Обстановка на фронті: Звідки у рашистів з’явилися ресурси, а в українців плацдарми
При всіх прогнозах і заявах, які звучали протягом останніх кількох тижнів/місяців, що в російських окупантів вичерпуються ресурси, логістика ускладнена тощо – вони уже наступають там, де раніше оборонялися. Звісно, не широким фронтом, а по окремих ділянках, наприклад, у районі Авдіївки, на Лимано-Куп’янському напрямку… Навіть у Роботиному ворог постійно намагається відновити втрачені позиції, завдати флангових ударів.
Як це можна пояснити, виходить, що прогнози не збулися? «У нашому суспільстві багато хто ставиться до прогнозів, які роблять експерти, зокрема і я, як до того, що саме так і має бути, не інакше. Однак слід розуміти декілька моментів. По-перше, більшість прогнозів – це аналіз інформації з відкритих джерел. Щодо аналізу Генштабу ЗСУ, ГУР МО, СБУ тощо – всі ці структури використовують зовсім іншого рівня інформацію, вони набагато більше в курсі справ, аніж звичайні експерти», – коментує агентству «Укрінформ» військовий оглядач групи «Інформаційний спротив» Олександр Коваленко.
По-друге, каже він, прогнози щодо, наприклад, наступу ЗСУ, можливостей та ресурсів ворога і так далі – робляться на основі тих подій та факторів, які існують станом на зараз: «Втім, ситуація не стоїть на місці, вона динамічно змінюється. Наприклад, ми побачили, що рівень мінування першої лінії оборони ворога в Запорізькій області був гіпертрофовано неочікуваний».
Ще ніколи в сучасній історії війн та конфліктів жодна армія в світі не зустрічала такого глибокого та масштабного мінування.
«Хіба міг хтось це спрогнозувати? Так, ми знали, що ця територія замінована, але ніхто й близько не мав уявлення, що замінована аж настільки щільно. Так, я прогнозував, що ЗСУ вийдуть на Токмак у жовтні, але просування дещо уповільнилося. Мабуть, дата переноситься», – додав пан Коваленко.
Ще один момент – використання РФ живої сили.
«Після того, як ЗСУ прорвали так звану «лінію Суровікіна» – росіяни, замість того, щоб тікати з невигідних позицій, затикають майже кожну прогалину людським ресурсом. Це також гальмує ЗСУ, призводить до того, що деякі прогнози стають неактуальними», – наголошує військовий експерт.
Що ж, за це пану Коваленку можемо подякувати, адже не кожен здатен визнати помилку. Хоча, і це важливо відзначити, саме він у прогнозах майже ніколи не помилявся.
А тепер про головне – яка на сьогодні актуальна обстановка на фронтах Великої війни, що там об’єктивно відбувається, що по силах, ресурсах, можливостях наших і ворога? Врешті-решт, чи справді окупанти перейшли в масштабний наступ?
«Російські війська перебувають у стані перманентного наступу постійно, який полягає в системних контратаках. Бойові дії в Україні можна описати як «п’ять плацдармів» – Луганський, Донецький, Запорізький, Херсонський та окремо Кримський півострів», – перелічує Олександр Коваленко.
СХІДНИЙ НАПРЯМОК
Луганський плацдарм – частина окупованої Луганської області та невелика частина Харківської області – є зоною відповідальності російських груп військ «Захід» і «Центр».
За словами Олександра Коваленка, для Сил оборони України цей плацдарм на сьогодні – це винятково оборона.
«І саме на цьому плацдармі ще влітку росіяни розгорнули спробу наступу так званою Лимано-Куп’янською віссю, але без особливого успіху і з серйозними втратами. Зокрема, 26-й танковий полк скоротився до роти, 47-а танкова дивізія втратила боєздатність, а 90-та ТД була відведена на відновлення, – розповідає аналітик. – Такий провал був зумовлений тим, що росіяни недооцінили сили оборони України по Лимано-Куп’янській осі, наступали з відкритих позицій, маючи серйозний некомплект підрозділів».
Експерт нагадує, що лінія фронту по Лимано-Куп’янській осі становить майже 140 км. Улітку в росіян на цьому напрямку налічувалося до 100 тис. особового складу, тобто десь 125-140 БТГр. Але цього недостатньо, для наступу потрібно вдвічі більше – 300 БТГр.
«Середній розрахунок на сьогодні – приблизно 2 БТГр на 1 км. Тобто на 140 км росіянам потрібно до 300 БТГр. БТГр – це не тільки особовий склад, а й техніка, – нагадує пан Коваленко. – Якщо «живе м’ясо» у ворога ще є, то з технікою – серйозні проблеми».
Наприклад, ГВ «Захід» має некомплект по техніці: танків 237 одиниць, ББМ – 1500 одиниць.
«В окупантів не вистачає на підрозділ штатної комплектації танками та ББМ. У зоні бойових дій зараз можна помітити не просто рідкісні для російської армії ББМ, а по справжньому унікальні, – каже оглядач групи «Інформаційний спротив». – Наприклад, самохідну артилерійсько-мінометну установку «Вена», яка є не серійним, а саме штучним продуктом, тобто вироблено таких САМУ було лише декілька одиниць. Або ж – українську БМП-1У с БМ «Шквал», яку росіяни затрофеїли в Грузії у 2008 році»
Отже, якщо говорити про Лимано-Куп’янську вісь, там для окупантів будь-який сценарій буде провальним. Їм не вистачає ресурсу саме в форматі наступу на такій великій площі.
«У Москви був план – вихід на лівий берег річки Оскіл. Але вони отримали фіаско влітку цього року і отримують його зараз. Тому що загально та структурно якість угруповання в них не змінилася. Навіть, коли тут з’явилась 25-та загальновійськова армія, як російські офіцери її називають».
Ще один негатив для ворога на цьому плацдармі – це погодні умови, які ми зараз спостерігаємо. Вони ніяк не сприяють успішним наступальним діям на Лимано-Куп’янській осі.
Донецький плацдарм. Тут оперує ГВ «Південь», яка вважається найбільш боєздатною і найкращим чином укомплектованою. У складі цієї групи військ близько 160 БТГр або майже 130 тис. особового складу, до пів тисячі танків і близько 1 600 ББМ. Крім того, не менш як 700 одиниць ствольної артилерії і понад 300 РСЗВ.
«Хоча ГВ «Південь» є справді краще укомплектованою, аніж ГВ «Захід» і «Центр», але також має серйозні проблеми з технікою. Про критичний дефіцит озброєнь свідчить те, приміром, що під час штурму Авдіївки був помічений унікальний БТР-90, який ніколи не виробляли серійно. У РФ лише кілька таких БТР. Але не кілька десятків, а кілька штук. Очевидно, російський ВПК не справляється з компенсацією втрат, а тому на фронт вирушає все. Абсолютно все», – наголошує Олександр Коваленко.
По-друге, Донецький плацдарм, на відміну від Луганського, для Сил оборони України не є оборонним, а якраз навпаки. Плацдарм розділений на ділянки різної функціональності, з високою інтенсивністю бойових дій.
У районі Бахмута ЗСУ володіють ініціативою, зокрема в південному секторі від міста наступають.
«Після звільнення Кліщіївки та Андріївки здійснено перехід по лівий бік від залізниці, після закріплення – поновиться просування ЗСУ до траси 0513, втрату якої для росіян у південному секторі можна порівняти з втратою контролю над усім сектором загалом», – акцентує військовий оглядач.
Окрема картина в локації Старомлинівки, по річці Мокрі Яли, де ініціатива переходить із рук у руки: «Наприклад, у районі села Приютне росіяни змогли зупинити просування СОУ. Водночас спроба підрозділів 60-ї та 34-ї ОМСБр російських військ прорватися до південно-західних підступів Старомайорського завершилася провалом».
У районі Авдіївки картина інша, як добре відомо. Тут ворог наступає. Але.
«Після бравурних заяв низки російських пропагандистів про нібито «оточення» Авдіївки, настала фаза прийняття того, що ні про яке «оточення», напів оточення оточення та інші варіації навіть не йдеться. А йдеться лише про незначне просування окупантів і заняття некритично важливих позицій, ціною колосальних втрат в особовому складі і техніці. Підсумок – знекровлення першого ешелону, до складу якого входили переважно підрозділи зі складу 1 АК (так звані чмобіки «ДНР», – ред.), а також підрозділи 20-ї та 150-ї МСД 8-ї ОВА», – додав пан Коваленко.
Наразі другий ешелон використовується для збереження тиску на позиції ЗСУ та утримання зайнятих локацій, але інтенсивність, порівняно з першими кількома добами, знизилася. За даними OSINT-проєкту Oryx, з 10 по 16 жовтня під Авдіївкою підтверджено втратила 118 одиниць техніки, Україна – 25. Щодо людських втрат, то конкретні цифри не наводяться, але повідомляється, що йдеться про п’ять окупантів на одного воїна ЗСУ.
«Про серйозність втрат росіян під Авдіївкою свідчить і те, що зі складу групи військ «Центр» під Авдіївку поспіхом було відправлено 21-шу ОМСБр 2-ї ОВА. Очевидно, що командування окупантів, оперуючи в районі Авдіївки в наступі цільними батальйонами, мало намір вийти на Тоненьке і Степове, перерізати залізницю і взяти під вогневий контроль трасу 0542. У результаті список їхніх бажань скоротився до взяття терикона», – зазначив військовий експерт. Якого не відбулося, додамо від себе.
Наразі окупанти не полишають спроб просунутися, але ворог застосовує уже роти, а не батальйони. Проте це не означає, що через якийсь час спроби будуть припинені, особливо по флангах. «Командування окупантів поставило завдання – їм потрібна перемога. У них є ж досвід наступу в Бахмуті, коли за рахунок контролю над флангами противник, ціною колосальних втрат, але просувався. Можливо, росіяни намагатимуться і в районі Авдіївки досягти поставленої мети – окупації міста до Нового Року, щоб подати його Путіну як якесь мегадосягнення, – припускає військовий експерт. – А це означає, що наступ не припиниться, навіть коли він матиме характер тупцювання навколо одного ВОПу, всипаного навкруги трупами окупантів. Наші ресурси, які там перебувають, ті лінії оборони, які сформовані навколо Авдіївки, не дозволяють росіянам перерізати основні логістичні артерії, а також не дозволять взяти Авдіївку в оточення».
На цьому ж наголошує військовий експерт, співголова ГІ «Права Справа» Дмитро Снєгирьов: «Тут вогневі позиції ЗСУ готувалися з 2014 року, самі росіяни змушені визнати, що позиції «закатані» в бетон. Авдіївський коксохімічний комбінат – це навіть не Маріуполь, не Азовсталь, бо позиції були підготовлені заздалегідь. Вони 9 років не можуть прорвати цю лінію оборони. Вже самі російські окупанти нарікають на рішення свого командування щодо штурмів міста і ставлять запитання, чи це другий Бахмут? При цьому, вони розуміють, що Бахмут вони штурмували 9 місяців».
Керівник військових програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Павло Лакійчук підсумовує: «Звідки у ворога з’являються ресурси? «Баби рожают». У вересні Путін нібито дав Шойгу термін в один місяць – до початку жовтня, щоб поліпшити ситуацію на фронті, зупинити українські контрнаступи і повернути російським військам ініціативу. Жовтень вже добіг середини. Тепер, за чутками, путінський «дедлайн» – 31 грудня. З початку українського контрнаступу експерти говорили, що Південь – «слабка ланка» російських окупаційних сил – розтягнутий фронт, довгі логістичні ланцюги через окупований Крим робили оборону захопленого півдня проблематичною. Єдиний дієвий спосіб перехопити ініціативу у росіян був це перенести центр ваги протистояння з півдня на схід, де він має коротке логістичне плече, розгалужену тилову мережу, швидку підтримку сил з території Росії».
Цим російські генерали й намагалися скористатися. Куп’янсько-Сватівсько-Лиманський і Авдіївсько-Донецько-Мар’їнський напрямки виглядали як найбільш перспективні.
«Росіяни протягом декількох місяців сформували нову 25-ту загальновійськову армію. Новосформована армія налічує понад 12 тисяч солдатів, – каже експерт. – Втім, що прикметно, розгорнулася вона на Східному напрямку. Додайте до цього всі інші стратегічні резерви – штрафники з «Шторм-Z», зеки з колишньої банди «Вагнера» та інший людський відстій».
Пан Лакійчук розповідає, що хлопці зі сходу так характеризують тактику ворога: «Спочатку в наступ кидають ув’язнених – ними «розміновують» мінні поля, виявляють роботу нашої артилерії, за ними до атак підключаються більш-менш підготовлені штатні підрозділи та важка бронетехніка».
Ну, результат можна побачити «між рядків» зведень Генштабу – за тиждень утилізовано близько трьох сотень бойових машин ворога, третина з них – танки.
«Щодня в українську землю йдуть до тисячі орків. А тим часом артилерія, ССО продовжують методично нищити ворожу арту, склади, командні пункти противника в глибині його оборони, – наголошує військовий експерт. – Так, частково завдання призупинити український контрнаступ «м’ясними штурмами» ворог виконав. Щонайменше, на деякий час. Але це йому далося дуже дорогою ціною. Наскільки вистачить потенціалу у ворога судити важко. Може на місяць, а може й більше. Нагадаю, що важкі бої на Вугледарському виступі минулого року тривали три місяці».
І безрезультатно для РФ – Вугледар знаходиться під контролем України. Зрештою, безуспішною виявилися спроба ворога відволікти частину наших сил з півдня.
«Судячи з активності ЗСУ, завдання продовження витіснення противника на Токмацькому напрямку не знімається», – переконує Павло Лакійчук.
ПІВДЕННИЙ НАПРЯМОК
На Запорізькому плацдармі переважно триває наступ ЗСУ, який російські війська намагаються максимально загальмувати концентрацією великої кількості сил і засобів, насамперед людським ресурсом.
«Запорізька область перебуває в зоні відповідальності ворожої ГВ «Схід», розділеної на два крила, відповідно, «Схід» і «Запоріжжя”, сумарна чисельність яких відповідає 130 БТГр. І цього численного ресурсу критично не вистачає для утримання позицій. Для надання підтримки ГВ «Схід», з Луганського плацдарму перекидалися 234-й і 237-й десантно-штурмові полки 76-ї ДШД. Ресурсу цих сил вистачило на місяць, і зараз вони перебувають або в глухій обороні, або частково відведені для відновлення боєздатності».
Також становище російських військ у Запорізькій області, особливо в трикутнику Новопрокопівка-Вербове-Очеретувате, свідчить про те, що командування росіян відправляє в окопи, тримати оборону підрозділи зовсім іншого функціоналу.
«Наприклад, у районі Вербового оборону тримають разом із тактичною групою військ із 1429-го МСП ТрВ підрозділи 417-го окремого розвідувального батальйону (ОРБ) та підрозділи 100-ї окремої розвідувальної бригади (ОРБр). Тобто заткнули дірки розвідкою. Не можна сказати, що це якась феноменальна і хитромудра тактика, але вона справді дає змогу гальмувати просування СОУ і вигравати час до погіршення погодних умов на півдні».
Але. На Запорізькому плацдармі, як на Луганському і Донецькому, спостерігається деградація механізованої компоненти у ворога.
«ГВ «Схід» – це понад 100 тис. особового складу, 590 танків і 1275 ББМ. Здавалося б, непогано? Але ні. Нестача по танках 928 одиниць, по ББМ – 3279 одиниць», – додав пан Коваленко.
Директор інформаційно-консалтингової компанії Defense Express Сергій Згурець каже, що на півдні в ЗСУ є певні успіхи на захід від Вербового.
«Розуміємо, що зараз щільність російської оборони на цій ділянці значна і питання в активній роботі нашої артилерії, розширенні плацдарму для наступу навколо Роботиного та Вербового з подальшим рухом у бік Токмака. Це завдання ніхто не відміняв», – наголосив пан Згурець.
Лівобережжя Херсонщини. Цей плацдарм є зоною відповідальності ГВ «Днепр» чисельністю 80 БТГр, що має найгіршу штатну комплектацію в зоні БД після кримської групи військ (про неї нижче). Це менш як 400 танків, близько 900 ББМ і менш як 600 артилерійських установок. Але на цьому плацдармі не проводиться жодних активних наступальних дій з боку ЗСУ. Втім, ворог поступово втрачає позиції уздовж лівого берега Дніпра.
«Ділянка, яка раніше була першим рубежем смуги забезпечення, першою лінією оборони на лівому березі, зараз, по суті, перетворилася на зону, де відсутній контроль позицій російськими військами, але й немає контролю ЗСУ. Це і визначає специфічність цього плацдарму. Росіяни регулярно втрачають позиції під тиском українських ДРГ, а також під тиском української артилерії з правого берега, що має перевагу за висотами. Тож повернутися на втрачені позиції у росіян можливості немає. Тим часом «сірої зона» починає впиратися в межі населених пунктів і міст – Олешки, Гола Пристань, Козачі Табори, Кринки, Корсунка. І «купірувати» цей процес російські війська не можуть», – каже Олександр Коваленко.
З вечора 17 жовтня в z-каналах почали розганяти інформацію про наступ ЗСУ через Дніпро в районі сіл Піщановка і Пойма. За словами військових з обох боків, ЗСУ справді провели напередодні висадку і змогли швидко зайняти плацдарм на лівому березі Дніпра, села Піщанівка і Пойми. Українська піхота вранці 18 жовтня відбила кілька атак російських підрозділів.
ЗС РФ, у яких у Херсонській області немає вибудуваної і щільної лінії оборони, оскільки найбільш боєздатні частини ще влітку і на початку осені було перекинуто на Запорізький напрямок, відреагували на висадку вкрай нервово. Задіяли всі наявні види озброєння. У підсумку ЗСУ продовжують утримувати зайнятий раніше плацдарм.
За слова джерела в російському угрупованні “Дніпро”, звідти запросили підтримку з Токмацького напрямку, оскільки повноцінну висадку відбивати на лівобережжі майже нічим.
Наскільки ймовірна повномасштабна операція ЗСУ на лівому березі і форсування Дніпра – питання. Як показало літо, українські генерали дуже обережно підходять до наступальних дій великими силами. Тому операція в районі Пойм і Піщанівки може бути черговою пробою сил для виявлення і знищення російської артилерії.
Ну і, тимчасово окупований Крим, який довгий час вважався глибоким тилом, але не зараз.
«У Криму регулярно відбуваються нальоти або прильоти на російські військові об’єкти. Він уже давно не поза зоною досяжності. Але й назвати його повноцінним майданчиком бойових дій поки що не можна. Швидше плацдармом, на якому формуються умови для подальших дій. Крим перебуває в зоні відповідальності ГВ «Оборона Криму». Ця група військ має найгіршу комплектацію і боєздатність з усіх».
ГВ «Оборона Криму» – це близько 12 тисяч особового складу, у розпорядженні якої близько 30 танків, щонайменше 60 ББМ, близько 100 одиниць ствольної артилерії та одиниці РСЗВ.
«Навіть якщо брати до уваги чисельність цього контингенту, то для повної штатної комплектації потрібно 150 танків, щонайменше 460 ББМ, понад 160 артилерійських установок», – додав пан Коваленко.
Але сенс цієї групи військ із гучною назвою «Оборона Криму» в тому, щоб просто перебувати на півострові для запобігання диверсійній, але аж ніяк не масштабній наступальній діяльності.
«Адже згідно з уявленнями російського командування, масштабна наступальна операція на Крим можлива тільки тоді, коли ЗСУ вийдуть до адміністративного кордону з півостровом, а це означає, що будуть звільнені Запорізька та Херсонська області. Отже, маса військ від ГВ «Дніпро» і «Схід» хлине в Крим, сумарна чисельність оборонного потенціалу якого перевищить 100 тисяч», – каже Олександр Коваленко.
ЩО У ПІДСУМКУ ТА ЧОГО СЛІД ОЧІКУВАТИ В ОСІННЬО-ЗИМОВИЙ ПЕРІОД?
За словами експертів, російські війська і близько не зможуть продемонструвати на рубежі 2023-2024 року наступальну операцію, яку можна було б порівняти із вторгненням у лютому 2022 року.
«Очевидна нестача ресурсу для настільки масштабного наступу. Наприклад, Лимано-Куп’янська вісь. Створюючи видимість загрози в районі Авдіївки, росіяни впираються в укріпрайон, де їм знадобиться більше сил і засобів, які можна відтягнути тільки з району Бахмута, де оборона в росіян і так сиплеться, – каже Олександр Коваленко. – Беззастережної ініціативи і переваги у російських військ немає на жодному з плацдармів, але виграти час гальмуванням просування ЗСУ їм все ж вдається завдяки, поки що, наявній можливості перетасовувати людський ресурс».
Тим не менш, експерт не заперечує свої минулі прогнози: Токмак – це мета 2023-го року: «Я говорив, що в жовтні ми можемо вийти на Токмак і зараз, з огляду на ситуацію, треба коригувати ці прогнози. Я визнаю це, тому що росіяни почали використовувати не тільки той ресурс, який в них був безпосередньо в Запорізькій області, тобто це група військ «Схід», вони почали використовувати ресурс з інших плацдармів, що не зовсім розумно, але вони це роблять. Тому, можливо, навіть і не жовтень».
Полковник запасу ЗСУ Роман Світан стверджує, що ні зима, ні осінь не завадять українському контрнаступу.
«Умови по лінії фронту залежно від погоди – це все прогнозовані речі. Причому не вся ділянка фронту схильна до природних катаклізмів. Наприклад, коли розпочнуться дощі, будуть серйозні проблеми на східному фронті – на Луганському, Донецькому напрямку та частково у східній частині Запорізького фронту. Там ґрунти жирні, там до 80 сантиметрів чорнозем. Тому, тільки-но починається вода, там дійсно рухатися практично неможливо. Вже зараз відбувається заморожування цієї частини фронту, ми це чудово бачимо. Східна частина Запорізького фронту після того, як ми вирівняли фронт, перейшла вже в режим активної оборони. Донецький та Луганський напрямки також переходитимуть у цей режим. І такий режим нам вигідний, оскільки там напрямків для стратегічних наступів немає», – каже військовий експерт.
На його думку, дощі відчинять для ЗСУ вікно. А ось росіяни могли б там намагатися наступати, але саме погода їм перешкоджатиме це робити.
«Західна частина Запорізького фронту і Херсонський напрямок не так схильна до поганої погоди, як східні регіони. І ми теж цим користуватимемося. Ніхто заморожувати просування в основному напрямку в бік Токмака не буде. Навпаки, збільшуватимуться зусилля за рахунок звільнених сил і засобів на інших ділянках фронту. Все це є в канві плану наступу. Якщо вистачить сил та засобів, ми можемо форсувати Дніпро та рушити у бік Армянська. Вікно на західному фронті не закриває погода. Навпаки, за деякими позиціями там можна посилитись, оскільки у росіян, на відміну від нас, дуже велике плече доставки військової техніки. До Токмака їм потрібно їхати 500-700 кілометрів під дощем, грязюкою. А у нас плече доставки коротке – поруч Запоріжжя. Нам вигідно там наступати», – додав пан Світан.
А це – директор New Geopolitics Research Network Михайло Самусь: «Російські сили намагаються використати останні можливості перед настанням періоду дощів на Лимано-Куп’янському і Авдіївському напрямках. Тобто, змусити українських командирів перевести резерви з півдня і Бахмута на північ і Авдіївський напрямок. Але, як видно, успіхи у росіян мінімальні. І це дозволяє з оптимізмом дивитися на подальший розвиток подій».
ЗСУ будуть продовжувати наступальні дії на Бахмутському напрямку і на Мелітопольському напрямку.
«Таким чином, є можливість подальшого прориву оборонних ліній. Наскільки глибоко буде прорвана російська оборона, звісно, залежить вже від конкретних дій. Але до надходження перших F-16 українські сили будуть намагатися максимально проломити ці оборонні лінії. Щоб, коли F-16 надійдуть на фронт, створити умови для виходу на оперативний простір і вже безпосередньо почати операцію з деокупації півдня – Запорізької і Херсонської областей», – резюмував Михайло Самусь.
Автор: Мирослав Ліскович. Київ
Джерело: Укрінформ
