Як формуються “обмінні” списки полонених та чому в них опиняються випадкові люди
Усі шість років війни Україна намагається звільняти заручників, яких утримують терористи на Донбасі. Аби забрати своїх, Київ віддає на територію ОРДЛО засуджених за тероризм або державну зраду. Натомість представники незаконних збройних формувань вносять у списки не лише затриманих за проукраїнську позицію, а й імовірних місцевих терористів, злочинців та людей, які взагалі не причетні до конфлікту.
Наразі про бойовиків та випадкових людей у списках все частіше можна почути й від родичів заручників. Вони обурюються тим, що СБУ погоджується забирати усіх, кого б не пропонували бойовики. У виданні Українська правда вирішили розібратися, як формуються “обмінні” списки та чому в них опиняються випадкові люди.
Спонтанні списки на обмін
“Я радію щоразу, коли ми повертаємо і наших військових, і героїв, і політв’язнів, і звичайних громадян України”, – зазначив Володимир Зеленський після обміну 16 квітня 2020 року.
“Не існує універсальної формули, чим один українець кращий або гірший за іншого”, – сказав міністр із питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Олексій Резніков.
Останній рік від різних уповноважених осіб в Україні доводиться чути, мовляв, з в’язниць ОРДЛО потрібно забирати усіх.
У Службі безпеці України, яка й є відповідальною за формування списків, УП пояснюють:
“Пріоритетом є звільнення всіх громадян України, які незаконно утримуються на тимчасово окупованих територіях. Список осіб, що розшукуються українською стороною як незаконно позбавлені волі, формується на підставі звернень рідних постраждалих, повідомлень громадських організацій, ЗМІ, а також за результатами інформаційного обміну”.
Іншими словами: у так званий список на “обмін” можуть потрапити прізвища будь-кого, хто перебуває на окупованих територіях.
Родичі заручників говорять, що під час зустрічей з представниками СБУ та Офісу президента багато разів запитували: чому військові та люди, затримані бойовиками за роботу на користь України, залишаються у СІЗО та колоніях на окупованих територіях, а люди, які були затримані за кримінальні злочини – вбивства, розбій чи зберігання зброї, виходять на волю у результаті “обміну”?
“І нам відповідають: допомагаємо всім, хто звертається, – говорить Тетяна Матюшенко, дружина цивільного заручника. – Але ж і я звертаюсь з літа 2017 року, і ніякого результату – мій чоловік, якого звинуватили у шпигунстві, все ще під контролем бойовиків.
Ми згодні, що кожен громадянин, який потрапляє у скрутне становище в окупації, має отримати допомогу у звільненні, але ж за звільнення заручників Україна платить “ціну” – віддає засуджених за тероризм та державну зраду. За патріотів чи просто так віддає? Цей “обмінний” фонд колись закінчиться, а люди залишатимуться у в’язницях”.
Проблема формування списку на обмін в тому, що не існує критеріїв, за якими громадяни України можуть потрапляти у нього. Він формується спонтанно.
Якщо згадати початок війни, то у 2014-2015 роках у списки СБУ потрапляли переважно військовослужбовці, яких полонили бойовики. Згодом, коли бойові дії стали менш інтенсивними, у списках побільшало цивільних з проукраїнською позицією.
Паралельно в ОРДЛО затримували людей, яких окупаційна влада підозрювала в інших злочинах – вбивствах, згвалтуваннях, крадіжках тощо.
Варто зазначити, з 2014 року бойовики встигли написати свій “карний кодекс”, утворили “пенітенціарну систему”, “правоохоронні органи”, “судову систему”. Відтак громадян України судили та засуджували за їхніми “законами”.
Юрист “Української правової консультативної групи” Аліна Павлюк пояснює: дійсно, для внесення у список на звільнення СБУ достатньо факту затримання особи та того, що вона має громадянство України.
Розбиратися, за що була затримана людина на окупованій території, ніхто не хоче.
Поплічник Гіркіна
Один зі звільненних 29 грудня 2019 року – сорокарічний житель Донецька Євген Бражніков. Його прізвище у списку СБУ “на обмін” дивувало багатьох, адже він свого часу співпрацював з сепаратистами та був затриманий своїми ж.
На момент “арешту” у серпні 2016 року Бражніков працював заступником директора з безпеки Донецького енергозаводу. Бойовики ув’язнили чоловіка за те, що він нібито зберігав арсенал зброї, мав кілька підроблених паспортів та навіть прапор “Правого сектору”.
“Бражніков – колишній оперуповноважений карного розшуку одного з РВД Донецька, – розповідає екс-заручник Станіслав Печонкін. – Працював до 2010 року, але пішов у бізнес. У 2014 році активно підключився до так званої “русской весны”, допомагав проросійським мітингам, брав участь у нападах на учасників проукраїнських акцій, зокрема 13 березня, коли був вбитий Дмитро Чернявський.
Тоді він забрав червоно-чорний прапор у мітингарів та застелив їм зливний бачок у своєму туалеті, мовляв, тут йому і місце. І Бражніков про це розповідав, коли нас разом утримували на “Ізоляції“.
А ще зі слів Печонкіна, Бражніков розповідав, що за свої гроші та гроші інших жертводавців купував приціли, тепловізори для бойовиків, які були у Слов’янську.
“Секретів з цього не робив”, – додає Печонкін.
Цікаво, що одразу після затримання Бражнікова один з його знайомих виклав відео, у якому розповідав, як Бражнікова затримали несправедливо, адже він активний учасник “русской весны” у Донецьку.
Чоловік згадує, як познайомився з Бражніковим у березні 2014 року. Називає його “людиною повністю проросійської спрямованості”, яка надавала “фінансову допомогу” “ополченцам”.
“Коли почалась гаряча фаза, Євген не залишився у стороні, він займався стрільбою, у нього було кілька одиниць зброї, і коли ми воювали в аеропорту 26 травня, він забезпечив вогневу позицію зі своєю гвинтівкою 308-го калібру і забезпечував відхід наших бійців з лінії розмежування назад у місто”, – говорить товариш Бражнікова, який й сам воював на боці терористів.
Він стверджує, що під час подій у Слов’янську 2014-го, коли місто захопили російські найманці разом з Ігорем Гіркіним, Бражніков “постачав висококласні снайперські приціли, тепловізори, прилади нічного бачення, а також тактичні годинники”.
“Він вів інформаційну війну. Допомагав перехоплювати диверсійні групи українців”, – додає людина, яка намагається захистити Бражнікова після затримання у Донецьку 2016-го року.
Вже після звільнення з донецької колонії Бражніков повідомив УП, що друзі намагалися врятувати його усіма способами, тому і вигадували подібні історії.
Проте відомий науковець та колишній заручник Ігор Козловський згадує, як у грудні 2017-го перебував з Бражніковим в одній камері у донецькому СІЗО:
“Нам несподівано сказали збиратися. Ми подумали, на обмін. Треба було бачити Бражнікова, він злякався, зблід, казав, що краще його розстріляти, мовляв, якщо попаде в Україну, то буде сидіти, бо є прибічником “ДНР”. Тобто у нього ніколи не було проукраїнської позиції, він просто був ображений, що з ним у Донецьку так вчинили”.
Прізвище Бражнікова рідні подали до списку СБУ для обміну після двох років його утримання та “вироку”, коли у Донецьку усі можливості для звільнення були вичерпані.
29 грудня 2019 року Бражніков прилетів до Києва, а 4 березня 2020-го СБУ оголосила йому підозру через порушення законів та звичаїв війни та створення терористичної групи.
Наразі слідчі досліджують факти катувань полонених на території колишнього заводу “Ізоляція”.
“Там він добровільно вступив до складу вказаного незаконного збройного підрозділу. Спільно з іншими учасниками НЗФ він застосовував фізичне насильство до своїх же співгромадян”, – кажуть у відомстві.
Серед потерпілих – колишні цивільні заручники Станіслав Печонкін та Олег Кулаков.
У коментарі УП перший розповідав, що саме Бражніков був одним з тих, хто виводив його на подвір’я у холодну пору року та обливав крижаною водою. Другий згадував, що той бив його задля отримання “показів”: “Саме Бражніков у камері своєю рукою записував мої “зізнання” – ці папери я бачив у матеріалах “справи”.
А ось можливу співпрацю Бражнікова з бойовиками в Донецьку та Слов’янську у 2014 році СБУ не коментує.
Поза увагою правоохоронців
Серед звільнених 29 грудня 2019 року було ще кілька заручників, дії яких на непідконтрольних територіях мали би зацікавити українських правоохоронців.
Серед них – Володимир Бурцев. СБУ його розшукувало ще з 2015 року за звинуваченнями у тероризмі. Колишні заручники говорять, що Бурцев у 2014-му воював на боці терористів, потім був затриманий українськими правоохоронцями та переданий під час одного з “обмінів” в ОРДЛО. На окупованих територіях його звинуватили у співпраці з СБУ й знову затримали.
“Коли Бурцева передали у Донецьк, він почав їздити на “Уралі” – припускаю, возив боєприпаси. Але потім чимось недогодив своїм же, тому бойовики його й “засудили”. Але Бурцев завжди був і залишається “сепаром”, – говорить один з колишніх заручників про колишнього співкамерника.
Цікавитися СБУ могло би і Віталієм Анікімовим та Олександром Данильченком, які за даними колишніх заручників, співпрацювали з бойовиками “ЛДНР”. Вони як мінімум могли б дати важливі свідчення українським правоохоронцям щодо подій на Донбасі.
“Олександр – колишній боєць батальйону “Зоря”, був снайпером. Він охороняв Надію Савченко, коли її затримали на Луганщині, але потім почав співпрацювати і з українською стороною”, – говорить колишній військовополонений Юрій Євтушок. Про це він розповів і представникам СБУ.
Сам Данильченко про те, що було на початку війни, мовчить. А лише запевняє, що у 2017-му почав працювати на Україну. Анікімов також воліє не розповідати про своє минуле, каже, що “самостійно знешкоджував бойовиків” на окупованій території.
Виявляється, що Савін у 2015 році був головою “Центрально-міської районної адміністрації” Макіївки “ДНР”.
Працював недовго – місяць: його затримали того ж 2015-го та звинуватили у підготовці до “захоплення влади”, засудили до 23 років ув’язнення. Савін подав апеляцію (зазвичай політичні затримані цього не роблять), і “суд” скоротив вирок майже вдвічі.
У коментарі УП Савін стверджує, що діяв на замовлення українських спецслужб – хотів взимку 2015-го створити добровольчий батальйон у Макіївці як, наприклад, “Дніпро”, щоб підірвати систему зсередини та повернути Макіївку під контроль України
“А нині вороги хочуть мене очорнити, тож і влаштовують провокації – домальовують прапори на стінах та не зазначають, що кров здавав не у лікарні для дітей, а у мобільному пункті для бойовиків”, – стверджує він.
Про кожного з вказаних громадян України УП запитала у СБУ, проте в службі відмовилися коментувати навіть, чи існують окремі провадження.
Випадкові люди у списках
Родичі заручників, які перебувають в ОРДЛО, говорять, що найбільше їх хвилює обмін 16 квітня 2020 року. Тоді бойовики віддали двох військових та 18 цивільних. Як більшість з останніх опинились у списках на обмін – загадка.
“Помітьте, ніхто з високопосадовців не зустрів звільнених навіть після обсервації. І все тому, що на Банковій розуміють: серед них більшість – люди, не пов’язані з конфліктом або ж взагалі спільники бойовиків, – продовжує Тетяна Матюшенко.
Під час однієї з зустрічей в Офісі президента нам сказали – деякі повернулися за програмою СБУ для бойовиків “На тебе чекають вдома”. Як вона стосується обміну – не відомо. Як і не зрозуміло, чому у списку з’явилися люди, засуджені або підозрювані у вчиненні кримінальних злочинів”.
Серед останніх – Олександр Садовський. Його на початку травня арештували у Києві за шахрайство та злам комп’ютерних мереж. Мовляв, під час його перебування у “СІЗО” в Донецьку той створив групу шахраїв, які займались смс-розсилками, де йшлося про блокування банківських карт чи виграш авто.
У справі 29 епізодів та 26 потерпілих.
Але ще у 2014 році українські правоохоронці підозрювали Садовського у вбивстві вагітної касирки обмінного пункту. Саме тому в травні того року він потрапив до СІЗО у Донецьку, але довічний вирок виносив вже “суд” “республіки”.
Запитання є і до братів Сливок – Олександра та Івана, звільнених з Луганська. Їх затримали на окупованій територіях ніби за спробу диверсії, але опитані УП колишні заручники вказують, що брати зі спільниками займалися звичайним розбоєм.
“Справа у тому, що розслідувати злочини, які відбулися на непідконтрольних територіях, правоохоронці не завжди можуть, тому існує ризик, що ті, хто насправді їх вчиняв, можуть залишатися непокараними”, – припускає юрист Аліна Павлюк.
32 тисячі доларів за місце у списку
Колишні заручники та й правозахисники припускають: прізвища випадкових людей у списках можуть з’являтися з кількох причин.
По-перше, через те, що Україна не має юридичних підстав фільтрувати списки. СБУ змушена включати у списки прізвища всіх, родичі яких звернулися з відповідною заявою.
“На території ОРДЛО існує проблема забезпечення правопорядку, і щороку так звані правоохоронці у Луганську та Донецьку фіксують тисячі злочинів, не пов’язаних з конфліктом. Людей затримують, а потім “судять”.
Але таку діяльність Україна не сприймає – будь-яке затримання в ОРДЛО вважає незаконним, – говорить юрист Аліна Павлюк. – Тобто і звільняти потрібно усіх затриманих.
Кращого механізму, ніж “обмін”, поки не знайдено. Але, можливо, аби не розширювати список СБУ до безкінечності і не включати у нього усіх без винятку, на закодавчому рівні варто визначити критерії щодо його формування? Приміром, перш за все звертати увагу на мотив затримання”.
По-друге, таким підходом української сторони можна зловживати. Люди, яких затримали на окупованих територіях за підозрою у вбивствах, шахрайстві, зберіганні наркотиків, розуміють, що єдиним шляхом на волю може бути “обмін”, тому і намагаються потрапити у списки.
“Люди в ОРДЛО, які вчинили кримінальні злочини, мріють піти на обмін, – говорить Ігор Козловський. – Список став певним міфом. І я чув неодноразово з вуст різних “ополченців”, які отримали великі терміни ув’язнення, що вони шукають можливості, аби їх внесли у список. Через своїх рідних, знайомих, аби ті заносили гроші Дарії Морозовій, аби їх включили у список з боку Донецька”.
І на підконтрольних територіях України вони також подають заяви до СБУ, начебто були заґратовані через проукраїнську позицію.
“А коли вдається скористатися “обміном” таким, як Бражніков, цей міф починає отримувати підтвердження”, – додає Козловський.
За інформацію УП, 16 квітня у результаті “обміну” вийшли на свободу як мінімум двоє цивільних, які раніше перебували за ґратами поряд з Євгеном Бражніковим, і саме він порадив їм звернутися з заявою в СБУ.
По-третє, для декого “обмін” – спосіб заробити. І перш за все для представників ОРДЛО.
“По Донецьку ходять легенди про те, які нові машини з’явилися у Дарії Морозової після чергового “обміну”, – зазначає вчений і згадує, що не раз чув інформацію про те, що бойовики вимагають з полонених кошти – десятки тисяч доларів, і деякі їх платять.
“Звісно, про це публічно заявляти ніхто не хоче”, – зазначає він.
Про гроші згадує у розмові з УП і колишній заручник з Луганська Денис Секацький:
“Терористи за гроші можуть залишити людину в живих, дозволять внести її у список, навіть справжнього шпигуна”.
Секацький зізнається: йому довелося платити – 32 тисячі доларів.
Але повернення за допомогою “обміну” випадкових людей, діяльність яких не можуть розслідувати правоохоронці, може бути ризикованим: бойовики вербують людей для диверсій чи шпигунства в Україні.
“В ОРДЛО людину показують як патріота України, фіксують на камери її патріотичні заяви, “засуджують” за так званими політичними статтями, створюють легенду, але насправді роблять з неї консерву, – зазначає Ігор Козловський. – Після “обміну” така “відбілена” людина отримує все необхідне – допомогу від держави, гроші, певний час живе, але ми не знаємо, як діятиме згодом”.
Джерело: Медійна ініціатива за права людини, УП
