теми “дружнього вогню” торкався лише керівник СБУ Василь Малюк. І то, зробив це побіжно під час інтерв’ю про роботу спецслужби на початку вторгнення.
“В столиці тоді (в перші дні вторгнення, – Ред.) почався частково хаос – в тому числі і “дружній вогонь”. Ми були змушені терміново ухвалювати управлінські рішення, аби все працювало як оркестр”, – розказував він в інтерв’ю “Інтерфакс-Україна” в жовтні 2022 року.
Британські аналітики з Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI) наприкінці березня поточного року оприлюднили звіт про війну в Україні.
В ньому вони зауважують, що випадки “дружнього вогню” в Києві на початку війни були зокрема наслідком “параної”, яку вдалось спровокувати російськими інформаційними атаками на українське суспільство.
Декілька офіцерів ЗСУ, з якими спілкувалась ВВС під час підготовки цієї статті, заявили, що готові розказати більше подробиць про жахливі наслідки “friendly fire” в Києві. Але лише після завершення війни.
Автор: Олег Черниш
Джерело: BBC Україна
Tweet
