Україна може й повинна виробляти значно більше зброї. Що для цього потрібно?
“Вони нічого не виробляють, український ОПК скоро припинить своє існування”, – сказав у червні президент Росії Путін. Вітчизняні оборонні заводи – як українське ППО: уже тричі знищені в російських зведеннях, однак їхня потужність лише зростає.
Західні партнери скорочують постачання техніки ЗСУ, а Росія збільшує витрати на війну на 70%. Стає очевидним, що з 2024 року Україна більше покладатиметься на власне виробництво зброї. Мова не лише про “мільйон дронів”, який обіцяв Зеленський. Політичне керівництво має думати і про класичну зброю: бронетехніку, боєприпаси, ракети, ППО тощо. Усе це – в умовах обмежених часу та фінансування, зазначає Економічна правда.
Ворог виробляє військову техніку в торговельних центрах і навіть на хлібозаводах. Росіяни швидко модернізують свої розробки для потреб фронту і ставлять на конвеєр усі інноваційні ідеї, навіть якщо їх вигадали українські інженери.
Російський ОПК – це масштабна державна система з величезними фінансовими можливостями. Чинити їй опір зможе лише інша система, яка працює значно ефективніше навіть за умови меншої кількості ресурсів. Україна не має іншого вибору, окрім як перетворити на таку систему власну оборонну промисловість.
Що виробляє Україна
Перші місяці великої війни українські зброярі виживали під обстрілами та переміщувалися в безпечні місця. Хто з цим впорався швидше – інвестував та будував нові виробничі ланцюги. Коли стало зрозуміло, що військові заводи здатні працювати під російськими ракетами, ставлення до оборонної промисловості змінилося: держава збільшила замовлення та почала вкладати гроші в розширення потужностей.
Проте обладнання для виробництва зброї дороге та специфічне: закупівля окремих верстатів може тривати два роки. Тому перші результати оборонний комплекс почав показувати лише в другій половині 2023 року.
Державний “Укроборонпром” за рік збільшив випуск озброєнь на 92%. Попри постійну ракетну загрозу, державні підприємства перевиконують виробничі плани. Почалося виробництво нових видів зброї: самохідної артилерії, боєприпасів, безпілотників-камікадзе тощо.
Вітчизняні підприємства виробляють кілька аналогів російських “шахедів”. Наприклад, у рамках проєкту Black Box фонду “Повернись живим” приватні компанії збирають безпілотники-камікадзе, які завдали збитків росіянам на 900 млн дол. “Укроборонпром” запустив у серійне виробництво БПЛА “Лютий”. Відомо, що його виробляють десятками на місяць і він уже мав бойовий виліт на дистанцію до 1 тис км.
Протитанкові ракети “Стугна” щомісяця виробляють сотнями. Водні дрони для полювання за російськими кораблями серійно збирають кілька компаній. Українські виробники САУ “Богдана” цілком можуть випускати десяток машин на місяць.
FPV-дрони, розвідувальні безпілотники та системи РЕБ роблять десятки компаній та сотні інженерів. Триває відновлення та виробництво бронетехніки. Кількість виготовлених українських бронеавтомобілів, імовірно, перевищила 1 тис штук.
Українські конструктори працюють над кількома проєктами вітчизняної ППО: планується об’єднати пускові установки, радари та ракети з різних систем. Дедалі більше інформації з’являється про ракетну програму. Міноборони натякає, що замовить у КБ “Луч” новітні зенітні ракети “Корал”.
Попри вдалі перші кроки, вітчизняний ОПК закриває лише невелику частину потреб фронту. Влада впевнена, що у 2024 році зможе наростити виробництво зброї в рази. Проте для цього треба подолати кілька перепон.
Де взяти гроші
Для закупівлі озброєнь у 2024 році Міноборони виділить 265 млрд грн. По-перше, це на 25% менше, ніж у 2023 році. По-друге, переважна частина цих коштів піде на придбання імпортної техніки.
На щастя, зброю замовляє не тільки Міноборони, а й Держспецзв’язку, Нацгвардія, СБУ, міські ради, фонди та окремі військові частини. Лише Держспецзв’язку у 2024 році витратить на дрони понад 43 млрд грн, які отримає від перерозподілу так званого військового ПДФО.
Загалом у 2024 році на закупівлю української зброї витратять 3 млрд дол. Це втричі більше, ніж у 2023 році, однак цього не достатньо. За словами міністра стратегічних галузей промисловості Олександра Камишіна, бюджетних грошей вистачає на завантаження лише половини потужностей українського ОПК.
Закупівля лише “мільйона FPV-дронів” коштуватиме близько 500 млн дол. Контрактування на рік САУ “Богдана” за поточних темпів виробництва коштуватиме ще 200 млн дол. Крім цього, державі потрібно купувати вітчизняні боєприпаси, ракети, безпілотні комплекси, збирати та ремонтувати бронетехніку.
У схожій ситуації колись опинився Ізраїль. Країна прагнула розвивати власну оборонну промисловість, але не мала на це коштів. Тоді влада країни домовилася із США, що 25% від обсягу їхньої військової допомоги (сотні мільйонів доларів щороку) можуть бути переведені в шекелі та витрачені на закупівлю ізраїльської зброї.
Україна теж може претендувати на такі умови, але в цьому випадку донором будуть не США, а Євросоюз. Зараз блок розробляє спільну оборонну стратегію. Провал плану з виробництва 1 млн боєприпасів для України натякає на те, що потужності їхнього ОПК не перекривають реальних потреб.
У листопаді президент Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн заявила про готовність включити Україну в оборонну стратегію ЄС, щоб задовольнити потреби Києва у військовій техніці. Ідея фінансування замовлень українським підприємствам коштом європейських фондів уже обговорювалася на високому рівні.
Проте вбудуватися в ОПК Євросоюзу та викликати довіру єврочиновників – завдання непросте. Для цього потрібно прискорювати реформи: сформувати незалежну наглядову раду на АТ “Укроборонпром”, продемонструвати нульову толерантність до корупції та створювати більше спільних підприємств із західними компаніями, переймаючи їхні зв’язки й методи управління.
Масштабування виробництва
Економічна теорія каже: великі довгострокові контракти дозволяють зробити продукцію дешевшою завдяки гуртовим замовленням та оптимізації. Це називається “ефект масштабу” і в оборонній галузі це вкрай важливо. Багатьом українським підприємствам важко досягти цього ефекту з кількох причин.
Перша – Міноборони через брак фінансів не може всім виплачувати 80% авансу, як цього хочуть виробники. Менша кількість обігових коштів зв’язує руки і не дозволяє оптимізувати ланцюги постачань.
Вирішити це протиріччя можна шляхом розгортання програми пільгового кредитування для виробників. За словами директора компанії “Українська бронетехніка” Владислава Бельбаса, зараз підприємства можуть узяти кредит лише під 20% річних. Ідею долучити виробників зброї до пільгової програми кредитування “5-7-9%” влітку озвучив прем’єр-міністр Денис Шмигаль, але відповідні зміни досі не запровадили.
Друга причина – цикл постачання деяких деталей може тривати до 12 місяців. Щоб ефективно планувати роботу, виробники повинні щонайменше знати, яку кількість продукції вони мають відвантажити в кінці року.
Для цього Міноборони повинно повернутися до довгострокового планування замовлень. Опитані ЕП виробники погоджуються, що за останній рік відомство збільшило тривалість контрактів, однак багато компаній досі не мають горизонту планування на наступний рік.
Третя причина – держава не здатна повністю завантажити вітчизняні заводи і при цьому забороняє продаж зброї за кордон. Часткове відкриття експорту озброєнь – непопулярне рішення, але воно дозволить військовим підприємствам більше заробляти, оптимізувати роботу та самотужки інвестувати в розвиток.
Тимчасом росіяни залишили експорт зброї відкритим. Їхні військові заводи досі отримують мільярди доларів доходів від продажів на світовому ринку, завдяки чому розвивають свої технології та здешевлюють продукцію для державного замовника. За грамотного планування те саме може зробити Україна.
“Впевнений, що на якомусь етапі ми маємо відкрити ринок і дозволити нашим оборонним підприємствам експортувати. Це відбудеться вже після перемоги, однак якщо ми знайдемо прийнятне рішення, то зробимо це раніше”, – сказав ЕП Камишін.
Четверта причина – кадровий дефіцит. Голова фонду “Повернись живим” Тарас Чмут розповів, що одне вітчизняне оборонне підприємство провалило контракт, бо не змогло знайти операторів металообробних верстатів з числовим програмним управлінням. З такою проблемою зіткнулися майже всі виробники зброї.
Для розв’язання цієї проблеми варто відрядити з фронту інженерів, конструкторів, слюсарів та зварювальників на оборонні заводи. Поки що такий варіант у військовому керівництві не розглядають. Тимчасом ситуація на ринку праці може ускладнитися, адже з 2024 року готується нова хвиля мобілізації.
Зі свого боку Міністерство освіти повинне перевести на воєнні рейки технічну та вищу освіту, щоб готувати якомога більше профільних кадрів для військових підприємств.
Інновації на конвеєр
країнські інженери вміють знаходити інноваційні рішення для ведення асиметричної війни: FPV та морські дрони тому підтвердження. Питання лише у швидкості впровадження технологій та масовості їх виробництва.
Щоб поставити розробку на конвеєр, Міноборони повинне видати допуск до експлуатації, а перед тим – провести низку випробувань та перевірок. Через невизначеність та бюрократичні перепони в перший рік великої війни відомство допустило до експлуатації лише 21 нову вітчизняну розробку.
У 2023 році Міноборони суттєво скоротило процедури, запустило “Акселератор” та долучило до процесу сертифікації кластер Brave1. Результат – зростання кількості нових розробок усемеро.
Як розповіли ЕП в Міноборони, у 2023 році до експлуатації допущено 155 зразків української техніки, з яких 34% – авіаційні безпілотники, 8,3% – бронетехніка, 3,8% – РЕБ, 1,9% – наземні роботи.
З початку великої війни держава майже припинила давати гроші на нові розробки і це призвело до неочікуваного ефекту: 80% оборонних компаній почали фінансувати розробку з власної кишені, а в індустрії суттєво зріс прошарок ефективних проєктних менеджерів та інвесторів.
Щоб пришвидшити народження інновацій, Міноборони повинне спільно з бізнесом почати фінансувати пріоритетні розробки. Наприклад – згадані головнокомандувачем Валерієм Залужним засоби РЕБ. Наразі відомство не планує збільшувати витрати на дослідно-конструкторські роботи (ДКР). З 2022 року воно виділяє на це по 3 млрд грн щорічно. Тобто з урахуванням інфляції бюджет ДКР скорочується.
Не вирішене й питання формування запиту Міноборони на нові розробки. Конструктори часто не розуміють, які характеристики виробу потрібні військовим і, що найважливіше, які вироби купуватиме держава.
Технологічні перегони на фронті пришвидшуються. Техніка може втратити свою актуальність через два-три місяці використання, тому детальна комунікація військових з виробниками має бути простою та оперативною.
Автор: Богдан Мірошниченко
Джерело: Економічна правда
Tweet
