Мафія і будівництво: Україна наслідує досвід Палермо?

На жаль, в українському Кримінальному кодексі відсутня вказівка на основну мету організованої злочинної діяльності – отримання прибутків і надприбутків. Це дозволяє враховувати як організовані ті об’єднання злочинців, які вчиняють так звані загальнокримінальні злочини (крадіжки, розбійні напади, грабежі). Що не відповідає сучасному розумінню сутності явища «організована злочинність».
Світовий досвід існування організованої злочинності свідчить, що вона виникала і чудово розвивалась навіть у легальних сферах. Наприклад – у сфері будівельного бізнесу.

Етап, на якому сьогодні знаходиться Україна, проходили в свій час інші держави розвинутої демократії. Тому їх досвід необхідно вивчати – щоб заздалегідь передбачити можливі проблеми, пов’язані зі діяльністю організованих груп і злочинних організацій.

Як приклад можна навести Нью-Йорк, де на початку і в середині 20 століття будівельні компанії належали або були підкорені мафіозним структурам. Будівництво – вельми прибутковий і в той же час конкурентний бізнес. Саме організована злочинність грає вирішальну роль в обмеженні конкуренції шляхом підтримки системи змови щодо ціни. Наприклад, 20 найбільших фірм-підрядчиків у Нью-Йорку вирішували, кому надавати будувати той чи інший проект. Емісари організованої злочинності або їх представники у профспілках радили, у кого і за яку ціну купляти матеріали, хто буде субпідрядчиком. Те ж саме стосувалось і вивезення сміття. Всі фірми, що працювали в даній сфері, були підкорені злочинному картелю (який офіційно називався асоціацією). Ті, хто не належав до цієї асоціації по вивозу сміття, зазнавали економічного і фізичного залякування.

До викриття і арешту головних діючих осіб злочинного картелю привела трирічна робота агента під «прикриттям», який діяв безпосередньо у злочинній організації. Після того, як організатори опинились на лаві підсудних, суттєво зменшились ціни на послуги, а муніципалітет перестав видавати ліцензії фірмам, якщо вони хоча б частково мали контакти з представниками організованої злочинності.

Також слід враховувати, що і в Італії представництво мафіозних структур у будівельному бізнесі в 50–90 рр. двадцятого століття було суттєвим. Вони не тільки зайняли нішу на заключному етапі публічного (громадського) інвестування шляхом субпідрядів і вимагань, але й на початку процеса – на етапі прийняття спільних рішень з представниками державних установ і великими будівельними компаніями, що отримали вигідні контракти на проведення суспільних робіт. Крім того, мафіозні групи, наприклад, південної Італії, контролювали виробництво таких будівельних матеріалів як добича піску і виробництво бетону. В 90 роках минулого століття злочинні групи інфільтруються в бізнес, пов’язаний із утилізацією відходів і сміттям. Наприклад, згідно даним префекта Неаполя, 90% всіх компаній, пов’язаних з вивезенням сміття, мають зв’язки з організованою злочинністю.

Етап, на якому сьогодні знаходиться Україна, проходили в свій час інші держави розвинутої демократії. Тому їх досвід необхідно враховувати і вивчати, щоб заздалегідь передбачити можливі проблеми, пов’язані зі діяльністю організованих груп і злочинних організацій.

Нагадаю, що у США у доповіді Президентської комісії з правозастосування й управління юстицією в 1967 році було визнано, що організована злочинність являє собою спільноту, що має на меті діяти поза контролем американського народу та його уряду. Вона охоплює тисячі злочинців, які належать до структур, подібних за складністю до будь-якої великої корпорації. Офіційно було визнано, що організована злочинність контролює легальний бізнес. Здається, ключовими словами тут є наступне: діяльність поза контролем народу. Безумовно, прозорість в роботі установ влади – один із головних запобіжних чинників проникнення кримінальних кіл у владні органи. Тому влада, якщо дійсно бажає реальних змін, повинна розробити систему звітування перед громадянами, а також конкретними справами реагувати на критичні зауваження. Інакше одного дня організована злочинність як паралельний спосіб організації життя частини населення тієї чи іншої країни, що існує, спираючись на інститути держави і суспільства, почне диктувати свої умови.

На жаль, в українському Кримінальному кодексі відсутня вказівка на основну мету організованої злочинної діяльності – отримання прибутків і надприбутків. Це дозволяє враховувати як організовані ті об’єднання злочинців, які вчиняють так звані загальнокримінальні злочини (крадіжки, розбійні напади, грабежі). Що не відповідає сучасному розумінню сутності явища «організована злочинність».

У США 35 років тому назад було прийнято Закон про організації, що діють під впливом рекету й корупції (РІКО). Він був розроблений з метою переслідування не окремих осіб, а організацій, якими можуть виступати як юридичні особи (у тому числі приватні, громадські, державні), так і будь – яка група фактично об’єднаних осіб. Покарання, передбачені цим законом, є набагато суворішими, ніж за окремі предикатні злочини, що допомагає прокурорам застосовувати судовий компроміс, метою якого є засудження винного за менш серйозні злочини в обмін на співробітництво і свідчення проти керівників злочинних організацій. Результатом застосування закону РІКО було ув’язнення керівників Коза Ностри, ліквідація діяльності цілих «сімей» злочинців, що належали до італійської мафії. Наприклад, до 1990 р. тисячі основних діючих осіб організованих злочинних угрупувань та їх помічників були засуджені на довгі строки ув’язнення, у тому числі 5 найбільш впливових « сімей» Нью- Йорка, а також члени Коза Ностри в Бостоні, Клівленді, Канзас–Сіті, Пітсбурзі та інших містах.

Таким чином, підрив економічної і фінансової діяльності організованих злочинців є одним із найефективніших методів зменшення їх кримінального впливу. Слід зауважити, що в останні роки в нашій країні майже не застосовується такий вид покарання як конфіскація майна. А у законодавстві Італії, США, міжнародних документах саме йому відведена центральна роль як чинника, що зупиняє «розростання» кримінальної власності.

Серйозним каталізатором продукування організованої злочинності і її невід’ємним атрибутом є корупція. Корупція як системне явище потребує такого ж системного підходу у зменшенні її рівня. З огляду на те, що вона стала елементом політичної системи, являє собою власну систему соціальних відносин (успішного вирішення справ), зусилля необхідно спрямувати на подолання «великої корупції» – корупції можновладців. В державі, тотально хворій на корупцію, здоровими є тільки деякі сегменти системи, окремі гвинтики. Вони і повинні взяти на себе тягар налагодження або створення системи, яка б сама по собі мінімізувала можливості зловживання своїми повноваженнями.

Необхідно якнайшвидше створювати Національне бюро розслідувань, основним завданням якого має бути «протидія злочинам, що вчиняються службовими особами органів державної влади», в першу чергу першої – третьої категорії. Оскільки державна влада і службове становище в Україні стали найпривабливішим інструментом кримінальних зловживань. Найважливішим підрозділом НБР повинен стати аналітичний відділ, експерти якого, в тому числі, будуть відслідковувати і аналізувати повідомлення в ЗМІ щодо того чи іншого посадовця, беручи до уваги систематичність повідомлень, джерела інформації (надійність і незаангажованість), наявність постійних «сигналів» від громадян. Безумовно, така аналітика повинна поєднуватись зі специфічними можливостями оперативно–розшукової діяльності.

Симбіоз білокомірцевої злочинності і організованої – біла пляма для української кримінології. Яка, нажаль, в кучмівську епоху робила вигляд, що всі проблеми зі злочинністю (в тому числі з корупцією) є породженням якихось міфічних злочинців, які знаходяться поза вищими ешелонами влади. Як аргумент наводились цифри, які засвідчували «нормальну» ситуацію в державі.

Важливим у нашому випадку є об’єктивне знання про стан справ. Тому необхідно кардинально переглянути систему звітування правоохоронних органів і критерії оцінки роботи різних підрозділів. Гонитва тільки за кількісними показниками призводила і до цього часу призводить до їх фальсифікації і процентоманії.

У цьому зв’язку згадується один випадок. 1999 рік, місто Сиракузи, штат Нью–Йорк. Делегація науковців України і Росії після наукової конференції відвідує офіс прокурора штата. Високоповажний доктор наук запитує посадовця: яка злочинність у Вас, скільки вбивств, крадіжок, розбійних нападів, дайте цифри. Прокурор не зразу розуміє, що від нього хочуть, а потім облегшенню позіхає: а, статистика, я дам розпорядження, моя секретарка зараз подивиться в комп’ютері всі дані. Професор шепоче: у нас такий прокурор на наступний день вже не працював би. Зрозуміло, у нас головне – зробити статистику і прозвітувати керівництву. А там прокурора вибирають громадяни, які на собі відчувають всі примхи злочинності і небезпеки. І ще. Громада знає, як він живе, які у нього «стосунки» з муніципалітетом, бізнесменами (для цього існують журналісти і спеціальні журналістські розслідування). Ці приклади були наведені тільки для одного висновку: необхідно кардинально змінювати систему оцінки роботи правоохоронних органів.

Вартим уваги вважаю Декларацію антикорупційних дій громадської організації «Народ України» , в якій запропоновані конкретні заходи мінімізації корупційних ризиків. Виходячи з того, що корупційні правопорушення вчиняються в інтересах підприємств, організацій різних форм власності, необхідно ратифікувати європейську Конвенцію про корупцію у контексті кримінального права. Яка передбачає відповідальність юридичних осіб за дачу хабара, посередництво та відмивання грошей. Новий український антикорупційний закон (концепція протидії корупції) повинні бути узгодженими з міжнародно-правовими актами.

Вбачаю доцільним криміналізувати таке діяння як незаконне збагачення, що передбачено ст. 20 Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності, яка вже ратифікована Україною.

Історія свідчить, що навіть в Палермо (після 100-річного майже тотального владарювання сицілійської мафії), з 1992 року розпочався новий етап, що був названий «Відродження Палермо». Поштовхом до активних дій і закінчення етапу відстороненого спостереження за подіями з боку мешканців стали вбивства суддів Фальконе і Барселіно, які вперше провели успішні процеси проти мафії. Масові демонстрації протесту громадян змусили уряд ввести у дію нові адекватні закони протидії мафіозним організаціям, а правоохоронні органи почали активно впроваджувати їх у життя.

Побачивши таку згуртованість у діях держави і громадянського суспільства, збільшилась кількість тих членів мафії, які були схильні до співробітництва з правоохоронцями. Завдяки їх свідченням ватажки злочинних організацій були засуджені. Палермці перейшли до активної колективної участі у житті міста. Новий муніципалітет на чолі з новим мером Л.Орландо почали діяти у тих сферах, що оздоровлюють соціальне середовище: формуванні громадянської самосвідомості, пов’язаної з повагою законів, перетвореннях у сфері шкільної освіти, градобудівництві і у сфері культури.

На мій погляд, в Україні слід негайно розпочати реальні перетворення у сфері правоохоронної діяльності, протидії організованій злочинності, корупції із урахуванням позитивного і негативного досвіду зарубіжних країн. Із залученням до роботи як фахівців, так і представників громадських організацій, які мають досягнення і чіткі плани дій щодо діяльності у сфері запобігання різним проявам злочинності.

Олена Шостко, кандидат юридичних наук, доцент, член Харківської правозахисної групи