Як працює агенція з експлуатації українок у Німеччині (розслідування)

Коли Марія Адамович повертається до свого рідного міста в Західній Україні, обіймає свою 12-річну доньку та прибирається в однокімнатній квартирі, вона почуває себе знову людиною. Бо перед цим три місяці поспіль вона надто часто почувалася, ніби зомбі. Зараз 43-річна блондинка сидить вдома та розповідає: про свої заробітки в Німеччині, про старих, хворих та запаморочених людей, про дні, коли вона мала вільний час лише тоді, коли їздила на велосипеді до крамниці.

Пані Адамович працювала то в Баварії, то в Північній Німеччині, така зайнятість завжди цілодобова. Розбудити, помити, зварити, нагодувати, вигуляти, прибрати, закупитися, заспокоїти вночі, розважити вдень. Родичі людей, які потребують постійного догляду, купують працівника 24 години на добу. Так було й у випадку найму Марії Адамович.

І завжди – на три місяці. Саме стільки українка має право перебувати в Німеччині без візи.

З понад 4 млн людей, які потребують догляду в Німеччині, 80% доглядаються вдома, багато з них – такими працівницями, як Марія Адамович з України. Принаймні 300 тисяч подібних нянь працюють тут – вважає Федеральне об’єднання домашнього догляду. Вони займаються тим, чого не можуть зробити родичі літніх німців, і що було б надто дорого, якщо робити це через одну з німецьких служб, які надають послуги догляду.

Без таких, як Марія, звичний розпорядок дня багатьох сімей був би просто знищений. Тому й попит на такі послуги – величезний, а законодавче регулювання – слабке. Тому й виросли непролазні хащі з польських та німецьких агенцій, які доправляють таких доглядальниць, як Адамович, зазвичай зі східноєвропейських країн, до німецьких сімей. Ці жінки працюють майже завжди нелегально, їх часто просто експлуатують. Так, як Марію Адамович. Тому її ім’я тут змінене.

Торба повна документів

Взагалі-то, Адамович – вчителька німецької та української. Але у 2018 році вона втратила свою роботу в Україні. Німецька стала у школах непопулярною. У пошуках нової роботи, Адамович знайшла в Інтернеті сторінку польської посередницької агенції Pronobel. Ця компанія – одна з найбільших на польському ринку. «Робота в Німеччині доглядальницею. Надійно та легально» – можна було прочитати на сторінці українською мовою, поруч – світлини щасливих старих людей. «Ми надаємо роботу персоналу з догляду за старими людьми з усієї Польщі, а також з України, Болгарії та Румунії» – повідомляла фірма. А ще: «Ми пропонуємо добрі умови праці».

Щоденно сотні схожих пропозицій від різноманітних агенцій з’являються у Facebook, у Вайбері та на спеціальних форумах для українців та українок, які шукають роботу. Адамович не мала відповідної освіти, але в оголошенні Pronobel про це й не йшлося. Натомість фірма обіцяла легальне робоче місце та зарплатню до €1500. В Україні мінімальна зарплатня наразі складає приблизно €190 на місяць. Адамович зважилася. З тієї пори вона працювала доглядальницею в Німеччині вже п’ять разів, тричі – з подачі Pronobel, востаннє – влітку 2020-го.

Контора Pronobel розташована в Глівіце, в Сілезії. Там Марія Адамович підписала в серпні 2020 року свою останню угоду з цією фірмою. «Ти заходиш туди, поляк перевіряє твою німецьку», – розповідає вона. Потім їй повідомили про зарплатню: €1300. І вона отримала цілу торбу документів: «Угоди, рекламні буклети. Дуже багато».

Як поводитися з агресивними старими?

Перш ніж вона змогла приїхати до Німеччини, Адамович два тижні просиділа в карантині. Pronobel поселила її до квартири разом із вісьмома іншими жінками з України. Шість із них раніше ніколи не працювали доглядальницями в Німеччині. Адамович була вже «досвідченою». «Вони всі питали, як це воно», – розповідає вона. Окрім того, ці жінки мали за 14 діб вивчити німецьку. Але часу вистачило лише на найважливіші фрази, – каже Адамович. – Чим вам допомогти? Чи бажаєте поїсти? Де в вас болить?». З восьми жінок картки медичного страхування отримали лише дві.

Мікроавтобусом Адамович привезли до Баварії, до маленького містечка в окрузі Штарнберг. Там вона мала доглядати за 82-річною бабусею, що страждала на хворобу Паркінсона. З приязною та освіченою бабцею Адамович чудово порозумілася. «Раз на тиждень приходив хтось із сім’ї», – розповідає вона. Тоді вона мала кілька вільних годин.

Родичі не були багатими, їм доводилося важко працювати, аби платити гроші Адамович. Але і її ця робота доводила до виснаження, тому що дуже часто старенька впадала в стан запаморочення. «Я мала вставати вночі, заспокоювати її, водити до туалету або гуляти з нею навколо хати, разів з десять за ніч». І це все – за гроші, менші, ніж мінімальна зарплатня (у Німеччині – «Главком»). «Але я зібралася з силами та допрацювала до кінця».

Zeit Online розмовляв, окрім Марії Адамович, ще із сімома іншими жінками, які працювали в Німеччині через фірму Pronobel. Всі змальовували таку ж систему експлуатації. Їм не сплачували мінімальної зарплатні, вони або мали надто короткий відпочинок, або не мали взагалі ніякого, в них не було жодного вільного дня. Одна з доглядальниць вказала, що за три місяці роботи вона отримала лише €1600.

Інші розповідали, що почували себе кинутими напризволяще з агресивними та важкохворими літніми людьми. Жодна з жінок не отримала перед роботою інструктажу, як поводитися в подібних випадках. Медичне страхування в усіх восьми жінок було дійсне не в Німеччині, а в Польщі. Окрім того, в їхніх угодах були прописані штрафи до €5 тис., якщо вони розповідатимуть «третім особам» про умови своєї праці або про свою зарплатню.

Загалом законно

Такі штрафи є аморальними, – каже Моніка Фіярчук. Вона працює з «робочими мігрантами» в консультативному центрі міграції та достойної роботи (BEMA) в Берліні. Основна проблема цілодобового догляду – це угоди, якими такі компанії, як Pronobel, прив’язують доглядачок до себе, пояснює Фіярчук. Це не стандартні робочі контракти, це – польські контракти з надання послуг.

З такими контрактами українці та українки отримують набагато гірші умови, ніж доглядальники зі східноєвропейських країн Євросоюзу, яких винаймають до Німеччини. Нещодавно, в червні, Федеральний суд з трудових справ задовольнив позов болгарської доглядальниці про мінімальну зарплатню. Але ця жінка підписала зі своїм болгарським роботодавцем класичний робочий контракт. Зі своїм контрактом з надання послуг Адамович не змогла б навіть подати подібний позов.

У розпорядженні Zeit Online є чотири контракти, які компанія Pronobel підписала з українками. Всі – угоди з надання послуг. «Це дуже непевна робота», – каже Фіярчук. У Німеччині ще не з’ясували, як поводитися з подібними контрактами. «Наскільки мені відомо, у ФРН наразі нема жодного судового вироку, який би підтвердив, що подібна угода за німецькими правилами є трудовою угодою».

Ця правова «сіра зона» непокоїть також українське посольство в Польщі. «Мені чудово відома активність фірми Pronobel», – каже його секретар з культурних питань Дмитро Горбань. Три колишні працівниці Pronobel звернулися за допомогою до посольства. Вони не отримали своїх грошей і поїхали додому. Через це звернення Pronobel наклав на них штраф, тому що в контракті записано, що вони не мають права залишити робоче місце передчасно.

Горбань зв’язався з польською трудовою інспекцією. Та перевірила Pronobel та написала: «Під час проведеної перевірки були встановлені деякі порушення у зв’язку з недотриманням польського трудового законодавства, серед іншого – пов’язані з невчасним повідомленням роботодавця про соціальне страхування». Горбань каже, що так чи інакше, а держустанова попіклувалася про те, щоб жінки отримали невиплачені гроші.

Душевний догляд

Але Горбань питає: чи це взагалі законно, що Pronobel доправляє українських громадян до Німеччини? «Зі своїми контрактами з надання послуг вони взагалі не підлягають під польське трудове законодавство, – пояснює Горбань. – Через це польські наглядові органи не можуть повністю перевірити їх ситуацію». Трудова інспекція, зрештою, написала Горбаню, що дії Pronobel є загалом законними.

Німецькі слідчі органи в цьому сумніваються. Три роки поспіль прокуратура Герліца, Федеральна поліцейська інспекція Людвігсдорфа та Головне митне управління Дрездена ведуть розслідування проти Pronobel. Вони звинувачують цю компанію в контрабанді людей – адже в випадку з доглядальницями йдеться, врешті-решт, про нелегальну працю. У листопаді 2020 року у 20 федеральних землях підрозділи митниці та федеральної поліції провели обшуки понад сотні робочих та приватних приміщень, які належать компанії Pronobel, керівник якої, Радослав Копчинський, надавав послуги доглядальниць через 71 німецьку фірму сім’ям у ФРН. Активні дії проти Pronobel були здійснені, тому що ця фірма привозить до Німеччини дуже багато людей, а також тому, що вона дуже погано поводиться зі своїми працівниками – пояснюють слідчі.

Після обшуків багато німецьких посередницьких агенцій, які раніше шукали працівників в Україні, видалили її зі своїх Інтернет-сторінок. Одним із німецьких партнерів Pronobel була компанія Betreuungswelt GmbH, яка рекламує «душевний домашній догляд». Реагуючи на обшуки, фірма написала на своїй сторінці в Інтернеті: «Ми маємо покладатися на слова польського партнера й досі не мали жодних причин в ньому сумніватися». Компанію Betreuungswelt запевнили, що доглядальниці перебували в Німеччині «згідно з чинним законодавством».

Доказ нелегальної праці

Співробітниця Zeit Online звернулася до фірми Betreuungswelt під виглядом потенційної замовниці, аби з’ясувати, чи працює ця компанія ще з жінками з України. Фірма відповіла, що їй шкода, але зараз вона не може запропонувати жодної українки. Проте, на запит про російськомовну доглядальницю компанія написала, що це можливо й що «вона не буде надто дорогою». На численні запити про співробітництво з Pronobel компанія Betreuungswelt GmbH відповісти не побажала.

Адвокатська контора Йоханнеса Енгельманна представляє інтереси 1400 українських доглядальниць, проти яких після облав ведеться розслідування з приводу нелегальної роботи. Їм загрожують заборона на в’їзд та грошові штрафи. «В одному випадку ми змогли домогтися, щоб заборона на в’їзд не була накладена, – каже Енгельманн. – В іншому випадку Управління зі справ іноземців наклало таку заборону, ми зараз подали протест». Українкам часто просто не було зрозуміло, що вони працюють нелегально.

Так само як Марія Адамович, вони почувалися в безпеці через велику кількість документів, які видавалися офіційними та були надані компанією Pronobel. Це можна зрозуміти й з їхньої поведінки під час поліцейської перевірки, наприклад, на кордоні. «Вони цілком відкрито співпрацюють з поліцією», – підкреслює Енгельманн. Багато з них з готовністю демонстрували світлини своєї роботи в Німеччині, вважаючи, що їм це може допомогти. Насправді цим вони надавали державним органам докази своєї нелегальної роботи.

Окрім Pronobel, існують сотні інших посередницьких агенцій, які надають послуги цілодобового догляду, – німецькі й польські, серйозні та не дуже. Але ніхто не може охопити поглядом весь цей ринок. Коли політик із партії «лівих» Піа Циммерманн у березні 2021 року подала запит до федерального уряду з цього приводу, відповідь була лише такою: «За чинним законодавством, посередницькі агенції не потребують допуску або дозволу на роботу». Але скільки таких агенцій діють у Німеччині, скільки східноєвропейських доглядальниць працюють у німецьких сім’ях, на це уряд не зміг відповісти. Як і на те, скільки грошей на місяць має коштувати цілком легальний 24-годинний догляд. «У самій концепції цих робочих місць зафіксовано, що німецьке трудове законодавство буде систематично порушуватися», – вважає Циммерманн та наголошує, що «бездіяльність федерального уряду – це презирство до людей».

«День родича, який потребує догляду, складається з 24 годин»

За цим ховається структурна проблема: німці дедалі старішають. «Стільки будинків для літніх людей, скільки буде потрібно протягом наступних 20 років, вони просто не можуть збудувати. Вони заб’ють собою всі міста», – вважає Томас Айзенрайх, керівник Федерального об’єднання доглядових послуг. При такій кількості тих, хто потребує догляду, частина просто змушена перебувати вдома. Але страхування не покриває всіх затрат на це – тож сім’ям часто не залишається іншого виходу, аніж шукати нелегальне розв’язання проблеми.

Айзенрайх порахував: маючи родича, який потребує догляду третього ступеня, його сім’я отримує на це €545 на місяць або може скористатися послугами амбулаторної служби на €1300. Звучить непогано. Але при наявній нині законній погодинній оплаті доглядальниці, цих грошей вистачає на 40 годин на місяць – тобто, півтори години на день. «Але ж день родича, який потребує догляду, складається з 24 годин», – каже Айзенрайх. Тобто – або жертвуй собою, або шукай помічницю зі Східної Європи.

Якщо спиратися на ці обрахунки – треба сильно підвищувати обсяг витрат на догляд. Але схоже, що федеральний уряд на це не дуже налаштований. Закон з реформи доглядових служб невдовзі перед виборчою кампанією був сильно відредагований.

Отже, багатьом родичам нічого іншого не залишається, як звертатися за послугами до таких компаній, як Pronobel. Сама ця фірма, схоже, більше не діє на цьому ринку. Натомість з’явилася нова зі схожою назвою, але іншим реєстраційним номером у польському торговельному реєстрі. Керує нею жінка, чиє ім’я спливає в інших фірмах керівника Pronobel Копчинського, але проти неї не велося жодних розслідувань. На багаторазові письмові запити щодо бізнесу та німецьких слідчих дій компанія Pronobel не відповіла. Так само не відповіла на питання, чи нова фірма також надсилає до Німеччини українських доглядальниць.

«Фірмі просто не пощастило, що її взялися перевіряти», – каже Марія Адамович. Вона не хоче порушувати закон. Але допоки вона не знайде собі роботу в Україні, вона й далі їздитиме до Німеччини за допомогою польських агенцій.

Фірма, з якою вона востаннє була в Німеччині, – ще гірша за Pronobel, розповідає Марія. Мова про агенцію з конторою в Варшаві, яка на своїй українській сторінці в Facebook як контакт для кандидатів дає номер «вайбера». Їй навіть не схотіли сказати адресу бюро, згадує Адамович. Жінку зустріли на вокзалі, вона не отримала копії свого контракту. Співробітник фірми звелів, коли вони приїхали автівкою до кордону й стояли на контролі, щоб вона сказала, що їде підрізати квіти до Голландії. Номер телефону своєї контактної персони з фірми вона повинна була стерти з пам’яті свого смартфона.

Якщо при в’їзді до Німеччини Адамович буде заарештована поліцією, їй загрожує депортація, великий грошовий штраф та три роки заборони приїздити до Німеччини. Якщо її схоплять на виїзді, поліція, окрім того, може конфіскувати всі її гроші, бо вони зароблені нелегально.

Син з останньої німецької сім’ї, де вона працювала, сказав, що вони краще наймуть українку, ніж польку, бо українки працюють та мовчать – розповідає Адамович. Це було образливо. Вона стискає пальці. «Але ця сім’я каже: приїжджай ще, якщо бажаєш, ми тобі будемо раді». Після паузи додає: «Може, й приїду».

Це розслідування було здійснене за допомоги стипендії фонда Отто Бреннера.

Оригінал: Ann Esswein, Pascale Müller, Daria Sukharchuk, Die Zeit Online  

Переклав: Борис Немировський; Главком