COVID в українських тюрмах: правозахисники піддають сумніву офіційні дані

Ув’язнені, які перебувають у слідчих ізоляторах та засуджені, які вже відбувають покарання у виправних закладах та в’язницях, належать до групи з високим ризиком зараження коронавірусом. У задушливих переповнених приміщеннях, за відсутності засобів індивідуального захисту, при низькому рівні тестування – СOVID-19, як і будь-яка інша інфекційна хвороба, стрімко розповсюджується, наголошують медики і правозахисники.

Яка статистика щодо кількості інфікованих на коронавірус в українських ізоляторах і тюрмах? Яка допомога надається ув’язненим, і як запобігти блискавичному поширенню коронавірусу у місцях позбавлення волі?

В установах Державної кримінально-виконавчої служби зареєстрували 781 випадків інфікування коронавірусом, повідомляє Центр охорони здоров’я ДКВС на офіційний запит Радіо Свобода. Станом на 2 грудня 2020 року COVID-19 виявили у 7 ув’язнених і 19 засуджених.

Серед працівників в’язниць та ізоляторів підтвердився 651 випадок зараження, ще 104 випадки виявили серед медичного персоналу кримінально-виконавчої служби.

За інформацією ЦОЗ ДКВС, ПЛР-аналіз зробили 434 засудженим та ув’язненим.

• COVID-19 в тюрьмах

Натомість, правозахисники вважають, що незначна кількість підтверджених випадків зараження на коронавірус за ґратами пояснюється лише одним – неефективним тестуванням та його низьким рівнем.

«Мізерні дані про хворих на COVID-19 в пенітенціарній системі не повинні вводити в оману: ми впевнені, що хворих значно більше, але це не виявлено. Тестування в’язнів не передбачено взагалі. У частини ув’язнених тести бути проведені ще до потрапляння в СІЗО. Моніторинг виправних колоній показує, що у багатьох з них медичні частини забиті засудженими, яких лікують від застуди і не тестують. Лікаря-інфекціоніста, який міг би поставити діагноз за перебігом хвороби, в медичних частинах, як правило, немає. Водночас звернень про прохання надати медичну допомогу багато, в’язні часто впевнені, що хворіють саме на COVID-19. Але перевірити ці твердження неможливо. Так і виходить: немає тестування – немає COVID-19!», – стверджує голова Харківської правозахисної групи Євген Захаров.

За інформацією правозахисників, у місцях позбавлення волі є гострий дефіцит масок і дезінфекторів. Здебільшого засобами індивідуального захисту забезпечені лише працівники установ та медичних персонал.

Як наголошують у Харківській правозахисній групі, коли увֹ’язнених везуть на судові засідання, або коли вони виходять за межі установ, лише тоді їм видають маски. У житлових блоках чи камерах люди ходять, не прикриваючи обличчя і ніс.

Ще однією серйозною проблемою експерти називають відсутність медичної допомоги: бракує лікарів та медикаментів.

Радіо Свобода звернулося до Центру охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби із запитаннями щодо кількості лікарів-інфекціоністів, які працюють у медичних частинах системи виконання покарань, і щодо того, яка ж допомога надається ув’язненим із важким перебігом хвороби.

«У медичних частинах і лікарняних закладах ЦОЗ ДКВС України штатним розписом передбачено 32,75 посад лікарів-інфекціоністів, на даний час зайнято 24,75 посад». А засуджені та ув’язнені «з важким перебігом захворювання підлягають стаціонарному лікуванню в умовах закладів охорони здоров’я, підпорядкованих МОЗ України», – відповіли на запит в Центрі охорони здоров’я ДКВС.

Крім того, там запевнили, що ПЛР-тест у місцях позбавлення волі роблять безкоштовно, проте «за бажанням засуджені та ув’язнені мають змогу зробити ПЛР-тест за власні кошти».

Порушення карантинних норм і тестування за власний кошт

34-річний Сергій Мовчан зателефонував до Радіо Свобода і розповів свою історію. Зараз він відбуває покарання в Крижопільському виправному центрі №113 на Вінничині. Чоловік скаржиться на високу температуру і кашель. Коли занедужав, звернувся до медичного працівника установи. Йому видали жарознижуючі таблетки, на цьому лікування закінчилося. За словами засудженого, тестування йому не проводили, та й безкоштовно ПЛР-аналіз в’язням не роблять.

«Температура у мене вже протягом 3 днів. Лікаря у центрі немає, лише медсестра. Якщо хочете перевіритися на коронавірус, то це треба їхати в район і робити тест за свої гроші. Треба писати заяву на керівника установи, домовитися за машину, заплатити за бензин і тоді їхати в районну лікарню. Зараз я на це не маю грошей. Чотири місяці тому я вже хворів, також піднімалась температура, був кашель. У мене хронічне обструктивне захворювання легень. Я вже здавав один раз ПЛР-тест, також за власний кошт. Тоді результат виявився негативний».

За словами Сергія Мовчана, кімнати переповнені в’язнями, у приміщеннях задуха і сморід. Засуджені не забезпечені засобами індивідуального захисту. У виправному центрі працює лише одна медсестра для надання невідкладної допомоги, у важких випадках в’язнів везуть у Крижопільську районну лікарню.

«Карантинних вимог взагалі ніхто не дотримується. Ще до коронавірусу, згідно з законом, засуджені, коли прибували у виправний центр, мали сидіти на карантині два тижні. Для цього виділені спеціальні приміщення. Проте цього немає. Всіх селять разом, яка там ізоляція! От ще чекаємо близько п’ятдесяти «новеньких».

Члени Харківської правозахисної групи, які восени цього року здійснювали моніторинг Крижопільського виправного центру №113, зазначали у своєму звіті, що інспекторам на вході виміряли температуру, а на «КПП були присутні дезінфікуючі бар’єри та засоби для дезінфекції рук». На момент візиту в установі відбувало покарання 88 осіб.

Інспектуючи виправну установу, члени Харківської правозахисної групи помітили на вході до їдальні два рукомийники, на яких були рідке мило та паперові рушники. Крім цього, біля вмивальників були розставлені дезінфікуючі розчини. Втім, інспектори зауважили, що «дезінфікуючі розчини розставлені показово з огляду на те, що моніторингова група провадить візити по установах у Вінницькому регіоні».

• Як живуть в українських тюрьмах в умовах карантину

Розвантаження тюрем як запобіжний захід проти коронавірусу. Європейський досвід

На поганій організації і недотриманні карантинних норм в місцях позбавлення волі неодноразово наголошувала й уповноважена ВР з прав людини Людмила Денисова. Про це, зокрема, вона писала на своїй сторінці у Фейсбуку.

• Из тюрем Франции освобождены тысячи заключённых

Після того, як у червні цього року у Кропивницькій виправній колонії помер засуджений з діагнозом СOVID, український омбудсмен заявила, що «смерть ув’язненого – наслідок неналежної організації та контролю за впровадженими карантинними заходами в установах покарань, а також фактичного ігнорування виконання наданих рекомендацій за результатами моніторингових візитів, здійснених у рамках національного превентивного механізму».

За її словами, навесні пенітенціарна система не була забезпечена ані масками, ані рукавичками, крім цього, не проводили дезінфекції приміщень. Проте після візитів співробітників Офісу уповноваженого до місць позбавлення волі, ситуація стала покращуватись, заявила Людмила Денисова в ефірі телеканалу «Рада».

В цих заходах бачать порятунок і правозахисники. Ще навесні на початку розгортання пандемії в Україні вони виступали за ухвалення законів про амністію та умовно-дострокове звільнення. Експерти Харківської правозахисної групи і чиновники мінюсту розробили відповідні законопроекти. Їх схвалив Кабінет міністрів, і вони були внесені на розгляд ВР. Щоправда, з’явилась інформація, що президент негативно ставиться до цих кроків, оскільки ухвалення закону про амністію, нібито, потягне вниз його рейтинг. У липні на розгляд парламенту був поданий інший законопроект про амністію, проте і його розгляд гальмується.

Звільнення ув’язнених як превентивний захід у боротьбі з розповсюдженням коронавірусу практикують у багатьох країнах.

Зі спалахом пандемії пенітенціарні установи Данії, Франції, Італії, Норвегії, Португалії, Сербії та низки інших держав звільнили певні категорії засуджених.

Найбільша кількість в’язнів – майже 40% пенітенціарного населення – вийшли на волю у Туреччині, Кіпр звільнив 23% ув’язнених, а Франції та Португалії – по 17%, мовиться у звіті, опублікованому у листопаді цього року на сайті Ради Європи.

Автор: Надія Константінова; Радіо Свобода