Смертельне хуліганство вчинене студентами університету внутрішніх справ

Смертельне хуліганство вчинене студентами університету внутрішніх справ

У Приморському райсуді Одеси завершується розгляд справи колишніх студентів університету внутрішніх справ та їхнього друга, які у 2016 році побилися із 22-річном одеситом Денисом Семенюком. Один із хлопців декілька разів вдарив Семенюка у стегно ножем, зачепивши артерію, а двоє інших били руками і ногами до втрати свідомості. Цю бійку постраждалий не пережив.

Інцидент трапився 4 травня 2016 року на вулиці Базарній, пише «Судовий репортер» . За словами дівчини загиблого, Денис повертався додому від друзів. Але по дорозі до нього причепилося двое студентів ОДУВС та їхній друг. Вони були п’яні і поводились зухвало. Денис зателефонував своєму другові – Роману Попову – і попросив допомоги. Він прийшов. Між молодими чоловіками виник конфлікт, який переріс у бійку.

За версією слідства, під час бійки приятель майбутніх правоохоронців – Віталій Данільченко – вдарив Дениса ножем у стегно. Після цього Віталій побіг за другом пораненого – Поповим. Сам Денис із сильною кровотечею намагався втекти від двох інших нападників – студентів ОДУВС Валерія Сербіна та Дмитра Пузія.

Коли Денис впав, вони почали бити його ногами. Студенти, зі слів очевидців, залишили постраждалого тільки, коли почули спецсигнал поліції.

Копи ременем перев’язали рану Дениса. Його госпіталізували. Він впав у кому, а через кілька днів помер, не приходячи до тями.

Як повідомили патрульні з місця події, нападників вдалось знайти лише завдяки свідкам – жінкам з грального закладу, які показали напрямок руху Сербіна та Пузія. Їхню домівку відшукали за слідами крові.

Крім того, за словами копів, затримані у відділі поліції молодики погрожували «зарізати й інших», бо родичі відкуплять. Ніж, який став знаряддям злочину, взяли з квартири одного з підсудних. З університету після цього випадку студентів відрахували.

Віталія Данільченка обвинуватили у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 (умисні тяжкі тілесні, що спричинили смерть), а також ч. 4 ст. 296 ККУ (хуліганство). Валерій Сербін та Дмитро Пузій звинувачуються у скоєнні правопорушень, передбачених ч. 4 ст.296 (хуліганство), ч. 1 ст. 27, ч.1 ст.122 КК України (умисні тілесні ушкодження середньої тяжкості).

У СІЗО потрапив лише один з них – Данільченко. Інші двоє спочатку були на нічному домашньому арешті, який все одно порушували. А згодом залишились взагалі без запобіжного заходу.

Лише в січні 2020 року апеляційний суд змінив Данільченку запобіжний захід – із тримання під вартою на нічний домашній арешт. У режимі попереднього ув’язнення чоловік провів 3,5 роки, що дорівнює 7 рокам позбавлення волі.

Приятель ексстудентів ОДУВС Данільченко на одному з судових засідань ще в 2016 році щиро покаявся та вибачився перед батьком Дениса. Під час пояснень суду він навіть почав плакати, шкодуючи про заподіяне.

На дебатах 22 жовтня 2020 року прокурор відзначив, що протягом допитів обвинувачений Данільченко в повний мірі визнав свою провину. Він пояснив, що разом з двома іншими підсудними, повертаючись з бару, зустріли біля помешкання Сербіна раніше не знайомого їм Дениса Семенюка.

Після цієї зустрічі Семенюк телефонував свідку – другу Роману Попову –  і сказав, що йому потрібна допомога. Коли прийшов Попов, після короткотривалої розмови почалася бійка, під час якої водночас були застосовані сльозогінний газ Сербіним і ніж Данільченком.

Після цього Данільченко намагався наздогнати Попова, проти якого Сербін застосував газ, а обвинувачені Сербій та Пузій повернулися на місце події. Побачивши Семенюка, який жодних протиправних дій до них не застосовував, маючи очевидні ушкодження (було багато слідів крові) вони почали хаотично бити його по голові, тулубу та в область травмованої ноги. Це, за словами прокурора, спричинило тілесні ушкодження середньої тяжкості, підтверджені висновком експертів. Побиття тривало декілька хвилин, аж поки потерпілий не знепритомнів. Після цього обвинувачені залишили місце події.

Прокурор просив Данільченко призначити покарання за ч. 4 ст. 296 у вигляді позбавлення волі до 7 років, за ч. 2 ст. 121 – до 10 років. Остаточно визначити – 10 років тюрми. Але, як говорилося вище, у випадку засудження може виявитися, що цей строк або більшу його частину чоловік уже відбув.

Щодо Пузія, то прокурор просив йому за сукупністю злочинів 7 років в’язниці. Обвинуваченому Сербіну аналогічне покарання.

У залі суду був присутній батько загиблого Дениса Семенюка – Олександр. Разом із дружиною вони тяжко пережили втрату сина.

«Я, звертаючись до шановного суду, прошу винести покарання згідно чинного законодавства. Можу я пробачити чи ні – я не можу брати на себе рішення за Бога. Бог пробачить», – сказав він.

Адвокат потерпілого погодився з прокурором і вважав кваліфікацію дій підсудних правильною.

«Те, що ми побачили на екрані і всі докази явно вказують на склад злочину. Призвело до тяжких наслідків. Річ не в тому, як намагалися втекти від відповідальності, говорячи, що лікарі невірно надали допомогу, поліція невірно поводилася, ні. Ваші дії на що були направлені? Ми сьогодні не розглядаємо позицію медицини чи поліції, це були ваші дії, спровоковані вами. Чому «хуліганка» тут доречна? Я дивився матеріали. Жодної заяви від підсудних не надійшло, що померлий вчинив якісь хуліганські дії відносно них. Я ще міг допустити, що він одного зустрів, спричинив якісь ушкодження і вони помстилися. Але цього ж не було! Чітко і ясно. Один одного не знали. Зустрілися, почалася провокація. Потерпілий просить Попова допомогти, бо він розумів, що зріє конфлікт. Ось і все. Прийшов Попов, провокуються дії підсудними і все. Нібито не обережно, не хотів, так трапилося… Але ми забуваємо, що умисел несе в собі прямий і опосередкований характер. Беручи ніж у руку, наносячи удари, куди і чим, він міг припускати, що можуть бути тяжкі тілесні, які спричинять собою наслідки», – сказав адвокат Олексій Глотов.

Самі ж підсудні, за словами їхніх захисників, не були згодні з висунутими звинуваченнями. Так, за словами адвоката Валерія Романюка, Данільченко визнає факт завдання потерпілому тілесних ушкоджень і щиро кається у вчиненому. Та категорично не може погодитися із висунутими проти нього обвинуваченнями. Адвокат вважає, що в діях Данільченко відсутній склад такого злочину, як хуліганство.

«З показів Попова вбачається, що обвинувачений та потерпілий спілкувалися, зайшли до магазину, вийшли, випили пива, продовжуючи бесіду. У подальшому потерпілий подзвонив своєму другові, свідку Попову, який підійшов до потерпілого і обвинувачених, коли вони спілкувалися. Після чого Попов, за його показами, перший вихопив пляшку пива у Данільченко та кинув у нього, незважаючи, що на той момент бійки не було. Далі, згідно з показів Попова, він взяв заздалегідь приготовлену палку і кинув у сторону обвинуваченого. На той момент бійки ще не було. При цьому, у проміжку часу між тим, як Попов вихопив пляшку у Данільченка та повторно кинув палку у його сторону, ніхто з обвинувачених не вчиняли жодних дій», – сказав Романюк.

Він впевнений, що саме свідок Попов перший розпочав бійку. Між Данільченком і загиблим відбулася бійка. Денис схопив Данільченка за куртку і натягнув її на голову.

«Перебуваючи у напівзігнутому положенні, не бачачи нічого навкруги та усвідомлюючи, що Семенюк може в будь яку хвилину нанести удари як руками, ногами, так і будь яким іншим предметом, Данільченко кілька разів вдарив у стегно Семенюка. Звертаю увагу, що нанесення Данільченком ударів було не з метою порушення порядку, не призводило до припинення роботи жодної установи, не було під час бійки свідків, ніхто не робив Данільченку жодних зауважень. Сам факт події у громадському місті не може бути представлено у частині 4 ст. 296», – зазначив Романюк.

Він додав, що в Данільченка не було умислу на порушення громадського порядку. На його думку, відсутні докази, що Данільченко заздалегідь заготовив ніж. «Звертаю увагу, що тілесні ушкодження, спричиненні через особисту неприязнь, передбачаються статями злочинів проти особи. Як хуліганство це можна сприймати лише, якщо дії були зроблені з явною неповагою до суспільства. Обвинувачення за ч. 4 ст. 296 підлягає закриттю», – впевнений Романюк.

Він також заявив, що треба перекваліфікувати й іншу інкримінованну статтю – з ч. 2 ст. 121 (умисні тяжкі тілесні, що спричинили смерть) на частину 1 ст. 119 ККУ (вбивство через необережність).

У справі міститься висновок судово-медичної експертизи від 2020 року, згідно з яким поранення, яке завдав Данільченко, призвело до масової кровотечі з виникненням геморагічного шоку, що і стало причиною смерті. Поранення має ознаки тяжких тілесних ушкоджень і перебуває у зв’язку зі смертю пораненого.

«Разом з тим захист вважає помилкою кваліфікацію дій за ч. 2 ст. 121 та необхідність перекваліфікації на ч. 1 ст. 119 – вбивство через необережність.  По-перше, конфлікт розпочав саме Попов. Данільченко вдарив Семенюка, фактично обороняючись. Удари були не в живіт, не в груди, не в шию. Після нанесення ударів Семенюку, останній відпустив куртку Данільченка, який піднявшись, випрямившись, не завдав жодного удару загиблому Семенюку. Данільченко не добивав Семенюка», – сказав Романюк.

На думку захисника, одна з причин смерті Семенюка – невчасно надана медична допомога. «Згідно показів Попова, який наклав пов’язку на ногу Семенюка, він не проходив спеціальну підготовку. При цьому Попов у стані алкогольного сп’яніння, перев’язував ногу, не знімаючи одяг з Семенюка і не бачивши рани. Тобто Попов об’єктивно не міг знати, де місце кровотечі. І взагалі, наклав невірно», – повідомив Романюк.

Він також додає, що копи приїхали не одразу і не надавали медичної допомоги. Але прокурор заявив, що саме працівники поліції зупинили кровотечу у потерпілого, перев’язавши ногу ременем. За висновками експерта від 28 квітня 2020 року, своєчасне надання медичної допомоги Семенюку могло би значно збільшити шанс на виживання.

«Тобто, якби працівники поліції своєчасно приїхали до місця події і надали невідкладну медичну допомогу, це б значно збільшило шансів Семенюка на виживання. Однак вони цього не зробили», – заявив Романюк.

Проте захисник чомусь не відзначив, що в висновку експерта говориться саме про своєчасне надання допомоги – тобто, одразу після нанесення удару у артерію. Ані Данільченко, ані Пузій та Сербін не намагалися допомогти Семенюку і навіть не викликали швидку. Натомість кілька хвилин, допоки він не втратив свідомість, Пузій і Сербін били його і переслідували. А потім у безпорадному стані залишили самого.

Адвокат Данільченка також відзначив, що підсудні відшкодували матеріальну шкоду. А позов моральної шкоди у розмірі 750 тисячі гривень Віталій визнає частково – у розмірі 45 тися.

За словами захисника підсудного Валерія Сербіна, він визнає факт завдання потерпілому тілесних ушкоджень, щиро кається та не може погодитися із кваліфікацією обвинувачення. Мотиви ті ж самі. Громадський порядок не був порушений, , тому, на його думку, хуліганство не підтверджено жодним доказом. Моральну шкоду Сербін визнає частково у розмірі 17 тисяч гривень, без урахуванням сплачених до цього 23 250 гривень.

Адвокат також вважає, що інкриміновану ч. 1 ст. 27, ч. 1 ст. 122 (тілесні ушкодження середньої тяжкості) треба перекваліфікувати на ч. 1 ст. 27, ч. 1 ст. 125 ККУ (легкі тілесні ушкодження).

До матеріалів справи було долучено судово-медичні експертизи 2016 і 2020 років, які містять різні висновки щодо ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, завданих Сербіним та Пузієм. Повторна експертиза проводилась з ініціативи прокурора. У першій експертизі експерт не визначив тяжкість деяких тілесних ушкоджень, заподіяних Сербіним і Пузієм, а від цього залежала кваліфікацій їх дій.

«Наприклад, на сторінці 29 висновку за 2016 року вказано, що у потерпілого був забій головного мозку. Проте у розпорядженні експерта немає чітких даних про те, якої ступені тяжкості цей забій. Та чи загрожував він життю та здоров’ю потерпілого. Не звертаючи на це уваги, експерти зробили припущення, що ця черепно-мозкова травма може відноситися до тілесних ушкоджень середньої тяжкості за критерієм тривалості розладу здоров’я. Це і стало причиною кваліфікації за ст. 122», – розповів адвокат Романюк.

Однак, всупереч очікуванням прокурора, повторна експертиза, навпаки, віднесла тілесні ушкодження, які заподіяли Сербін та Пузій, до легких тілесних. Адвокат тепер каже, що експертиза за 2016 рік є недопустимим доказом і зосередитись треба на новій.  Проте прокурор пояснює, що експерти просто не змогли дослідити усі зразки через те, що їх знищили. Тому ця нова експертиза неповна.

Адвокат третього підсудного Дмитра Пузія також заявив, що вони не згодні з обвинуваченням і просять перекваліфікувати на легкі тілесні ушкодження, а в частині хуліганства зовсім закрити.

«Не може бути хуліганства. Не знайшло свого підтвердження, що Пузій знав про якийсь ніж, яким було заподіяно тяжке тілесне ушкодження», – сказав він.

На наступному засіданні 2 грудня заслухають самих обвинувачених. Після їх останнього слова суд має вийти у нарадчу для постановлення вироку.

Справа слухається у Приморському суді Одеси понад 4 роки. Перші півтора року її слухав суддя Ігор Терзі, якого звільнили у березні 2018 за його власною заявою. Після цього провадження передали судді Віктору Іванову.


Автор: Юлія Химерик (Одеса);  «Судовий репортер» 

Читайте также: