Чотири прості кроки які допоможуть розпізнати фейкові новини та дезінформацію в соцмережах

У сучасному потоці величезної кількості інформації (і дезінформації) буває важко зрозуміти, кому довіряти. Спираючись на знання психології, соціальних наук і медіаграмотності, у виданні BBC пропонують практичні поради, як стати мудрішими й критичнішими то того, що ви читаєте онлайн.

Ні для кого не секрет, що дезінформація в соціальних мережах дуже поширена. І щодо окремих тем її особливо багато, а вплив може бути особливо руйнівним – зокрема в контексті війни Росії проти України, яку вона також веде й на інформаційному фронті.

“Дезінформація гірша за епідемію, – заявила Марсія Макнатт, президентка Національної академії наук США, у 2021 році. – Вона поширюється зі швидкістю світла по всій земній кулі і може виявитися смертельною, якщо підсилює необґрунтовану особисту упередженість на противагу усім надійним доказам”.

Є багато причин, чому дезінформація поширюється так швидко – згідно з деякими дослідженнями, навіть швидше, ніж правдива інформація. Однією з причин є те, що люди з більшою ймовірністю поділяться твердженням, якщо воно підтверджує їхні попередні переконання – незалежно від його точності.

Це когнітивне упередження може допомогти пояснити, чому, як виглядає, реальні люди поширюють навіть більше дезінформації, ніж боти. Одне дослідження, наприклад, показало, що лише 15% тих, хто ділиться новинами, поширюють до 40% фейкових новин.

Така статистика протвережує – але має й свої плюси. Оскільки за поширення такої кількості дезінформації відповідають окремі люди, саме ми – якщо будемо уважніше ставитися до того, що ми “лайкаємо” та “шеримо” – можемо допомогти змінити цю ситуацію.

Коли йдеться про те, щоб не повірити дезінформації, першим кроком має стати усвідомлення притаманних нам звичок – наприклад, що ми дуже швидко віримо у те, у що хочемо вірити. Дослідження показують, що схильність до аналітичного мислення та рефлексії може “прищепити” нас від віри у фейкові новини.

Але це не єдине, що ми можемо зробити. Зокрема, дослідники виявили, що є кілька простих конкретних кроків, які ми всі можемо – і маємо – зробити, щоб перевірити правдивість тієї чи іншої новини, перш ніж натиснути “Поділитися”.

Один зі способів перевірки інформації онлайн отримав назву SIFT (у перекладі з англійської означає “сито”) і складається з чотирьох кроків, кожен із яких позначає окрема літера цієї абревіатури. Цей метод розробив експерт з цифрової грамотності Майк Колфілд.

1. “S” означає “Stop”. Зупиніться і подумайте

Можливо, одним із найзгубніших аспектів сучасної епохи є швидкість. Завдяки всьому, починаючи від постійного користування телефоном і закінчуючи безперервними дедлайнами на роботі, надто багато з нас, здається, рухаються у цьому світі із запаморочливою швидкістю.

Перебування онлайн, де і інформація особливо швидко змінюється і часто має емоційне забарвлення, може лише підсилити це відчуття.

Але коли йдеться про розпізнавання дезінформації, швидкість – це наш ворог. Дослідження виявили, що наші миттєві “інтуїтивні” реакції з більшою ймовірністю вводять нас в оману, ніж бажання зупинитися та обміркувати.

Перший крок методу SIFT порушує цю тенденцію, адже говорить нам: “Стій!”. Не поширюйте публікацію. Не коментуйте її. Натомість переходьте до наступного кроку.

2. “І” означає “Investigate”. Дослідіть джерело

У наших стрічках в соцмережах постійно з’являються різні публікації, і ми не завжди чітко усвідомлюємо, хто саме є їхнім автором. Ними міг поділитися хтось із друзів. Можливо, їх нам підкинув алгоритм. А може, ми самі підписалися на автора, але ніколи не намагалися більше про нього дізнатися.

Настав час це з’ясувати. Хто створив цю публікацію? Вийдіть із соцмережі та пошукайте інформацію в інтернеті. І оскільки результати пошуку також можуть вводити в оману, переконайтеся, що ви дивитесь ті вебсайти, які заслуговують на довіру.

Зазвичай перше джерело, до якого ми звертаємося, це Вікіпедія. Хоча вона не є досконалою, її перевага полягає в тому, що до створення контенту залучено багато різних людей – а це означає, що статті про відомих людей чи організації часто згадують такі аспекти, як суперечливі питання та політичні упередження.

Під час свого онлайн-дослідження поставте наступні питання:

І, нарешті, після того, як ви завершите свій аналіз (який насправді може забрати лише пару хвилин), поставте найпромовистіше запитання з усіх: чи довіряли б ви твердженням цього автора на цю тему, якби він казав щось, з чим ви не погоджуєтесь?

3. “F” означає “Find”. Знайдіть краще висвітлення

Якщо під час попереднього кроку ви виявите, що досі маєте сумніви щодо достовірності джерела, настав час копнути трохи глибше. Чи підтверджує те саме твердження якесь надійніше джерело, як-от авторитетне інформаційне видання чи організація, що займається фактчекінгом, тобто перевіркою фактів.

Одні з найкращих інструментів для цього має Google. Якщо ви хочете дізнатися, чи висвітлювали якусь інформацію саме новинні видання, то окрім самого пошукового сервісу зверніть увагу на Google News.

Окрім того, є система Google Fact Check, яка шукає інформацію лише на сайтах, які спеціалізуються на перевірці фактів. Майте на увазі, що Google каже, що не відповідає за зміст цих сайтів, тож, щоб переконатися, що ви отримали дійсно авторитетні результати, ви можете зробити ще один додатковий крок – перевірити, чи зареєстроване ваше джерело у міжнародній мережі перевірки фактів Poynter.

Якщо ви досліджуєте фотографію, скористайтеся інструментом пошуку зображень, щоб побачити, де ще це зображення з’являється в інтернеті. Такий інструмент також є у Google, але окрім цього ви можете скористатися TinEye. Так само можна шукати відео – для цього треба зробити скріншот із нього.

Таким чином ви зможете перевірити, чи повідомляють ту саму інформацію, яку ви шукаєте, якісь надійні джерела.

4. “T” означає “Trace”. Відстежте першоджерело інформації

Під час цього кроку ваша мета – з’ясувати, хто є першоджерелом вашої інформації.

Навіть якщо ви бачите, що про це повідомило, наприклад, надійний ЗМІ, він міг отримати її з якогось іншого джерела. В ідеалі на це джерело має бути лінк – тож завжди варто за ним перейти – але якщо його нема, вам доведеться шукати його самостійно.

Важливо, що вам потрібно з’ясувати не лише те, чи є інформація правдивою, але й те, чи не була вона вирвана з контексту. Наприклад, якщо це фото – то чи відповідає його опис у публікації в соцмережах, яку ви побачили, оригінальному підпису, контексту та місцю зйомки? Якщо це цитата – чи не була відредагована чи вирвана з контексту? Наприклад, якщо ви прочитаєте повне інтерв’ю, то можете дійти висновку, що людина просто обмовилася.

Виконання цих кроків може здаватися обтяжливим чи зайвим. Але витрачені на це кілька хвилин часу можуть не лише допомогти вам не опинитися у незручній ситуації, але й гарантувати, що ви не поширюєте дезінформацію, яка, у найгіршому випадку, може виявитися смертельною.

Сьогодні будь-хто може писати будь-що у соцмережах. І будь-хто може стати тією людиною, чия перепублікація якогось твердження зробить його вірусним.

Саме тому кожен із нас зобов’язаний переконатися, що те, що ми публікуємо, лайкаємо та поширюємо, насправді відповідає дійсності.