Як карають українців за співпрацю з російськими загарбниками: вироки судів

Майже відразу ж після повномасштабного вторгнення росіян, весною 2022 року, Верховна Рада криміналізувала випадки співпраці з окупантами, включивши до Кримінального кодексу окремі статті про колабораціонізм, пособництво, виправдання агресії, поширення чутливої безпекової інформації тощо. Нові статті разом з уже існуючими на кшталт «Державна зрада» були покликані карати ймовірних зрадників і задовольнити запит суспільства на встановлення справедливості.

Проте аналіз судової практики за минулі два роки свідчить про інше. Сотні справ, виявлених журналістами у реєстрі судових рішень, мають однаковий склад злочину, але дуже різні покарання – від надзвичайно м’яких до невиправдано суворих. Журналісти видання NGL.media проаналізували більше трьох з половиною тисяч вироків і дійшли до висновку, що частина рішень українських судів не лише порушують гуманітарне право, а й передбачають неспівмірні покарання за порушення.

ЯК ЖУРНАЛІСТИ ШУКАЛИ КОЛАБОРАЦІОНІСТІВ

NGL.media вивчили усі вироки українських судів (з початку січня 2022 року до 15 квітня 2024 року включно), за дев’ятьма статтями ККУ, які передбачають відповідальність за співпрацю з окупантами та загрози національній безпеці. Загалом проаналізовано 3504 вироки за такими статтями:

***

Одним з перших засуджених за колабораціонізм у 2022 році став Олександр Базима, який працював кочегаром лікарняної котельні у містечку Буринь на Сумщині. Впродовж трохи більше місяця, поки тривала окупація містечка, Олександр продовжував щодня приїжджати в котельню, а щоб уникнути тривалих перевірок на блок-постах, він домовився з росіянами, що привозитиме їм воду та цигарки. Одного разу він також на прохання російського загарбника купив йому сім-карту до телефону.

«Вказані дії […] кваліфіковано за ч.4 ст.111-1 КК України, так як він вчинив колабораційну діяльність, що виразилась у передачі матеріальних ресурсів збройним чи воєнізованим формуванням держави-агресора», – йдеться у тексті вироку суду, який оштрафував кочегара на 9860 грн і заборонив на 10 років працювати в державних органах влади та органах місцевого самоврядування.

Олександр Базима відмовився коментувати NGL.media цей вирок. Водночас його колеги кажуть, що завдяки роботі чоловіка лікарня могла працювати в умовах окупації і не бачать шкоди від того, що він передавав сигарети окупантам.

На думку адвокатки Анастасії Сербіної, в результаті нечітко сформульованих норм ККУ під кримінальну відповідальність можуть потрапити фактично усі, хто проживав у місті під час окупації.

«Нові статті ККУ суперечать міжнародному гуманітарному праву, зокрема Женевській конвенції про захист цивільного населення під час війни, де зазначено: життя цивільного населення повинно зазнати мінімальних змін з приходом окупанта. Ці конвенції встановлюють категорії захищених осіб та робіт, зокрема адміністративні посади, які забезпечують роботу лікарень», – пояснює Анастасія Сербіна у розмові з NGL.media.

Адвокатка також наголошує, що кримінальний кодекс не може суперечити нормам міжнародного законодавства, міжнародні договори мають вищу силу – це зазначено у кримінальному кодексі. Але на практиці довести це поки складно.

Один злочин – різні вироки

У березні 2023 року оперативники СБУ затримали біля білоруського кордону  Юрія Чернишова, 81-річного полковника у відставці і мешканця Житомира. Він більше року передавав «вагнерівцям» і інформацію про розташування і пересування ЗСУ.

«Відслідковував місця дислокації, вид, кількість і переміщення підрозділів військовослужбовців та військової техніки ЗС України, фотографував зображення з місцем розташування стратегічно важливих військових об`єктів […] за допомогою мобільного додатку «Telegram» упродовж 22.09.2022 по 21.02.2023 виходив на зв`язок із представником ПВК «Вагнер» та передавав останньому зібрані ним відомості» – сказано у вироку, яким Юрія Чернишова засудили за державну зраду до 15 років позбавлення волі з конфіскацією (ч. 2 ст. 111 ККУ).

Росіяни завербували Чернишова ще у липні 2022 року через заборонену в Україні російську соцмережу «ВКонтакте». Це виявилось нескладно.

На перше ж запитання «Як ви ставитеся до того, що зараз відбувається в Україні», він відповів «вагнерівцю»: «Як до розплати за всі погрішності влади, яку ми обрали через дурість». Чернишов також запевнив свого вербувальника, що дивиться лише російські програми та офіційні сайти «пригожина, суровикина, путіна», – зазначено у вироку.

Тим же, що й Чернишов, займався і 35-річний Костянтин Ванін, вчитель фізики зі Слов’янська. Але його засудили лише на вісім років і за іншою статтею – ст.114-2 ККУ (поширення інформації про переміщення ЗСУ).

При цьому, на відміну від Чернишова, інформація, яку передавав Ванін, мала конкретні і жахливі наслідки – росіяни завдали кілька ракетних ударів (раз, два, три) по школах, де, на думку Ваніна, перебували підрозділи ЗСУ.

Уже після вироку в інтерв’ю він заперечував свою причетність до цих ударів, а такий м’який вирок пояснював тим, що «пішов на угоду зі слідством». За словами Ваніна, всі його родичі переїхали у Росію, і він сам поїде туди – щойно звільниться з в’язниці.

Кого можуть покарати

«Є безліч випадків, коли ми бачимо, що одну і ту ж ситуацію по різному трактують різні органи досудового розслідування. Це означає, що у нас відсутній принцип юридичної визначеності, тобто текст закону виписаний незрозуміло», – коментує адвокатка Анастасія Сербіна.

Це призводить до сумнівів у тому, яку саме діяльність слід вважати колабораціонізмом. Наприклад, міністерство охорони здоров’я ще у вересні 2022 року пояснило, що роботу лікарів у будь-якому випадку не можна розглядати як колабораціонізм.

Колабораціоніст – це особа, яка усвідомлено співпрацює із окупаційною цивільною чи військовою владою на шкоду власній країні. Важливо, що співпраця може відбуватися не тільки на окупованих територіях. До прикладу, у листопаді 2023 року за колабораціонізм був засуджений священик на Буковині, який під час обряду поховання військовослужбовця ЗСУ сказав, що «Донбас і Крим не наші землі, там російськомовні люди і ненавидять українців» і додав «Америка буде воювати з Росією на території України, що зараз і робиться».

«Реально, ви не знайдете справи, коли медика притягують до відповідальності за колабораційну діяльність. Виняток становлять головні лікарі, які виконують адміністративні функції, але в МОЗ про це теж попередили. Виходить стаття [ККУ] сформульована погано, але політика інституції цю проблему вирішила», – пояснює адвокатка.

Натомість з освітянами складніше – у статті про колабораційну діяльність окремо передбачено покарання за пропаганду у закладах освіти, а також за «дії громадян України, спрямовані на впровадження стандартів освіти держави-агресора». Тобто покарати можуть не лише директора школи, але й теоретично навіть вчителя фізики чи хімії, адже усі школи на окупованій території росіяни перевели на власні стандарти освіти.

Формально за це передбачені суворі покарання – до трьох років позбавлення волі і заборона займати певні посади від 10 до 15 років. Тим же, хто обіймає керівні посади у закладах освіти (незалежно від форми власності), загрожує до 10 років за ґратами.

Проте на практиці виходить не так страшно. Наприклад, у серпні 2023 року один з львівських судів визнав винною у колабораціонізмі завучку горлівської школи Вікторію Сухих, але реальне ув’язнення замінив на два роки випробувального терміну.

«Добровільно погодилась на співпрацю з окупаційною владою РФ та прийняла пропозицію обійняти посаду заступника директора по навчально-виховній роботі, викладаючи при цьому російську мову та літературу та будучи класним керівником 8 класу», – йдеться у тексті вироку, де наведені конкретні приклади колабораціонізму, зокрема публікації про день «возз’єднання Росії з Кримом» чи умови у конкурсі оповідань «Za Родину», або затвердження зарплат вчителям у російських рублях.

Натомість вчителька української мови з селища Нікольське на Донеччині, яка теж погодилася стати заступницею директора з навчально-виховної роботи у місцевій школі, отримала рік виправних робіт.

З проаналізованих NGL.media вироків випливає, що суворіші покарання отримують ті освітяни, яким ухвалюють вирок за процедурою in absentia (тобто заочно, за відсутності обвинувачуваного). Як, до прикладу, у історії вчительки Новоайдарського ліцею, яка агітувала дітей і батьків навчатись за російськими програмами і була засуджена жінку до 2,5 років ув’язнення. Проте для виконання вироку її ще треба затримати, наразі вона лише оголошена у розшук.

Загалом кожен п’ятий вирок у справах, що стосуються основ національної безпеки, ухвалюється без участі обвинувачених.

Сісти за лайки

Показовий випадок стався у Прилуках, де у вересні 2023 року місцевий суд засудив до п’яти років ув’язнення пенсіонерку Домніку Кіреєву. Зараз 61-річна жінка відбуває покарання у виправній колонії за ст. 436-2 ККУ («Виправдовування збройної агресії РФ»). Підставою для такого вироку стали кілька опублікованих весною 2022 року постів Кіреєвої в «Одноклассниках», у яких схвалювалося вторгнення росіян в Україну.

У суді вона визнала свою провину і розкаялася, стверджуючи, що раніше перебувала під впливом російських політичних телешоу, але тепер підтримує Україну.

«Враховуючи вік і стан здоров’я жінки, а також те, що її дії не мали серйозних наслідків, мене здивував вирок. Ми подавали на апеляцію, але суд залишив вирок без змін. Як людина і захисник я не розумію, чому так», – розповів NGL.media Олександр Басенко, адвокат Кіреєвої.

У той же час уже під час розгляду апеляції він був змушений вивести засуджену в коридор, бо на пряме запитання судді «Що вам не подобається в Україні?» Домніка Кіреєва вирішила відповідати дуже розлого. «Пані почала скаржитися на пенсії, ставлення до людей похилого віку. Це, звісно, не допомогло їй у цій ситуації», – пригадує адвокат.

Натомість Валентин Ворошилов з Кам’янського, який теж весною 2022 року опублікував у «Одноклассниках» кілька антиукраїнських постів, залишився практично непокараним. Місцевий суд визнав його винним у колабораційній діяльності, але покарав лише забороною «користуватись у будь-який спосіб заблокованими на території України російськими ресурсами та  соціальними мережами протягом 10 років». Яким чином буде відстежуватися виконання цього покарання – у вироку суду не зазначено.

• 3504 вироки у хронологічному порядку

Справи про колабораціонізм може розслідувати і СБУ, і Нацполіція, і ДБР. Залежно від навантаження на слідчих чи інших особливостей вони можуть передавати ці справи між відомствами.  Згідно з минулорічним аналізом Центру прав людини ZMINA, не зафіксовано випадків погроз чи тиску на правоохоронців, які ведуть такі справи. Натомість з цим стикаються переважно адвокати.

Христина Вращук працює адвокаткою і захищає в суді російських військових, а також колабораціоністів. Вона одна з близько 200 адвокатів, якими держава забезпечує обвинувачених у злочинах проти основ національної безпеки через систему безплатної правничої допомоги.

«Я знаю колег, які відмовляються братися за такі справи. На них впливає соціальний тиск, адже захисник ототожнюється з обвинуваченим. Люди хочуть крові, вони втомлені і ображені. Але насправді закон є закон, ми як лікарі, як правова держава зобов’язані надавати правову допомогу усім, це гарантує наша Конституція», – пояснює NGL.media  Христина Вращук.

Про суспільний тиск як проблему суддів та адвокатів каже і Анастасія Сербіна.

«У нас є така стигма, що всі, хто залишився в окупації, вони “ждуни руского міра”, вони самі винні і так далі… Це перекладання відповідальності з окупанта на цивільне населення. Окрім цього, є політичний тиск. У нас була справа, коли суддя не задовільнила клопотання про арешт колаборантки і відпустила її. Потім ця колаборантка виїхала. І що сталося? Звинуватили суддю, ніби це вона сприяла, щоб людина виїхала за кордон. Але винна не суддя, а державна прикордонна служба, яка, знаючи про заборону на виїзд, її пропустила», – пояснює Сербіна.

Джерело: NGL.media