Україна: Виклик правосуддю воєнного часу

Притягнення до відповідальності за воєнні злочини, вчинені під час російського вторгнення, залежить від здатності забезпечити справедливі та незалежні судові процеси.

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну являє собою серйозну проблему для функціонування судової системи України, зазначає IWPR.

Головним викликом є фізична безпека тих, хто бере участь у процесах відправлення правосуддя, а також напади на будівлі судів і їх руйнування. Саме з цієї причини суди, розташовані на територіях, які окуповані російськими збройними силами або на яких тривають активні бойові дії, припинили свою діяльність. Протягом першого місяця війни закрилося близько 20 відсотків судів країни. Парламент прийняв закон, який дозволяє передачу юрисдикції судам, розташованим у відносно безпечних регіонах.

Деякі суди, наприклад, суди в Чернігівській, Київській та частині Сумської областей, відновили свою роботу після звільнення цих територій у квітні 2022 року. Зовсім недавно деякі суди в Харківській області на сході України знову почали функціонувати, чому у низці випадків перешкоджав збиток, заподіяний військовими діями.

За словами Голови Верховного Суду України станом на середину липня 2022 року близько 70 таких будівель в Україні були пошкоджені або зруйновані. Той факт, що деякі співробітники суду виїхали у пошуках безпеки або для участі у війні, може стати додатковою перешкодою для відновлення роботи.

Ще одним викликом є доступ до матеріалів справ, особливо в районах, окупованих російськими військами, а також у випадках руйнування приміщень судів у результаті бойових дій.

Українські суди вже стикалися з цим питанням з 2014 року в контексті матеріалів справ, що перебувають у незаконно анексованому Криму та на непідконтрольних уряду територіях на сході України. Відмова українських судів розглядати справи через відсутність доступу до матеріалів була оскаржена постраждалими особами в Європейському суді з прав людини (ЄСПЛ).

У провідній справі з цього питання під назвою «Хлебик проти України» ЄСПЛ встановив, що затримки були викликані обставинами, не залежними від української влади, яка вжила всіх доступних і розумних заходів для пом’якшення несприятливих наслідків.

Хоча українське законодавство передбачає процедуру відновлення справ із загубленими матеріалами, на практиці це не завжди можливо. Ця та інші пов’язані з війною проблеми безпеки можуть бути вирішені шляхом посилення цифровізації українських судів.

Протягом останніх кількох років Україна працює над впровадженням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (UJITS), яка передбачає віртуальні судові розгляди, електронну подачу та зберігання документів і доказів, а також цифрові робочі процеси.

Війна та пов’язані з нею загрози фізичній безпеці суддів, судового персоналу та учасників, у яких може не бути бажання приїжджати до суду та брати особисту участь у засіданнях через активні бойові дії або ризик авіаударів, підкреслили необхідність ефективного впровадження UJITS.

Українська система правосуддя, хоча і постраждала від війни та була частково виведена з ладу, продовжує функціонувати. Одним із важливих завдань, що стоять перед нею зараз, є судове переслідування воєнних злочинів, скоєних з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року.

Суди в Україні вже винесли перші обвинувальні вироки за воєнні злочини, вчинені російськими солдатами. У травні російський солдат був визнаний винним у вбивстві цивільної особи в Сумській області, а двоє інших були засуджені за масові напади на цивільні райони в Харківській області. Далі були обвинувальні вироки за напад на цивільну будівлю та мародерство в Чернігівській області. На розгляді перебуває справа, пов’язана зі звинуваченнями у вбивстві та зґвалтуванні мирних жителів у Київській області.

Ці випадки – лише верхівка айсберга. Станом на 15 вересня 2022 року в Україні було офіційно зареєстровано близько 32 500 заяв про воєнні злочини. Складність судового переслідування за ці злочини полягає не тільки в їх дуже великій кількості та широко поширеному характері. Потрібні знання в сфері міжнародного гуманітарного права – сфері, що регулює засоби та методи ведення війни, а також поводження з цивільними та іншими особами, які перебувають під захистом.

Варто зазначити, що Кримінальний кодекс України (ККУ) не містить положень про конкретні воєнні злочини. Всі такі випадки переслідуються відповідно до одного й того самого загального положення, що передбачає кримінальну відповідальність за поведінку, яка являє собою порушення законів і звичаїв війни. Доповнення ККУ серією докладних норм про конкретні воєнні злочини, як це вже було зроблено українським парламентом у 2021 році, внесло б більше визначеності в судове переслідування за воєнні злочини та надало б суддям кращий інструмент для їх розгляду.

Міжнародна допомога українській судовій системі, наприклад, у формі обміну знаннями або залучення експертів на місцях, має вирішальне значення для підвищення кваліфікації в судовому переслідуванні за воєнні злочини.

У зв’язку з цим вітається створення Спільної слідчої групи Євроюсту та підтримка таких ініціатив, як консультативна група з питань тяжких злочинів, створена для надання допомоги підрозділам з воєнних злочинів у Генеральній прокуратурі України, та юридична цільова група з питань підзвітності.

Нарешті, хоча Україна намагається побудувати незалежну судову систему вже довгий час, за останнє десятиліття були досягнуті значні успіхи. У своєму висновку щодо заявки України на вступ до ЄС від 17 червня 2022 року Європейська Комісія відзначила ключові антикорупційні реформи та зміцнення незалежності судової системи в Україні за останні роки.

Вкрай важливо, щоб Україна зберегла ці завоювання та гарантувала цілісність і незалежність своєї судової системи. Законність зусиль України щодо забезпечення відповідальності за воєнні злочини, вчинені під час російської агресії, залежить від спроможності її судової системи забезпечити справедливі та незалежні судові процеси.

Авторка: Гаяне Нуріджанян – доцентка Національного університету «Києво-Могилянська академія» та наукова співробітниця з науковим ступенем Арктичного університету Норвегії; IWPR 

Цю публікацію підготовлено в рамках проекту «Голоси України», який реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ і  справ Співдружності націй та розвитку Великої Британії (FCDO).