Нова тюремна статистика, або Чому тюрма більше не зможе любити тишу

Published

Нова тюремна статистика, або Чому тюрма більше не зможе любити тишу
Не знаю, чи чули ви приказку “тюрма любить тишу”, але я її чув неодноразово, особливо коли спілкувався з тюремними співробітниками. В історії української тюремної системи було дві події, які, наче два гудки потяга, порушили цю тишу. Перший гудок був у 2014 році, а другий – нещодавно.

Перший був одразу після Революції гідності. Скандали з VIP-в’язнями демократизували тюремну систему. Після їхнього звільнення депутати ухвалили нові закони, які відчинили тюремні ворота. Якщо раніше неочікуваний візит сторонніх осіб до режимної зони був як надзвичайна подія, то з 2014 року такі візити почалися масово. Правозахисники не тільки почали приходити у в’язницю, а й змогли конфіденційно спілкуватися з в’язнями й навіть знімати відео, якщо заманеться.
Це була справжня дестабілізація. Тюремні співробітники та засуджені, які звикли до закритого мікросвіту, раптом відчули, що цей мікросвіт став частиною звичайного світу. Як ніби грейдер зніс частину тюремного периметра і виламав у ньому величезну діру. Через цю діру суспільство побачило, що в’язниці – це справжні вцілілі уламки СРСР. Виявилося, що катування і нелюдські умови зовсім поруч, подекуди в центрі українських міст. Це був не тільки дискомфорт для суспільства, а й для самої тюремної системи. Вона одразу почала реагувати.
Спочатку деякі в’язниці намагалися порушувати закон і не пускати правозахисників. Пізніше тюремне лобі намагалося змінити закони й залатати дірку, що утворилася. Ці намагання відбуваються досі. Наприклад, хочуть заборонити відвідувати тюрми помічникам народних депутатів. А саме завдяки їм туди потрапляють незалежні правозахисники.
Та у 2014 році був тактичний гудок. А вчора пролунав стратегічний. Він остаточно порушив тишу, яку так любить в’язниця.
Міністр юстиції Денис Малюська відіграв роль українського Сноудена в тюремній сфері. Міністерство юстиції опублікувало фактично всю статистику про кожну з 98 в’язниць, що функціонують в Україні.
З цієї статистики кожен українець може дізнатися неабиякі факти у формі рейтингів. Наприклад, що вартість утримання одного в’язня в Голопристанській колонії на Херсонщині обходиться платникам податків у 435 тис. грн на рік, а вартість утримання в Дніпровській колонії – в 43 тис. (тобто вдесятеро дешевше). Що в Кропивницькому СІЗО за минулий рік в’язні вчинили 50 спроб накласти на себе руки, а у Львівському СІЗО – лише три. Що в Літинській колонії на Вінниччині засуджені заробляють “грязними” під 5 тис. грн, а у Вознесенській колонії на Миколаївщині – трохи більш ніж 500 грн. І ще сотні й сотні різних показників, які можна побачити на цій аналітичній мапі. Мобільна версія працює погано, тому краще користуйтеся з комп’ютера.
Українські експерти давно закликали до аудиту в’язниць. Я б сказав, що аудит відбувся. Не просто аудит, а справжній стриптиз тюремної системи.

На мапі можна подивитися не лише показники діяльності. Можна також побачити загальний рейтинг в’язниць від “найкращої до найгіршої”, а також специфічні рейтинги – за будь-яким із сотень показників, а також за окремими напрямами, як-от права людини чи безпека.

Насправді звести рейтинги було найскладніше. Я разом з колишнім начальником виправної колонії Ігорем Овчаренком понад рік розробляв критерії та їхню вагу в рейтингу. ІТ-фахівець Серій Беляков допоміг звести це все докупи. До речі, нову систему розроблено завдяки уряду Канади й проєкту SURGe, Support to Ukraine’s Reforms for Governance. Максимально можливий показник для кожного закладу – 1000 балів. Але за цією тисячею криються десятки тисяч “мінібалів” щодо кожного нюансу життя в’язниці. Іноді складалося враження, що для повноти картини треба було ще порахувати, скільки комарів перелітає через тюремний паркан.

Але є речі, які нам виміряти повністю не вдалося. Не вдалося виміряти моральний клімат. Адже ми знаємо, що в тюрмах з басейнами та зимовими садами (а такі в Україні є) може панувати атмосфера страху та знущання. Однак ми вдалися до хитрого виверту. За допомогою низки “дзвіночків” коригували алгоритм обрахунку рейтингу. Наприклад, якщо трапився факт недопуску у в’язницю правозахисників, установа отримувала суттєвий мінус. Подібні мінуси виставлялися й за інші об’єктивні речі, такі як підвищена смертність серед засуджених. Адже факт смерті приховати не вийде.

Не вдалося нам і перевірити всі дані. Утім, якщо тюрма збрехала в статистиці, вона може отримати мінус 10% від отриманих балів. Чи будуть в’язниці, які отримають мінус 10%, ще належить побачити. Але зараз можу сказати, що статистику збирали двічі. Адже після першого кола було багато “випадкових” неточностей. Керівництво тюрем зрозуміло, що цього разу збір статистики – це не жарт і може мати наслідки для їхньої кар’єрної стежки. Саме тому всі начальники колоній особисто підписували листи з уточненнями щодо статистики. Цим вони дали свої руки на відсіч.

Тому просто чудово, що всі ці дані опубліковано. Тепер прокуратура або правозахисники можуть легко звірити їх на місцях. У разі виявлення брехні повідомляйте Мін’юст, а він, сподіваюся, розбереться.

Замість підсумку маю пропозицію. Установи-лідери за окремими ключовими напрямами мають отримати винагороду:

1. У вигляді табличок-відзнак. Наприклад, установа посіла перше місце з фінансової діяльності. Або установа посіла друге місце з прав людини чи працевлаштування засуджених. Або ж третє місце за умовами праці для персоналу.

2. У вигляді кадрових рішень. Наприклад, керівництво установ з найбільшою кількістю засуджених, які навчаються чи працюють, можуть отримати підвищення. Вони цілком ладні відповідати за аналогічні напрями роботи в міжрегіональних управліннях або в Мін’юсті.

3. У вигляді грошових заохочень. На аналітичній мапі ми побачили, як у деяких установах керівництво виставляє собі премії, набагато вищі, ніж своїм підлеглим. Потрібно зробити висновки й підтримати ті установи, де керівництво є чеснішим щодо своїх підлеглих. Також можливе заохочення у вигляді премій або збільшення бюджету установ у частині витрат на зарплати персоналу. Взагалі, бюджети установ потребують “вирівнювання” через викривлення, які сформували роки безладу в менеджменті тюремної системи.

Розроблена нами система оцінювання цілком підходить для оцінки інших державних установ. Лікарні, військові частини чи навіть дитячі садочки можна оцінювати за допомогою розроблених нами алгоритмів. Однак інтересу з боку Міністерства цифрової трансформації та його очільника Михайла Федорова поки що я не побачив. Хоча й пропонував їм поділитися нашими уроками уніфікації статистичних даних, а головне, алгоритмів оцінювання цих даних.

Але я певен, що час для цього ще настане, якщо Україна справді хоче стати цифровою і сервісно орієнтованою державою.>

Автор: Вадим Човган, доктор публічного права, експерт із пенітенціарних питань; Центр прав людини  ZMINA

Like

Tags:

You may also like...