Як та за що в Україні судять колаборантів: 8 вироків очима юристів

Українські суди ухвалили десятки вироків за колабораційну діяльність — ст. 111-1. Вивчивши частину з них, журналісти МІПЛ зауважили цікаву тенденцію: майже скрізь покарання зводиться до одного — позбавлення права займати посади в держорганах на 10 років, інколи з додатковими санкціями, наприклад, конфіскацією майна.

Водночас виникає питання щодо пропорційності відповідальності, адже є випадки, коли аналогічні покарання отримують і ті, хто займав посади в окупаційних органах, і ті, хто публічно лише схвалював дії Путіна, наприклад, у кафе.

Крім того, деякі вироки демонструють ще одну проблему: мешканці окупованих територій чітко не усвідомлюють, що таке колабораційна діяльність. Не в останню чергу тому, що в правовій площині для України це нове явище — стаття № 111-1 про колабораційну діяльність у Кримінальному кодексі зʼявилася лише після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

Ось, як її появу коментує Андрій Яковлєв, експерт МІПЛ, керуючий партнер АО “Амбрела”:

“Колабораційна діяльність походить із такого кримінального правопорушення, як державна зрада (ст. 111 ККУ). Злочин державної зради належить до злочинів проти основ національної безпеки та має три ключові складові:

• перехід на бік ворога в період збройного конфлікту;
• шпигунство;
• надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

Останнє і стало підґрунтям для появи статей “колабораційна діяльність” та “пособництво державі-агресору”, що полягає у співпраці з ворогом”.

А тепер — до вироків колаборантам. Разом із Миколою Кіккасом, експертом МІПЛ і юристом Регіонального центру прав людини, аналізуємо, наскільки суворість покарання відповідає злочину.

Вирок № 1. Працювала “секретарем селищної адміністрації”

Перший вирок стосується співпраці з окупантами в Донецькій області. Засуджена — Наталія Єпанчина, яка погодилася стати “секретарем Новоселівської селищної ради” в окупованому смт. Новоселівка Лиманської територіальної громади. На цій посаді вона працювала з 13 липня по 9 вересня минулого року.

Виконувала такі функції:

• формувала електронний реєстр мешканців;
• фіксувала у електронному реєстрі факти приїзду або виїзду мешканців у період окупації;
• збирала та реєструвала заяви на отримання твердого палива для опалення (вугілля та дрова);
• збирала гроші за розвезення вугілля по житлових будинках і видавала корінці про право на отримання твердого палива;
• формувала електронний реєстр пошкоджених та зруйнованих у результаті обстрілів будинків;
• вела табелі робочого часу працівників адміністрації Новоселівки в період окупації.

За це отримувала зарплату готівкою в російських рублях — близько 3700 рублів на місяць (менш ніж 2 тис. грн).

Обвинувачена за ч. 2 ст. 111-1.

Покарання: позбавлення права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування України строком на 10 (десять) років із конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженої.

Оцінка юриста:

“Покарання призначене відповідно до санкції статті. В такому випадку претензії можуть бути лише до законодавця, що він не передбачив більш жорстке покарання”.

Вирок № 2. Передав окупантам цигарки, воду та сім-карту за можливість пройти на робоче місце

Олександр Базима — мешканець Буринської ОТГ, що на Сумщині. Працював кочегаром у котельні місцевої лікарні. Коли російські війська окупували ОТГ, вони розташували свій блокпост на шляху Олександра до його місця роботи.

Суд встановив, що в кінці березня 2022 року чоловік погодився передати росіянам “матеріальні ресурси у вигляді води та цигарок”. У вироку наголошують на добровільності цього рішення, але зазначають, що це відбувалося з метою “уникнення перевірки документів і спрощеного перетину блокпоста” для потрапляння на роботу.

Згодом росіяни захотіли від чоловіка українську сім-карту, яку він купив у місцевому магазині та передав їм.

Обвинувачений за ч. 4 ст.111-1.

Покарання: штраф у розмірі 580 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 9860 грн, з позбавленням права обіймати посади в державних органах влади та органах місцевого самоврядування на 10 років, без конфіскації майна.

Оцінка юриста:

“У таких випадках варто пильно перевіряти справу на можливість існування малозначності. Поняття “матеріальні ресурси”  досить розмите. Добре було б, щоб держава надала розуміння, яка вартість матеріальних ресурсів є достатньою для ч. 4 ст. 111-1.

У такому випадку судом могли бути враховані обставини, що чоловік передавав воду й цигарки систематично, а також купив сім-карту, тобто певною мірою забезпечив окупантів зв’язком. Водночас відсутність чіткого розуміння того, з якої суми починаються “матеріальні ресурси”, створює ситуацію правової невизначеності й буде прикро, якщо людей судитимуть за пачку цигарок.

Тут згадую розповіді своєї бабусі. Її дитячі роки припали на окупацію Горлівки під час Другої світової. В них квартирували італійські військові, які наполягали, щоб їх годували власними продуктами. Після звільнення Горлівки радянська влада не переслідувала батьків моєї бабусі за “пособництво окупантам”. Тому мені буде прикро, якщо наша держава без розбору судитиме за кожне яйце чи курку, віддану окупантам”.

Вирок № 3. Поселив російських військових у себе вдома

На Харківщині місцевий житель Олег Демченко дозволив російським військовим поселитися на орендованій ділянці землі, де в нього збудований будинок. Солдати окупаційних військ жили там майже три місяці.

Суд дійшов висновку, що чоловік зробив це добровільно. Крім того, він мав особистий контакт “із керівною ланкою військовослужбовців РФ” і “здійснював із ними сумісну господарську діяльність” — отримував від росіян бензин та продавав його місцевим жителям. Дві гривні з кожного проданого літра бензину чоловік віддавав російським військовим.

За схожою схемою він продавав зерно, отримане від росіян. Торгувати їздив до Куп’янська.

У суді Демченко повністю визнав свою вину.

Обвинувачений за ч. 4 ст. 111-1 КК України.

Покарання: позбавлення волі на 3 роки, з іспитовим терміном в один рік, та з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування на строк 10 (десять) років та з конфіскацією майна.

Оцінка юриста:

“Немає претензій до рішення. Особа раніше не судима, визнала вину повністю. Тому позбавлення волі зі звільненням від відбуття на іспитовий строк (як кажуть у народі, умовне позбавлення волі) вбачається адекватним”.

Вирок № 4. Завідувала сектором охорони здоров’я під час окупації

Світлана Романцова з Вовчанська під час окупації міста зайняла посаду “виконувачки обов’язків завідуючої сектором охорони здоров`я” в ВЦА Вовчанського району.

“Керувала діяльністю сектору охорони здоров`я, контролювала роботу медичних закладів, підприємств та установ охорони здоров`я, підпорядкованих ВЦА”, — йдеться у рішенні суду.

Зазначається, що Романцова забезпечувала людей ліками та виробами медичного призначення. Чи сприяла вона лікуванню російських військових, суд не уточнив.

Жінка повністю визнала вину.

Обвинувачена за ч. 2 ст. 111-1.

Покарання: позбавлення права обіймати посади, пов`язані з виконанням функцій держави та місцевого самоврядування на строк 10 (десять) років без конфіскації майна.

Оцінка Миколи Кіккаса:

“Такі випадки викликають у мене занепокоєння. Життя на окупованих територіях не припиняється, тому там мають працювати заклади охорони здоров’я, рятувальні служби тощо. Дуже прикро, що законодавець не робить ніяких винятків і під відповідальність можуть потрапляти особи, які формально співпрацювали з окупантами, але де-факто приносили населенню користь. Наприклад, забезпечуючи постачання населенню медикаментів”. 

Вирок № 5. Сказав у кафе, що поважає Путіна

Харків’янин Олександр Колпащиков отримав свій вирок за те, що напідпитку розхвалював президента РФ Володимира Путіна в одному з харківських кафе.

12 жовтня минулого року він після вживання алкогольних напоїв завів розмову з іншими відвідувачами кафе. “Публічно заперечив здійснення збройної агресії з боку Російської Федерації проти України та висловив підтримку Російської Федерації”, — йдеться у вироку.

Чоловік сказав, що з повагою ставиться до президента РФ, оскільки він “ефективний керівник”, а також, що в Україні буде порядок, якщо “Російська Федерація переможе у війні з Україною”.

Колпащиков визнав свою вину.

Обвинувачений за ч.1 ст.111-1.

Покарання: позбавлення права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування чи органах, що надають публічні послуги, строком на 10 (десять) років.

Оцінка юриста:

“Абсолютно адекватне й справедливе рішення згідно з санкцією статті. Загалом, відповідальність за колабораціонізм має бути не стільки жорсткою, скільки невідворотною. Покарання, що позбавляє можливості отримати владу впродовж багатьох найближчих років, є адекватною обмежувальною мірою для колаборанта”.

Вирок № 6. Стала “квартальною” при окупаційній владі

Наталія Максименко — ще одна жителька смт. Новоселівка Лиманської ТГ. Коли Новоселівку окупували росіяни, вона стала “квартальною” та відповідала за 5 вулиць у селищі.

Як встановив суд, виконувала такі функції:

• повідомляла місцевих про збори, які проводили представники так званої “ДНР”;
• складала списки місцевих мешканців, які залишились у населеному пункті;
• допомагала обмежено дієздатним особам у складанні заяв на отримання палива, будівельних матеріалів та ремонтні роботи;
• прибирала адміністративні будівлі та їхні прилеглі території;
• складала списки зруйнованих та покинутих будівель у смт. Новоселівка;
• складала списки загиблих мешканців смт. Новоселівка в ході бойових дій.

За це жінка отримувала зарплату — 3700 рублів (менш ніж 2 тис. грн). Свою вину визнала повністю.

Обвинувачена за ч.2 ст.111-1.

Покарання: позбавлення права обіймати посади та займатися діяльністю в органах державної влади та місцевого самоврядування на строк 10 (десять) років без конфіскації майна.

Оцінка юриста:

“Такі випадки наводять на думку, що ч. 2 статті сформульована не дуже вдало, оскільки містить формальний підхід. Тобто особі достатньо обіймати посаду (причому не керівну і не пов’язану з організаційно-розподільчими та адміністративно-господарчими функціями) для обвинувачення. До того ж не має враховуватись та доводитись шкода, яку особа спричинила суспільству та державі. Діяння, перелічені вироком, або несуть мінімальну шкоду (наприклад, повідомлення про збори) або взагалі є суспільно-корисними (наприклад, допомога обмежено дієздатним).

Водночас такий підхід компенсується не дуже жорстким покаранням, яке до того ж має охоронний характер. Особі, яка співпрацювала з окупантами (навіть не завдаючи якоїсь шкоди), держава не довіряє, тому й забороняє їй обіймати владні посади впродовж тривалого строку. На мою думку, тут принцип справедливості не порушено”.

Вирок № 7. Сказав, що “Харків — це російське місто”

Харків’янин Микола Федосов також отримав покарання за підтримку Росії у війні проти України. На вулиці посеред Харкова він розповідав, що “Харків — російське місто”, що “території України належать Росії”, а “Путін — гарний президент, дії якого є правильними”.

Він підтримував агресію РФ проти України, а також публічно ображав українських військових:

“Це виразилося у вкрай низькому, ганебному висловлюванні, зокрема “бандерівські вояки вбивають жінок та дітей, а також бомблять свої міста, а потім звинувачують у всьому армію росії”, “Президент України — зрадник та обманщик”, — йдеться у вироку.

Як і в попередніх вироках, обвинувачений визнав свою вину.

Обвинувачений за ч. 1 ст. 111-1.

Покарання: позбавлення права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування та займатися діяльністю, пов’язаною з наданням публічних послуг строком на 10 (десять) років.

Оцінка юриста:

“Немає нарікань до вказаного рішення суду”. 

Вирок № 8. Давала інтерв’ю пропагандистам і раділа окупації

Справа Анни Євсюкової — найбільш резонансна з усіх перелічених. Євсюкова публічно раділа окупації Куп’янська і давала інтерв’ю російським пропагандистським телеканалам у статусі “координаторки штабу “Єдиної Росії”.

У суді приналежність Євсюкової до штабу провладної російської партії не досліджувалась. В обвинувальному акті йшлося лише про те, що 20-річна жителька Куп’янська “публічно заперечувала здійснення збройної агресії проти України, встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України”.

Євсюкова свою вину також визнала.

Обвинувачена за ч.1 ст.111-1.

Покарання: позбавлення права обіймати посади в органах державного управління та органах місцевого самоврядування строком на 13 років.

Оцінка юриста:

“Немає нарікань до рішення суду в межах вказаного обвинувачення”. 

Додамо, що відсутність в обвинувальному акті прокуратури всіх відомих обставин діяльності Євсюкової під час окупації викликає питання до слідства і провокує недовіру до рішення суду.

Вироки, які не відповідають суспільним очікуванням: що з цим робити?

Покарання для Анни Євсюкової багато українців оцінили як недостатньо жорстке, оскільки з її публічних виступів відомо, що вона не лише роздавала гуманітарну допомогу, а й допомагала працевлаштовуватися мешканцям Куп’янська в штабі “Єдиної Росії”.

“Інколи вироки колаборантам, які займали посади в окупаційних органах, не відповідають суспільним очікуванням, — коментує юрист Андрій Яковлєв. — І я не виключаю, що деякі суди орієнтуються на такі очікування. Однак у правовій державі засудження має бути наслідком дотримання визначених законодавством процедур змагального процесу, де суд виступає арбітром”.

За словами Яковлєва, обставини, за яких у кримінальному законі з’явилася стаття про колабораційну діяльність, були винятковими як реакція на агресію Росії. Якщо раніше ст. 111 КК України передбачала покарання строком 15 років або довічне позбавлення волі з конфіскацію майна, то колабораційна діяльність, як і пособництво державі-агресорці, мають значно нижче мінімальне покарання — 3 роки.

“Законодавець диференціював злочини проти основ національної безпеки залежно від типу антисоціальної поведінки людини. У вироках, де людину покарано за передачу цигарок, важливо брати до уваги, що законодавець передбачив кримінальну відповідальність за передачу матеріальних ресурсів незаконним збройним чи воєнізованим формуванням в плані такої допомоги, яка призводить до підривної діяльності”, — наголошує Андрій Яковлєв.

На думку Яковлєва, численні питання щодо справедливості відповідальності за колабораційну діяльність виникають через те, що Верховна Рада у відповідній статті ККУ прописала надто широкий спектр варіантів такої діяльності і видів покарання за неї.

Експертка коаліції «Україна. 5 ранку» Дар’я Свиридова вважає, що законодавство про колабораціонізм не відповідає вимогам якості закону, тому його треба змінювати.

“Наразі такі справи ризикують перетворитися на конвеєр для статистики, що точно не відповідає запиту на справедливість суспільства та не є превенцією від вчинення таких злочинів”, — зазнача Дарʼя Свиридова.

У випадку ст. 111-1 ситуація ускладнюється ще й відсутністю попередньої практики, додає Микола Кіккас: “Стаття нова, тому нинішні рішення суддів будуть мірилом, на які практики оглядатимуться судді в майбутньому”.

Що таке інститут малозначності діяння?

Поняття малозначності, про яке згадує Микола Кіккас в контексті вироку за передачу цигарок, зафіксоване в ч. 2 ст. 11 КК України. Його суть у тому, що деякі дії чи бездіяльність, які формально містять ознаки злочину, не є цим самим злочином через те, що не становлять суспільної небезпеки. Тобто ці дії не заподіяли і не могли заподіяти шкоди людям чи державі.

“Малозначність у практиці справ щодо колабораціонізму може траплятися часто, оскільки волею-неволею на окупованій території місцеве цивільне населення вступає в контакт із окупантами. Це може бути дуже схожим на колабораціонізм, але не бути ним через малозначність”, — зазначає юрист.

Наприклад, коли хтось із місцевих дав російському військовому цигарку чи пляшку води. Формально це можна назвати передачею матеріальних ресурсів (ч. 4 ст. 111-1 КК України), втім вартість таких речей настільки незначна, що очевидно не завдає шкоди українській державі і суспільству, або така шкода мізерна.

Тому, переконаний експерт, розглядаючи справи за відповідною кваліфікацією, суди повинні памʼятати норму про малозначність та вміти застосовувати її.

Люди не розуміють, за що можуть бути покарані: як це вирішити?

Відкритим залишається питання, за які форми співпраці з окупантом має бути суворе невідворотне покарання, а які можуть підпадати під амністію чи взагалі не бути кримінально караними, як, наприклад, примусова співпраця через загрозу життю чи здоров’ю.

“Зараз наше законодавство потенційно дозволяє притягнути до кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність майже будь-кого. А це не сприяє реінтеграції населення цих територій чи запобіганню вчинення такої категорії злочинів. Наші громадяни на окупованих територіях досі не розуміють межі можливої та забороненої взаємодії, особливо в умовах проживання на територіях під окупацією, що триває роками”, — зазначає Дар’я Свиридова.

Коаліція “Україна. 5 ранку” закріпила висновки щодо цієї статті у своєму аналітичному звіті. Ознайомитися з ним можна за посиланням.

Позбавлення окремих категорій осіб за співпрацю з окупантом права займати посади, вважає Свиридова, можна вирішити люстраційними процедурами. Це дозволить уникнути перевантаженості системи кримінальної юстиції і спрямувати її потенціал на розслідування численних міжнародних злочинів і злочинів проти нацбезпеки, де кримінальне покарання має бути невідворотним.

Запуск люстраційних процедур має початися з зафіксованих у законі дій, за які передбачена люстрація. Це дасть мешканцям окупованих територій розуміння, яка взаємодія з окупаційними військами і владою переступає межу закону.

Автор:  Артур Пріхно; МІПЛ 

Tweet