“Творчий” наступ рашистів на Харків заглох

Російський наступ на півночі Харківської області почався о 5:00 10 травня, на наступний день після “Дня перемоги”, який відзначали у Москві. Активний фронт російсько-української війни розширився ще більше – на Харківщині ситуація залишається складною і через півтора місяця після початку російської операції. Але не критичною.

Водночас Україна отримала дозвіл бити західною зброєю вже по території Росії, пише BBC Україна.

“Російській армії не вдалося реалізувати Харківську операцію”, – відзначив нещодавно президент Володимир Зеленський.

А радник президента США з національної безпеки Джейк Салліван так оцінив використання західних озброєнь по прилеглих до Харківщини районах РФ: “Українці реалізували цей дозвіл на полі бою. Імпульс операції в Харківській області зупинився. Харків все ще під загрозою, але росіяни не змогли досягти суттєвого прогресу”.

Проте з початку травня росіяни змогли просунутися на півночі Харківщини на двох ділянках, дійти до міста Вовчанськ і зараз, за даними ССО, перекидають туди частину підрозділів, зокрема “дроноводів” з Херсонської області.

Як проходить російська операція, анонсована російськими воєнкорами як “наступ на Харків” та чому вона “буксує”?

“Творчий” наступ росіян

Активні дії російської армії на Харківщині тривають, але максимальне просування не перевищує десяти кілометрів. У Вовчанську – близько семи кілометрів, при тому, що російські підрозділи там зазнали тяжких втрат, і їх відкинули до Вовчанського м’ясокомбінату та взуттєвої фабрики.

Було кілька десятків полонених росіян, кинута зброя і всі інші атрибути розгрому штурмовиків у міській забудові.

Росіяни атакували досить творчо – просочилися малими групами в стиках опорних пунктів ЗСУ, а потім масово пішли піхотними батальйонами.

Постачання наступу забезпечують або піхотинці “на собі”, або групи на багі та мотоциклах. Мотоцикли возять і міни, і важке озброєння, а дрони скидають їжу та воду.

Масове використання росіянами мотоциклів, багі і квадроциклів відмічається військовими оглядачами протягом останніх місяців.

Таким транспортом доставляють провізію, боєприпаси, а також піхотинців на позиції. Крім того, його використовують мобільні протитанкові й протиповітряні розрахунки.

Задум у тому, що швидкість мотоциклів і багі зменшує час перебування російської піхоти на відкритій місцевості. Але попри швидкість та маневровість, цей транспорт стає легкою ціллю для FPV-дронів і артилерії, й через відсутність захисту шанси екіпажу на виживання є мінімальними.

Танки на півночі Харківщини колонами не пішли, як це часто практикували росіяни раніше. Застосовувалися лише штучні Т-72Б3 і Т-80БВ, працюючи через завісу піхоти.

Але активно “довбала” артилерія і йшла контрбатарейна боротьба – у ЗСУ були втрати і в буксованих гарматах, і в САУ.

Мета російської армії

План росіян, ймовірно, полягав у тому, щоб прорвати оборону на кордоні, закріпитися у Вовчанську, а звідти рухатися в тил українським частинам, що обороняються біля Куп’янська. А також створити загрозу для Чугуєва.

17 травня головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський так описував наміри росіян: “Основні зусилля ворог зосередив на напрямку Стрілеча-Липці та на захоплені Вовчанська, з подальшим виходом до Білого Колодязя і розгортанням наступу в тил наших військ”.

Паралельна атака західніше біля села Липці – це вже спроба прорватися до окружної Харкова, щоб бити по ньому не лише С-300 та корегованими бомбами, а й діставати 152-мм артилерією.

Судячи з недавніх ударів по друкарні та “Епіцентру” в Харкові, мета росіян у тому, щоб зробити життя у місті нестерпним: максимальні збитки, параліч життя Харкова та виїзд великої частини мешканців.

І навіть з дозволом бити західною зброєю по території РФ ситуація з обстрілами Харкова залишається важкою, адже перехоплювати носіїв КАБів та ловити ворожі батареї – завдання непросте.

Гарнізони

Головне питання у харківському секторі навіть не у фортифікаціях. На супутникових знімках видно, що по лінії оборони ЗСУ біля села Красне на напрямку до Липців була система укріплених деревом траншей, лінія бліндажів, окопи, що йдуть у тил. Не можна сказати, що росіяни там сіли і поїхали – їхнє просування супроводжувалося запеклими боями.

Причина ж прориву на початку наступу на півночі Харківщини цілком собі на поверхні – нестача людей в українських підрозділах.

Укріплення, мінні поля та інші “бетонні пірамідки” не працюють без гарнізонів.

Наприклад, на виступі біля Роботиного росіяни змогли вкопатися за “Іксами”, фактично на лінії бойового зіткнення. Для цього вони використовували стрілецькі батальйони і поповнення “з маршу” після дуже нетривалого навчання. А також масово звозили на другу лінію цивільних робітників.

Іншими словами, насамперед потрібні люди, а вже потім – лопата, бетон і колючий дріт.

Перед мінним полем має бути мережа спостережних пунктів, щоб не зайшли ворожі сапери зі щупами і не зняли мінування просто руками, без машин розгородження.

Далі за замінованими ділянками – рів, завали, бункери, різні ДЗОТи з амбразурами, де гарнізони слідкують за водовідведенням, охороняють саме мінне поле та боєприпаси всередині опорних пунктів.

Це все не можна накопати “про запас”: за кілька місяців без гарнізонів там все заросте, затопить, розтягнуть двері і будматеріали, з різних причин вийдуть з ладу і цілісні мінні загородження.

Під час “Війни Судного дня” в Ізраїлі єгиптяни змогли досить швидко зламати мережу “маозів” – укріплених позицій ізраїльтян. Встояв тільки форт під назвою “Будапешт” завдяки грамотній системі вогню і підкріпленню, що вчасно підійшло.

Тому фортифікація, нехай і продумана, – не панацея. Тим більше, що при зведенні укріплень вочевидь були проблеми з координацією.

Прикордонники копали укріплення під себе, тероборона – під себе, а обласна адміністрація будувала свою частину на третій лінії з втратами техніки і цивільних будівельників.

Російський наступ

Те, що Україна отримала дозвіл бити по цілях на території РФ біля Харківщини та вже “дістала” дивізіон С-400 й колону постачання, – вкрай важливо.

Україна пройшла величезний шлях від заборон на постачання двигунів і реекспорт товарів подвійного призначення ще на початку війни до ударів майже всією номенклатурою по території противника.

Але в цілому оборонна “завіса” на російському кордоні залишається недостатньою, як і у росіян – з українського боку.

Удари та операції супротивників через кордон досить болючі, хоча й різного масштабу.

Минулого травня російські добровольці з РДК та Легіону “Свобода Росії” заходили через Козинку та Гору-Поділ й доходили до околиць райцентру Грайворон на Бєлгородщині. І то був лише рейд на кілька сотень бійців.

А у росіян зараз на Харківщині – повноцінна загальновійськова операція з 25-30 тисячами особового складу.

Важко назвати українську оборону на цій ділянці плановою: зруйновано Вовчанськ з жертвами серед місцевих жителів, зросла лінія активного фронту, зняті з відновлення частини, тисячі цивільних довелося терміново евакуйовувати, деякі села окуповані.

Але план російської армії охопити Вовчанськ з заходу, форсувати річку Вовчу біля села Гатище, прикриваючись Сіверським Донцем з флангу, обійти місто лісами, ізолювати та у підсумку взяти штурмом – провалився.

При цьому Силам оборони України довелося перекидати в сектор резерви: морську піхоту, спеціальні частини, команди операторів дронів, прикордонників.

У росіян схожа картина – початковий успіх на кордоні нарощувався частинами, знятими з того ж напрямку Куп’янська.

Під час наступу вони зазнали важких втрат від FPV та артилерійського вогню. Основною ціллю української армії були маршрути постачання батальйонів, що увійшли в міську забудову Вовчанська.

Росіяни тиснули і біля Липців, щоб зв’язати українські сили західніше між двома водними перешкодами, створити загрозу кільцевій дорозі навколо Харкова та не дати ЗСУ контратакувати з флангу.

Українській армії у Вовчанську довелося зносити ударами з повітря лікарню та школу, зайняті росіянами, та вести зустрічні бої у місті – там працювали не тільки загальновійськові підрозділи, а й ССО та ГУР МО.

Атака на Харків?

Загалом же, станом на першу половину червня, ні загрози виходу росіян на окружну Харкова, ні взяття Вовчанська “з наскоку” поки що немає.

Бої йдуть важкі, російський наступ ЗСУ ламають у вуличних боях, з обох боків активно застосовується авіація.

Західна допомога трохи зняла гостроту нестачі снарядів. За травень у росіян лише за даними об’єктивного відеоконтролю 230 втрачених БМП, півтори сотні танків, десятки САУ.

Володимир Зеленський наприкінці травня заявляв , що співвідношення російських втрат до українських під час наступу на Харківщині – вісім до одного.

Звичайно, можна починати наступ піхотними підрозділами з багі та мотоциклами.

Але розвивати успіх лише ногами піхоти в умовах, коли в української артилерії налагоджується постачання БК та активно діють дрони, неможливо.