Колишній спецназівець армії США: Це, мабуть, найправедніша війна, яку на власні очі побачить моє покоління
Колишній спецназівець армії США, «зелений берет» Девід Брамлетт у 2022 році протягом десяти місяців командував загоном українського Іноземного легіону («зелені берети» – підрозділи сил спецназу США, створені у 1952 році як спеціальні диверсійні підрозділи).
В інтерв’ю Грузинській службі Радіо Свобода Брамлетт розповів, що вважає російське вторгнення в Україну класичним прикладом протистояння добра і зла, і пояснив, чому високо оцінює українську армію та її ефективність: на його думку, рівень прийнятного для ЗСУ ризику набагато вищий, ніж для багатьох інших армій.
Зараз військовий працює у Фонді Ромула Т. Везермана (Romulus T. Weatherman Foundation), недержавній організації, яка займається виявленням та поверненням на батьківщину американців, які загинули під час боїв в Україні. В інтерв’ю Брамлетт окремо зауважив: «Жодним майстерним ударом [українського] Генштабу чи Залужного цю війну не виграти. Це буквально робитимуть піхотинці в польових умовах з автоматами Калашникова, що б’ються в траншеях. Саме український солдат виграє цю війну».
– Як спецназівець ви воювали в Іраку та Афганістані, а після цього поїхали воювати за Україну. Чому ви вважаєте, що ця війна – ваша війна?
– По-перше, я думаю, що це, мабуть, найправедніша війна, яку на власні очі побачить моє покоління. У моєму розумінні, це боротьба добра зі злом. Коли я навчався на останньому курсі в аспірантурі [Університету Джона Гопкінса], ми обговорювали, чи вторгнеться Росія [в Україну] традиційним шляхом. І, чесно кажучи, я не думав, що вони справді це зроблять. Я не думав, що вони можуть бути настільки тупими. Але вони саме так і вчинили.
В армії я служив у полку рейнджерів та групі спецназу: наш девіз – «De Oppreso Liber», це означає «Звільнити пригноблених». Ви знаєте, що «зелені берети» роблять, по суті: ми дозволяємо силам-партнерам чинити опір вторгненню ззовні або скинути корумпований, авторитарний уряд. Тому коли почалася війна в Україні, я подумав: у мене є знання, у мене є навички, у мене є можливість допомогти. По суті, я взяв відпустку в університеті та приїхав до України.
Але виявилося, що це зовсім інша війна, аніж ті, на яких я був раніше. Мій найгірший день в Іраку чи Афганістані, найгірший із можливих, коли ми відчували, що у нас все повністю вийшло з-під контролю, не можна порівняти зі звичайним днем на війні в Україні. І я думаю, що нам, військовим, доведеться засвоїти ще багато уроків, які раніше не були засвоєні західними військовими.
– Які основні висновки необхідно буде військовим зробити з цієї війни?
– «Зелені берети», а в більш загальному плані особливо керівники Сил спеціальних операцій, офіцери повинні звикнути до того, як їм діяти в некомфортних умовах і бути без зв’язку з хлопцями, які перебувають «у полі». Ця ізоляція відбувається через пеленгування, використання РЕБ (засобів радіоелектронної боротьби) тощо. Наприклад, з березня по жовтень [2022], коли я відправляв на завдання розвідгрупу з чотирьох осіб, я не знав, що з ними, в порядку вони чи ні.
– Отже, вам потрібно довіряти рішенням ваших бійців практично на всіх рівнях?
– Так. Американським військовим дуже важко це прийняти. Питання наділення повноваженнями молодших офіцерів стало дуже складним. Командирам підрозділів слід навчитися довіряти своїм хлопцям. Частково це приходить, коли ти починаєш зосереджувати свою увагу на базових основах, азах військової служби.
Я поїхав у Форт-Брегг (нещодавно перейменований на Форт Ліберті) і поговорив там із офіцерами, які проходили курс «зелених беретів». І найбільше я говорив їм про основи військової справи. Я всіх питав: «Коли хтось із вас востаннє ходив у ліс і копав бойовий окоп?». І ніхто з них не підняв руки! Вони ніколи цього не робили! Запитував: «Коли ви востаннє виходили в ліс та проводили з вашим підрозділом тактичні заняття у бойових умовах?». А це тренування – це одна з тих речей, які мають відбуватися у військових автоматично! І з’ясувалося, що вони робили це багато років тому, та й то у тих випадках, коли вони пройшли школу рейнджерів, якщо вони її взагалі проходили.
Отже, це деякі з таких важливих уроків. Я думаю, що військові мають багато психологічних комплексів, що залишилися від глобальної війни з терором, коли кожен хоче бути крутим хлопцем, йде в ближній бій або на кшталт того, тому що це весело і круто. Але ж це не те, як треба діяти тут [в Україні]! Я маю на увазі, що якщо ви увійдете в будівлю, навколо якої артилерія та танки, вас, швидше за все, підірвуть. І ми мали дуже багато таких складних уроків. Я думаю, що українці засвоїли ці уроки зараз, але я думаю, що на початку війни вони мали багато таких складних уроків. І вони їх засвоїли.
– Українці засвоїли ці уроки на власній практиці. Коли я беру інтерв’ю у західних командирів, вони кажуть, що Україна сьогодні має одну з найпотужніших, найкраще підготовлених і найбільш ефективних армій у світі. Враховуючи, що ви воювали пліч-о-пліч з ними протягом 10 місяців, ви погоджуєтеся з цією оцінкою?
– Я б не сказав, що це цілком справедлива оцінка. Все набагато складніше, тому що є професійні підрозділи української армії, які служили разом вже з 2015 року на Донбасі. І також є нові бригади, нещодавно сформовані, сповнені добровольців. Є величезна розбіжність у рівні досвіду та підготовки.
Але я перестав брати участь у бойових діях 1 грудня 2022 року. Не маю можливості оцінити, який результат дає зараз ця західна підготовка. Можу сказати, що це величезна допомога. Важко оцінювати, але я гарантую вам, що хлопці, які проходять цю підготовку, значно покращують свої навички.
– Як би ви особисто оцінили ефективність української армії?
– Я б сказав, що вона надзвичайно ефективна. Щоб бути ефективним, не потрібно бути суперпрофесіоналом. Візьмемо, наприклад, спецпідрозділ «Кракен» (український спецназ). Ми працювали з ними навесні, і на той момент вони діяли нехай і не суперпрофесійно, але ефективно. І це головне: я впевнений, що ці хлопці згодом стали ще досвідченішими.
Українці такі ефективні на полі бою, бо вони дуже мотивовані
Я сказав би, що українці такі ефективні на полі бою, бо вони дуже мотивовані. Ці хлопці повертають собі міста, де вони виросли, будинки, де вони виросли, де в юності був перший поцілунок. Уявіть себе на їхньому місці: я думаю, ви були б дуже мотивовані, незважаючи на небезпеку. Їхній рівень прийнятного ризику набагато вищий. І так і має бути, це доречно.
– Думаю, було б несправедливо, якби ми не згадали про російські війська, проти яких ви воювали протягом 10 місяців. Наскільки вони ефективні?
– Більшу частину часу ми базувалися в Харкові. Аж до контрнаступу у вересні 2022 року ми здебільшого стикалися з бойовиками «ЛНР», «ДНР» (підтримувані Росією угруповання), а потім – з військовими 200-ї окремої мотострілецької бригади з Кольського півострова. 200-та бригада дуже постраждала в боях. Є багато матеріалів у відкритому доступі про цей підрозділ: у ньому багато солдатів були вбиті ще в перші дні вторгнення, а потім їхніх військових продовжували знищувати знову і знову. Я можу говорити тільки про свій [власний досвід], але, зважаючи на те, що я бачив, вони [російські військові] зовсім некомпетентні. Я все ще вважаю, що ми, особливо на Заході, переоцінюємо можливості російських військових.
– Тобто навіть після розвінчання міфів про те, що російська армія насправді не є «другою за силою армією у світі», ми все ще переоцінюємо російських військових?
– На мою думку, так. Якщо ви подивитеся на те, що відбувається з російськими збройними силами: усі показники у них або на одному рівні, або йдуть униз, бо вони зазнають великих втрат. І було вбито багато їхніх офіцерів, які навчають солдатів. У російській армії багато рядових підрозділів, частин, але також у ній є елітні частини, найдосвідченіші хлопці, які займаються навчанням інших. І ось ці кадри, ці досвідчені хлопці теж були відправлені у фронт, фактично «в м’ясорубку».
Вони [російські війська] втратили не тільки свої найдосвідченіші бойові одиниці, а й людей, які мають навчати нові бойові одиниці. Загалом у них усі показники на одному рівні і йдуть униз, а в української армії вони, навпаки, злітають. Зараз ми серйозно говоримо про F-16 винищувачі. Вони можуть отримати їх наступними.
– Ви були на фронті, коли Україна розпочала контрнаступ у Харківській області минулого року. Чого ви очікуєте від нинішньої контрнаступальної операції?
– Я з оптимізмом дивлюсь на Україну. Думаю, Україна багато чого досягне. Я не збираюся фантазувати про український контрнаступ або про те, як вони збираються це робити. Але, судячи з того, що я бачив у росіян і в українців, я думаю, все піде дуже добре.
Росія зараз переживає спад, і на користь України – дочекатися ідеального моменту для удару. Вважаю, що ми вже отримали свідчення їхнього високого професіоналізму. Генштаб ЗСУ, [Валерій] Залужний (головнокомандувач Збройних сил України) і так далі: я думаю, досить добре знають, що роблять.
– Говорячи про військову допомогу Заходу, що, на вашу думку, потрібно Україні для успішного контрнаступу?
– Як сказав український президент Володимир Зеленський у Конгресі, їм потрібно більше всього… Є загальновійськова ідеологія, згідно з якою, якщо ви можете ефективно використовувати разом всі види озброєнь: танки, артилерію, підтримку з повітря, підтримку піхоти – то ви ніби отримуєте синергетичний ефект. Але ми не надали Києву достатньо танків для виконання завдання. Я думаю, що США роблять ставку на те, що Україна може зробити більше із меншими витратами.
Це все добре, але ви повинні мати на увазі, що українські Збройні сили зросли зі 196 тисяч людей станом на 24 лютого 2022 року до 700 тисяч. Це крім хлопців, які перебувають у резерві. Але якщо ми подивимося на кількість українців, які пройшли навчання у західних військових, то їх має бути набагато більше.
Я сказав би, що танки та артилерія – це найбільші речі, які потрібні українцям, як і ракети великої дальності. І дякую британцям за те, що вони взяли на себе ініціативу щодо постачання цього виду зброї. Франція теж має взяти на себе відповідальність і поставити Києву ракети якнайшвидше. І є ракета TAURUS [крилата ракета повітряного базування] у Німеччині. Можу сказати, що до того, як минулого року на фронті з’явилися HIMARS (легкі реактивні системи залпового вогню), ми постійно зазнавали артилерійського та мінометного обстрілу з боку Росії, переважно зблизька. Коли установки HIMARS почали з’являтися протягом цього місяця, я б сказав, ми помітили приблизно 50-відсоткове зменшення кількості артилерійських обстрілів наших позицій. Тому що російські склади постачання вибухали; вони стали мішенню цих установок.
Коли ви починаєте використовувати ракети великої дальності, ви «відсуваєте» від лінії фронту вузли постачання супротивника, і це важливо: таким чином ви збільшуєте живучість українських підрозділів, особливо нещодавно сформованих бригад, які не мали тривалої підготовки. Ви підвищуєте живучість тих чоловіків, які стоять прямо біля російських позицій. Жодним майстерним ударом [українського] Генштабу чи Залужного цю війну не виграти. Це буквально робитимуть піхотинці у польових умовах із автоматами Калашникова, які просто б’ються у траншеях, б’ються за укріплені позиції. Я маю на увазі, що війну виграє саме український солдат, саме він. Якщо ми зможемо зробити все, що в наших силах, щоб підвищити виживання цих хлопців, я думаю, ця війна закінчиться набагато швидше.
– У відповіді на перше запитання під час цього інтерв’ю ви сказали: «Це найправедніша війна, в якій я коли-небудь брав участь». Ви раніше брали участь у двох інших війнах – в Іраку та Афганістані. Чому ви вважаєте їх «менш праведними»?
– Я маю гірко-солодкі і змішані почуття щодо Іраку та Афганістану, тому що це також були одні з найкращих часів у моєму житті. Але, знаєте, я не погоджувався з тим, як ми вели ці війни. Особливо в Афганістані. Я був «зеленим беретом», і ця війна була б ідеальною операцією для суто «зелених беретів» за безпосередньої підтримки з повітря. Але коли ви починаєте відправляти в країну звичайні збройні сили, армію США, морську піхоту, будь-кого, у них не вистачить зрілості, щоб впоратися з цим. Ви берете 18-річного підлітка, даєте йому в руки гвинтівку, відправляєте його на базову підготовку та очікуєте, що він піде і займатиметься боротьбою з повстанцями? Тому маю змішані почуття з цього приводу.
Мене дуже захоплює боротьба за визволення пригноблених, якою займаються «зелені берети». Україна – європейська країна із демократично обраним урядом. Київ – це як Нью-Йорк чи Вашингтон, чи просто звичайне американське місто. І війна, яку веде Україна, є праведною, бо Росія вторглася на її територію, оскільки це відбувалося у серпні-вересні 1939 року (коли почалася Друга світова війна та СРСР з Німеччиною вторглися до Польщі).
Якщо ми не зупинимо Росію тут і зараз, все може бути ще гірше. Бо якщо ви можете подивитися на те, що Росія вже зробила після розпаду Радянського Союзу: я маю на увазі Придністров’я, Чечню, Грузію, Крим та Донбас у 2014 році, MH17 (збитий у 2014 році рейс Malaysia Airlines у небі над східною частиною України). У нас уже були отруєння полонієм та «Новичком», були вибухи складів боєприпасів у Чехії. Це можна порівняти з діями скаженого собаки. Подивіться те, що вже відбувалося. Якщо ми не зупинимо Росію тут і зараз, то наступною під ударом буде країна НАТО.
Автор: Важа Тавберідзе
Джерело: Радіо Свобода
Tweet
