Її сина вбив бойфренд, але за ґрати потрапила вона

Бойфренд Ребекки Хоуг до смерті забив її маленького сина, коли вона була на роботі. То чому саме її називають вбивцею?

Після написання цієї статті Ребекку Хоуг засудили до довічного ув’язнення умовно та 16 місяців в’язниці. Враховуючи уже відбутий час, вона має провести за ґратами 13 місяців. Ця історія містить подробиці домашнього насильства, які можуть засмутити деяких читачів, зазначає BBC News.

У перші години нового 2020 року Ребекка Хоуг повернулася додому з 12-годинної зміни в казино Оклахоми, де вона працювала офіціанткою, залізла в ліжко до свого 2-річного сина Райдера та бойфренда і заснула.

Наступного ранку вона прокинулась і виявила, що Райдер не дихає. Її хлопець Крістофер Трент був на роботі. Вона викликала поліцію і запанікувала. На кадрах з натільної камери рятувальників швидкої допомоги видно, як вона безрезультатно намагалася реанімувати сина, смерть якого підтвердили у лікарні, куди його доправили.

Згодом у звіті коронер дійшов висновку, що причиною його смерті була травма, завдана тупим предметом, а докази з дому, у якому разом мешкали Хоуг та Трент, показали, що в гіпсокартоні стіни були пасма волосся Райдера. Хоуг каже, що тоді вона нічого про це не знала. Вона зателефонувала Тренту, благаючи його зустріти її в лікарні.

Але він не відповідав на її текстові та голосові повідомлення.

Через чотири дні поліція знайшла тіло Трента в горах Вічіта. Вочевидь, він наклав на себе руки. Пізніше прокурор засвідчить, що саме Трент убив Райдера.

На дереві біля місця, де знайшли його тіло, були вирізані слова: “Ребекка не винна”.

Але після смерті Трента розслідування зосередилося саме на 29-річній Хоуг, яку звинуватили у вбивстві першого ступеня. В Оклахомі батьків, які не врятували своїх дітей від жорстокого поводження, можуть звинуватити в тих самих злочинах, що й фактичних злочинців.

Закони про “нездатність захистити”, які існують у багатьох штатах США, викликали критику з боку експертів з домашнього насильства, які стверджують, що на практиці вони часто криміналізують жертв домашнього насильства, які можуть боятися піти від кривдників.

Справа Хоуг привернула значну увагу ЗМІ та груп захисту прав жінок, які підняли питання тривалої травми та нездатності чинного законодавства забезпечити справедливе правосуддя жертвам насильства.

Суд над Хоуг відбувся восени минулого року. Щоб переконати присяжних у тому, що вона винна, державі потрібно було довести, що вона знала про зловживання і нічого з цим не робила.

Хоуг каже, що вона уявлення не мала про те, що Трент знущався з Райдера до дня його смерті, хоча незадовго до того вона почала помічати, що хлопчик мав незначні незрозумілі травми.

За два тижні до смерті Райдера Хоуг помітила на його тілі синці та порізи, сказала вона поліції. Вона сфотографувала їх та почала шукати в інтернеті на телефоні попереджувальні знаки про те, що дитина може зазнавати насильства.

Але коли вона розпочала розмову про це з Трентом, він сказав їй, що хлопчики часто отримують “порізи та синці”.

За два дні до смерті Райдера, купаючи його, Хоуг помітила, що її син млявий. Вона знову поговорила з Трентом, який припустив, що Райдер, мабуть, захворів на грип.

Пізніше Хоуг розповіла поліції, що шукала в інтернеті симптоми грипу, а також ознаки того, як дитина може діяти, якщо вона зазнає насильства. Вона сказала, що шукала ці речі, бо “вона приваблює таких чоловіків”.

Обвинувачення заявило, що історія її пошукових запитів доводить, що вона знала, що Трент знущався з її дитини, але вона йому пробачила.

Хоуг каже, що шукала інформацію, бо мала певні занепокоєння, але зрештою повірила поясненням Трента щодо травм.

“Вона сказала, що знову повірила йому, бо він маніпулював нею”, – йдеться у звіті поліції.

Прокурори стверджують, що ці початкові підозри щодо травм дитини – і той факт, що вона продовжувала дозволяти Тренту доглядати за її сином, – є доказом того, що Хоуг винна у тому, що “дозволила вбити її дитину”.

Втім, кілька доказів не були допущені до судового розгляду, що, на думку адвоката Хоуг, Ендрю Кейсі, могло б допомогти її справі.

Вирізані на дереві слова “Ребекка не винна” кваліфікували як неперевірені чутки і демонструвати ці зображення на суді заборонили.

Головному детективу, який розслідував убивство, не дозволили висловити свою думку по суті справи, а аудіозапис, на якому він обговорював це з другом Хоуг, також не допустили до судового розгляду.

На записі, отриманому BBC, він визнає, що його команда розглядала питання, чи висувати звинувачення, і вирішила, що у них недостатньо доказів, щоб висунути звинувачення у вбивстві першого ступеня через “нездатність захистити”.

“Ми не віримо в це звинувачення, і є велика ймовірність, що вона все одно потрапить у в’язницю через те, як працює система”, – каже у записі детектив Шон Джуді.

Про цю відверту розмову вперше повідомила місцева газета Norman Transcript.

Детектив Джуді та Норманське управління поліції відмовилися коментувати запис, і поліцейський відділок також не відповів на запит ВВС про коментар.

Районна прокуратура вирішила не брати до уваги поліцейські звинувачення та попросити присяжних вирішити, чи мають бути висунуті звинувачення, що дозволено в деяких американських юрисдикціях, замість того, щоб висувати звинувачення поліції. Зрештою, присяжні вирішили, що звинувачення виправдані.

Окружний прокурор також не відповів на запит ВВС про коментар.

Також присяжним не дозволили заслухати свідчення експертів про попередній досвід Хоуг із домашнім насильством та про те, як це могло вплинути на неї, оскільки Трент чинив насильство не щодо неї особисто.

Під час восьмиденного судового розгляду прокурори неодноразово демонстрували натуралістичні зображення мертвого тіла Райдера, покритого синцями, включно з фото його побитих геніталій, які показували протягом 10 хвилин під час заключних промов.

Присяжним знадобилося менше двох годин, щоб винести вирок.

У розмові з BBC із в’язниці, де вона очікувала на вирок, Хоуг розповіла, що продовжує прокручувати ці жорстокі зображення у своїй голові знову і знову.

“Те, що вони сказали під час суду, мене переслідує”, – сказала вона.

Хоуг, яка була єдиною дитиною, не мала досвіду перебування поруч із маленькими дітьми, поки сама не народила, каже вона. Вона була переповнена любов’ю до нього, вона досі називає його своїм “найкращим другом”.

“У нього вже було почуття гумору в два з половиною роки”, – каже вона, усміхаючись від цього спогаду.

Найбільше Ребекку лякає думка про те, що ця судова драма затьмарить спогади про її щасливого, люблячого хлопчика.

“Райдер губиться у всьому цьому. Про нього не пам’ятають”, – каже вона крізь сльози.

“Я не знаю, чому це сталося з нами. Я постійно про це питаю”.

Хоуг – не єдина, хто несе відповідальність за насильство з боку свого партнера. У більшості штатів США є закони щодо нездатності захистити дітей від жорстокого поводження – як кримінальні, так і цивільні. Вироки можуть варіюватися від обов’язкового консультування до років за ґратами. У кількох штатах, зокрема в Оклахомі, це може загрожувати довічним ув’язненням.

Розслідування Buzzfeed у 2014 році виявило щонайменше 28 випадків у 11 штатах, коли матерів засудили до 10 та більше років ув’язнення.

Сінден Пезелл, юридична директорка Національного центру захисту жінок, які постраждали від побиття, каже, що, хоча ці закони були розроблені для захисту дітей, насправді вони часто карають жертв домашнього насильства та окремі родини, завдаючи додаткової шкоди.

Пані Пезелл каже, що постраждалих криміналізують, бо вони не викликають поліцію, не ведуть своїх дітей до лікаря і не розривають проблемні стосунки. Але реальність така, що багато жертв домашнього насильства побоюються, що такі дії можуть призвести до подальшої помсти, каже вона.

“Це може бути тому, що вони обирають між чимось дуже небезпечним і чимось ще більш небезпечним”, – каже вона.

Хоча немає чіткої статистики про те, скільки жінок по всій країні були обвинувачені в таких випадках або скільки з них також постраждали від домашнього насильства, пані Пезелл каже, що жінки набагато частіше будуть звинувачені, ніж чоловіки.

За даними департаменту захисту дітей штату, в Оклахомі близько 13% підтверджених випадків жорстокого поводження з дітьми можна віднести до категорії “нездатність захистити”. У доповіді Американської спілки громадянських свобод ідеться, що 93% засуджених за це були жінками.

Частково це пояснюється тим, що жінки, швидше за все, є основними опікунами дітей, каже вона, але також вважає, що очікування суспільства щодо материнства грають свою роль у такій нерівності.

“Людям важко повірити, що мати може не знати, що її дитина зазнає насильства… але яких стандартів ми дотримуємося щодо цих матерів? Я бачила випадки, коли педіатри не бачили жодних ознак насильства, а потім дитина померла, і матір звинуватили у нездатності захистити”.

У деяких випадках тюремний термін для людини, яка “не змогла зупинити” кривдника, може бути більшим, ніж для самого кривдника.

У 2006 році 19-річна жінка з Оклахоми Тондалао Голл визнала себе винною у тому, що не змогла захистити дитину. Її хлопець, який часто бив її та погрожував, зламав ребра її малолітній доньці та поранив інших її дітей.

Він отримав 10 років умовного покарання та два роки позбавлення волі. Її засудили до 15 років за ґратами, перш ніж резонанс і увага ЗМІ через розслідування Buzzfeed переконали комісію з умовно-дострокового звільнення змінити її 30-річний термін ув’язнення. На момент звільнення її троє дітей уже виросли.

Хоча справа пані Голл пролила світло на багато проблем, пов’язаних із нездатністю захистити, цей закон все ще має багато прихильників. Суддя з Оклахоми Тад Балкман, який розглядав багато справ, пов’язаних із насильством, каже, що він “не критикує статут Оклахоми щодо нездатності захистити”.

“Це одна з традицій нашої країни, як культурно, так і юридично, що батьки зобов’язані захищати дітей, – сказав він ВВС. – Закони щодо нездатності захистити є продовженням природного обов’язку батьків щодо своїх дітей”.

Минулого року він засудив жінку до 10 років ув’язнення за те, що вона не повідомила про те, що її хлопець чинив сексуальне насильство над її малолітньою донькою, і за те, що вона дозволяла цьому насильству тривати роками.

Він каже, що це один із випадків, про які він постійно думає, і це ще раз підтверджує важливість притягнення батьків до відповідальності.

Хоча він погоджується з тим, що домашнє насильство може вплинути на людей багатьма способами, він вважає, що закон в його чинному вигляді розроблений з урахуванням цих факторів.

“Я думаю, що в законі є достатня свобода розсуду, яка надає суддям необхідний діапазон, щоб вирок відповідав злочину”, – каже він.

Під час судового розгляду сторона обвинувачення стверджувала, що Хоуг не заслуговує на співчуття жертв насильства, таких як пані Голл, які залишаються зі своїм партнером через страх.

Вони заперечували проти виклику стороною захисту експерта з питань домашнього насильства, і суддя погодився зі стороною обвинувачення.

“Хоуг не є жертвою домашнього насильства з боку Крістофера Трента, який убив цю дитину, – сказав окружний прокурор Грег Мешберн місцевій новинній агенції KFOR. – Вона не боялася його. Її не хвилювало те, що він зробить з нею фізично”.

Офіс пана Мешберна відмовився говорити з ВВС щодо цієї історії.

Але Стейсі Райт, захисниця з питань домашнього насильства в правлінні групи захисту репродуктивної справедливості в Оклахомі, каже, що неодноразова брехня Трента про травми Райдера була газлайтингом, формою психологічного насильства.

“У цьому і є суть насильства, що воно змінює вашу здатність довіряти своїй інтуїції”, – каже вона.

Хог мав довгу історію аб’юзивних стосунків, зокрема й з батьком Райдера.

Тоді вона пішла від нього, каже, що якби вона усвідомлювала, що відбувається, то покинула б Трента.

“Я б хотіла, щоб він мене вдарив, бо тоді я б пішла від нього”, – каже вона.

Вони з Трентом познайомилися в інтернеті приблизно за шість місяців до смерті Райдера, і спочатку вона була обережною, і навіть на перше побачення з ним пішла з друзями, щоб вони могли допомогти їй оцінити його.

“Я дуже хотіла, щоб мій друг подивися на нього, адже я була самотньою жінкою з дитиною”, – каже вона

Вона пам’ятає, що привела його на вечірку до друга, де він усю ніч пив воду. Коли він того вечора привіз її додому, вона познайомила його зі своїм сином. Він присів до нього і почав розмовляти з Райдером, ставити йому запитання та жартувати.

Незабаром вони стали жити разом. Трент сказав, що хотів допомогти їй виховати його, він хотів бути сім’єю і прийняти Райдера як свого сина. Він навіть зробив татуювання їхніх імен на грудях.

“Я думала, що він дуже любить мого сина, – каже вона. – Можливо, ми рухалися занадто швидко”.

Озираючись назад, Хоуг задається питанням, чи він її не “завалив коханням” – прийом, який, за словами експертів з домашнього насильства, використовують на початку стосунків, щоб засипати жертв компліментами та подарунками, зміцнюючи їхню довіру та залежність.

Пані Пезелл каже, що фізичне насильство – не єдина форма насильства, і що жінки, які розірвали стосунки з фізичним насильством, часто стають мішенню психологічного насильства з боку майбутніх партнерів.

“Часто вважають, що жертви обирають собі партнерів, але насправді їхні партнери дуже стратегічно вибирають найбільш уразливих жертв”, – каже вона.

Хоуг розповіла BBC, що відчуває глибоке каяття через смерть сина і за те, що не побачила, ким насправді був Трент.

Тепер вона платить за злочини Трента. Вона каже, що, звісно, не хоче залишатися у в’язниці, але найбільше вона хоче, щоб люди знали, що не вона винна у вбивстві її сина.

“Бог це знає. І Райдер”, – каже вона.