«Глузування зі світових норм і цінностей». Як Україна доводить, що Росія вчиняє геноцид

Російські окупанти знищили або серйозно пошкодили понад тисячу двісті пам’яток культурної спадщини України, деякі з цих об’єктів росіяни атакували по кілька разів.

Такими є дані Міністерства культури та стратегічних комунікацій станом на 5 грудня цього року. За інформацією МКСК, пошкоджень зазнали пам’ятки у 18 регіонах. Найбільше — на Харківщині, Донеччині, Херсонщині та Одещині, зазначає видання Ґрати.

Тим часом українські правники з Товариства Рафаеля Лемкіна переконані, що атаки на культурні пам’ятки та культурну інфраструктуру, разом зі свавільними затриманнями та вбивствами культурних діячів України,є свідомою російською політикою і спрямовані на знищення ідентичності українців. І це є складовою злочину геноциду.

Що вказує на невипадковість цих атак і чому світова спільнота поки що не реагує на  заклики розглядати російські звірства в Україні саме як геноцид, з’ясовували у виданні «Ґрати».

«Глузування зі світових норм і цінностей»

Цю будівлю український письменник та літературознавець Леонід Ушкалов називав «найбільшим небошкрябом тогочасної Європи». Його есей про неї опублікували у 2012-му в «Україні молодій», але активно передруковували повністю і частково — цитатами — саме цієї осені, коли російські війська атакували одну із найбільш впізнаваних конструктивістських пам’яток харківського середмістя — Будинок державної промисловості (Держпром).

«Він прекрасний і вдень, зусібіч облитий сонцем, і вночі, коли рух машин та людей стихає, і я можу спокійно кружляти довкола нього на своєму сіті-байку, та особливо — ввечері. Ця велетенська, легка й граційна споруда розташована фасадом на схід так, щоб призахідне сонце наскрізь просвічувало сотні її вікон. І тоді вся вона стає, мов полум’яна», — писав Ушкалов.

Будівля Держпрому в Харкові після російського обстрілу. Фото з фейсбуку архітектора Віктора Дворнікова

Держпром звели у 20-х роках минулого століття, вперше у світі — повністю із залізобетону без металевого каркаса. Це — комплекс будівель, з’єднаних між собою мостами. Один з архітекторів будівлі, Сергій Серафимов, говорив про намір показати «завод, що став палацом». Держпром входить до попереднього списку світової спадщини ЮНЕСКО із 2017 року, а у 2023 ця організація внесла його до переліку об’єктів, які перебувають під посиленим захистом.

Держпром також зображено на логотипі з гаслом «Харків — залізобетон», створеному місцевим художником Патріком Кассанеллі. Одяг і патчі із цим зображенням продають харківські волонтери для збору коштів на потреби українського війська.

28 жовтня цього року будівля Держпрому зазнала прямого удару російської авіабомби, а через кілька днів ще одна бомба влучила неподалік, знову завдавши ушкоджень історичній споруді.

«Нехай звучить пафосно, але крізь вибух видно глузування зі світових норм і цінностей. Це удар навіть не стільки по Харкову, скільки по існуючій світовій системі. Очевидно, що метою удару було завдання максимальної матеріальної шкоди, адже жодної військової цілі тут не може бути, а зруйнувати жодну з будівель ансамблю неможливо просто обстрілами будь-якими ракетами, як і у випадку з ГЕС», — написав у фейсбуці 8 листопада харківський архітектор-реставратор Віктор Дворніков.

Будівля Держпрому в Харкові після російського обстрілу. Фото: харківський архітектор Віктор Дворніков

«Ці об’єкти сплачені кров’ю і життями, які обірвались або які не народились»

Станом на початок грудня, як зазначив Дворніков у розмові з «Ґратами», у Харкові налічується понад 400 пошкоджених об’єктів культурної спадщини, а в області — більш ніж 550.

При цьому багато цінних для історії та культури споруд у Харкові були атаковані неодноразово.

«Наприклад, харківський Палац праці — об’єкт, який був істотно пошкоджений: там було три прямих ракетних влучання. Там площа 28 тисяч квадратних метрів, і з них дуже серйозно пошкоджені тисяч 15. Також  Перше реальне училище, зараз це — корпус  університету біотехнологій Державного біотехнологічного університету. Також три ракетних влучання: одне пряме і два поруч», — розповідає архітектор.

Палац праці в Харкові постраждав від російського ракетного удару 2 березня 2022 року, 3 вересня 2024. Фото: Анастасія Москвичова, Ґрати

Між тим, наголошує він, будь-які цифри, що наразі можна озвучити, не є остаточними, оскільки деякі руйнування, особливо завдані вибуховими хвилями, ще не вдалося задокументувати.

«Досі залишаються райони, які ми детально не обстежили. Тобто пройшли, зовні не виявили якихось пошкоджень, але дуже часто трапляється, що при повторному огляді, коли ми заходимо всередину будівлі, то виявляємо внутрішні пошкодження, тобто це тріщини якісь можуть бути, деформації, пошкодження дахів», — каже Віктор Дворніков.

Він входить до групи оперативного реагування на пошкодження об’єктів культурної спадщини, яку створили у Харкові у липні цього року. Загалом групу складають семеро фахівців з архітектурної реставрації, інженерної справи, а також представники міських та обласних департаментів архітектури та житлово-комунального господарства, який є основним балансоутримувачем будинків.

За словами Дворнікова, основною причиною виникнення цієї групи стало те, що у Харкові, як і в інших містах, не існувало системного підходу для усунення наслідків російських обстрілів, і через це з пам’ятками архітектури обходяться так само, як і з будь-якими іншими спорудами.

«Наприклад, є влучання, і в першу чергу виїжджають надзвичайники, військові, що оцінюють безпекові ризики, проводять розмінування, якщо це потрібно, вилучають фрагменти бойових снарядів. І коли ці перші екстрені заходи завершуються, тобто гасіння пожежі і розмінування, тоді усі інші служби можуть отримати доступ [до місця інциденту]. І коли ці служби отримують доступ, то вони роблять, що їм заманеться. Ми були свідками кілька разів, коли просто фрагменти будівлі зносилися під приводом того, що вони аварійні. Звісно, ці будівлі — аварійні. Але об’єкти культурної спадщини мають цінність саме у такому автентичному вигляді. А коли там щось зноситься, а потім прибудовується, то він уже не є таким об’єктом. Тому має бути диференціація між звичайним об’єктом і об’єктом культурної спадщини», — зазначає Віктор Дворніков.

Оперативна група може консультувати представників ДСНС під час розбору завалів, а також керувати роботою комунальних служб, які наводять порядок навколо цих об’єктів. Згодом, після того, як завали розчищені, вони можуть складати і маркувати елементи ушкоджених споруд, за необхідності — вивозити їх на спеціальний майданчик, де вони можуть зберігатися надалі, аби потім під час реставрації фахівці могли використовувати саме ці автентичні матеріали.

Харківський архітектор Віктор Дворніков. Фото: Анастасія Москвичова, Ґрати

За словами ще однієї учасниці цієї групи Катерини Кублицької, зараз говорити про повноцінну реставрацію не дуже доречно, оскільки триває активна фаза війни, і хвилі атак, зокрема, на Харків та область не припиняються. Кублицька — архітекторка-реставраторка, членкиня групи Save Kharkiv, що почала свою роботу із захисту архітектурних пам’яток ще до російського повномасштабного вторгнення.

«Перший крок — це документування уражень, фіксація автентичних елементів будівлі, які збереглися і які втрачені, фіксація технічного стану будівлі. Наступний крок — це вже стабілізація та консервація будівлі з тим, щоб вона могла простояти, не погіршуючи свій технічний стан, буду казати скептично, наступні років 5-10. Потім, коли це вже буде на часі та місцеві та державний бюджети зможуть дозволити повноцінне відновлення, можна буде говорити про розробку проєктної документації для реставраційних робіт і, можливо, в окремих випадках — пристосування до сучасного використання», — говорить вона.

Як зазначає Катерина Кублицька, у Харкові Росія атакує об’єкти міжвоєнної архітектури модернізму, конструктивізму, які є важливими пам’ятками взагалі для світової архітектури. Багато будівель тих часів було втрачено внаслідок бомбардувань під час Другої світової війни, що змінило зовнішній вигляд міста. Зараз під загрозою перебувають ті з них, що вціліли.

Окрім того, переконана архітекторка, ці пам’ятки є важливими для розуміння та усвідомлення українцями своєї власної історії.

«Архітектура є відображенням інженерної, технологічної думки та досягнень цивілізації. Плюс є ще такий момент, що це все, хоч і будували за радянських часів, будувалося за наші гроші нашими людьми, і це дійсно є наш спадок. А якщо ми говоримо про об’єкти, які будувались у 20-ті й 30-ті роки, вони ще й будувались на грошах, які є кривавими, які є наслідком експропріації, розкуркулювання, грабежу мешканців сіл і мешканців міст. Тобто ці об’єкти «сплачені» кров’ю і життями, які обірвались або які не народились. Це — наш спадок, хоч яким він є, і який шлейф за собою він тягне, він є нашим, і ми повинні його зберігати», — каже вона.

«Двері музею вибуховою хвилею просто винесло»

Окрім, власне, культурних об’єктів, під ударом перебувають також освітня та культурна інфраструктури, зокрема, музеї та їхні колекції. На Харківщині однією із наймасштабніших таких атак був обстріл музею Григорія Сковороди у селі Сковородинівка навесні 2022-го. Тут у ХVIII столітті філософ жив і працював. У Сковородинівці залишається і могила Григорія Сковороди зі знаменитою епітафією «Світ ловив мене, та не спіймав».

Обстріл трапився у ніч із 6 на 7 травня, це було пряме влучання російської ракети, і внаслідок цього удару музей був зруйнований. Тоді, як повідомлялось, поранення дістав співробітник музею, який залишився на ніч охороняти будівлю.

«На той момент із музею були вивезені найцінніші експонати — скрипка, годинник, скриня — це все автентичні речі, якими користувався Сковорода, але там залишилось обладнання, книжки, бо це літературно-меморіальний музей, і статуя, що вціліла якимось дивом. Удар був настільки сильний, що навіть двері музею вибуховою хвилею просто винесло. Вони досі в такому стані зафіксовані», — розповіла «Ґратам» Настя Іщенко, заступниця директорки музею.

Національний літературно-меморіальний музей Григорія Сковороди після російського обстрілу. Фото з фейсбук-сторінки музею

За її словами, внаслідок російського удару була повністю знищена покрівля музею, дах, обгоріли стіни. Також пошкоджень зазнала автентична комора часів Сковороди, розташована неподалік від основної будівлі музею.

«Але ми — не тільки будівля музею і комора, це — величезна територія, майже 18 гектарів. І на цій території розташований дуб, під яким Григорій Савич любив відпочивати, і криниця, і філософська алея зі скульптурами», — зауважує Іщенко і додає: ця частина музею досі діє і приймає відвідувачів.

Основна команда музею працює в офісі, хтось працює віддалено. Цього року музей Сковороди запустив також онлайн-платформу «Музей майбутнього», через яку відбувається спілкування із відвідувачами.

«Робота музею не зупинилась, просто ми адаптувались до цих викликів, які зараз постали перед всіма культурними інституціями [в Україні]. Ми розробили нову айдентику, готуємо спецпроєкти до пам’ятних днів із життя Григорія Савича. Звісно, через безпекову ситуацію ми не можемо приймати більше 50 людей, але працюємо. Музей Сковороди — живий, він продовжує жити і змінюватися», — говорить Іщенко.

Обстріл музею Сковороди розслідує Служба безпеки України за статтею про порушення законів та звичаїв війни, вчиненого за попередньою змовою групою осіб (частина 2 статті 28 та частина 1 статті 438 Кримінального кодексу України). Слідство з’ясувало, що для атаки росіяни використали протикорабельну ракету Х-35, випущену з винищувача Су-35С.

4 липня цього року СБУ заочно оголосила про підозру командиру 159-го винищувального авіаційного полку Західного військового округу збройних сил Росії Іванові Панченку за віддання наказу атакувати музей.

7 листопада ще одну заочну підозру у цій справі оголосили генерал-майору Денисові Кульшу — командирові авіаційної дивізії військово-повітряних сил Росії.

«Приклад України — дуже красномовний, тут немає відтінків сірого»

На прикладі музею Сковороди можна наочно простежити цілеспрямованість російської атаки саме на об’єкт української культури, переконана Галина Чижик, виконавча директорка Товариства Рафаеля Лемкіна, створеного цього року українськими правниками і культурними діячами, аби домогтися покарання за геноцид та нищення культурних пам’яток України.

«Тут важливим є те, що ані на території музею не було військових чи військових об’єктів, ані на території у 30-кілометровому радіусі від музею не відбувалося ніяких бойових дій. Не було нічого військового, що б росіяни могли теоретично могли вважати законною ціллю. І з цього ми робимо обґрунтоване припущення про те, що метою удару по Сковородинівці було саме зруйнувати музей. Тому що музей присвячений Сковороді, а Сковорода має надзвичайно важливе символічне значення для нас», — пояснює юристка.

За словами Галини Чижик, так само можна говорити про цілеспрямованість інших атак, коли росіяни цілять по історичних центрах Києва, Харкова, Одеси: розуміючи, яка кількість пам’яток там зосереджена, вони роблять це з наміром знищити ці пам’ятки.

Втім, зазначає вона, встановити намір на злочин та довести, що конкретні культурні об’єкти були умисно таргетовані Росією, можна тільки шляхом кримінальних проваджень тими інструментами, які є у правоохоронних органів.

Будинок “Слово” у Харкові після обстрілу 7 березня 2022 ще не відновили повністю, 3 вересня 2024. Фото: Анастасія Москвичова, Ґрати

Влітку цього року Парламентська асамблея Ради Європи підтримала резолюцію «Протидія стиранню культурної ідентичності під час війни та миру», запропоновану українською делегацією.

У документі, опублікованому на сайті інституції, вказано, що Російська Федерація використовує культурні чистки як зброю війни в рамках своєї ширшої кампанії надзвичайного насильства, щоб заперечити існування іншої культурної ідентичності та стерти її історичне коріння, цінності, спадщину, літературу, традиції та мову.

«Таке культурне стирання, а також навмисне та систематичне знищення або розграбування культурних цінностей становлять воєнні злочини та злочини проти людяності, а також свідчать, разом з офіційною риторикою Російської Федерації, що виправдовує її агресивну війну, про конкретний геноцидний намір знищити українську національну групу або принаймні її частину, зокрема, шляхом знищення української ідентичності та культури. Це частина кампанії геноциду, яку Російська Федерація проводить проти українського народу, грубо порушуючи договірне та звичаєве міжнародне право», — йдеться у резолюції.

Це перегукується із позицією вже згаданого Рафаеля Лемкіна — юриста, що жив у першій половині XX століття і  розробив та запровадив правове поняття геноциду як одного із найтяжчих міжнародних злочинів. Серед іншого, Лемкін оприлюднив у 1953 році статтю-звернення «Радянський геноцид в Україні», яку згодом, у 2015-му, Росія включила у свій федеральний список заборонених матеріалів.

Внутрішній дворик Палацу праці в Харкові, 3 вересня 2024. Фото: Анастасія Москвичова, Ґрати

У цій статті юрист говорить про геноцидальний намір СРСР знищити український народ, який неможливо було втілити буквально передовсім через те, що йшлося про кілька десятків мільйонів людей. Тому, на думку Рафаеля Лемкіна, геноцид відбувався через руйнування ідентичності українців: через знищення «мозку нації», тобто митців, вчителів та політичних діячів, «душі нації» — через репресії проти українського духовенства, українського селянства як основного носія українських традицій — через Голодомор, а також через примусові депортації із подальшим заміщенням місцевого населення вихідцями з інших частин Радянського Союзу.

Втім, такий підхід не підтримали тоді на рівні ООН, і врешті у Конвенції про запобігання злочину геноциду знищенню культури не приділили достатньої уваги. Через це, на думку Галини Чижик, нині українські правники і дипломати зіткнулись із відсутністю згоди на міжнародному рівні визнавати російські звірства в Україні саме геноцидом.

«Хоча сама Конвенція на цьому не наголошує, але так склалося, що загальним є розуміння, що геноцид — це фізичне знищення. Хоча навіть згідно з самою Конвенцією це не так. Наприклад, згідно з Конвенцією, одним зі способів вчинення злочину геноциду є насильницьке переміщення дітей. І це також — те, що робить Росія. Але, на жаль, ми бачимо, що Міжнародний кримінальний суд, хоча і займається цією справою — а це дуже важливо, — але кваліфікував таке діяння за статтею про воєнні злочини», — каже юристка.

Позиція Товариства Рафаеля Лемкіна полягає зокрема в тому, що надзвичайно важливим є внесення змін до міжнародних документів, зокрема, до Конвенції про запобігання злочину геноциду і до Римського статуту, аби відобразити всі елементи злочину геноциду у цих документах, тому що лише так можна буде йому ефективно протидіяти і запобігати у майбутньому

«Приклад України — дуже красномовний, тут немає відтінків сірого. Очевидно, що відбувається геноцид. Очевидно, що Росія намагається знищити українців. І зокрема, способом, через який вона це робить, крім безпосередньо вбивств і створення умов, за яких українцям дуже складно продовжувати жити на території України, є знищення наших культурних цінностей. Росія знищує наші культурні цінності, намагаючись позбавити нас нашої ідентичності. Пошкодження культурних об’єктів не є випадковими чи супутніми втратами. Росія нищить нашу культуру цілеспрямовано», — каже Галина Чижик.

Юристи Товариства Рафаеля Лемкіна надають підтримку командам музеїв, постраждалих від російської агресії, а також співпрацюють із документаторами, які збирають дані про пошкоджені пам’ятки. Прикладом для організації своєї роботи товариство взяло Адвокатську дорадчу групу, що допомагає родинам Небесної Сотні та іншим постраждалим від дій силовиків під час Майдану, розповідає Галина Чижик.

«Для музеїв безпосередньо надзвичайно важливо, щоб було встановлено юридичні факти, на підставі яких ці музеї зможуть відновитися, відбудуватися, отримати відшкодування і — найголовніше — або повернути колекції, які були у них розграбовані, або ж у межах такого юридичного інструменту як субституція, якщо якісь цінності з колекції музею були знищені і повернути їх неможливо, то їх можна замінити іншими культурними цінностями, які мають якесь рівноцінне значення», — пояснює вона.

Інша причина, за її словами, вже озвучена — притягнути Росію до відповідальності за злочин геноциду. Як зазначає Чижик, хоч атаки на культурні об’єкти безпосередньо сьогодні і не можуть розглядатись як злочин геноциду в міжнародних судових інституціях, але можуть бути доказом того, що Росія має геноцидальний намір.

«Ми говоримо про те, що чи не вперше з часів Другої світової війни немає маскування, а Росія-агресор відкрито заявляє про свої наміри знищити українців. Ми це бачимо як у заявах різноманітних високопосадовців, так і в публікаціях державних медіа. Пригадаймо статтю Тимофія Сергейцева, що вийшла в РИА Новости у 2022 році про те, що Росія зробить з українцями, коли завоює Україну, коли переможе у війні, хоча переконана, цього ніколи не трапиться. Це є нічим іншим як декларуванням їхніх геноцидальних намірів. Вони називають це денацифікацією, але вони далі пояснюють, що нацистами є всі українці, які не вважають себе росіянами», — каже Галина Чижик.

На переконання юристки, вироків тільки українських судів буде недостатньо, щоб покарати вище політичне керівництво країни-агресора за геноцид, але притягнути до відповідальності за ці дії можна буде на міжнародному рівні, користуючись міжнародними інструментами.

Як пояснює Чижик, важливо, аби факти злочинних дій Росії не тільки документували правозахисники чи громадські ініціативи, а й розслідували правоохоронці, адже в межах національних кримінальних проваджень відбуватиметься встановлення важливих юридичних фактів, які матимуть значення для міжнародних судових інституцій.

«Тут ми говоримо не лише про Міжнародний кримінальний суд, але також і про Міжнародний суд справедливості [ООН] та інші міжнародні трибунали у випадку, якщо вони будуть створені. Ми знаємо, що ведеться робота над створення трибуналу щодо злочину агресії. Так от, нам важливо встановлювати факти, і ці факти можна встановлювати в межах національних кримінальних проваджень», — зауважує Галина Чижик.

ОГП: вкрадені в окупації цінності намагались перевезти в США

У квітні цього року при Департаменті протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту Офісу генерального прокурора України, створили спеціалізований відділ, який займається справами про злочини щодо культурної спадщини.

5 грудня у відповідь на запит видання «Ґрати» Офіс генерального прокурора України повідомив про розслідування понад 90 воєнних злочинів, вчинених проти культурної спадщини, кваліфіковані за статтею про порушення законів та звичаїв війни (стаття 438 Кримінального кодексу України).

Палац праці в Харкові, 3 вересня 2024. Фото: Анастасія Москвичова, Ґрати

Як пояснили правоохоронці, мова йде про напади і обстріли об’єктів культури, серед яких і ті, що перебувають під захистом всесвітньої спадщини ЮНЕСКО — у Львові, Одесі, Харкові; злочини щодо релігійних споруд, храмів, церков та їх представників (наприклад, обстріл Святогірської лаври на Донеччині, а також переслідування представників різних конфесій на тимчасово окупованих територіях, їх видворення та розграбування їх майна).

Також як злочин проти культурної спадщини розслідуються розграбування музеїв в російській окупації, а саме: Херсонського обласного краєзнавчого музею та його Каховської філії, Херсонського обласного художнього музею імені Олексія Шовкуненка, Мелітопольського міського краєзнавчого музею та Бердянського художнього музею імені Ісаака Бродського.

У цей же перелік включено руйнування та викрадення археологічних пам’яток з окупованих Криму, Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей.

«Наразі США повернули Україні низку предметів археологічних пам’яток різного історичного періоду, які було затримано на митниці. Вказані цінності перенаправлялися до США із Росії. Розслідування у цьому провадженні наразі триває», — йдеться у відповіді ОГП.

Як зазначається у документі, фактичні дані, отримані у вказаних кримінальних провадженнях, розглядаються прокурорами як докази, що доводять намір вчинення геноциду.

Автор: Анастасія Москвичова

Джерело:  Ґрати