Маріямпільська «зона» чекає Юлю: «Багатьом тут краще, ніж було на свободі»
Жіноча виправна колонія в селі Маріямпіль Галицького району призначена для осіб, які вперше скоїли злочин, і вважається більш-менш комфортною «зоною». Це єдина в Україні виправна установа із спеціальним сектором, в якому відбувають покарання колишні працівниці силових структур. Тутешні «зечки» впевнені, що колишня прем\’єрка Юлія Тимошенко, яку нещодавно засудили до семи років позбавлення волі, відбуватиме покарання разом з ними, «на секторі».
«Багатьом з них тут краще, ніж було на свободі: думати ні про що не треба, триразове харчування з гарячими стравами, чиста постіль, гаряча вода безперебійно», — працівник охорони Галицької виправної колонії № 128 для жінок, які вперше скоїли злочин, нахвалює умови утримання ув\’язнених, поки ми в адміністративному приміщенні чекаємо працівниць установи, яких викликали супроводжувати репортера «ГК» на території «зони».
За словами охоронця, конституційні права громадян ніде так не дотримуються, як в місцях позбавлення волі. І температурний режим у приміщеннях колонії, і калорійність харчування ув\’язнених, і санітарні норми житлової площі (4 квадратних метри на особу) — все це перебуває під постійним контролем і мусить відповідати вимогам чинного законодавства. Навіть безкоштовна медицина, про яку на свободі вже майже забули, для в\’язнів все ще існує. «Головне працювати і не порушувати режим», — коротко формулює він умови тюремного щастя.
А Юля — на роботу
Роботи на «зоні» для всіх, щоправда, поки що не вистачає. В робочий час частина ув’язнених жінок гуртуються в дворі біля побутової дільниці, де повільно сохне під осіннім сонцем випрана білизна та одяг. У банно-пральному комплексі встановлені автоматичні імпортні пральні машинки, тож ручним пранням тут ніхто собі життя не ускладнює.
«Перш за все ми повинні працевлаштовувати тих, на кого в установу прийшли виконавчі листи, хто відшкодовує збитки за цивільними позовами, платить аліменти, — пояснює виконувачка обов\’язків начальника відділення Галицької виправної колонії Світлана Іванишак. — Є серед засуджених такі, яким закон не дозволяє працювати, вони мають звільнення, але відсотків 70 працюють».
Щоб максимально забезпечити ув\’язнених роботою, в колонії приймають різні замовлення — тут і конверти клеять, і похоронні вінки плетуть, і новорічні іграшки оздоблюють. В столярному цеху саме закінчили різати планки для столів. «Ось дорізали недавно, ждемо новий заказ, — жваво рапортує одна з ув\’язнених, змітаючи стружку. — Я люблю фізичну працю, працюю, буду працювати і мрію піти на „удо“ (умовно-дострокове звільнення за сумлінну працю і добру поведінку — авт.)».
Найжвавіше кипить робота у швейному цеху. Швачки в акуратних білих хустинах, як і всі тутешні ув\’язнені, не відриваються від свого заняття і реагують на прихід журналіста настороженою мовчанкою. «Хтось уже вмів шити, когось тут навчили, — продовжує екскурсію Світлана Іванишак. — Зараз вони виготовляють таку полотняну оббивку для крісел».
Працюють ув\’язнені на електричних швейних машинках «Оtex», принцип роботи якої зображено на таблиці, почепленій на стіні. Поруч з робочим місцем однієї з швачок зауважую гумористичну наклейку «Всі на пляж, а Юля — на роботу» із червоним сердечком — логотипом відомої політичної сили. Цікавлюся в ув\’язнених, чи чули вони про вирок Юлії Тимошенко і що про це думають. «Чули, звичайно, — озвалася найсміливіша, — думаємо, що буде у нас сидіти, на секторі». Її сусідки відгукуються на це припущення стриманим, але радісним сміхом.
За короткий час приїзд журналіста в колонію обростає чутками: засуджені перешіптуються, що на «зону» приїхала перевірка, щоб оглянути «апартаменти», в яких відбуватиме покарання Юлія Тимошенко.
Житіє тюремне
«У нас тут піонерський табір «Сонечко», — відрізала одна з засуджених на надокучливі розпитування репортера «ГК» про побутові умови в колонії. Навіть поза вухами адміністрації, коли вдавалося залишитися на одинці із «зечками», ніхто з них не поскаржився на якийсь дискомфорт в умовах утримання. «Чистота, порядок — нема чого нарікати, на вихідні приїжджають віруючі, співають, молитви читають, — навперебій говорили вони. — Працівники добрі, школа є, тут нас ніхто не ображає».
Деякі трохи нарікали на те, що бракує роботи і спати вночі стало холоднувато. Однак вугілля для тутешньої котельні уже завезли, і тепер ув\’язнені займаються його складуванням, задовольняючи обидві свої потреби — в роботі та теплі.
Школою «зечки» називають навчально-консультаційний центр, який діє при колонії. Зараз тут за програмою вечірньої школи здобувають середню освіту до десяти ув\’язнених різного віку. Видається, що вони відвідують ці заняття радше для того, щоб трохи урізноманітнити своє перебування в ізоляції від суспільства. «Нам дуже тут цікаво, і предмети цікаві, і вчителі», — запевняла старшого віку жіночка.
Для задоволення духовних потреб ув\’язнених в одному з приміщень колонії облаштували молитовну кімнату, куди щонеділі приходять правити богослужіння парафіяльні священики. Розписи на стінах цієї каплички зробили колись засуджені, які давніше відбували тут покарання.
Цікаво, що і ця молитовна кімната, і більшість приміщень житлово-побутового призначення Галицької виправної колонії розташовані в будівлях давнього монастиря капуцинів, який був заснований в Маріямполі понад два з половиною століття тому. У монастирському комплексі дотепер збереглося приміщення старого костелу, переобладнаного під клуб, в якому відбуваються розважальні заходи для засуджених.
«Ось це в нас від конкурсу „Поле чудес“ залишилося», — киває Світлана Іванишак на великий різноколірний, поділений на сектори барабан, що стоїть перед сценою.
Попри ветхість більшості будівель, у житлових кімнатах засуджених доволі затишно та охайно. Вікна без ґрат, лише прикриті легкими шторками, на стінах — килимки, вазони і полички з іконками та фотографіями рідних.
«Засуджені жінки і самі намагаються охайно виглядати, — розповідала начальник локального сектору Галицької виправної колонії № 128 Людмила Данилюк. — Вранці їм вистачає часу і губи намалювати, і очі підфарбувати. Косметика у нас не заборонена, крім тієї, яка містить алкоголь».
На харчування «зечки» не нарікають, зрештою, їжу вони готують собі самі під наглядом персоналу колонії. Деякі продукти закуповують, а щось мають своє — скажімо, на фермі розводять свиней, а ще на території колонії росте прекрасний яблуневий сад. «Цього року засуджені і сушили яблука, і закрутки робили — компоти», — зізналася Людмила Данилюк.
Хліб тут також печуть свій. Працює в пекарні колишня наркоманка, засуджена за зберігання наркотиків. Каже, що позбулася своєї згубної пристрасті, покаялася в гріхах і готується до нового життя на свободі, хоча до того їй ще далеко. «Ще чотири роки „зона“ без пекаря не залишиться», — жартує вона.
Блатні тут не ходять
Серед ув\’язнених Галицької виправної колонії, як переконують в адміністрації установи, немає блатної ієрархії. «Це „першоходки“, які вперше відбувають покарання, — пояснює Світлана Іванишак. — Тому тут немає блатних звичаїв, неформального лідера. Декого, правда, в СІЗО навчили різних дурниць, але ми всіх однаково змушуємо виконувати встановлені правила, назначаємо днювальних і загалом контролюємо ситуацію».
Єдині ув\’язнені, яких виокремлюють серед інших, перебувають на території колонії у так званому локальному секторі. Це відділення призначене для колишніх працівниць силових структур, які скоїли злочин. Зараз тут утримуються двоє засуджених — одна жінка працювала в паспортному столі, інша була державним виконавцем. Спілкуватися з журналістом бажання не виявляють, кидаючи завчену фразу про те, що все в них добре.
«Цих двох засуджених постійно утримують окремо від решти, їжу їм приносять сюди, вони мають власний, відокремлений дворик для прогулянок, — розповіла Людмила Данилюк. — Це зроблено для того, щоб не виникало конфліктів, якщо хтось із засуджених затаїв образу на діяльність правоохоронних органів».
Кажуть, серед засуджених жінок небагато тих, хто скоїв злочин з корисливих мотивів, частіше причиною стає раптовий спалах емоцій. На запитання, чому потрапили на «зону», вони найчастіше відповідають: «По дурості». Разом з тим, як зауважили працівниці виправної установи, жінки більш злопам\’ятні і мстиві, тому конфлікти на жіночих «зонах» небезпечні тим, що можуть тягнутися роками. Таких конфліктів у Галицькій колонії, на щастя, досі не виникало.
«У нас між собою добрі стосунки, тут немає блатних, ми звичайні жінки, одна одну підтримуємо, — розповідала жінка, яку засудили до 9 років позбавлення волі за спробу продати псевдоіноземцеві свого
Злочин проти дітей справді вважається на жіночих «зонах» найганебнішим вчинком. Бувають випадки, коли дітовбивцю інші засуджені силоміць стрижуть наголо, після чого голова ще довго гоїться від порізів. Але жіночку, яка продавала свою дитину, в Галицькій колонії якщо й ігнорують, то тільки через звичку палити смердючі самокрутки.
Автор: Богдан СКАВРОН, «Галицький Кореспондент»
Tweet
