Історія чоловіка з Бердянська, який пробув у полоні російських окупантів два місяці: “З вечора я їх ховав, а зранку воскрешав”

“З вечора я їх ховав, а зранку воскрешав. Найстрашніше – це невідомість. Я чекав хоч якоїсь вісточки і не знав чи живі вони” – розповідає Іван про своїх дітей і дружину. Чоловік майже 2 місяці провів у російському полоні у Бердянську. Проводячи з Іваном “бесіди”, окупанти постійно погрожували, що доберуться і до родини. 

Йому вдалося вижити і вивезти рідних з окупованої території. Тепер Іван розповідає свою історію виданню Bihus.Info.

Окупований Бердянськ: катування і побиття

Курортне місто Бердянськ, що на узбережжі Азовського моря, стало одним з перших окупованих в Запорізькій області. 26 лютого колона російської техніки зайшла на колишній аеродром, цього ж дня був зруйнований міст в Бердянському районі і почалися обстріли.

Через два дні, 28 лютого, Запорізька обласна військова адміністрація повідомила, що Бердянськ окуповано. Росіяни зайняли будівлю виконкому та нацполіції. Місцеві почали виходити на проукраїнські мітинги.

• Місто російського терору. Що відбувається в окупованому Бердянську і його головній катівні — колонії № 77

 Джерело: Запорізька ОВА

На той момент було відомо про загибель однієї цивільної особи, трохи згодом же з’явилося повідомлення про те, що окупантами був убитий ще один цивільний – через відмову віддати телефон.

Вже 1 березня в місто зайшла росгвардія. На той момент тут вже з’явилися проблеми з ліками, продуктами та товарами першої необхідності. Бердянці продовжували збиратися на мітингах, але людей почали затримувати та арештовувати.

Разом з цим, Бердянськ став важливою евакуаційною точкою для маріупольців, яким вдалося виїхати і які прямували до Запоріжжя. Люди виїжджали без нічого, тож їм була вкрай необхідна допомога. Іван був одним з тих, хто допомагав і годувати маріупольців, і шукати їм прихисток.

“В багатьох бердянців вдома жили сім’ї з Маріуполя, наша не виключення. Ми надали прихисток одній сім’ї, волонтерили і допомагали. Людям було реально нічого було їсти” – розповідає чоловік.

У місті облаштували центр допомоги маріупольцям. Бердянці, які самі перебували в окупації, допомагали чим могли. За словами Івана, це не дуже подобалося росіянам і тим, кого вони призначили керувати містом.

Чоловік каже, що спершу були погрози і вимоги припинити будь-які неузгоджені з окупаційною владою дії. Потім же на Івана донесли, а його ім’я та приватні дані з’явилися в одному з телеграм-каналів, де чоловіка назвали тим, хто заважає російським порядкам. Вже за декілька днів до чоловіка “завітали” люди в формі. Візит закінчився затриманням. У “візитерах” Іван впізнав колишніх співробітників місцевої поліції.

“В один з днів, коли я приїхав на роботу, мене вже чекала так звана міліція, близько 7 чоловік в формі. На мене одягли кайданки і затримали. Відразу ж виписали протокол на обшук вдома. Озброєні люди поїхали до мене додому, провели обшук. А мене тим часом привезли у відділок міліції, після чого передали федеральній службі безпеки російської федерації” – пригадує чоловік.

Івана доставили до комендатури і посадили в камеру, де він провів близько двох тижнів – термін, необхідний для визначення статусу особи, від якого залежить подальше місце утримання полоненого. Таких місць, за словами місцевих мешканців, у Бердянську щонайменше чотири: комендатура, колишня митниця, бази на косі і 77-ма виправна колонія, призначена для “особливо небезпечних”. Туди і потрапив Іван, якому окупанти закидали заклики до протистояння російським військовим, просування націоналізму і спроби захоплення влади.

“Кожен полонений проходить через “бесіди”. “Бесіди” – це катування, а допит – це допит. На кожному з таких я мовчав. Тоді мене перевели до 77-її колонії, в карцер. Там приблизно 13 камер, в них тримають військових, поліцейських, прокурорів. Тут мною почали займатися ФСБ. За весь час допитів було не так багато, а от “бесіди” проводили через день. Тобто, якщо з тобою сьогодні провели “бесіду”, то наступного дня тебе не чіпають. І так по колу. Так відбувається з усіма, хто там є ув’язненим. Якщо ти військовий, то тебе там дуже сильно катують, поки не зламають” – розповідає Іван. 

За словами чоловіка, саме до військових тут ставляться найгірше, їх не лише катують, але й принижують морально. Військові ж жінки зазнають сексуального насилля.

В одному з в’язнів Іван впізнав і колишнього нардепа Сергія Валентирова, якого окупанти затримали ще в квітні. Ніякої інформації про його долю досі не було.

Іван провів в полоні майже 2 місяці, під час яких пройшов через 27 “бесід” від ФСБ та міліції. Каже, що найбільше боявся за родину, бо кожного разу йому погрожували розправитися з рідними, ніякої інформації про яких чоловік, звісно ж, не отримував. Зараз і Іван, і його родина перебувають вже у відносній безпеці.

Наприкінці червня Бердянська міська рада опублікувала інструкцію для тих, чиї рідні потрапили у полон. Станом на середину травня, за повідомленням ЗОВА, в області таких було 116 осіб, але нині ця цифра може бути суттєво більшою – Бердянська міськрада регулярно публікує дописи про нові викрадення цивільних. Так, 18 травня повідомили про викрадення чемпіона України та Світу, заслуженого майстра спорту з пауерліфтингу Сергія Певнева. 

За словами Івана, на час його перебування у полоні, тільки на території колонії утримували понад 40 осіб. Деякі з ув’язнених перебувають там вже не перший місяць. 

Автор: Вероніка Хорольська; Bihus.Info.