Як у ЗСУ борються з алконавтами

Лейтенант-взводний по кілька разів на день перетрушував речі своїх підлеглих і виливав знайдений у них самогон. За віком підлеглі були старшими від лейтенантового батька, і взводному було вкрай важко тримати їх у дисципліні.

Після чергового трусу щодо самогону вночі у бліндажі чоловіки повалили лейтенанта на підлогу й попередили, щоб «заспокоївся». А за кілька днів у розпал бою його поранили. У спину. Через те поранення він так і не зміг повернутися у бойову частину. І весь час мучився думкою, чи не хтось із підлеглих вирішив у такий спосіб припинити регулярне вилучення самогону… Ця історія згадалася під час жвавих обговорень подій у 211 понтонно-мостовій бригаді, де керівництво знущалося з алкозалежних. Бо знайомий лейтенант діяв якраз у протилежний спосіб. То якщо командир хоче покласти край алкоголізму бійців, що реально він може зробити? Розбиралося hromadske.

Різниця між «випити» й «напитися»

Комусь здасться хорошою ідеєю примусити підлеглого вивчити, як «Отче наш», четверту статтю Дисциплінарного статуту ЗСУ, яка забороняє «вживати алкоголь під час виконання обов’язків військової служби».

«Якщо він хоче випити, то плює і на Статут, і на командира, і на товаришів, і на бойове завдання», — говорить командир роти Дмитро.

За його словами, не допустити алкоголь на позицію — нереально. Бо командир не має ні часу, ні можливості перенюхувати кожну пляшку з етикеткою мінеральної води.

«Була ситуація: я по продовольство відправляв перевірену, надійну людину. Він одного разу привіз хлопцям посилки з пошти. Жодних пляшок алкоголю не було. А хлопці напилися. Я до їхньої мінералки — а там такий самогон, що горів не гірше від мастила.

Інший випадок: ціла позиція запила, троє чоловіків. Я почув, як вони по рації говорять, і зрозумів, що їх треба виводити. Мусив під вогнем з тієї позиції їх забирати, посилати туди інших бійців. А було, що замість того, хто запив, я відправив на позицію іншого бійця — і він загинув. Звичайно, це не пияк його вбив, але хлопець через нього загинув», — розповідає Дмитро.

Водночас він не вважає алкоголь абсолютним злом.

«Мені здається, що по 50 грамів, аби лише спокійно заснути, приймають до 70% особового складу. Але випивка від випивки відрізняється. Один прийняв, виспався — і вранці готовий до виконання будь-якого завдання. А інший без 100 грамів уже і встати не може. От з такими якраз проблеми. Бо вони п’ють, поки мають що пити, а мають завжди», — пояснює командир роти.

Головний сержант 93 бригади Олег вважає, що людина, яка не зловживала спиртним до мобілізації, в армії алкоголіком не стане. За його спостереженнями, до 80 відсотків армійських п’яниць — це саме ті, хто систематично пив у цивільному житті.

Так, людина може й одноразово напитися — зі страху, після важкого бою, від величезного стресу, коли втратить товариша. Але це буде, аби швидше розслабитися.

«Була маса випадків, коли хлопці напивалися після пережитого. Я такий самий. Колись під Бахмутом, як нарешті вийшли до своїх, ми пили два чи три дні. Я хлопцям дозволив і сам пив. Усе було без ексцесів. А потім сказав: усе, сьогодні ще я вас не чіпаю, але вже не наливайте, а завтра щоб усі були красунчиками. Ясно, що хтось мене не послухав, доливав, але на шикуванні вранці наступного дня усе було нормально», — розповідає Олег.

«Як командир, який сьогодні дозволяє напитися в гівно і п’є разом з усіма, завтра починає карати за випивку? Яка в цьому логіка?» — запитую.

«Життєва логіка», — відповідає він мені.

Головний сержант упевнений, що відповідальні люди, та ще й з командиром, якого поважають, завжди зможуть вчасно зупинитись і не перейти межу, за якою в підрозділі починається алкогольний хаос.

«Авторитет командира дуже важливий. Ну і ще — якість особового складу. Якщо колектив морально стійкий, то він допоможе командиру справитися з пияками. Але, правду кажучи, якщо під час формування підрозділу тобі підкинули двох-трьох алкашів, то непросто буде навіть хорошому колективу», — каже Олег.

Стосовно дієвості командирського авторитету офіцер 47 бригади Ігор розповів таку-от історію: «У мене був боєць, дуже хоробрий, у бою вартий десятьох. Раз напився, другий. Я його посадив у холодний підвал, почекав, щоб протверезів, потім послав на завдання. І вже після завдання з ним поговорив. Після того він перестав пити, взагалі».

Штрафи, договірняк і «дати межи очі»

Як говорять наші співрозмовники, командир загалом має два способи впливу на злісного пияка — законний та … інший.

Пияка, приміром, умовляють командир і фахівці психологічної підтримки персоналу. Проводять з ним душевні бесіди, пишуть листи його дружині, батькам і навіть громаді — мовляв, ваш чоловік чи земляк регулярно порушує, напивається, ігнорує тощо, чим шкодить боєздатності підрозділу, і саме через це залишається без грошових виплат, уплиньте на нього, будьте ласкаві.

«Буває, що лише погроза розповісти про всі фокуси дружині діє на людину — і вона припиняє пити. Але частіше на всі ці виховні моменти пияки не звертають увагу», — говорить офіцер 47 бригади Ігор.

За словами Олега, головного сержанта 93 бригади, одним зі способів умовляння пияка може бути домовленість, типу «я з тобою як з нормальним мужиком» домовляюся: кортить напитися — пий між виходами на позицію і тихенько спи. Але на позиції — не смій.

Однак такі домовленості спрацьовують лише частково. Зрозуміти, чому командир, який сьогодні дозволяє пити, завтра забороняє, пиякові досить важко.

Якщо не допомагають умовляння, пияка передають Військовій службі правопорядку.

«Там його задувають, визначають рівень алкоголю в крові. Складаються відповідні протоколи. Напився — отже, вчинив адміністративне правопорушення. За нього передбачене фінансове покарання. За перше порушення — зняття із зарплати 17 тисяч гривень. Якщо потрапляє у ВСП повторно, то йдеться і про гауптвахту, і про зняття 100 тисяч бойової премії. Для багатьох це дуже дієвий спосіб упливу, адже сім’я залишається без коштів», — розповідає Олег.

Але для декого цей спосіб, як мертвому припарка. На свої ж гуляє. Тоді командир вдається до інших засобів упливу.

«Якщо він на позиції напився і заважає виконувати завдання, його треба втихомирити — зв’язати й дати межи очі», — рішуче рекомендує Олег.

Але погодьтеся, що між цим «межи очі» і свавіллям, яке процвітало у 211 бригаді, дистанція дуже мала.

На це комроти Дмитро зауважує: «Те, що робилося у 211-й, — це перебір. Але часто п’яниці стають дуже агресивними. Є багато випадків у ЗСУ, які зі зрозумілих причин не афішують: коли напився, схопив зброю і поклав своїх. І свої його мусили застрелити».

За словами офіцера 47 бригади Ігоря, застосування фізичного впливу до п’яниці — це крайня міра, але іноді вона єдино можлива і правильна.

«У статті 21 і 22 Статуту внутрішньої служби ЗСУ зазначається, що застосування фізичного впливу і зброї до бійця допускається, якщо інші заходи впливу на нього виявилися неефективними; коли, зокрема, такий боєць становить загрозу життю і здоров’ю особового складу. Якщо для відправлення, наприклад, у ВСП його треба силоміць посадити в машину, то варто застосувати фізичну силу, щоб утихомирити й довезти до служби правопорядку», — каже він.

Тобто фізичний вплив у певних випадках теж не суперечить закону.

«Інші» засоби

Ситуація стає ще складнішою, коли до неї додаються побори.

«По-різному буває. Командир може сказати: або їдеш у ВСП, або давай гроші на матеріальне забезпечення підрозділу. Адже на ремонт техніки та закупівлю різних засобів завжди не вистачає грошей», — говорить Ігор із 47 бригади.

«А як у такому разі уникнути зловживання становищем командира? І схеми з боку підлеглого: напився — заплатив — не покаявся? Це ж така спокуса для всіх», — кажу офіцеру.

«У цьому разі відмежуватися від зловживання справді важко. Це все відповідальність командира. Якщо в підрозділі здорова атмосфера, гроші точно йдуть на підрозділ, а п’яниця в такий спосіб справді виправляється, то я вважаю, що це допустима річ. Хоча й не передбачена законом. Я особисто у своєму підрозділі практикую ВСП», — говорить офіцер.

Від грошей на підрозділ до грошей безпосередньо командиру, аби він закривав очі на пияцтво підлеглого, — один крок. І пройти його можна дуже швидко.

«Це проблема командира. Бо це він бере гроші або вимагає їх. Він показує, що так можна, заохочує підлеглих і пити, і відкуповуватися. Це неприкрита корупція, що має каратися як кримінальний злочин», — стверджує головний сержант Олег.

«Ви знаєте хоч один випадок, коли командира було покарано за цей злочин?» — цікавлюся у нього.

«На жаль, ні».

Прокапати чи вилікувати?

Якщо людина десятий і сто десятий раз потрапляє через пиятику до ВСП, для неї через медичну частину оформлюють направлення на лікування у психіатричній лікарні. Таке лікування може закінчитися виведенням поза штат.

Але для лікування у психіатричній лікарні потрібна згода алкозалежного. А якщо він її не дає? Або якщо немає часу й можливості займатися оформленням відповідних документів? Тоді командири можуть обійтися «домашніми засобами».

«От пішов він у запій. Можна відвезти його за десяток кілометрів від лінії розмежування в окремий будинок, де він буде кілька днів відходити. Можна у межах частини створити таке типу своє “нарковідділення”, де людину прокапають і доведуть до тями. Можна відвезти в наркологічне відділення якоїсь лікарні. Ми своїх, приміром, возимо в наркологію в Дніпропетровську область. От нещодавно буквально двох возили. Тихенько домовляємося з бійцем, що він поїде, домовляємося з лікарем, платимо гроші — і бійця за кілька днів виводять із запою», — розповідає головний сержант Олег.

За його словами, якщо після такого лікування «по-тихому» боєць порушує домовленості з командиром і побратимами та йде у довгі лози, командир складає рапорт про СЗЧ. До речі, за спостереженнями комроти Дмитра, більшість тих, хто йде в СЗЧ, мають проблеми з алкоголем.

На думку офіцера 47 бригади Ігоря, якщо боєць щиро хоче пройти курс лікування від алкоголізму, підрозділ обов’язково має йому допомогти.

«Але жодного примусу, ніякого лікування проти їхньої волі, хіба що за постановою суду. Боєць офіційно лікується від алкоголізму, і при цьому за ним зберігається його зарплата. Як і за тим, хто лікує пневмонію чи загострення виразки», — наголошує офіцер.

Колообіг пияків у ЗСУ

Мої співрозмовники служать у різних частинах і на різних напрямках, але сходяться в одному: коли командир не має більше ресурсу, щоб виховувати, лікувати й карати, коли і ВСП втомилася від одного й того ж клієнта, постає питання про переведення в інший підрозділ. Командиру від цього полегкість, а пиякові — можливість узяти себе в руки в новому колективі.

«Бюрократично це доволі громіздка процедура, бо хто захоче собі в підрозділ алкозалежного? Але цілком можлива», — зауважує комроти Дмитро.

Офіцер 47 бригади Ігор розповідає, що законні підстави для переведення п’яниць в інший підрозділ за потреби завжди знайдуться.

А втім, чи бере залежний себе в руки у новому підрозділі? За спостереженнями моїх співрозмовників — украй рідко. Тобто фактично перевести в інший підрозділ означає спихнути проблему на іншого командира.

«Так, інші командири нам так само роблять», — окреслює головний сержант Олег механізм колообігу пияків у війську.

За його словами, цей колообіг припиняється зазвичай у дуже прикрий спосіб: або пияка вбивають росіяни, або він зазнає поранення і вибуває на тривале лікування, або поповнює статистику СЗЧ. Але є і щасливчики, яким вдається взяти себе в руки та вирватися з цього жахливого кола.

На нари?

«Я не знаю зараз відповіді на запитання, що робити, аби викорінити алкоголізм у війську», — каже мені Олег.

Великі сподівання він покладає на спеціальне навчання молодших командирів, зокрема головних сержантів, секретів роботи з алкозалежними бійцями.

«Психологи в ЗСУ реально не вміють з ними працювати, фахових кадрів катастрофічно не вистачає, тому саме командири, які безпосередньо контактують із солдатами, живуть разом з ними, мають уміти працювати з такими людьми», — переконаний головний сержант.

Комроти Дмитро вважає, що у боротьбі з пиятикою в армії було б добре створити спецпідрозділ з обмеженими правами, у якому бійці, які постійно п’ють, мусили би працювати під спецнаглядом на важких роботах — будувати укріплення, копати траншеї тощо.

«Не відправляти їх на полігон у якісь резервні тилові частини, де вони продовжують пити, не панькатися з умовляннями, а примусити працювати для оборони країни», — зауважує комроти.

Говорять офіцери і про те, що дисциплінарні й адміністративні покарання, які сьогодні застосовуються до пияків, залишають порушникам шпаринки для маневру. Залежний знає, що нічого страшнішого за штраф йому через п’янку не буде.

«У 90% випадків командири панькаються з пияками, бо не мають іншого виходу», — підсумовує комроти Дмитро.

На думку моїх співрозмовників, покарання за пиятику має бути рівноцінним тій шкоді, якої завдав п’яний військовослужбовець.

«Має бути гра на підвищення: якщо адміністративне покарання не діє, треба передбачити кримінальне. Має бути кримінальна відповідальність питущих військових, особливо тих, які через пиятику створюють загрозу побратимам чи цивільним. 

Якщо через п’яного не можемо евакуювати пораненого, якщо через п’яного зазнаємо втрат, то тільки кримінальна відповідальність. Бо штрафів, листів у сільраду і навіть побиття тут мало. Адже в такому покаранні немає справедливості. А я не пам’ятаю жодного випадку, щоб п’яного, через якого побратим зазнав поранення або загинув, притягнули до кримінальної відповідальності», — каже офіцер 47 бригади Ігор.

* * *

hromadske надіслало запит у Військову службу правопорядку ЗСУ стосовно її роботи з алкозалежними, але на момент публікації цього тексту відповіді журналісти не отримали.

Автор: Майя Орел

Джерело: hromadske