Загибель Донбасу

“Ми тут потонемо”, – каже 72-річна Віра Макаренко, вдивляючись у темну стоячу воду, що заповнює підвали її оселі. Тріщини у фасадах та повені в льосі – звична справа у приватних будинках на цій вулиці в Селидовому, донбаському шахтарському містечку. Майже десять років тому закрили сусідню шахту імені Коротченка, тоді все й почалося.

Те саме, лише у значно більших масштабах, може статися з усім регіоном, якщо шахти будуть затоплювати по обидва боки від лінії фронту. У Селидовому – лише перебої з відкачуванням. А от на непідконтрольних Україні територіях – масове затоплення закритих чи зруйнованих війною шахт. Це відбувається безконтрольно та незворотно.

А санкцію на “мокру консервацію” таких небезпечних шахт, як ядерний “Юнком”, дають російські фахівці. Вони переконують, що загроз немає.

Репортаж BBC News Україна.

“Ставок” у підвалі

Коли під підлогою власного будинку плюскається немов у ставку вода, геополітика та навіть війна відходять на другий план.

“Думаю, в один момент ми просто провалимося – та й все. Навколо сама вода. Під нашим будинком скрізь вода!” – переймається Віра Андріївна. Надворі – донбаська спека. На обрії височіють стволи величезної похмурої шахти з рудими териконами й зношеними, потрісканими нутрощами будівель.

У своєму будинку на вулиці Олега Кошового в Селидовому Віра Анатоліївна мешкає з 1973 року. Вода у підвали вперше “прийшла” у 2014-му. Тоді ж закрили шахту ім. Коротченка.

Підтоплення будинку Віри Анатоліївни почалося, коли закрили місцеву шахту. ВВС знайшла ще чотири вулиці в Селидовому, де відбувається те саме

Все життя Віра Анатоліївна пропрацювала на Селидівській збагачувальній фабриці поруч із цією шахтою. Сьогодні силует шахти нагадує жінці не про її молодість. Це символ постійної загрози для її родини.

“Вона потекла, як закрили шахту. Воді кудись треба текти. А як ще закриють шахту “Росію” чи Котляревського (інші шахти в Селидовому – Ред.), то ми тут узагалі потонемо”, – каже жінка. Пару років тому приїжджала офіційна експертна комісія і не виявила зв’язку між підтопленням будинків та закритою шахтою.

Тим часом поруч збирається ціла група місцевих мешканців. Всі вони скаржаться на повзучу руйнацію своїх осель.

– Тут вода витікає з шахт: або з Коротченка, або із Селидівської. Вони всі закриті, – каже одна з жінок, яка разом із чоловіком щоліта латає нові тріщини на фасаді свого будинку.

– Це більше на Коротченка схоже. Але ж ми не знаємо, – кажуть мешканці підтоплених вулиць.

– То качає, то не качає, то в них насоси поламані. Скільки було, що зламались насоси, – і ставок напроти шахти переповнювався. Він зараз переповнений після дощів. Тут у всіх підвалах вода.

Вода прибуває у підвал постійно. Після дощів її стає більше

Гідрогеолог, доктор технічних наук Євгеній Яковлєв – один із небагатьох, хто комплексно вивчає затоплення шахт в Україні. До 2017-го він підтримував робочі контакти з гідрогеологами на непідконтрольних територіях.

Ситуація в Селидовому, на його думку, це – сигнал “SOS”. І потрібно вже розробляти план порятунку людей. Науковець припускає, що шахтні води підпирають знизу підземні та ґрунтові. Як наслідок, вода підіймається та просочується в будинки.

А на шахтах у так званій ДНР, за інформацією Євгенія Яковлєва, якщо й відкачують воду, то мінімально, аби лише їх самих не затопило. А те, що не відкачали, може дістатися підконтрольним територіям.

Загалом же шахти все одно затоплені. А отже, надлишок води має кудись витікати – під землею чи над землею. З боку Горлівки та Макіївки на Донеччині та з боку Первомайська на Луганщині, де розташовані затоплені шахти, вода може прориватися на контрольовані Україною території.

Одного разу, в травні 2018-го, це вже сталося на луганській шахті “Золоте”. Тоді дивом ніхто не загинув. А шахта перетворилася зі звичайного підприємства, що занепадало, на форпост із зупинки води.

“Міста та селища Донбасу приречені на підтоплення”, – каже Євгеній Яковлєв, розглядаючи фото підтоплених підвалів. І зізнається: “Мені іноді кажуть: “Ну, чого ти хвилюєшся за ті затоплені шахти?” – А я кажу: “Мені шкода людей”.

Україна нині не має доступу до затоплених шахт на тимчасово окупованих територіях і сподівається на підтримку ОБСЄ та інших міжнародних організацій. Головне – отримати гарантії безпеки від Росії для експертів, які будуть моніторити ситуацію на шахтах.

“Я не бачу технічних складнощів для організації доступу до шахт на тимчасово окупованій території для експертів МАГАТЕ чи будь-якої іншої міжнародної інституції”, – переконує Олексій Резніков, міністр з реінтеграції тимчасово окупованих територій.

“На це тільки має бути політична воля Російської Федерації. Саме вони здійснюють ефективний контроль на цих територіях”, – наголошує він.

Наслідки затоплення шахт через 10-50 років:

• Просідання та підтоплення ґрунтів, що робить землі непридатними для сільського господарства.

• Забруднення питної води в криницях та водоймах важкими металами й мінералами.

• Вихід на поверхню метану, зокрема його потрапляння в підвали. Цей газ може горіти та вибухати. Він не має запаху, а отже – його складно виявити. Людей потрібно спеціально навчати, як поводитися у підвальних приміщеннях поруч із шахтами.

• Утворення проваль над місцями просідання порід у виробках.

• Техногенні землетруси.

• Масове переселення людей.

Чинні шахти – це вугілля. Закриті й затоплені – це підземні води, що заповнюють їхні пустоти й вимивають важкі метали й солі з гірничих порід. Так утворюється “шахтна вода”. Їй потрібно кудись “діватися”. І тоді вона прокладає свій шлях, як зможе: у підземних виробках і ходах, фільтрується крізь піщаники. А тоді, зрештою, змішується з чистою підземною водою, утворюючи токсичний “коктейль”.

А ще покинуті виробки можуть обвалюватися та просідати, утворюючи на поверхні провалля.

Підземні ріки

Щосекунди стінками шахтних стволів стікають сотні дрібних струмків. Вода вправно царює в підземних пустотах. У цьому ВВС переконалася, опустившись в одну з шахт Торецька, – “Нову”.

Мільярди крапель – це вічні звуки покинутих підземель Донбасу. Вода ніколи нікуди з них не зникне. І завжди “прокладатиме собі дорогу”. Тому й потрібна довічна консервація шахт. Просте затоплення не можна вважати “мокрою” консервацією. Бо воду все одно треба відкачувати.

При затопленні немає жодного контролю підземних процесів, пояснюють гірничі інженери.

Закриття шахти не означає завершення її історії. Шахтні підземелля та терикони створюють нові проблеми та виклики. Шахта ім. Коротченка, Селидове

Якщо воду відкачують, то вона з шахти виходить прозора. Якщо шахту затоплюють, вода стає токсичною.

Навіть найсучасніший насос ламається від перекачування такої води за лічені місяці. Сьогодні ж такі брудні потоки вже потрапляють у річки, звідки люди п’ють воду.

Фото:  BBC/ОЛЕГ КАРП’ЯК / Ці нові потужні насоси вийшли з ладу доволі швидко. Вони качають токсичні шахтні води в Золотому

Побачити подібне можна за 150 км від підтоплених вулиць Селидового в Золотому, що на лінії розмежування в Луганській області.

“Іржава” річка

Ми стоїмо на березі луганської річки Комишуваха. Ядучо-помаранчевої, немов змішаної з апельсиновим соком чи яскравою глиною. Перед нашими очима протікає майже вся таблиця Менделєєва. Приміром, марганцю у цих водах більше за норму в сім-вісім разів. Такий результат показав аналіз проби води з цієї річки, який замовили правозахисники Truth Hounds.

Комишуваха впадає в річку Лугань, а та – в Сіверський Донець. Це основне джерело питної води для мешканців Донбасу. З Дінця ця вода тече в Дон, який впадає в Азовське море

На горі над річкою нависає шахта “Золоте”, що сьогодні викачує шахтні води з тимчасово окупованої території. Скидає їх у цю річку без фільтрації та очищення.

Без цього затопилися б усі навколишні шахти на підконтрольній території. Так, на сусідній шахті “Гірська” працюють до двох тисяч людей, на “Карбоніті” – близько тисячі людей. Більшість із них втратила б роботу. А іншої в прифронтовому містечку немає.

На “Золотому” нині працює 500 людей. До аварії 2018-го, коли повноцінно видобували вугілля, це підприємство давало півтори тисячі робочих місць.

Якби воду тут не викачували в річку, вона б забруднювала підземні води та питну воду в колодязях. Таким чином, обрали найменше зло з можливих, пояснюють в ДП “Первомайськвугілля”.

Фото: EPA / З труби в річку спадає токсична шахтна вода, яку викачують з тимчасово окупованих територій

Від колишньої гірничої слави “Золотого” залишилося заледве 10 тонн вуглевидобутку на тиждень. Зношена й недофінансована шахта працює на водовідлив. Очисних споруд тут немає. Є лише невеликі відстійники.

Фактично від цієї шахти залежить стан довкілля, якість питної води та робочі місця для цілого регіону, роздертого війною. При цьому на центральному рівні нею ніхто по-справжньому не опікується.

Для Міненергетики це “відпрацьований матеріал”, що підлягатиме реструктуризації, адже вуглевидобутку там уже фактично немає.

У Міндовкіллі ВВС відповіли, що опікуються лише впливом шахт на охорону довкілля. ВВС показала фото річки заступнику міністра Руслану Стрільцю. Він, уточнивши, чи йдеться про окуповану територію, визнав, що “це жахливо”. Але наголосив, що потрібно чекати комплексної концепції з протидії затопленню шахт, аби вирішити проблему.

Займатись нею разом мали б кілька міністерств.

Так виглядає шахтна вода на поверхні землі

У Міністерстві з реінтеграції тимчасово окупованих територій вважають, що все залежить від волі Росії надати гарантії безпеки для моніторингу затоплення. Міністр Олексій Резніков зі станом справ на шахті в Золотому не знайомий і посилається на те, що це не його компетенція. Адже йдеться про вже контрольовану Україною територію.

Тобто в нинішній системі шахтою далі опікується самотужки Міненергетики, хоч її роль уже природоохоронна, а не промислова. Як наслідок, бракує фінансування, обладнання та технологій.

ВВС поспілкувалася з багатьма керівниками та інженерами з донбаських шахт. Усі вони визнають, що в України сьогодні немає жодних стратегії та кризового плану для екологічного порятунку Донбасу на випадок форс-мажорів.

Якщо не буде такої підготовки, то в майбутньому ДСНС доведеться складати вже плани евакуації населення.

З 2018-го шахта “Золоте” качає 1200 кубометрів води щогодини. З припливом понад 1500 вона вже може не впоратися, пояснює її головний інженер Ігор Новосьолов.

“Ми працюємо на грані великого ризику, якщо трапиться будь-який збій: з електропостачанням, насосами. У нас немає водозбірників, які б могли акумулювати воду й на випадок аварії давали нам час на її усунення”, – розповідає він, проводячи екскурсію напівзавмерлим підприємством.

Шахта “Золоте” – форпост між шахтними водами з тимчасово окупованих територій та рештою України

Водночас “Золоте” – це класична ілюстрація того, що під землею шахти Центрального (Донеччина) та Східного Донбасу (Луганщина) – єдина система, схожа на дірявий голландський сир. Вони мають суміжні виробки та з’єднані між собою ходами й тріщинами у породах.

Саме через такі спільні виробки та коридори вода з підземель так званої ЛНР прорвалася в шахту Золотого.

“Якщо у двох шахтах відкачується вода, а в решті не відкачується, то вона вас задавить все одно. Вода у своїй масі прибуває звідусіль”, – пояснює Олексій Лебідь, заступник директора з наукової роботи Інституту телекомунікацій та глобального інформаційного простору НАН України.

За його словами, при проєктуванні шахт на Донбасі передбачали, що в кожній із них будуть насоси певної потужності. Війна зруйнувала цю систему.

“Все одно рано чи пізно затопить. Вода буде прибувати або поступово, або відбудеться лавиноподібний прорив”, – вважає Олексій Лебідь.

“Часу вже немає”

Віктор Заярний, власник продуктової крамниці в Золотому, щодня бачить токсичну іржаву течію. І усвідомлює розчинені в ній небезпеки, на відміну від багатьох місцевих мешканців, переконаних, що “жовтий колір дає глина”. Людям ніхто не розповідає про реальні загрози.

Віктор Заярний мешкає поруч з “іржавою” річкою

Він залишився сам поруч із затопленими шахтами. Рік за роком війна приносила йому втрати: його крамниці по той бік фронту зруйнували, він втратив дім, нині не може поїхати на могили батьків. Тепер ще й зупинку поруч із його магазином перенесли в інше місце. Й життя навколо зупинилося.

“Ви питаєте, яка на Донбасі екологія? Пил та й пил. Степ та й туман. От і вся екологія на Донбасі. Те, що річка стала такою, – це ненормально. Шахта сама цього не потягне. Спасибі їм, що й так качають воду. А далі держава має вкласти кошти”, – каже чоловік.

Прорив потоку шахтних вод може статися й на Донеччині. Тільки “золотий сценарій” там може повторитися в значно більших масштабах.

“Я вважаю, що ми на межі екологічної катастрофи. Часу в нас уже немає. Потрібно негайно реагувати всьому міжнародному товариству. Вже практично не залишилося шансів зберегти екологію Донбасу в умовах затоплення шахт”, – визнає ймовірність масштабного лиха Олексій Резніков.

Затоплення шахт: факти, цифри, прогнози

• Загалом на Донбасі 220 шахт. 189 з них залишилися на територіях так званих ДНР та ЛНР. На тимчасово окупованих територіях затоплюються щонайменше 38 шахт. Ще на 12 гірничовидобувних підприємствах нібито далі проводять водовідлив. У 75 окупованих шахтах ще видобувають вугілля.

• Приблизно два з половиною роки – саме стільки часу залишилося до того, як велика кількість води вперше може “розрядитися” на поверхню. Вчені припускають, що це може статися в районі шахти Святої Матрони в Торецьку. Але вода може прорватися й у зовсім несподіваному місці. Або ж вона переважно залишиться під землею. Як наслідок – можливі землетруси та провалля.

• Близько 30 років – саме стільки часу триває стрімке параболічне затоплення шахт та подальша стабілізація рівня підземних вод, які перемішалися із шахтними. Ці води повернуться до доіндустріального рівня, немовби відновиться статус-кво середини ХІХ століття. Але ж при цьому залишаться численні техногенні пустоти від виробок. Крім того, не можна буде пити воду з криниць.

• Вчені прогнозують, що за 10-15 років із Донбасу доведеться переселити десятки тисяч людей. У них у буквальному сенсі може піти земля з-під ніг: відбудеться масштабне просідання та засолення ґрунтів. Крім того, взагалі не буде питної води.

• У 2015-2020 роках на Луганщині всі 100% проб у річках та озерах, звідки люди беруть питну воду, не відповідали санітарно-хімічним нормам. Вміст заліза, марганцю, хлоридів, сульфатів та інших металів і солей перевищував норму. З 2018-го центри контролю та профілактики хвороб МОЗ реєструють щодалі більше забруднення води. Одне з пояснень фахівців міністерства – шахтні води вже потрапили у водоносні горизонти, звідки беруть питну воду.

• На Донеччині в 2020-му частка проб води, що порушувала встановлені нормативи, сягнула 17,8 %. Це відповідає середньому показнику по країні. Втім, і в цій частині Донбасу джерела питної води щодалі бруднішають.

• 180 тисяч доларів на місяць – саме стільки коштував би водовідлив на шахті “Юнком”, де міститься капсула з ядерними відходами. Її проросійські сепаратисти затопили в 2018-му. Радіонукліди, як-от стронцій та цезій, із шахти “Юнком” можуть підійматися до поверхні впродовж 8-12 років. Ще 3-10 років піде на те, щоб вони через ґрунтові води потрапили в річки: Сіверський Донець та Кальміус.

• 10 додаткових насосів довелося встановити на шахті “Золоте”, щоб стримати приплив води з шахт так званої ЛНР. Наразі це межа можливого.

Джерела: Центр громадського здоров’я МОЗ України, ДП “Донецькгеологія”, ДП “Первомайськвугілля”, ІТГІП НАН України, Міндовкілля, ОБСЄ, Truth Hounds.

На землі – місто, під землею – “місто”

Вулицею Торецька пройшли двоє дівчат у білих сукнях. Це рідкісне явище в цьому прифронтовому містечку, оточеному териконами.

Жінки в цьому місті уникають надто світлого одягу, адже за годину він сіріє. Дрібні частинки пилу та сажі зависають у повітрі та осідають на обличчях, руках, одязі.

“Ми з вами зараз сидимо посеред міста, а під нами ще одне “місто” – підземелля торецьких шахт, що тягнуться на десятки кілометрів. Там працюють люди”, – каже головний еколог місцевої військово-цивільної адміністрації Ганна Черкасова.

Торецьк, Горлівка, Макіївка розташовані фактично на пустотах, які сьогодні затоплюють шахтні води. У Торецьку мешкає майже 33 тисяч людей, у Горлівці до війни – понад 244 тисяч, у Макіївці до війни – понад 340 тисяч, у Єнакієвому до війни – до 100 тисяч.

У соціальних мережах регулярно з’являються повідомлення про те, що в районі Макіївки люди в останні роки чують підземні поштовхи, в районі Горлівки в заглибинах рельєфу горить метан, а в житлових будинках Єнакієвого людей просять бути обережними в підвалах.

Це місто Торецьк. Під ним вирує паралельне життя – десятки кілометрів гірничих виробок. Ці штучні підземелля на лінії фронту та на непідконтрольній території – переважно затоплені

Лише системний моніторинг та геодезичний аналіз дали б змогу встановити першопричини цих явищ. Вчені припускають, що йдеться про наслідки затоплення горлівських та єнакіївських шахт. У їхній когорті є шахта “Юнком”, в надрах якої міститься ядерна капсула. У 1979 році на шахті провели експериментальний ядерний вибух у мирних цілях на глибині 903 метри.

Ядерні відходи сховали в цій капсулі, яку назвали “об’єкт Кліваж”.

На непідконтрольній частині Центрального Донбасу є одразу кілька особливо небезпечних гірничих підприємств. Ще один приклад – затоплена шахта “Олександр-Захід”. Туди потрапили токсичні хімічні речовини із заводу в Горлівці.

Тим часом на підконтрольній Україні території в Торецьку воду відкачують на шахті “Нова”. Це фактично єдина “лінія оборони” перед можливим проривом води зі сходу та головний гарант подальшої роботи шахт “Центральна” та “Торецька”. Якщо їх закриють – в місті фактично не буде роботи.

“Нова” відкачує воду з сусідніх шахт і створює 130 робочих місць.

Сьогодні її керівники з пересторогою поглядають у бік горлівських териконів. Невідомо, що саме коїться в підземеллях тамтешніх шахт. Якщо вода звідти прорветься в Торецьк, то “зустрічати” її доведеться на горизонтах “Нової”.

За неофіційною інформацією, фактична влада так званої ДНР нібито продовжує викачувати воду з шахти ім. Леніна, найглибшої із закритих на Центральному Донбасі. Але невідомо, скільки саме води вони зупиняють.

Але в горлівських та єнакіївських підземеллях неминуче накопичуються шахтні води, визнає Євгеній Яковлєв. Ніхто не знає, куди саме вони “рвонуть” і коли.

“Якщо зовсім зупинити відкачування води, то за якихось десять років тут буде “мертва зона”, – каже начальник дільниці та інженер з безпеки шахти “Нова” Олексій Власов.

Запитуємо, чи витримає “Нова” те, що в 2018-му заледве зупинили в Золотому на Луганщині?

“Я б оцінив шанси – 50 на 50. Може, витримає, а може, вода вийде на поверхню. Тоді це буде Золоте, але тільки в більшому масштабі”, – пояснює в.о. головного інженера “Нової” Юрій Єрошенко.

Шахта “Нова” в Торецьку працює лише на водовідлив. Чи роблять його на шахтах по інший бік лінії фронту, тут не знають. Україні варто готуватися до найгірших сценаріїв

Ми вирушили в підземелля цієї шахти, на глибину 500 метрів. Тут досі є небезпека виходу метану, тому знімати фото чи відео не можна. Якщо вода з окупованих територій почне прибувати на “Нову”, горизонт 500 метрів потрібно буде втримати будь-що, бо його затоплення означатиме кінець водовідливу. Далі заливатиме чинні шахти.

Ліхтарик на шахтарській касці – єдиний промінь світла в цьому підземеллі. У довгих шахтних коридорах течуть струмки та потроху здавлюють склепіння підземних коридорів. Через це одного дня вони можуть просто завалитися.

Працівники шахти підпирають їх, як можуть, але є межа людських можливостей.

Довічна консервація шахти, що відкачує воду зі складної підземної системи та охороняє довкілля, коштує мільйон і більше доларів на рік.

Шахта “Нова” в Торецьку

Ми зупиняємося біля іржавої труби з товстезним наростом на внутрішніх стінках. Ліхтарик вихоплює з темряви камінці задубілих солей.

“Це наріст із солей агресивної шахтної води Донбасу. Він швидко утворюється та знищує труби, насоси”, – пояснює Олексій Власов.

“Природа все вирішить сама”

За “Новою” – затоплені проросійськими сепаратистами шахти, а перед ними – дві останні шахти Торецька, які ще працюють. Між тими та іншими є ще ліквідовані шахти з контрольованого Україною боку поруч з фронтом. Одна з них – “Південна”, що була однією з опорних позицій української армії.

Військові вимушені чистити зброю двічі на добу поруч із такими шахтами. Через високу вологість вона швидко іржавіє.

Крім того, стінки окопів мають дивний зеленуватий колір і вологі навіть у спеку. ВВС поцікавилася у науковців, чому.

“Це закис, окис заліза, марганцю, які витікають із шахтною водою. Ця ділянка на межі виштовхування ґрунтових вод. Це свідчить про їхній підпір і додаткове зволоження. Воно випаровується, а солі залишаються”, – пояснює Євгеній Яковлєв.

Втім, українська влада не моніторить рівень підземних вод на “Південній”, як і на сусідній шахті ім. Артема. Проєкти їхньої ліквідації узгодили ще до війни. Вони й не передбачали таких перевірок.

Воду просто мали б довічно відкачувати з шахти ім. Гагаріна, яка нині опинилася на території сепаратистів і також затоплена. Вона з’єднана з цими двома місцями вуглевидобутку.

Водночас стан таких шахт опосередковано свідчить про реальні процеси в підземеллях Горлівки, Макіївки та Єнакієвого, як пояснили ВВС гірничі інженери-практики та вчені.

“Природа рано чи пізно буде сама по собі вирішувати краще за нас. Від проблем на непідконтрольних територіях не треба відхрещуватись”, – вважає гендиректор ДРГП “Донецькгеологія” Микола Жикаляк.

Моніторинг рівня підземних вод на них можна було б робити з допомогою спостережних свердловин, пояснює вчений-геолог. Колись їх на Донбасі було близько тисячі. А нині лишилося менше десятка.

Залишки шахти “Південна” на лінії фронту в Торецьку. Її обстрілюють незаконні військові формування так званої ДНР, яку підтримує Росія

Україна також системно не моніторить просідання ґрунтів. Зазвичай учені його роблять за допомогою супутникових знімків. Ключова умова – регулярність та фіксація змін з точністю до міліметра чи менше.

Втім, у Міндовкіллі запевняють, що дані про затоплення шахт збирають з допомогою міжнародних партнерів.

“Говорити, що, взагалі, нічого не робиться, – це неправильно. Ми розуміємо, що там коїться. Крім певних параметрів, у нас є безліч звітів. Ми їх отримали у співпраці з фахівцями ОБСЄ та міжнародними організаціями, які постійно здійснюють моніторинг там, де це можливо”, – каже Руслан Стрілець, заступник міністра захисту довкілля та природних ресурсів.

У цьому відомстві нині тестують карту, яка відображатиме процеси в довкіллі. Обіцяють окремо виділити затоплені шахти.

Вугільний декаданс

У дворі шахти “Центральна” в Торецьку жінки згортають вугілля. Вони працюють на збагачувальній фабриці. Саме на такому виробництві пропрацювала все життя Віра Макаренко із Селидового.

Поруч гірники готуються йти в забій. Уже перед зміною вони сидять похилені та втомлені. За 15 років їхні зарплати зменшилися приблизно вдвічі разом із поступовим скороченням видобутку. Раніше торецькі шахтарі гарантовано заробляли щонайменше тисячу доларів на місяць.

Нині ж їм доводиться працювати на двох-трьох роботах, щоб прогодувати сім’ї. Ми питаємо, що їх тримає у Торецьку поруч із фронтом. Відповідають: рідна земля.

Гірники на шахті “Центральна” в Торецьку перед зміною

Ми встигаємо поспілкуватися з тими шахтарями, що вже сідають у гірничу клітку їхати під землю.

ВВС: Якщо шахту закриють, що це означатиме для вас?

Шахтар: Ой, погано буде!

ВВС: Як це вплине на ваше життя?

Шахтар: Треба, щоб не закривали. Вже закрили дев’ять шахт.

ВВС: Чого люди бояться в Торецьку?

Шахтар: Того, що й скрізь в Україні. Дурдому…

Грошей у ДП “Торецьквугілля” сьогодні вистачає лише на електроенергію, зарплати, виробничу технологію та дрібний ремонт. Кажуть, що за будь-яку ціну варто рятувати підприємства, які ще працюють. Без них життя в Торецьку зупиниться.

На запитання про те, наскільки безпечні в них тепер умови роботи, шахтарі або мовчать, або не під запис визнають: проблеми є і серйозні.

Засолена, безплідна донбаська земля майбутнього. На Луганщині вже можна знайти такі ділянки. Фото зроблене в липні 2021 року

Наостанок один із шахтарів на “Центральній” каже нам майже пошепки: “Тут потрібно голосно бити на сполох”.

Він самотньо сідає у тіні дерева, що росте при вході в шахту. Ховається там від палючого донбаського сонця. Попереду в нього шість годин у забої на глибині в понад тисячу метрів.

А що далі? Поруч із фронтом, у час занепаду вуглевидобутку люди на Донбасі звикають жити без відчуття перспективи.

Крім наземного фронту, тут уже де-факто виник фронт підземний.

У підготовці матеріалу брала участь Анастасія Грібанова.

Графіка Дениса Королева.

Автори:  Жанна Безп’ятчук, Олег Карп’як; BBC News Україна

Tweet