Херсонська операція. Як українські Збройні Сили нав’язують російським загарбникам свій темп війни

На День незалежності України міністр оборони Росії Сергій Шойгу заявив, що Росія навмисне пригальмувала темп бойових дій, щоб мінімізувати жертви серед цивільних. Проте схоже, що на черговий “жест доброї волі” росіян змусила піти українська стратегія ведення війни.

Контрнаступ, який багато хто уявляє як “прямолінійний” штурм Херсона, насправді відбувається за трохи іншим сценарієм, переконаний незалежний дослідник Браян Фрайденборг (Brian Frydenborg). І цей сценарій не передбачає бездумного спалювання українських солдат у піхотних наступах. Головна ідея – розділити захоплену росіянами територію, відрізати її частини від постачання й поступово виснажувати, мінімізуючи власні втрати. Видання  “Тексти” наводять скорочений і адаптований переклад роздумів аналітика, який він опублікував 23 серпня.

Усі погляди на Херсон

Україна голосно афішувала свій намір здійснити масований контрнаступ на своїх південних територіях, які окупувала Росія. Використовуючи сучасну систему озброєнь, що її здебільшого постачає Захід, Україна почала серію разючих точкових атак по цілях у Херсонській області, де розташована єдина регіональна столиця, яку Росія захопила після початку масштабної ескалації 24 лютого, – Херсон. Ці цілі спочатку включали склади боєприпасів і командні центри, а згодом додалися головні мости в Херсонській області.

Якщо зруйнувати правильні мости, можна успішно відрізати будь-які війська від ефективного поповнення та підкріплення в певних частинах регіону. Відрізані від боєприпасів, вони будуть не в змозі отримати ефективне посилення, не наражаючи підкріплення на великий ризик, і не зможуть відступити без такого ризику. І, можливо, їх знищать або змусять здатися. Ще в перший місяць конфлікту стало зрозуміло, що Росія погано постачає продовольство та воду своїм військам, тож ці продукти першої необхідності також можуть бути проблемою в такій ситуації.

Нещодавня атака українців вразила російські вантажівки, які перевозили боєприпаси, коли вони були на ключовому Антонівському мосту, – не лише знищила вкрай необхідні боєприпаси, а й серйозно пошкодила міст, який росіяни тоді ремонтували.

Відповідь Росії: гра на руку Україні

Коли почався процес контрнаступу, Росія забрала велику кількість військ з Донбасу й перекинула їх на південь.

На Донбасі росіяни перебували на вищій, горбистій місцевості з довшими й міцніше укріпленими лініями оборони, а також досить близько до Росії, тому лінії постачання також були коротшими (хоча все одно проблематичними, тому іноді потрапляли під точні й нищівні українські атаки). Нинішня головна мета Росії у війні полягає в тому, щоб убезпечити весь регіон Донбасу — повністю Луганську область (більш-менш досягнуто наразі) та Донецьку (не досягнуто сповна), але тут Росія фактично послаблює свої основні зусилля, щоб пристосуватися до контрнаступу, про який оголосила Україна.

Ще важливіший висновок з передислокації Росії полягає в тому, що Україна диктує їй, як зараз іде війна. А це ситуація, у якій вам ніколи не хотілося б опинитися, коли ваша сторона вторгається в чужу країну. Це свідчить про ослаблення позицій Росії, адже зараз вона має скомпрометувати свої плани й цілі та діяти реакційно.

Росії мало б бути зрозуміло, що її війська в Херсонській області перебувають у слабкій і вразливій позиції, особливо після того, як вона на тяжкому шляху дізналася про дивовижні можливості нової західної зброї України, що діє на сході, на фронті Донбасу. Це більш-менш призупинило наступ Росії там або, в кращому для Росії разі, зменшило його швидкість.

Але що робить Росія? Розміщує більше військ, які не може дозволити собі втратити. До того ж бере їх з головного пріоритетного театру дій і переміщає у цю вразливішу ситуацію. Тобто перекидає більше військ у райони, які можна легко відрізати й ізолювати.

Обмеження можливостей Росії спричиняє зупинку на сході, призводить до того, що її військово-морський флот здебільшого надто боїться робити щось серйозніше, ніж запускати крилаті ракети здалеку через ефективні українські протикорабельні ракети (багато поставок із Заходу). До того ж тепер це означає, що вона, найімовірніше, по-перше, зазнає невдачі з будь-якою великою спробою забезпечити постачання своїх херсонських військ, а по-друге, що будь-які нові війська, переміщені туди, постануть перед тими самими проблемами, які Росія загалом не в змозі ефективно розв’язати.

Коротше кажучи, Росія, по суті, щойно подарувала Україні більше російських військ, які можуть легко потрапити в пастку. І це те, що зараз відбувається.

Крим як пастка, що чекає на свій час

Я також досі дивуюся, що мало людей усвідомлюють, як те саме поводження з російськими солдатами в умовах ізоляції на північно-західному березі Дніпра можна легко відтворити в Криму, відносно ізольованому півострові з лише двома сухопутними шляхами. Це північний кордон з рештою України через Херсонську область та один довгий Кримський міст.

Зараз по всьому Криму спалахує серія українських ударів, які вражають цілі – від штабу Чорноморського флоту Росії в Севастополі до кількох військових баз до Керчі, точки входу Криму до вже згаданого Керченського мосту. Ці напади спричиняють паніку серед російських колонізаторів, колабораціоністів і симпатиків, а також змушують багато тисяч з них утікати до Росії, скасовуючи частину демографічної інженерії, яку Росія вже давно здійснює, і завдаючи шкоди не тільки самому Криму, а й його здатності надавати матеріально-технічну підтримку Херсонській і Запорізькій областям.

Зрештою, коли Україна поверне собі місто Херсон, розташоване лише за 60 миль від північного кримського кордону, то зможе перекрити два маршрути з Криму й до Херсону. І Україна вже продемонструвала, що вона здатна вдарити по району Керчі, тож, імовірно, зараз лише чекає на слушний момент, щоб завдати удару по мосту до Росії та вивести його з ладу для російських військових. І тоді Крим стане відрізаним по суходолу і, розуміючи наявність у України протикорабельних ракет і засобів ППО, які надав Захід, для Росії було б досить ризиковано постачати або зміцнювати Крим морем чи повітрям.

Відрізай і виснажуй

Україна перебуває в процесі “розрізання” великої частини підконтрольної Росії території на три сектори, які незабаром буде ізольовано та які не зможуть одне одного підтримувати. Це північ Херсонщини, Крим і південь Херсонщини із Запорізькою областю, де українські удари по ключових російських об’єктах також були успішними, до того ж неодноразово.

Коли вони стануть дедалі більше ізольованими один від одного, це швидко призведе до ймовірності, що зрештою лише окупована частина Запорізької області буде здатна отримувати постачання та підкріплення з Донбасу чи самої Росії після того, як Керченський міст стане істотно пошкодженим майбутніми українськими ударами.

Цей процес поки що був повільним і повзучим, але такий темп дає Росії змогу дедалі більше розтягувати своїх людей і ресурси і з часом щоразу дужче наражати свої сили на небезпеку відрізання. Або давати своїм стурбованим командирам час і бажання наказувати та здійснювати загалом безрезультатні штурми, які просто послаблять російські сили в цьому секторі й не зможуть відкинути Україну назад або зроблять це лише тимчасово.

Концепція облогової війни полягає в тому, щоб оточити ворога та змусити його скоритися без бою, щоб досягти перемоги, не піддаючи війська своєї сторони ризику реальної битви. Можливо, ви зможете взяти місто швидше прямим штурмом, але це обійдеться значно більшою втратою життів для сторони, що атакує. Якщо час не є особливо важливим фактором, облога або тактика наближення до облоги є способом завдати максимальних втрат ворогу й водночас мінімальних утрат — власним силам.

Україна застосовує цю тактику – вона має високоточну зброю великої дальності з нищівним ефектом, вбиває російських військових, знищує російські транспортні засоби та припаси, руйнує російські матеріально-технічні артерії та місії постачання, а також знекровлює загальні позиції Росії, щоб з часом зробити їх дедалі слабшими. Щоб коли справа дійде до штурму (якщо окупанти не відступлять або не здадуться), росіяни не змогли чинити ефективного опору. 

Якщо Україна постійно досягає такого прогресу (а це так), знищуючи ядро ​​російських позицій у цілих секторах, то чому Україна ризикує зазнати великих втрат під час дорогого ширшого нападу піхоти, поки є цілі, з якими HIMARS, M777, безпілотні літальні апарати й інша зброя більшого радіусу дії можуть впоратися майже без ризику. Тим паче тоді, коли моральний дух, кількість і постачання ворога слабшають?

Багато з цих цілей перебувають далеко за лінією фронту, а це означає, що зараз російські війська в регіоні не можуть почуватися безпечно — і така ситуація катастрофічна для морального стану. Послаблення позицій за лінією фронту також означає, що якщо головна лінія оборони впаде, найімовірніше, весь сектор також може швидко впасти.

Проте багато експертів і репортерів, здається, спантеличені, оскільки масові формування українських сил “чомусь” не заходять у місто Херсон і не відкидають російські лінії оборони. І це нібито означає, що “справжнього” українського контрнаступу немає або що він зупинився. Але Україна не оголошує термінів своїх операцій, щоб задовольнити нетерпіння репортерів і аналітиків, яким свербить написати щось у твіттері.

Попри це, наступ триває дуже активно, а Україна просто дотримується розсудливої ​​стратегії уникнення ризику, хоча вона ще може легко вразити російські цілі далеко за лінією фронту. На відміну від Росії, Україна насправді високо цінує життя своїх солдатів — головний фактор морального духу, оскільки українські солдати можуть сподіватися, що їхні командири не відкинуть їхнє життя безтурботно чи без потреби. На відміну від явної, бездушної байдужості, яка пронизує російське командування. І саму природу конфлікту зараз визначає неспроможність Росії зробити щось, окрім незначних досягнень, і цілеспрямований підхід України до завдання ударів по російських цілях — одна за одною високоточною дистанційною зброєю, зберігаючи власні сили.

І Україна робить усе це, бо знає, що вона отримує й отримуватиме дедалі більше й дедалі кращої зброї та обладнання від Заходу, а також більше добре підготовлених українських військових із дедалі більшої кількості західних навчальних місій.

Відсікання більшої сили противника від запасів і підкріплень, а також розрізання цієї сили на менші осередки, які можна перемогти, є підходом, здатним мати разючий успіх. Така тактика спрацювала для значно менших фінських сил проти аж двох радянських дивізій у битвах при Суомуссалмі та Раате-роуд з кінця листопада 1939-го до початку січня 1940 року під час радянсько-фінської Зимової війни.

Що роблять “хороші генерали”

Послаблення можливостей Росії на полі бою зустрічає терплячу тактику та стратегію України, спрямовану на сповільнення темпів та інтенсивності цієї війни, принаймні нині. Деякі аналітики вбачають у цьому слабкість або неспроможність з боку України, проте ймовірнішим видається те, що Україна знає, що має велику порівняльну перевагу завдяки своїй здатності завдавати точних ударів на відстані за допомогою кращих західних технологій. Росія й далі виставляє соковиті цілі, і Україна буде методично й терпляче вбивати їх перед будь-яким загальним наступом під проводом піхоти. Це означатиме зменшення опору Росії та менше жертв для України.

Україна чекає на свій час, нарощує власні можливості й водночас деградує можливості Росії. Це те, що роблять справжні “хороші генерали” на війні, і це може легко призвести до того, що велика частина Херсону на захід / північ від Дніпра та, зрештою, Крим вдасться відрізати від інших секторів, контрольованих Росією, та один від одного.

Розсудливість України відповідає обмеженням Росії, і вона приведе до перемоги з більшою кількістю живих українських солдатів, ніж без неї. Та ніж із поспішнішим загальним штурмом, який відбувся б зі ще більшою кількістю російських цілей, що їх Україна могла знищити до цього штурму. Всупереч думкам деяких осіб, Україна знає, що робить, і досі керує цією війною, яку Росія розпочала і зараз явно програє.

Автор: Браян Фрайденборг,  ТЕКСТИ