Домашнє насильство: як визначити і куди звертатися по допомогу?
Що таке домашнє насильство?
Домашнє насильство – це не лише фізичне чи сексуальне насильство (побої чи зґвалтування). Це і психологічний тиск (образи й приниження, ігнорування почуттів особи), і економічні утиски (заборона працювати чи контроль сімейного бюджету).
Реклама
На яке коло осіб поширює свою дію закон?
Як зазначає Дарія Власюк, юрист в юридичній фірмі «єПраво», з ухваленням закону України «Про протидію та запобігання домашньому насильству» коло осіб розширюється. Тепер домашнім насильством вважаються не лише інциденти в подружжі. Його можуть учиняти будь-які члени родини щодо інших, навіть якщо не перебувають в офіційних стосунках і не проживають разом.
У яких випадках діти вважаються жертвами насильства?
Дитиною, яка постраждала від домашнього насильства, вважається не лише особа, яка зазнала його в будь-якій формі, а й та, що стала свідком такого насильства.
Які є види насильства, відповідно до закону?
Фізичне насильство, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості. Навіть одиничний випадок побоїв є насильством.
Економічне насильство включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг із лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися.
Психологічне насильство включає словесні образи, погрози, зокрема щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, контроль у репродуктивній сфері. Це використання переваги, щоб знецінити іншого члена сім’ї, та свідоме ігнорування його почуттів.
Сексуальне насильство – це будь-які дії сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи або дитини незалежно від її згоди або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою. Йдеться не лише про сексуальний акт, а також про сексуальні домагання без проникнення в тіло.
Які види покарань передбачені за насильство?
Дарія Власюк, юрист в юридичній фірмі «єПраво»: «Раніше за домашнє насильство була передбачена лише адміністративна та цивільно-правова відповідальність. З ухваленням Закону «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено кримінальну відповідальність за насильство. Відповідно до статті 126-1 Кримінального Кодексу України, «домашнє насильство, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи, – карається громадськими роботами на строк від 150 до 240 годин, або арештом на строк до 6 місяців, або обмеженням волі на строк до 5 років, або позбавленням волі на строк до 2 років».
Суд може застосувати до особи, яка вчинила домашнє насильство, один або декілька обмежувальних заходів.
Терміновий заборонний припис зобов’язує кривдника негайно залишити житло постраждалої особи. Забороняє заходити й перебувати там, а також контактувати з жертвою насильства. Рішення про терміновий заборонний припис виносить Нацполіція за заявою постраждалої особи або з ініціативи своїх працівників за оцінкою ризиків дій кривдника на термін до 10 діб.
Обмежувальний припис забороняє кривднику перебувати в місці проживання постраждалої особи, наближатися на визначену відстань до її місця перебування. Крім того, забороняє розшукувати й переслідувати постраждалу особу й спілкуватися з нею та її дитиною особисто або через третіх осіб. Термін дії припису – від 1 до 6 місяців (у разі потреби його можуть продовжити ще на 6 місяців).
Профілактична робота і взяття кривдника на облік
Спеціально уповноважений підрозділ поліції може взяти кривдника на облік і проводити з ним профілактичну роботу. Після того, як завершився строк профілактичного обліку, Нацполіція може зняти кривдника з обліку.
Скерування на програму для кривдників
Програма для кривдників – це комплекс заходів, спрямований на зміну насильницької поведінки кривдника. Термін програми – від 3 місяців до року.
Якщо особа не виконує вимог приписів або не проходить програму, то її можуть притягнути до кримінальної відповідальності».
Згідно із законом, існує вимога про збільшення кількості притулків для постраждалих від домашнього насильства. Чи достатньо їх у різних регіонах України?
Як зазначає Дарія Власюк, станом на жовтень 2019 року в Україні створено та діє 21 центр соціально-психологічної допомоги і 24 притулки або відділення для осіб, які постраждали внаслідок домашнього насильства. Тут жінки разом із дітьми можуть безкоштовно мешкати три місяці, отримувати психологічну та юридичну допомогу.
Приблизно на 100 тисяч осіб, які стали жертвами домашнього насильства за 2019 рік (це тільки виявлених Міністерством соціальної політики), – це дуже мало, існує потреба у значно більшій кількості таких закладів по всій Україні.
Як регулюють питання відокремлення кривдника від жертви? Чи буде дитина продовжувати жити в тому самому домі з батьками, які вчиняють насильство?
Дарія Власюк: «Якщо у зв’язку з вчиненням домашнього насильства щодо дитини вона не може проживати зі своїми батьками, іншими законними представниками, дитина може бути влаштована до родичів, у сім’ю патронатного вихователя, до центру соціально-психологічної реабілітації дітей, притулку для дітей служб у справах дітей, інших установ для дітей».
Куди звертатися дитині, якщо вона страждає від насильства в сім’ї?
Дарія Власюк: «Діти, які стали жертвами насильства, можуть звернутися до педагога, лікаря, поліції, Служби у справах дітей, а також зателефонувати на Національну «гарячу лінію» з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації громадської організації «Ла Страда – Україна»: 0 800 500 335 або 116 123, Національну дитячу «гарячу лінію»: 0 800 500 225 або 116 111 (для дзвінків з мобільного)».
Якщо сусіди, вчителі або однолітки мають підозри, що над підлітком вчиняється насильство, чи можуть вони звернутися до поліції?
Дарія Власюк: «Педагоги, медики, сусіди та друзі повинні повідомити ювенальні служби та поліцію про факт домашнього насильства. Щоправда, одноліткам краще повідомити комусь із дорослих, які зобов’язані повідомити в служби».
Куди звернутися дорослим, якщо вони стали жертвами насильства?
Дарія Власюк: «Постраждалі від домашнього насильства можуть звертатися до поліції, медичних установ, Департаменту соціального захисту населення / уповноваженої особи (координатора) з питань запобігання протидії насильству, у Центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, до Служби у справах дітей, а також до суду. Крім того в Києві у тестовому режимі почав працювати «телефон довіри» для запобігання домашньому насильству: 15 00.
Постраждалі мають право на:
- безоплатну юридичну допомогу (захист, представництво в суді, складання документів);
- психологічну підтримку і соціальні послуги (консультування, кризове й екстрене втручання, соціальний супровід, посередництво тощо) у центрах соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, мобільних бригадах соціально-психологічної допомоги;
- тимчасовий притулок у центрі соціально-психологічної допомоги, кризовому центрі або притулку для жертв домашнього насильства. Потрапити до такого закладу можна, звернувшись до місцевої державної адміністрації або міської ради».
Які зміни спостерігаємо після підписання закону?
Дарія Власюк: «Закон «Про запобігання та протидію домашньому насильству», безумовно, позитивно вплинув на ситуацію: кривдники, нарешті, несуть кримінальну відповідальність за скоєні злочини, зменшилася кількість випадків домашнього насильства, відкрилися притулки для осіб, які постраждали від домашнього насильства».
Які причини насильства в сім’ї?
Наталія Пашко, психологиня-практик Міського центру дитини: «Цей досвід переноситься з покоління в покоління і нормалізується. Дорослі виростають із такими методами виховання і використовують їх у своїй сім’ї. У нас відсутні систематичні програми навчання батьків. Але за декілька років люди частіше почали звертатися до психолога, щоб змінити сімейний сценарій щодо до них. Зараз фокус надається правам дитини, яка перестає бути об’єктом і стає суб’єктом виховання».
Як визначити, що дитина страждає від домашнього насильства в сім’ї?
Наталія Пашко: «Ідентифікувати, що дитина є постраждалою від насильства, досить складно. 80% насильства відбувається в сім’ї та має довготривалий характер. Діти рідко повідомляють про насильство, оскільки їм складно ставити під сумнів дії дорослих. Вони можуть не знати, що в інших родинах батьки спілкуються між собою і з дітьми не так. Частіше звертаються по допомогу вже діти підліткового віку».
Які є програми щодо роботи із жертвами домашнього насильства?
Наталія Пашко: «Фонд народного населення ООН розробив програму «Комплексний підхід до вирішення проблеми насильства щодо жінок і дівчат в Україні», яка сьогодні реалізується у партнерстві з Міністерством соціальної політики України за фінансової підтримки уряду Великої Британії, Канади та Естонії. Програма націлена на те, щоб постраждалі перестали мовчати, знаючи, що їм є куди звернутися і де отримати ефективну допомогу, а головне – щоб такі якісні сервіси й послуги діяли в Україні та були доступними. Відповідно, постраждалі можуть:
- дзвонити на «гарячу лінію» та отримувати консультацію за номером 116 123 (безкоштовно з мобільного) або 0 800 500 335 (безкоштовно зі стаціонарних). Цілодобово і конфіденційно;
- звертатися по безкоштовну допомогу до мобільних бригад соціально-психологічної допомоги. Контакти мобільної бригади можна знайти в центрах соціальних служб і на сайті «Розірви коло»;
- звертатися в поліцію проти домашнього насильства «Поліна»;
- отримати тимчасовий прихисток у притулку або кризовому центрі (тільки після дзвінка до мобільної бригади або звернення в поліцію, щоб зберегти конфіденційність перебування особи);
- анонімно отримати психологічну допомогу в кабінетах медичної допомоги».
Чи можуть насильники виправитися?
Наталія Пашко: «Це залежить від самої людини і роботи з психологом. Але якщо людина не бачить своєї провини, то примусово вона не зможе виправитися».
Дані про домашнє насильство в цифрах
- Щороку понад 1 000 000 людей в Україні страждають від різних форм насильства саме у своїх родинах.
- Лише 10 % жертв звертаються до спецслужб.
- Найчастіше страждають жінки. У 2018 році до поліції звернулося понад 89 тисяч постраждалих, 24 тисячі скарг надійшло від чоловіків і півтори тисячі – від дітей.
- Кожен 10-й українець не вважає насильством відлупцювати дитину з виховною метою.
- 22% жінок думають, що в окремих випадках заслужили насильство.
- За даними Фонду народонаселення ООН, організації «Ла Страда – Україна» і Женевського центру демократичного контролю за збройними силами, 38% суддів і 39% прокурорів вважають домашнє насильство «приватною справою».
- За даними Національної «гарячої лінії» ГО «Ла Страда – Україна», у 2016 році понад 80% жінок під час консультації повідомляли про те, що часто свідками акту насильства, який відбувався над жінкою, були їхні діти.
Що може зробити кожен із нас? Не бути байдужими.
Ми можемо чути крики й погрози із сусідньої квартири, помітити зміни в поведінці своїх знайомих чи друзів, але водночас залишатися байдужими. Студія онлайн-освіти EdEra разом із координатором ОБСЄ запустила онлайн-курс із протидії домашньому насильству «Дім (не)безпеки». Він складається з трьох блоків: про форми, причини й наслідки домашнього насильства та як допомогти людям, які потерпають від цього.
Користувачам також пропонують пройти тест, які є ознаки насильства в сім’ї та як відрізнити агресію від конфлікту. Цей курс стане корисним не лише для тих, хто потерпає від насильства, але і для кожного з нас. Він закликає: «Не будь байдужим(-ою)! Стань одним(-ою) із тих, хто заявляє про свою позицію суспільству і допомагає в боротьбі з домашнім насильством!»
Інфографіка: Дар’я Чиж.
Автор: Дар’я Чиж; Студвей
Tweet
