П’ять ключових викликів для України у 2024 році в контексті спротиву російській навалі
Наприкінці 2023 року російські окупанти продовжували ведення наступальних дій на низці ділянок на Сході та Півдні України, намагаючись перехопити ініціативу та маючи на меті примусити Сили оборони України перейти до стратегічної оборони по всій лінії бойового зіткнення.
Майже безперервний тиск на Авдіївку чимось нагадував кінець 2022 року, коли ідея захоплення московськими окупантами Бахмуту перетворилася на нав’язливу хворобливу мантру кремлівського диктатора та почала ланцюговою реакцією передаватися до угруповань в Україні, до кожного загарбника.
У грудні відчутно змінилася путінська риторика – у бік цинічних і сардонічних висловлень, в нього стало більше впевненості на тлі вдалої мобілізації настроїв в РФ, мовчазної готовності вмирати на фронті переважної більшості мобілізованих та певною мірою вдалим крокам з переведення економіки РФ на воєнні рейки.
Аналіз поточної ситуації на російсько-українському фронті, а ще більше, аналіз подій на міжнародній сцені, яка стала головним місцем баталій російсько-української війни, дозволяє зробити висновки щодо ключових викликів на 2024 рік.
Перший віце-президент Національної академії наук України, академік Володимир Горбулін та директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак, виокремили п’ять найвагоміших викликів, які, на їх погляд, напряму пов’язані із долею України та української нації – вони перераховуються та коротко обґрунтовуються у ієрархічному порядку – від найбільш небезпечних до таких, що спрямовані на забезпечення майбутнього держави, в тому числі у ході ймовірного довготривалого протистояння.
Перший. Послідовність допомоги західних партнерів у забезпеченні стійкості Української держави.
Фактично з початку жовтня 2023 року розпочалася політична криза в США, яка призвела до важких наслідків наприкінці року.
Конгрес США не зміг до кінця 2023 року ухвалити зовнішню допомогу на суму 110,5 мільярдів доларів, з яких 61 мільярдів доларів був передбачений безпосередньо для України. Як сама затримка допомоги, так зростання ризику повної відмови Конгресу від надання допомоги має для України екзистенційне значення та може вплинути на хід війни. До того ж, ЄС також виникли труднощі із затвердженням допомоги для України – об’єднання не погодило виділення пакету допомоги у 50 мільярдів євро внаслідок блокування рішення головою угорського уряду Орбана.
Наприкінці грудня 2023 року були оприлюдненні підрахунками Інституту світової економіки Кільського університету[1], згідно з якими обсяг нової обіцяної західної допомоги Україні скоротився майже на 90% порівняно з 2022 роком. Вже у грудні українські війська зіткнулися з нестачею артилерійських снарядів і згорнули деякі військові операції через брак іноземної допомоги[2].
В той час, коли в середині грудня на допомогу Україні у Вашингтону залишався лише 1 мільярд доларів, Європа на тлі американської кризи розпочала відчутне нарощування зусиль для компенсації. І вже станом на початок грудня 2023 року 29 країн надали більше допомоги до своїх фінансових можливостей за США – загальний обсяг підтримки США вже не був домінантним, 55% всієї допомоги Україні загалом надали не з США[3]. Деякі з європейських партнерів зробили дуже суттєві кроки.
Зокрема Німеччина зобов’язалася у 2024 році збільшити військову допомогу з 4 до 8 мільярдів євро[4] та, серед іншого, поставити Україні майже 200 тисяч артилерійських снарядів – це п’ята частина зобов’язань щодо боєприпасів усього ЄС (!). Велика Британія так само не зменшить військову допомогу Україні у 2024 році, а навпаки, переведе її на багаторічну основу[5].
Так само і низки відносно невеликих країн зробили потужні внески. Скажімо, Нідерланди підтвердили плани передати Україні перші 18 винищувачів обіцяних винищувачів F-16 на початку 2024 році (безпосередня передача розглядався навіть до кінця 2023 року). До того ж, Нідерланди готують на 2024 рік допомоги на суму 2 мільярди євро[6]. Схожі кроки було зроблено й іншими країнами, наприклад, Фінляндія заявила про виділення допомоги у 1,6 мільярди євро.
І все ж велике питання, чи будуть здатні країни Європи повністю забезпечити своєчасне поповнення оборонного потенціалу України у разі відмови США. Із різних заяв і оцінок можна створити правдиву панораму того, що відбувається, та того, що може відбутися.
Грудень 2023 року був місяцем найвищої температури, коли різні експерти або медіа вираховували, скільки здатна протриматися Україна без допомоги Заходу. Чимало публікації було адресовано західним політикам як стимулювання правильних рішень, однак ситуація справді виглядала дуже суперечливою. Напевно, типовим матеріалом можна назвати висновок редакції CNN, що посилалася на неназваних західних чиновників: Україна може програти війну до літа 2024 року, якщо США не нададуть додаткову допомогу[7].
До того ж, розмову про допомогу Україні неможливо вести без згадування, що Києву потрібна не тільки допомога зброєю. 74% оборонних витрат на 2024 рік передбачали виплати грошового утримання особовому складу та інші соціальні витрати – без цих асигнувань практично неможливо вести успішну війну. Це добре усвідомлювали фахівці. Про те, що Україна здатна протриматися без фінансової допомоги лише кілька місяців, заявила у грудні голова Міжнародного валютного фонду Крісталіна Георгієва – вона ж і закликала союзників України якнайшвидше розблокувати десятки мільярдів доларів для Києва[8].
Отже питання допомоги, як і її якості (змісту пакетів, які мали б містити більш технологічну зброю та боєприпаси) залишається головним фактором стійкості нації та стримування такого потужного противника, яким залишається ядерна Росія.
Другий. Здатність до мобілізації українського суспільства.
Тему мобілізації президент Зеленський під час своєї пресконференції 19 грудня назвав «дуже чутливою». Небезпідставно. Без відданості й патріотизму людей, свідомого гуртування усієї нації навколо боротьби із смертельно небезпечним ворогом виграти війну неможливо. Згідно з президентом, військові мають намір мобілізувати до війська близько 450 – 500 тисяч осіб, не виключене зниження призовного віку до 25 років.
Ця тема главі державі вкрай неприємна – непопулярні рішення завжди б’ють по політичному рейтингу. Напевно тому, під час своєї пресконференції 19 грудня він був вимушений говорити про мобілізацію досить розлого, посилаючи м’яча своєї риторики «військовим» (напевно, військовому командуванню), «уряду», та «суспільству» (коли йшлося про можливість законодавчого врегулювання мобілізації жінок та зниження віку до 25 років) – виглядало як зондування настроїв суспільства, а не як гірке визнання проблеми Верховним Головнокомандувачем[9].
Намір глави держави перекласти відповідальність за важкі рішення на виконавчу й законодавчу владу тільки підкреслив небезпеку самого виклику державі. А тема настільки неприємна, що депутатам від провладної фракції «Слуга народу» керівництвом було рекомендовано уникати коментарів стосовно внесеного Кабміном до ВРУ законопроєкту щодо удосконалення мобілізації і військового обліку, а усі питання слід переадресовувати військовому командуванню[10].
Такий підхід вимусив головнокомандувача ЗСУ генерала Залужного вперше з моменту його призначення на посаду провести 26 грудня вже свою пресконференцію, під час якої він чітко окреслив повноваження Генштабу у площині формування рішень щодо мобілізації та щодо конкретних цифр потреб: «Військове командування жодного запиту не робило на якісь там цифри.
Військове командування продовжує виконувати функцію захисту держави і відповідно, формує свої запити. Це робиться на постійній основі а якимось окремим форматом, заходом на Кабінет міністрів чи Верховну Раду ми не здійснюємо. Що стосується цієї цифри, ми її сформували на наступний рік, вона, звісно, враховує покриття поточного комплекту, формування нових військових частин, а також прогнозування наших втрат, яких ми можемо зазнати 2024 року.
Озвучувати цифри, які стосуються кожного із цих показників я не можу. Це військова таємниця»[11]. Генерал додав, що Генштаб не наділений правом законодавчої ініціативи, тому жодних документів уряду не подавав. А також заявив про здатність військового командування забезпечити підготовку 10 бригад, що певною мірою віддзеркалює очікування військового командування щодо обсягу мобілізації.
Командування СВ ЗСУ в останні дні року визначилося із категоріями громадян для мобілізації[12]. Але навіть за умов законодавчого унормування усіх суперечливих питань мобілізації реалізувати це завдання буде непросто[13].
З одного боку, військові вже відверто повідомили про наявні на фронті проблеми з людьми, вірніше, із кількістю особового складу армії. «Добровольці закінчилися» – резюмував авторитетний генерал-майор ЗСУ Дмитро Марченко в останні дні грудня 2023 року, при цьому «Україні необхідне поповнення на фронті, інакше країна ризикує програти війну за незалежність»[14].
Набиратимуть необхідну кількість упродовж 2024 року, заспокійливо пояснив ситуацію секретар Ради національної безпеки й оборони Олексій Данілов[15]. Усі ці заяви, як і зміст ПЗУ, свідчать про відчутне зниження мотивації та необхідність заходів з її посилення. Абсолютно справедливим та необхідним постало питання чуткого унормування усіх питань мобілізації – у бік більш жорстких підходів до комплектування й формування військ.
Однак далеко не тільки це. Необхідне вирішення ще цілої низки питань, починаючи від підготовки мобілізованих (і термінів, і змісту, і організації цього процесу) до більш чіткого та жорсткого управління використанням персоналу (особового складу). Питання управління згадане через наявний у військах волюнтаризм, коли старший командир передає частину людей підрозділу, що формується, навчається, знаходиться на етапі відпрацювання злагодженості, до інших підрозділів.
У такий спосіб нівелюється поточна робота командирів, порушується психологічна атмосфера, руйнується плановість. Це створює умови певної недовіри, як раніше було в Силах територіальної оборони, частину бійців яких могли легко «виривати» з підрозділу та передавати іншим – у якості приданого особового складу. Тут так само й питання відповідальності командирів за придані підрозділи або, наданий особовий склад (останнє варто викорінювати із практики управління військами).
Попри те, що з 30 грудня 2022 року українців за кордоном зобов‘язали ставати на військовий облік у дипломатичних установах[16], особливих позитивних зрушень протягом року не відбулося. Влада цілком резонно почала вдаватися до більш рішучих кроків, в тому числі шукати людей для мобілізації у спортивних залах та ресторанах.
У зв’язку з погіршенням ситуації навколо мобілізації член комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки Вадим Івченко заявив, що українцям за кордоном, які не стали на військовий облік, можуть обмежити надання консульських та банківських послуг. За його словами всі чоловіки мають отримати, скажімо, картку військового обліку і мають пройти «переідентифікацію в ТЦК» – чи це народний депутат, чи це чиновник, чи це будь-яка інша «броньована» особа[17].
До цих намірів влади було б надзвичайно важливо не забути про українських багатіїв з так званого «батальйону Монако»[18] – у сенсі залучення їх та їх ресурсів, із відповідним законодавчим визначенням заходів по відношенню до них, від блокування фінансових активів до конфіскацій на користь війни.
Слід розуміти, що це нагальна суспільна потреба соціальної справедливості, та зрештою, один із механізмів гармонізації питання відношення українців до війни. Ці сплановані міри можна вважати своєчасними та справедливими. Передбачалося також унормувати мобілізацію ув’язнених і судимих – шляхом прийняття згаданого вище закону. Так само сучасним виглядає й використання електронних засобів доставки відповідної повістки, що водночас має схожість із методиками, які вже застосовуються в РФ.
І все ж, головним питанням забезпечення вдалої мобілізації має стати застосування принципу рівних можливостей для усіх, хто підлягатиме мобілізації. Президент Зеленський згадував про справедливість під час своєї пресконференції, усвідомлюючи та відчуваючи гострий запит суспільства щодо справедливості, тож ключове питання 2024 року, чи зможе влада настільки гармонізувати ситуацію у діалозі із суспільством, щоб справді таку справедливість забезпечити.
Здається, що ЗПУ саме у такому вигляді не перетвориться на закон, однак створилися усі умови для означеного діалогу, який утворить рамки справедливої мобілізації. Бо, з одного боку, внаслідок складної ситуації на фронті не можна зволікати з поповненням особового складу армії, а з іншого, не можна допустити ситуації, яка мала місце раніше.
Зокрема, щоб частина людей гинула у важких боях, а інша частина в той же час безтурботно відпочивала у недешевих ресторанах. Як не можна допустити відсутність серед мобілізованих дітей та родичів представників влади – такий перекіс у реалізації рішення напевно призведе до різко негативних настроїв у суспільстві по відношенню до жорстких заходів мобілізації.
Владі в цей час просто необхідно продемонструвати, що питання мобілізації торкається усього суспільства. Ще більше, ніж відпочинок посеред війни, суспільство та експертне середовище турбують втручання політиків та чиновників у роботу військового командування. Безвідповідальні заяви про очікувані результати наступу, а потім – ще більш руйнівні оцінки самого наступу, сприяють розділенню суспільства та створення прецеденту зниження довіри до влади.
Останнім намагаються скористуватися інформаційні й пропагандистські структури ворога – проведенням масштабних ІПСО. Саме тому ще більше, ніж закон, потрібна чесна та відверта дискусія влади із народом – із припиненням розділу суспільства на «касту недоторканих» та усіх інших. Слід визнати, що партія влади «Слуга народу» та й оточення глави держави упродовж глобальної війни 2022 – 2023 років себе відчутно скомпрометували (це вже спровокувало чисельні публікації[19] та передачі[20]), власне через це й відбувається суттєве падіння рейтингу президента Зеленського.
Але питання зовсім не про рейтинги, а про безпосереднє й реальне відношення вітчизняного політикуму до мобілізації, мотивації та єдності суспільства у вкрай важкий для країни час. Для перемоги у війни потрібні передусім люди, компетентні й вмотивовані. У цьому контексті стає очевидним, що без перезавантаження влади, без змін у відношенні глави держави до свого оточення важко собі уявити значні позитивні зміни у суспільстві, і як наслідок, результативність мобілізації. Оскільки рівень напруження суспільства можна оцінити наприкінці 2023 року як дуже високий.
Третій. Здатність України перевести економіку на воєнні рейки та перенести центр тяжіння у переозброєнні всередину країни.
Звісно, не йдеться про пряме суперництво з Росією у питаннях нарощування оборонного потенціалу – можливості двох держав неспівставні. Однак різке збільшення виробництв хоча б за кількома найбільш чутливими позиціями – ракети, різноманітні дрони (БАК, НРК, МРК), РЕБ, – може забезпечити виживання країни на певний час, так само, як і продемонструвати партнерам на Заході приклад виняткової стійкості нації.
Вже з’явилися певні заяви та вагомі рішення, які передусім свідчать про повне розуміння владою цього виклику і готовність діяти. Однак потреба часу – діяти невідкладно, системно й безперервно. І головне, відсунувши усе, що не стосується війни та протистояння із ворогом – різноманітні будівництва, коштовні й сумнівні серіали, вражаюче особисте збагачення та інвестиції представників чинної влади у коштовні маєтки.
Дуже важливою є технологічна, промислова та ресурсна мобілізація. Наприклад, військові вже визначилися, що FPV-дронами частково покриватимуть у 2024 році ймовірну нестачу артилерійських снарядів. У цьому контексті заява президент Зеленського про намір у 2024 році виготовить один мільйон FPV-дронів є не тільки своєчасною, але й необхідною для підтримки життєдіяльності армії.
Однак для цього Україні потрібно майже на 67% збільшити виробництво FPV-дронів – це не можна виконати помахом чарівної палички. Окрім визначення компаній-виконавців потрібні величезні фінансові ресурси. Фахівці вже зробили приблизні підрахунки: якщо взяти умовну ціну самого FPV дрона (без урахування боєприпасів чи, наприклад, нічних камер) у 500 доларів, то на 1 млн знадобиться 500 мільйонів доларів[21].
При цьому у держбюджеті на 2024 рік на закупівлю усіх типів дронів передбачено 43 мільярди гривень (міністр з питань стратегічної промисловості України Камишін доповнив главу держави таким повідомленням: у 2024 році, окрім FPV-дронів, Україна збирається виготовити понад 10 тисяч ударних дронів середньої дальності, а також понад одну тисячу дронів з дальністю ураження 1000 км; Україна також має понад 50 державних та приватних компаній, що займаються виробництвом боєприпасів для безпілотників). Тож на таке «дронове» завдання потрібно коштів більше, ніж на порядок запланованих. А, окрім безпілотників ще є питання розвитку ракет, засобів РЕБ та іншого.
Де знайти ресурси – питання непересічне й надзвичайно гостре. Окрім прямої допомоги, що загальмувала, можуть бути й інші джерела. Так, США вже розпочали термінові переговори про використання заморожених російських грошей. На Заході заморожені кошти російського центрального банку оцінюються у кругленьку суму – у понад 300 мільярдів доларів[22]. Однак отримати такі кошти – це велика, кропітка робота, результат якої точно не буде миттєвим.
Цілком очевидна потреба зробити ревізію усіх інших витрат. Фахівці-економісти вказують, що у 2022 році Україна витратила на війну приблизно 20% ВВП, в 2023 році витрати зросли приблизно 30% ВВП. Скажімо, Росія спланувала на 2024 рік витрати близько 40% ВВП. Але під час Другої світової війни картина витрат була дещо іншою: у 1942-43 роках Британія витрачала 52 – 55 % ВВП, Німеччина – 64 – 70% ВВП, СРСР – понад 60 % ВВП[23]. То ж, цілком очевидно, що ми ще не наблизилися до пікових витрат на війну. Між іншим, фахівці наполягають, що тільки за рахунок збільшення податків фінансувати війну неможливо, водночас необхідне обмеження споживання і припинення незаконного витоку капіталу.
Уряд України надає перевагу зовнішнім запозиченням, тоді як економісти у якості цікавого прикладу наводять досвід Британії у внутрішніх запозиченнях у воєнні часи, коли дефіцит бюджету більш, ніж у два рази перевищив видатки. При цьому головним джерелом покриття дефіциту – до 70%, – були довгострокові позики. Загалом за роки війни довгострокові позики Британії перевищили 10 мільярдів фунтів стерлінгів, з яких тільки біля трьох мільярдів станом на 1945 рік були зовнішніми, решта – внутрішніми.
Тобто, головним фінансовим джерелом війни для Британії ставали самі заможні британці. Згадують два важливі чинники: держава наполегливо переконувала населення у необхідності заощаджень – на тлі реальних обмежень здійснювати витрати. Іншими словами, неможливо було б британським суддям та парламентаріям, як українським, здійснювати коштовні закупівлі, інвестувати у нерухомість та у коштовне «рухоме» майно.
У цьому контексті було б цікаво було б дізнатися, чи готові найбагатші українці (наприклад, Ринат Ахметов, Петро Порошенко чи Віктор Пінчук) позичити державі частину власних коштів на військові витрати? А депутати та представники «золотого» оточення президента Зеленського?
До речі, питання це далеко не тільки до багатіїв, адже чи не показовим є факт закупівлі в 2022 році населенням України іноземної валюти на 10 мільярдів доларів, а в 2023 році цей показник може збільшитися дуже суттєво. Фінансисти наводять дані академіка Данилишина – про те, що на руках у населення на середину 2023 року було 115 мільярдів доларів[24]. На думку згаданих економістів, позика у українців може збільшитися з 700 мільйонів доларів станом на кінець 2023 року до 20-40 мільярдів доларів.
На жаль, ще одне із потужних джерел – ленд-ліз, – Україна фактично проігнорувала, сподіваючись на допомогу, яку не потрібно буде повертати (хоча багато чого з ленд-лізу, зокрема втрачену під час боїв техніку так само навряд чи треба було б повертати – це предмет юридичних підходів при підготовці угоди).
Усе це створює умови для певного перегляду, удосконалення політики отримання використання фінансових ресурсів .
Четвертий. Здатність України максимально вдало використати для переозброєнні можливості військово-технічного співробітництва, в тому числі, в межах двосторонніх угод про безпекові гарантії.
Про потенціал військово-технічного співробітництва ми вже говорили чимало, в тому числі згадуванням реалізації та перспектив конкретних проєктів з іноземними державами або світовими компаніями. Серед іншого, це питання має ще й прихований ефект – зокрема, прихід в Україну специфічних «воєнних бізнесів» не тільки відкриє доступ до нових технологій та стимулюватиме побудову «захищених» підприємств (це відпрацьовувалося й раніше, наприклад, у Дніпрі Дніпровський машинобудівний завод будувався з «кількома поверхами вниз», під землю), але й може зав’язати світові компанії на український ринок.
Так вже тривалий час робиться по відношенню до країн Центральної та Східної Європи. І якщо, скажімо, про Польщу розмов в інформаційному просторі надзвичайно багато, то про Угорщину знають далеко не усі. На тлі впертості уряду Орбана та блокування ним інтересів України (практично на користь РФ), бізнес Західної Європи не нехтує такими можливостями.
Приклади будуть для України не зайвими. В середині грудня німецький оборонний концерн Rheinmetall у рамках європейської програми протиповітряної та протиракетної оборони SkyShield підписав контракт з Угорщиною на концептуальну розробку нової системи протиповітряної оборони на суму у 30 мільйонів євро – йдеться про створення модифікації баштової системи протиповітряної оборони Skyranger 30 для інтеграції у бойові машини піхоти сімейства Lynx[25].
А трішки раніше уряд Угорщини підписав контракт з Rheinmetall угоду на розробку основного бойового танка на основі новітнього прототипу Panther KF51 EVO на суму (розробки та доведення до серійного випуску) 288 мільйонів євро[26].
Ці приклади обрані для доведення, що намічений Україною шлях пройшли або проходять і ті країни, що фактично не мають власного ОПК, або значно поступаються Україні. Але ж Україна – унікальна країна! І потужна наука, і міцний ОПК, і потужна присутність на світовому ринку озброєнь, та й сама широкомасштабна війна, що зробила країну потужним ринком. Сам прихід бізнесів вже стає частиною гарантій безпеки, оскільки робляться кроки із його захисту.
Головними пунктами станом на початок 2024 року є початок реалізації проєктів ВТС (що свідчить, що справа зрушилася від заяв про наміри у бік практичної площини) та готовність певної кількості країн включити питання ВТС та технологічного обміну у відповідні документи, які вже отримали умовну назву – «безпекові гарантії».
Україна в 2023 році вже була на межі реалізації двох потужних проєктів з США – про спільне виробництво на українській території 155-мм снарядів та проєкту виробництва систем протиповітряної оборони «FrankenSAM» (дозволить поєднувати сучасні ракети «земля-повітря» з пусковими установками радянських часів).
Суттєві зрушення відбулися у 2023 році з Британією та Німеччиною. З Британією заплановане укладання 10-річного пакту (меморандуму) про безпеку, в рамках якого можуть значно посилитися військово-морські спроможності України, в тому числі можна буде певною мірою контролювати Чорне море. Британський оборонний гігант BAE Systems та AMS Integrated Solutions Ltd вже підписали угоду щодо обслуговування артилерійських систем британської розробки, а саме гаубиць M777, M119/L119, а також самохідних артилерійських систем L-131 (AS-90), а також щодо обслуговування та ремонту техніки інших країн.
На підприємстві в Україні працюватимуть українські фахівці, що стане першим кроком до інтеграції ОПК у західний промисловий простір. Ще у жовтні 2023 року Rheinmetall та «Українська оборонна промисловість» створили спільне підприємство, тож з 2024 року відбуватиметься наповнення ВТС змістом – після опанування технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів має наступити етап виготовлення броньованих транспортних машин Fuchs.
Такі ж проекти до раніше згаданих угод започатковуються із Швецією (укладено угоду зі шведським оборонним гігантом Saab, який виробляє літаки Gripen та ПТРК NLAW, гранатомети Carl Gustaf, РЛС Giraffe), Францією (ДП “Антонов” і французька компанія Turgis&Gaillard підписали угоду про спільне виробництво бойового дрону Aarok MALE), Естонією (з компанією Milrem Robotics спільно вироблятимуть роботизовані машини THeMIS Combat) та іншими.
Головне – усвідомити, що західний світ налаштований просувати проєкти step-by-step, від простих до надскладних та високотехнологічних. Наприклад, це добре видно з повідомлень німецької компанії Rheinmetall, яка заявляє про спільне виробництво легкої бронетехніки не найновішої модифікації, як БТР Fuchs. Потім, очевидно, компанія запропонує спільне виробництво танку (хоча вже нині укладено угоду про спільне виробництво нового танку з Угорщиною). І вже тільки потім ми зможемо перейти до новітніх систем, як комплекс ППО Skynex.
До того ж, відбувається робота над розробкою гарантій безпеки для України з боку її партнерів, метою яких є створення надійної системи посилення оборонних спроможностей України для гарантування її, а відповідно і загальноєвропейської, безпеки. ЄС працює над проєктом довгострокових зобов’язань перед Україною в секторі безпеки та оборони – рамковий документ, що, серед іншого, включає обмін розвідданими, співробітництво в сфері ОПК, тренування українських військових, допомогу в реалізації євроінтеграційних реформ та ін. Цей документ має стати доповненням до двосторонніх домовленостей України про гарантії з окремими членами ЄС. Крім того, Україна проводить переговори з представниками “Великої сімки” щодо угод про військову і економічну допомогу.
Але як же мають виглядати гарантії безпеки для України, щоб вони були не декларативною акцією, а реальним дієвим інструментом? Повноцінна гарантія безпеки України – це її членство в НАТО. Оскільки наразі цей варіант нереалістичний, з’явилась ініціатива відпрацювання гарантій безпеки для України з метою забезпечення її стійкості і спроможності відбивати агресію до того моменту, коли Україна здобуде омріяне членство. Ідея безпекових гарантій має полягати у перетворенні України на настільки сильну державу, що перевершує противника, що це забезпечило б ситуацію, коли подальша агресія проти України неможлива. Їхнім ключовим аспектом має бути чітке визначення гарантами матеріальної та технічної допомоги та інтегрування їхніх ОПК з українським.
Модель безпекових гарантій для Ізраїлю є показовим в цьому контексті. Це саме той формат, який був би прийнятним для України. Ізраїль не тільки щороку отримував понад 3 млрд дол. допомоги від США, а й вів з ними спільні розробки. Результати такої кооперації використовуються як в Ізраїлі, так і в США. Яскравим прикладом є система протиракетної оборони Arrow. Використовуючи таку модель, Україна стала б не тільки розробником передового озброєння разом з провідними країнами, а й учасником постачань. Крім підвищення обороноздатності, технологічний розвиток та виробництво озброєння сприяли б економічний розвитку України. А міцна економіка є одним з факторів зміцнення безпеки.
Отримання військових технологій від партнерів є ключовим компонентом гарантій безпеки для України. Наприклад, для ефективного відбиття російської навали Україна критично потребує ракет дальнього радіусу дії, які ані США, ані Німеччина не зголошуються передавати. Україна самостійно розвиває свою ракетну програму і має потужності для виробництва. Отримання необхідних технологій від партнерів дозволило б Україні самій виробляти такі ракети.
Так само з технологіями створення потужних дронів оперативно-тактичного та оперативно-стратегічного рівнів, новітніх систем протиповітряної оборони, сучасних боєприпасів на ін. Окрім доступу до технологій, важливу роль у гарантуванні безпеки для України мало військово-технічне виробництво – у вигляді спільних розробок та спільних виробництв. І Україна вже реалізує спільні проєкти, які можуть стати початковим елементом також гарантів. Наразі ми маємо проміжні рішення, що мають трансформуватися у системне рішення закріплене в угодах про безпекові гарантії.
Важливий не тільки зміст, а й форма гарантій безпеки. Вкрай важливо, щоб вони не тільки містили чітко визначені дані про зміст допомоги, але й були юридично оформлені з зафіксованими зобов’язаннями та затверджені парламентами країн-гарантів, щоб у випадку зміни влади чи політичного курсу в тій чи іншій країні, надані гарантії продовжували виконуватись.
Наприклад, угода про гарантії безпеки з боку Франції може бути підготована до кінця року. Проте, є певні нюанси, що роблять її неприйнятною для України. По-перше, Франція не визначає чіткі зобов’язані та не фіксує жодних цифр щодо надання підтримки. По-друге, угоду не збираються затверджувати в парламенті, що автоматично перетворює її в декларацію про наміри. Приклад зміни влади в Словаччині та Нідерландах доводить, як кардинально може змінитись політика надання військової допомоги.
Надання безпекових гарантій Україні вигідне, передусім, самим гарантам. Україні має значний досвід та матеріальну базу для розробки і виробництва зброї. Крім того, вона працює на світовому ринку озброєння. Тому спільний розвиток ОПК був би не просто інвестицією в розвиток потужностей України, а взаємовигідною співпрацею.
Крім того, Україна, фактично боронить східний фланг НАТО і платить за це кров’ю своїх людей. Тому надання гарантій безпеки Україні – це перш за все гарантування власної безпеки для країн Європи. Це важливо з огляду на агресивні наміри Росії щодо країн Балтії або Східної Європи. Згідно із заявами керівника польської спецслужби, Росія буде готова напасти на країни НАТО вже через три роки. Ми ж передбачаємо таку готовність Росії вже через два-два з половиною роки. Коли ми говоримо про гарантії безпеки, не йдеться про те, щоб європейці зі зброєю в руках захищали Україну. Йдеться про те, щоб вони надали Україні можливість захиститися, і у такий спосіб Україна буде, де-факто, захищати і Європу.
П’ятий. Здатність України максимально мобілізувати науку для досягнення технологічних переваг над ворогом.
Цей виклик більше, ніж інші, спрямований у майбутнє. Але він несе надзвичайну смислову вагу, тому що йдеться про забезпечення довготривалого протистояння з ворожою Росією, де напевно зростатимуть реваншистські настрої. Цей виклик зберігає вагу навіть за умов такого «гіркого» для нації сценарію як замороження конфлікту. Бо, зрозуміло, збереження злочинного путінського режиму означає тільки одне – його Але це означає дати РФ час відновити воєнний потенціал.
Забезпечення довготривалого протистояння з противником можливе лише за умов усвідомлення, як відбувається технологічне оновлення на фронті. У цьому сенсі для України надзвичайно важливим є прискорення розробок зброї на нових фізичних принципах – РЕБ, електромагнітної та лазерної зброї, систем прискореного оброблення інформації та передачі даних. І ще багато чого, що може не тільки відповідати філософії – зробити армію «більш швидкою, більш точною та більш потужною». Але ще й малопомітною та такою, що використовую проти ворога, зброю, принципи дії якої він не здатен збагнути.
Здається доречним тут навести влучний приклад, як самі військові на фронті бачать технологічні зміни. Ось думка командира 2-го штурмового батальйону 3-ї ОШБр Дмитра Кухарчука: «Вони почали набагато частіше використовувати безпілотні літальні апарати як для розвідки, так і для вогневого ураження. Літають роями. Війна переходить до нової технологічної фази і перетворилася на війну дронів. Я можу зробити припущення … зараз БПЛА – на піку використання.
Надалі, думаю, просто як з нашого, так і їхнього боку почнеться стрімкий розвиток засобів радіоелектронної боротьби, і на певному моменті це буде або зупинено, або не матиме такого великого значення – себто ми повернемося до класичної війни»[27]. Цілком чітке й доречне бачення. Можливо, за виключенням останньої фрази, щодо «повернення до класичної війни», бо технологічний розвиток такий стрімкий, що обов’язково з’явиться щось нове. І так буде постійно: противник адаптується до змін нашої тактики, постійно шукає нові прийоми і способи ведення бойових дій – те ж саме робимо й ми.
Ось деякі аргументи, які торкаються саме цього виклику. Поки ми тільки сподіваємося на спільне виробництво з Rheinmetall сучасного комплексу ППО Skynex, у 2023 році компанія продемонструвала новітній варіант тепер вже безпілотної платформи Ripsaw[28] – у вигляді такого собі «міні танка ППО», та ще й дистанційно керованого та такого, що може об’єднуватися у мережу засобів ППО.
Ось трішки інший вектор розвитку технологій. У вересні 2023 року армія США отримала перші чотири передові системи протиповітряної оборони малої дальності спрямованого маневрування енергії DE M-SHORAD. Ці новітні системи лазерної зброї потужністю 50 кіловат на машині Stryker виробництва Raytheon призначені для знищення дронів, ракет, артилерійських снарядів та авіації[29].
У тому ж вересні 2023 року британська армія почала процес прийняття на озброєння нового лазерного комплексу протиповітряної оборони від компанії Raytheon UK[30]. Високоенергетична лазерна система призначена для знищення дронів – вона діятиме на базі бронеавтомобіля Wolfhound для забезпечення безпосереднього захисту підрозділів від такої масової загрози.
Варто погодитися, що виглядає переконливо. Настільки, що й Путін зажадав такої ж зброї. 19 грудня 2023 року під час виступу на колегії Міноборони РФ, кривавий диктатор заявив, що збирається озброїти окупаційну армію бойовими лазерами і роботами зі штучним інтелектом. Вже й відповідний наказ віддав…[31]
Отже, щоб перемогти, ми мусимо рухатися на випередження. Щоб рухатися на випередження, суспільство має об’єднатися та згуртуватися навколо боротьби з ворогом. Виживання нації та доля України вирішуються прямо зараз, а перемога над ворогом знаходиться в руках українців.
І на завершення аналізу про виклики не можемо не зазначити, що «поразка України» – це найгірший зі сценаріїв не тільки для української нації, але й для усієї Європи, а можливо, й для усього світу, якщо дивитися крізь призму амбіцій Китаю. Адже, не несподівано безпекові оглядачі вже «намалювали» ймовірну модель подальших подій. А саме, в разі атаки путінським Кремлем країн Балтії або інших членів НАТО, наприклад Польщі, блок ймовірно, відправить війська. «Але щойно кілька сотень західних солдатів помруть, праві партії вимагатимуть «миру» – перемовин з Путіним»[32]. Такий висновок дуже схожий на реальність…
…Правда у тому, що Путін не здобув жодної перемоги у 2023 році. Але ризики 2024 року відчутно збільшилися. Від єдності Заходу, від єдності у підтримці світом України багато чого залежить. Можливо, мир та благополуччя на континенті і у світі.
Автори: Володимир Горбулін, перший віце-президент Національної академії наук України, академік; Валентин Бадрак, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння
Джерело: Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння / ЦДАКР
[2][2] Про це агентству Reuters заявив командувач оперативно-стратегічного угруповання військ «Таврія» генерал Олександр Тарнавський, https://www.reuters.com/
[5] Про це заявив міністр закордонних справ Великої Британії Девід Кемерон, https://www.telegraph.co.uk
[9] «Це питання військових, головнокомандувача (ЗСУ Валерія Залужного – ред.), Генштабу, вони звернулися на Ставці щодо питання мобілізації. Питання дуже чутливе… Вони звернулися щодо дефіциту (особового складу – ред.), і вони запропонували мобілізувати додатково 450–500 тисяч людей. Це дуже серйозна цифра, я сказав, що мені потрібно більше аргументів». «Це люди, це гроші, і це про справедливість». Відповідаючи на питання щодо того, чи підпише президент закон, якщо зміни стосуватимуться мобілізації жінок і зменшення початкового віку мобілізованих із 27-ми до 25-ти, Зеленський відповів наступне: «Щодо жінок – ні, а щодо зменшення віку до 25-ти – швидше за все, що так». https://www.radiosvoboda.org/
[10] https://censor.net/ua/n3463820
[11] https://www.youtube.com/watch?v=ZWVwfGhBOOw
[12] Сухопутні війська ЗСУ визначили три категорії громадян для можливого призову на військову службу під час мобілізації. Ці категорії назвав начальник управління персоналу штабу Командування СВ ЗСУ полковник Роман Горбач у відповіді на запит hromadske. Йдеться про громадян, яких раніше зняли з військового обліку до 2015 року та не поновили на обліку відповідно до змін у законодавстві; українців, у яких закінчився термін відстрочки від призову під час мобілізації; громадян, яким виповнилося 27 років, але які не стали на військовий облік військовозобовʼязаних через ухилення від виконання військового обов’язку. https://hromadske.ua/
[13] 25 грудня Кабінет Міністрів зареєстрував у Раді законопроєкт про “удосконалення окремих питань мобілізації, військового обліку та проходження військової служби”. Законопроєкт передбачає відправку повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки через електронний кабінет призовника, військовозобов’язаного та резервіста або на електронну пошту.
Уряд також пропонує, що повістка може бути вручена громадянину особисто: у приміщенні військкомату його представниками; за місцем проживання (перебування) представниками ТЦК або поліціянтами; за місцем роботи співробітниками військкомату, роботодавцем або поліціянтом; у громадських місцях представниками ТЦК або поліціянтами. Уряд пропонує змінити призовний вік з 27 до 25 років. А ще — встановити обмеження прав громадян, які ухиляються від взяття на військовий облік та проходження військової служби. Також Кабмін хоче удосконалити процедуру військового обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів.
[17] https://www.radiosvoboda.org/a/
[24] https://www.epravda.com.ua/
[25] https://www.rheinmetall.com/
[26] https://www.rheinmetall.com/
[28] https://www.thedrive.com/
Tweet
