Підрахунок втрат і спроможностей російських загарбників: скільки ще зброї у путінської армії

Підрахунок втрат і спроможностей російських загарбників: скільки ще зброї у путінської армії

180-тисячне російське угруповання, що вторглося в Україну 24 лютого 2022 року, складалося з найбільш тренованих частин із найсучаснішою зброєю. Усе це Росія втратила, але розпакувала свої майже бездонні склади військової техніки. Спойлер: вистачить ще на кілька років.

Щоб глянути, скільки і якого ще озброєння мають росіяни, журналісти видання ТЕКСТИ взяли дані Military Balance за 2021 рік — щорічні огляди військової спроможності країн світу Міжнародного інституту стратегічних досліджень. Там вказано декларовану державами кількість військової техніки різних моделей. Розрахунки втрат наводимо за даними ініціативи Oryx, для порівняння також даємо дані Генерального штабу ЗСУ.

Oryx фіксує тільки візуально підтверджені втрати, тобто коли є фото чи відео — очевидно, що ці цифри в кілька разів нижчі за ті, які публікує Генштаб ЗСУ. Фіксується дата першого виявлення, а не фактичної втрати.

Особливо істотно відрізняються дані про втрати ворожої артилерії, оскільки фото й відео наслідків контрбатарейної боротьби рідко публікують.

СРСР залишив після себе величезні запаси техніки різних років — на зберіганні в Росії досі перебувають гармати й танки 1940-1950-х.

Журналісти  розглянули основні, але не всі види російської військової техніки. Варто взяти до уваги й те, що не всю інформацію висвітлюють у звітах Military Balance або принаймні частину інформації приховують.

Також Росія й далі виготовляє, модернізує та знімає зі зберігання стару техніку. Навіть якщо взяти до уваги, що не всю техніку можна відновити й частину використають для відновлення іншої. І навіть при таких самих масштабах знищення російської техніки її вистачить ще на кілька років інтенсивних бойових дій.

“Подовжена” війна

У лютому 2022-го українське командування застосувало проти ворога стратегію “подовженої війни” (protracted war), яка передбачала здачу території в обмін на час і удари по логістиці. (Детальніше про це писали тут). Стратегія виявилася успішною, і модерну російську армію ми знищили. Фінальним акордом цього етапу війни став український контрнаступ у вересні 2022 року, особливо на Харківщині, коли російські війська втікали так швидко, що звільнити більше територій завадив лише брак пального, яке не встигали підвозити до наших передових частин. Від повної поразки Росію рятувала істотна перевага в артилерії.

“Консерви” зі складів

Але головна перевага Росії — її велетенські розміри й відповідні ресурси. Поки Україна відновлювала чисельність військ і чекала на техніку від союзників, щоб наступати далі, Росія здійснила мобілізацію та дістала зі складів старі запаси. Заводів для приведення в робочий лад старої техніки в них достатньо.

Перші зафіксовані втрати російських “розконсервованих” танків Т-62 були в липні 2022 року — 1 танк. Але вже в жовтні та листопаді — 32 і 18, перший знищений Т-54/55 був у червні 2023 року. Інформація про те, що Росія почала постачати на фронт танки Т-54/55, була ще в 2022 році, проте їх переважно використовували як артилерію із закритих вогневих позицій.

З артилерією ситуація аналогічна: за даними Military Balance, на озброєнні Росії перебувало лише 40 240мм САУ “Тюльпан” і 390 одиниць на складах. Першу втрату цієї САУ зафіксовано у травні 2022 року, але вже з листопада такі втрати стали систематичними. Така сама тенденція спостерігається і з причіпною артилерією.

За повідомленнями Олександра Коваленка — експерта групи “Інформаційний спротив”, — Росія здатна відновлювати до 100 одиниць причіпної артилерії на місяць. І вже від червня 2022 року Oryx зафіксував першу підтверджену втрату гаубиці Д-20, хоча, за даними Military Balance, цих гармат на озброєнні не було, вони перебували лише на складах. Те саме стосується і причіпної гармати Гіацинт-Б — перші зафіксовані втрати датовано вереснем 2022-го.

А ось утрачені гаубиці Д-30 фіксують уже з березня 2022-го, що свідчить про те, що їх одразу знімали зі складів, бо на озброєнні вони не перебували.

Або, наприклад, БМД-4 — найсучасніша бойова машина десанту. На озброєнні повітряно-десантних військ Росії було 289 таких машин. Підтверджено знищення 70: в березні-квітні 2022 року 25 та 14 відповідно. Проте вже від літа 2022-го втрати значно менші — лише по кілька одиниць на місяць. Наскільки ця статистика відбиває реальну ситуацію, невідомо. Можливо, ці втрати просто не зафіксовано.

Скільки і чого втратила Росія

Танки

Загалом у 2021 році Росія мала майже 18 000 танків різних моделей. З них, за підтвердженими даними, знищено 1795, залишилося 16 199 (з них на озброєнні — 1635, на зберіганні — 14 564).

Для порівняння, за даними Генштабу ЗСУ, знищено значно більше: 4228 танків (станом на кінець липня 2023 року). Загальна кількість танків на цьому графіку може не збігатися з наведеними нижче даними про втрати по окремих моделях, оскільки щодо деяких моделей відомостей немає.

Логічно, що ми знищили найбільше одиниць наймасовішого російського танка — Т-72 та його модернізацій. На другому місці — Т-80, сучасніший танк. Підтверджені втрати на кінець липня 2023 року: 527, зараз їх активно дістають зі складів, відновлюють і модернізують.

Танки Т-54/55 росіяни сьогодні використовують замість артилерійських установок для стрільби з закритих позицій. Можливо, їх також десь зберігають.

У Радянському Союзі та в Росії було не надто багато моделей танків масового виробництва після Т-34: Т-44, Т-54/55, Т-62, Т-64, Т-62, Т-80, Т-90. Умовно нове покоління танків виходило кожні 10 років. СРСР брав активну участь у всіх конфліктах ХХ століття (або спричиняв їх), на тлі холодної війни такі танки виготовляли десятками тисяч, але вони швидко застарівали — спочатку ставала неактуальною електроніка, потім броня.

Тому було започатковано систему модернізації танків, використання танкових шасі для іншої воєнної техніки. В результаті росіяни мають цілий “зоопарк” вітчизняних танків із різними додатковими літерами: Т-72А, T-80BVM і так далі.

Ці літери означають варіанти модернізацій: від зміни двигуна до встановлення динамічного захисту, тепловізійної системи, системи керування боєм тощо. Деякі модернізації здійснювали на вже модернізованій техніці. Саме тому ми маємо Т-80, потім T-80B, потім T-80BV, який урешті модернізували до T-80BVM. Відмінність між першою і останньою модернізаціями могла сягати десятків років.

Дані про найпоширеніші моделі танків, які має Росія

(Нижче клікайте на назви моделей озброєння, щоб відкрити довідку.)

Танк Т-72
Танк Т-72

Узято на озброєння радянської армії у 1973 році. За 30 років виробництва було здійснено 14 основних модифікацій.

Танк створено на основі Т-64А, він мав стати його дешевшим і простішим у виробництві аналогом. Т-72 широко постачали й до країн Варшавського договору, і за його межі, зокрема в Фінляндію, Індію, Іран, Ірак, Сирію. Досі залишається на озброєнні багатьох країн. Модифікації Т-72 випускали за ліцензією в Югославії (M-84), Польщі (PT-91), Чехословаччині й Індії, які водночас також їх експортували (Вікіпедія).

На озброєнні: 700 T-72B/BA, 1150 T-72B3, 570 T-72B3M.

На зберіганні: 7,000 T-72/T-72A/B.

Танк Т-80
Танк Т-80

Від Т-64А збереглися гармата, боєприпаси, автомат заряджання, окремі вузли й системи, а також елементи бронезахисту.

Є на озброєнні в Росії, України, Білорусі, Південної Кореї, Кіпру й Пакистану. Останню його модифікацію, Т-84, досі випускають в Україні (Вікіпедія).

На озброєнні від 1976 року.

Танк Т-90
Танк Т-90

Танк створено наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років як глибоку модернізацію танка Т-72Б. У 2000 році ці танки почали постачати до Індії, а від 2010-го взялися за ліцензійне виробництво танка на заводах Індії.

У 2006-2008 роках було також підписано контракти на постачання танка в Алжир і Саудівську Аравію.

Т-90М — глибока модернізація танкап Т-90, розробку розпочали у 2004 році.

Т-90М “Прорив” узято на озброєння Росії у 2019 році. До військ перша партія надійшла у квітні 2020 року (Вікіпедія).

На озброєнні від 1992 року.

Oryx зазначає комплектації N-90S та Т-90АК, проте в даних military Balance такі моделі не зазначено.

Цікаво, що, за даними Oryx, було знищено більше T-90M, ніж Росія офіційно заявила про наявність.

Цих моделей танків знищено найменше відносно їх кількості, проте це й не наймасовіший російський танк. Можливо, вони їх спеціально бережуть, а в боях залучають менш цінні моделі.

Танк Т-62
Танк Т-62

Перший у світі танк із гладкоствольною гарматою в масовому виробництві. Розроблено на основі середнього танка Т-55.

На озброєнні від 1961 року.

Т-64
Т-64

За цей час було створено близько трьох десятків різних модифікацій танка.

Окремі елементи конструкції та принципи компонування згодом використали в танках Т-72, Т-80 та Т-84.

Через високу секретність танки Т-64 СРСР на експорт не постачав і в збройних конфліктах вони участі не брали. Уперше їх залучили у боях за місто Бендери під час Придністровського конфлікту в 1992 році.

Т-64 всіх модифікацій надходили на озброєння танкових підрозділів Радянської армії, дислокованих у Групі радянських військ у Німеччині. Навіть на військових парадах у Москві танки Т-64 показували лише один раз — 9 травня 1985 року.

Вікіпедія

На озброєнні від 1967 року.

У даних Military Balance 2021 інформації про Т-62 і Т-64 у російській армії або на зберіганні немає. Але їх згадано в попередніх звітах — наприклад, станом 2017 рік їх на складах було 2500 T-62 і 2000 T-64A/B.

Артилерійські системи

Росія вже втратила приблизно чверть від заявленої кількості артилерійських систем. Знищено майже 5000 одиниць, за даними Генштабу ЗСУ (на 3 серпня 2023), залишилося ще близько 19 000 у різних родах військ, але серед них майже 4000 — системи, виготовлені до або в період Другої світової війни (М-1938 зразка 1938 року). Також є майже тисяча гаубиць Д-20, які вже давно перебувають на озброєнні й істотно зношені.

Самохідна артилерія (САУ)

За даними Генштабу ЗСУ, знищено близько 5000 російських самохідних артилерійських установок різних типів, але візуально підтверджено знищення лише 373-х (дані на графіку).
Самохідну артилерію розробляли в період між світовими війнами для підтримання піхоти під час штурмових дій. Проте поступово вона замістила причіпну артилерію завдяки маневреності та швидкості розгортання. САУ можуть почати вести вогонь після виходу на бойові позиції майже миттєво, виконати бойове завдання й залишити позиції до початку контрбатарейної боротьби противника.

Також САУ захищають екіпаж від уламків і стрілецької зброї, вони часто обладнані автоматами заряджання або напівавтоматами, які допомагають екіпажу здійснювати стрільбу.

Російські САУ мають свої причіпні аналоги (індекс Б у назві), самохідну артилерію доповнено індексом С. Наприклад: Мста-С та Мста-Б.

Російська артилерія має стандартні калібри 152 мм або 122 мм. Проте є й інші калібри: 203 мм, 240 мм, 130 мм, 120 мм і 82 мм — для автоматичних або самохідних мінометів.

Від лютого 2022 року в Україні найбільше серед російських САУ знищено установок Мста-С, на другому місці — “Акація”. Проте підтвердити знищення артилерії найпроблематичніше: або йдеться про артсистеми, залишені під час відступу, або це зафіксовано на відео з БПЛА. Сплески у березні-квітні — це деокупація півночі, у вересні — деокупація Харківщини, у листопаді — деокупація правобережної Херсонщини.

Найпоширеніші моделі самохідної артилерії російської армії

Мста-С
Мста-С

Мста-С — САУ із броньованим корпусом з гарматою калібра 152 мм. Останню САУ було розроблено в Радянському Союзі.

При стрільбі використовують і як постріли з боєукладання, і при подачі з ґрунту. За основу шасі взято танк Т-72 з істотними доопрацюваннями ходової частини, яка не давала змоги вести вогонь через розгойдування.

Вікіпедія

На озброєнні від 1989 року.

Акація
Акація

“Акація” — САУ, розроблена наприкінці 1960-х років, за основу шасі було обрано шасі танка Т-64, а гармату розроблено за аналогією до буксованої гармати Д-20 із схожою балістикою. Виробляли й модернізовували до 2006 року.

"Гіацинт"
“Гіацинт”

САУ “Гіацинт-С” — безбаштова установка. Усередині є відділення для обслуги й екіпажу. Мінус такої конструкції — необхідність розгортати установку, використання спеціального упору для стрільби, що знижує час виходу та залишення вогневих позицій. Механізм заряджання: напівавтоматичний, оператор-навідник під час здійснення стрільби перебуває зовні, біля гармати.

Така конструкція — щось середнє між причіпною гарматою та САУ закритого типу. З одного боку, вона не має такого захисту для екіпажу та обслуги й має довший час розгортання. З іншого — екіпажу легше використовувати зовнішні укриття: траншеї, окопи, бліндажі.

Вікіпедія

На озброєнні від 1976 року.

"Гвоздика"
“Гвоздика”

САУ “Гвоздика” — радянська самохідна артилерійська установка калібру 122 мм на базі шасі МТ-ЛБ, гармата — аналог причіпної Д-30, виробляли на Харківському тракторному заводі.

Вікіпедія

На озброєнні від 1970 року.

Артилерія (причіпна)

Причіпна артилерія недорога, але повільна. Це найпоширеніший тип артилерії. Причіпна артилерія складається лише з гармати та лафету, для стрільби використовують прості засоби стабілізації: лапи, опорні пластини тощо. Деякі гармати підвішують, тому вони не торкаються колесами землі під час стрільби.

Найголовніший мінус — швидкість. Причіпна гармата потребує часу для розгортання та згортання після виконання бойового завдання. До того ж екіпаж незахищений, такі гармати буксують зазвичай вантажні автомобілі, які водночас перевозять і боєкомплект, також незахищений.

Найпоширенішим типом російської причіпної артилерії є Мста-Б — єдина, яка перебувала на озброєнні на початок повномасштабного вторгнення, за даними Military Balance 2021. Інші системи озброєння, ймовірно, знімали зі зберігання.

Найпоширеніші моделі причіпної артилерії в російської армії

Гаубиці Д-30 калібру 122 мм активно знищували вже в березні 2022 року, що свідчить про те, що вони були у “швидкому доступі” й брали участь у першій хвилі. А ось перші підтверджені знищення гаубиць Д-20 зафіксовано тільки від червня 2022 року, а “Гіацинтів-Б” — від вересня.

Мста-Б
Мста-Б

Причіпний, а відповідно дешевший аналог САУ Мста-С. Розробляли для заміщення застарілих тоді гаубиць Д-20 та Д-1.

На озброєнні від 1987 року.

"Гіацинт-Б"
“Гіацинт-Б”

Розробку розпочали в 1968 році, артустановку проєктували одразу в двох варіантах: причіпної під позначенням “Гіацинт-Б” і самохідної “Гіацинт-С”.

Гармату облаштовано напівавтоматичним затвором, гідропневматичним акумулятором, використовуючи енергію відкату, ланцюговим досилачем для роздільного досилання снаряда і гільзи з зарядом у камору ствола, піддоном з гідродомкратом для стрільби при вивішених колесах, двошвидкісним механізмом вертикального наведення.

Гармата має нарізний ствол калібром 152 мм. Довжина ствола разом з дульним гальмом становить понад 8 м. Ходова частина двохосьова з підресорюванням.

Д-20
Д-20

Гармату-гаубицю Д-20 було розроблено відразу після закінчення Другої світової війни. Вона мала замінити довоєнну 152-мм гаубицю-гармату МЛ-20 зразка 1937 року. Д-20 стала першою 152-мм гарматною системою з напівавтоматичним клиновим затвором з вертикальним переміщенням клина. Також цю гармату в модифікації Д-22 використали для САУ “Акація”.

У мережі періодично звʼявляються зображення гаубиць Д-20 із розірваними стволами, що свідчить про їхній знос, старість або неналежне зберігання.

Гаубиці Д-20 певний час перебували на озброєнні так званих 1-го та 2-го армійських корпусів ДНР, але наприкінці літа — на початку осені 2022 року регулярні підрозділи російської армії вирішили взяти Д-20 на озброєння собі, а колаборантам почали передавати старіші Д-1.

Вікіпедія

На озброєнні від 1955 року.

Д-30
Д-30

У гаубиці застосовано роздільно-гільзове заряджання. Лафет гаубиці передбачає повне вивішування коліс, що забезпечує круговий обстріл при кутах піднесення ствола від −5° до +18°, а коли казенна частина перебуває в секторах між суміжними станинами, забезпечується стрільба при кутах піднесення від −7° до +70°.

Тяговий засіб гаубиці — автомобіль Урал-4320. Найбільша допустима швидкість хорошою дорогою з асфальтовим або бетонним покриттям — до 80 км/год. Гаубицю споряджено також лижною установкою для транспортування по глибокому сніжному покриву.

Вікіпедія

На озброєнні від 1963 року.

Наведені вище моделі — не вся номенклатура російської артилерії. І в армії, і на зберіганні також перебувають і дуже старі екземпляри, наприклад: 700 Д-1 (1943 року), 100 МЛ-20 (1937 року), 3,750 M-30 (1938 року) та озброєння із специфічними калібрами: 650 M-46 (130 мм), 60 САУ Малка (203 мм), 260 САУ Піон (203 мм), 40 B-4M (203 мм).

Бронетранспортери та броньовані бойові машини

Бронетранспортери та броньовані бойові машини (за класифікацією НАТО Armoured Fighting Vehicles — AFV та Armoured Personnel Carriers — APC) використовують для доставляння піхоти на передову, транспортування артилерії, перевезення вантажів та евакуації поранених. Має засоби ураження, як-от великокаліберні кулемети, але зазвичай ця техніка легкоброньована й не передбачає активної участі в боях.

Така техніка корисна під час пересувань у містах. Може забезпечити протиосколковий захист під час артилерійських обстрілів, проте не витримає прямого влучання.

Найпоширеніші моделі бронетехніки на озброєнні в російської армії

МТ-ЛБ
МТ-ЛБ

Створено для транспортування (перевезення) людей і вантажів, також широко застосовують як артилерійський тягач (у деяких частинах використовують для перевезення особового складу моторизованих стрілецьких підрозділів, хоча його й не призначено для цієї ролі, на відміну від узятих раніше на озброєння БТР-60). Має значну кількість модифікацій, зокрема, часто отримує імпровізовані модернізації та виступає в ролі машини вогневої підтримки..

МТ-ЛБ виробляли масово, він став платформою для проведення різноманітних модернізацій: і заводських, і кустарних. Було здійснено численні модернізації МТ-ЛБ з установлення на них зенітних установок ЗУ-23-2, установлення гармат МТ-12 “Рапіра” калібру 100 мм, переобладнання їх у медеваки тощо.

Введення в експлуатацію — 1964 рік.

Вікіпедія.

БТР-80
БТР-80

Має озброєння, броньовий захист і високу рухомість. Бронетранспортер призначений для застосування у мотострілецьких підрозділах сухопутних військ.

Бронетранспортер БТР-80 обладнано десятьма посадковими місцями для розміщення відділення у складі командира відділення (машини), механіка-водія, навідника й семи мотострільців. У башті бронетранспортера розміщено кулеметну установку, що складається з 14,5-мм і 7,62-мм кулеметів.

Вікіпедія.

Введення в експлуатацію — 1986 рік.

БТР-60
БТР-60
БТР-70
БТР-70

Бойова колісна плаваюча машина, призначена для транспортування особового складу мотострілецьких підрозділів сухопутних військ. Чотиривісна, з незалежною підвіскою, восьмиколісна (з усіма ведучими колесами), має кулеметне озброєння (кулемет КПВТ калібру 14,5 мм, та кулемет ПКТ калібру 7,62 мм).

Корпус бронетранспортера закритий, з гладким днищем, водонепроникний, герметизований, зроблений зі сталевих броньованих листів, призначений для розміщення екіпажу й десанту, захисту їх від вогню стрілецької зброї.

Вікіпедія

На озброєнні від 1971 року.

БДРМ-2
БДРМ-2

Бойова розвідувально-дозорна машина БРДМ-2 — основна бойова броньована машина розвідувальних військ радянського виробництва. Колісна, броньована, плаваюча, озброєна 14,5-мм великокаліберним кулеметом КПВТ, спареним 7,62-мм кулеметом ПКТ у баштовій установці. Серійне виробництво було налагоджено в 1963-му й тривало в СРСР до 1989 року. Використовували для здійснення розвідувальних рейдів і захисту розвідгруп, підтримання їх під час бою.

На озброєнні від 1962 року.

Бойові машини піхоти

Військову техніку цього типу (За класифікацією НАТО — Infantry Fighting Vehicles IFV) використовують для безпосередньої участі в бойових діях — доставлення піхоти якомога ближче до ворожих позицій під час штурмів, здійснення евакуації поранених, доставлення вантажів під час бою на бойові позиції. Також ця техніка здійснює підтримку піхоти завдяки своєму озброєнню: великокаліберним кулеметам і малокаліберним гарматам, іноді її обладано протитанковими засобами, засобами димомаскування тощо. Тобто такий вид техніки безпосередньо використовують під час бойових дій і штурмів. Такі машини можуть бути й на колісному, і на гусеничному шасі.

Найпоширеніші моделі бойових машин піхоти на озброєнні в російської армії

БМП-1
БМП-1

БМП-1 — перша радянська серійна бойова броньована гусенична машина, здатна плавати та підтримувати піхоту в бою. Після модернізацій її було обладнано 30 мм автоматичною гарматою, деякі модифікації обладнували ПТРК “Корнет” або аналогічними.

Вікіпедія.

БМП-3
БМП-3

БМП-3 — бойова броньована гусенична машина, призначена для транспортування особового складу до переднього краю, підвищення його мобільності, озброєності й захищеності на полі бою в умовах застосування ядерної зброї та спільних дій з танками у бою. Обладнана гарматою, деякі модифікації — засобами протитанкової боротьби, кулеметами, приладами нічного бачення тощо.

Вікіпедія

На озброєнні від 1987 року.

БМД-2
БМД-2

БМД-2 (бойова машина десанту) — основна бойова машина повітрянодесантних та аеромобільних військ радянського виробництва. Гусенична, броньована, плавуча, авіатранспортабельна, десантується парашутним, парашутно-реактивним та посадковими способами, на озброєнні має малокаліберну автоматичну 30 мм гармату, кулемети, деякі модернізації ПТУР “Фагот” або “Конкурс”.

Вікіпедія

БМД-4 (бойова машина десанту) — російська бойова гусенична плаваюча машина, призначена для транспортування особового складу повітрянодесантних військ. Авіадесантується парашутним, парашутно-реактивним або посадочним способом. Озброєна 100 мм гарматою, 30 мм гарматою, кулеметом ПКТМ калібру 7,62 мм, протитанковими засобами.

Вікіпедія

На озброєнні від 2015 року.

Тигр
Тигр

ГАЗ-2330 “Тигр” — російський броньований позашляховик багатоцільового призначення.

На озброєнні від 2005 року.

БТР-8А
БТР-8А

БТР-82 (модернізований) — глибока російська модернізація бронетранспортера БТР-80. Бронетранспортер отримав нову башту з 30 мм гарматою.

Хоча спершу це був бронетранспортер, через свою глибоку модернізацію та потужні вогневі засоби Military Balance та Oryx відносять його до класу бойових машин піхоти, а не просто броньованих транспортних засобів.

На озброєнні від 2011 року.

БМП-2
БМП-2

БМП-2 — бойова машина піхоти другого покоління, призначена для швидкого перевезення особового складу для виконання завдань на полі бою, додатково може здійснювати вогневу підтримку бойових дій піхоти, для цього оснащена 30 мм автоматичною гарматою.

Вікіпедія

На озброєнні від 1980 року.

Системи залпового вогню

Систему залпового вогню призначено для “тотального” знищення ворожих позицій. Завдяки великій швидкості стрільби така система, залежно від виду та конкретної моделі, може здійснити повний залп за кілька десятків секунд.

Кількість направляючих для ракет, залежно від калібру, може бути від 12 мм до 40 мм. Мінус РСЗВ — повільне перезаряджання, а системи калібру 300 мм взагалі не можна перезарядити вручну без окремої транспортно заряджальної машини. Це призводить до ускладнення логістики. Натомість час виконання бойового завдання РСЗВ не перевищує 5 хв (залежно від типу): 2 хв — підготовка до залпу, 1 хв — залп, 2 хв — залишення бойової позиції.

Росія застосовує три сімейства РСЗВ: “Град” та його різноманітні модернізації: “Торнадо-Г», “Град-1” — калібр цих систем 122 мм; сімейство РСЗВ “Ураган” — калібр 220 мм; РСЗВ “Смерч” — калібру 300 мм.

Найпоширеніші моделі РСЗВ в російської армії

БМ-21 “Град” — реактивна система залпового вогню калібру 122 мм. Розроблено в СРСР, випускали на базі шасі вантажівки Урал-375. “Град” є розвитком установки залпового вогню “Катюша”, а також базою для інших систем, зокрема “Град-1”. Максимальна дальність атаки — 42 км. Залежно від модифікації, можна використовувати ручне наведення — за допомогою артилерійської буссолі, або отримувати координати та наводити на ціль за допомогою систем управління вогнем.

Вікіпедія

БМ-27 "Ураган"
БМ-27 “Ураган”

Реактивна система залпового вогню калібру 220 мм, яку розробили в СРСР. Комплекс має бойову і транспортну машини, що базуються на доопрацьованому шасі ЗІЛ-135ЛМ. Система несе 16 реактивних снарядів масою по 280 кг кожен, які здатна випустити залпом за 20 с.

Вікіпедія.

На озброєнні від 1975 року.

Літаки та гелікоптери

Найпоширеніші моделі літальних апаратів на озброєнні російської армії

КА-52
КА-52

Російський бойовий вертоліт, командирська машина армійської авіації, здійснює розвідку місцевості, цілевказівки й координацію дій групи бойових вертольотів. Машина здатна вражати броньовану та неброньовану техніку, живу силу й повітряні цілі на полі бою. Є продовженням розвитку моделі Ка-50 “Чорна акула”.

Вікіпедія

На озброєнні з: 2011

Су-25
Су-25

Су-25 — одномісний броньований дозвуковий штурмовик, призначений для надання авіаційної підтримки в зоні бойових дій удень і вночі за умов візуальної видимості цілі, а також знищення об’єктів із заданими координатами в разі льотної погоди. Об’єктом ураження можуть бути наземні та надводні цілі, а також повітряні маловисотні повільні цілі (гелікоптери і транспортні літаки).

Вікіпедія

На озброєнні від 1981 року.

Су-24 — радянський надзвуковий фронтовий бомбардувальник з крилом змінної стрілоподібності. Розроблення розпочалося на початку 1960-х, у 1972 році було взято на озброєння. Випущено близько 1200 літаків у різних модифікаціях.

Призначено для завдання ракетно-бомбових ударів у простих і складних метеоумовах, удень і вночі, зокрема на малих висотах з прицільним враженням наземних і надводних цілей. Носій тактичних ядерних зарядів.

Вікіпедія

На озброєнні від 1975 року.

СУ-34
СУ-34

Радянський / російський всепогодний, двомісний винищувач-бомбардувальник, розроблений у ДКБ Сухого.

Су-34 сконструйовано для здійснення точних ракетно-бомбових ударів по наземних цілях противника в оперативній і тактичній глибині, а також для ураження повітряних цілей противника. Може розвивати швидкість до 1,9 тис. км/год на висоті до 14,6 км.

На озброєнні від 1990 року.

Автор: Денис Губашов

Джерело: “Тексти

You may also like...