У банді був… адвокат Київської обласної колегії адвокатів?

У Чернігівському районному суді судять банду. На лаві підсудних троє підозрюваних: 31-річний Андрій Гуменчук з Ірпеня (йому інкримінують організацію озброєної банди), його ровесник Михайло Калініченко з Києва та адвокат Київської обласної колегії адвокатів 40-річний Володимир Карпунчев з Ірпеня. (Як пояснюється в Інтернеті — свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю видане 27 серпня 2009 року).

 У масках, з пістолетом

«… Раніше притягувався до кримінальної відповідальності тільки один з них — той, що, за висновком слідства, став організатором злочинного угруповання. Він у минулому був засуджений за злочини проти власності. Після розбійного нападу на приватне обійстя у селі Редьківка двох підозрюваних затримано в липні. Третього — в листопаді минулого року. Другого січня 2015 року трьом особам повідомили про підозру у вчиненні злочинів, передбачених статтями 257, 187, 263 Кримінального кодексу України (розбійний напад у складі озброєної банди). За висновком досудового розслідування, у розпорядженні злочинного угруповання була вогнепальна зброя (пістолет) та металева палиця, з чим були обізнані всі члени банди. Також вони використовували автомобіль, який перед нападом залишилкгна в’їзді до села, щоб не викликати підозри у місцевих мешканців. Під час нападу надівали рукавички та виготовлені з жіночих панчіх маски, якими прикривали обличчя. У ході підготовки до вчинення злочину проводили розвідку місцевості.

Під час нападу бандити, погрожуючи зброєю і застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров’я потерпілих, заволоділи їх майном на загальну суму понад 9 тисяч гривень», — повідомляє прес-служба облпрокуратури.

Банда напала на жителів Редьківки Чернігівського району: 25-річну Тетяну Савченко та її співмешканця 29-річного Григорія Каритного.

«Стій і не рипайся»

Тетяну Савченко знайшла у Редьківці. Григорій там поки що не з’являється.
— 3 Григорієм ми вже більше року разом. Спочатку жили у нього в Чернігові, у двокімнатній квартирі. У квітні померла моя мама. Без догляду залишився брат, 33-річний Сергій, він погано ходить і розмовляє, — розповідає Тетяна. — Я повернулася у Редьківку. Коханий поїхав зі мною. У травні він забрав до мене з Чернігова і свою бабусю. Вона майже не бачить і не ходить. Лише встає з ліжка на відро. Він обіцяв допомагати доглядати за нею. У червні продав квартиру в Чернігові і вирішив купити машину. Поїхав шукати до Києва. Там зустрів Андрія Гуменчука, з яким колись разом сидів у тюрмі.

— За що Григорій сидів?
— За крадіжку, років три. Так ось, 16 червня 2014 року ввечері Гриша привіз Андрія додому. Наступного дня ми на таксі поїхали до Чернігова. Я повела брата в лікарню, а чоловіки подалися у своїх справах. Мою увагу привернуло те, що Гуменчук майже безперестанку говорив з кимось по мобільному. Вернулися з міста. Дивлюсь, Гуменчук якийсь дивний, наче під дією наркотиків. Було час чи два дня. Забігає в хату, хапає сокири. Виносить і кидає їх за поріг, у двір. Я не розуміла, що коїться. Раптом у двір заскочили троє, схопили мене під руки, потягли у хату:

— Де Гриша?
— Наверху, — кажу.
Він був на другому поверсі, перевдягався.
— Стій і не рипайся. У нас своє, — сказали.

Я була в ступорі. Один на кухні залишився вартувати мене. Інший з Гуменчуком кинувся туди, де Гриша. Били його. Він кричав: «Ребята, за что? Кто вы такие?» Вони дубасили його дерев’яною палицею (м’ялом для картоплі). (У повідомленні прокуратури йдеться про металеву палицю, потерпіла говорить про м’яло для картоплі. Обидві сторони відстоюють свій варіант 🙂 ). Потім побігли на другий поверх, поперевертали все з шаф. Гроші за квартиру були заховані. Та їх і не знайшли. Забрали мобілку і поїхали. Гуменчук разом з ними.

Чоловіку стало зле. Я викликала «швидку». Та він відмовився їхати до лікарні. Заяви в міліцію не писали.

«Живу в страху»

22 червня у мене був день народження. Прийшли подруги. Білий день. Гриші вдома не було. Приходить якийсь чоловік з каністрами і просить впустити, щоб набрати води. Це вже я тепер розумію, що то, можливо, був адвокат. Подруга провела його за хату, де водогін. А він такий у кепочці, спецівці. Нічого поганого не подумала. Минуло кілька хвилин, і залітають двоє у чорних панчохах на голові, з пістолетом. В одному з них я впізнала Гуменчука, бо він накульгує трохи. Другий, як тепер знаю, Миша Калініченко: «Заходьте в хату, щоб я не стріляв». Дівчата так полякалися, що їх трясло. У Наташі дитина 7 років. Питали про гроші. Я не сказала. Калініченко побіг на другий поверх. А там їх немає.

— Давай, говори, де? Ми багато не заберемо.

Гуменчук розмахує пістолетом. Я стала просити: «Тут немічна бабуся. У мене брат-інвалід. Андрію, що ти робиш?» Вони забрали ноутбук, монітор з відеокамерою, пневматичний пістолет і 950 гривень.

Він казав подругам: «Якщо сидітимете тихо, ніхто вас трогать не буде». Знайшли два мобільні, один мій, інший подруги. Забрали.

Гуменюк направив пістолет: «Дзвони Гриші, хай іде, гроші дає». Мене страх скував. Не знаю, чим би все скінчилося, якби Калініченко не сказав йому: «Давай сваливать, пока не поздно». І вони пішли, закривши двері знадвору. Визволила нас ще одна подруга. Я набрала Гришу. Він примчав з товаришем. Я все розповіла і сказала: «Я більше такого не витримаю. Мене не хвилює, хто вони, друзі чи ні». І написала заяву до міліції. Після пережитого я лякаюся кожного шереху, погано сплю. Всі ці місяці живу в страху.

— Як адвокат опинився у такій компанії?
— Не знаю. Кажуть, батьки у нього порядні. Коли приводили Гуменчука на слідчий експеримент, він навіть намагався привітатися, головою кивав.

— А з Гришею що?
— Наразі ми живемо окремо. За його бабусею я доглядаю. Він іноді допомагає продуктами.

— Жалко тобі, що Гришу побили? — запитала Сергія, брата Тетяни.
— Нє, — сказав, усміхаючись.

— Чому?
— Бо він нехороший.

— Тетяно, чому Сергій не любить Гришу?
— Ще при матері Сергій що хотів, те й творив. Гриша на нього покрикував, щоб прибирав за собою. Щоб купався, мив ноги, бо воняє. От він його і не злюбив.

У Тетяни є 8-річна донька Маринка. Живе вона в сусідньому селі. Дитину виховує бабуся, мати першого чоловіка.

— Тетяно, чому так?
— Життєві обставини. Я спілкуюся з донькою. До школи вона ходить у Редьківку.

Доки п’ять годин чекали на Тетяну (вона була у Чернігові), мимо двору кілька разів туди-сюди проїхав «Опель». Одного разу з нього вийшло двоє чоловіків. Судячи із зовнішності, колишні зеки. Питали, чи не знаємо, де Гриша. Коли ми вже від’їжджали до Чернігова, у темряві помітили той самий «Опель» з вимкненими фарами. Він причаївся на виїзді.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №4 (1498)