Чи стане повія депутатом верховної Ради?

Юрій Луценко розповів, як він боровся з проституцією: «В Дніпропетровську, щоправда, ще в 2006 році, один начальник розповідав, як активно він з цим явищем бореться. Тоді я накупив свіжих газет, де відкрито пропонувалися ці послуги і на його адресу викликав усіх повій!» Краще б спромігся легалізації явища… Сміятися з міліціонерів – справа невдячна. А якщо об’єкт сміху – сам очільник силового міністерства, — то й поготів. Але коли я навесні 2008 року читав львівський «Високий замок», який саме під руку трапився, то не міг стриматися. Як не можу стриматися і зараз, беручись написати матеріал на тему «Потрібно чи ні легалізувати проституцію?»

Як Юрій Луценко повій викликав

Почнемо з Луценка і «Високого замку». Тоді, в коментарі газеті він розповів одну історію – про те, як він, міністр, розв’язує проблему нелегальної проституції вже сьогодні. Ось що повідомив галицьким читачам Юрій Луценко: «В Дніпропетровську, щоправда, ще в 2006 році, один начальник розповідав, як активно він з цим явищем бореться. Тоді я накупив свіжих газет, де відкрито пропонувалися ці послуги і на його адресу викликав усіх повій!»

Якщо маєш уяву, як тут не засмієшся? Адже, щоб весело і щиро реготати, цілком достатньо уявити собі:

1) очільника МВС Юрія Луценка, який за телефонами «всіх повій» докупи скликає;

2) «всіх повій», які прибувають на виклик до високого начальника (на жаль, міністр не уточнив, чи на один час він їх усіх викликав, чи «розтягнув кайф» начальникові);

3) начальника, до якого чередою ідуть «всі повії».

А до всього міністр додав ще й таку фразу: «Нехай інші високі міліцейські чини готуються до таких речей, якщо не можуть стримати проституцію в своєму регіоні!»

Один в полі не воїн

З того дня минуло чимало часу, але мені досі не доводилося чути про проблеми, які у інших високих міліцейських чинів виникали після дзвінків їхнього міністра. Не знаю, як в інших містах і регіонах, але в Чернігові цього точно не було (вже б я, журналіст, знав).

Спочатку я сміявся, але потім почав думати про проблему нелегальної проституції. І знаєте, шановний читачу, так «втягнувся» за цей час, що тепер вважаю проблему дуже серйозною. Настільки серйозною, що, думаю, кожна людина, яка почувається громадянином України не лише тому, що має «тризубий» паспорт, повинна мати щодо цього питання свою громадянську позицію. Інакше не можна, бо навколо проституції вірними сателітами крутяться інші питання – зокрема, работоргівлі, венеричних захворювань і СНІДу, корупції та багато інших.

Посміявшись з анекдотичних «методів» міністра, розуміючи, що вони жодної користі не принесуть і, знаючи, що якраз певні міліцейські чини вкупі з нечесними на руку (а багато їх є — чесних?) представниками влади «кришують» нелегальну проституцію, я не можу не віддати належне Луценкові хоча б за його особисту чітку позицію щодо цього питання. Міністр, на відміну від багатьох високих начальників, від яких дещо, але все ж таки залежить, говорить прямо. Він — за легалізацію. Мало того, в цьому ж згаданому мною коментарі «Високому замку» Луценко говорить: «Я вважаю, що потрібно легалізувати проституцію, але не знайдеться жодного депутата, який візьме на себе таку сміливість». На жаль, Луценко не пояснює – чому саме. Тож спробую це зробити сам…

Чи стане повія депутатом верховної Ради?

По-перше, питання «слизькувате» і в країні, яка ніколи не знає, коли до її парламенту наступні вибори відбудуться (як от сьогодні, наприклад), ставити його на суд Верховної Ради ризиковано. Опоненти, які «насобачились» у справах чорного піару, так можуть твої слова та ідеї перекрутити, що перед самими виборами враз опинишся не лише головним винуватцем того, що проституція живе і процвітає, а й «повією всіх часів і народів» станеш. І не здивується ніхто! Спробуй тоді довести, що ти не верблюд!

По-друге, треба пам’ятати, що ДЕПУТАТИ – ТЕЖ ЛЮДИ. До того ж, люди з грішми. А їх же на щось витрачати треба. Чому б іноді не витратитись на послуги секс-індустрії? Оскільки вона, ясна річ, є, то той, у кого є ці самі гроші, і хто полюбляє певні види відпочинку, вже давно розважається так, як хоче, на будь-який смак. Наберіть, шановний читачу, в пошуковій системі Інтернету два або три слова, — наприклад, «Проститутки Киева» або «Cамые дешевые проститутки»… Запевняю, отримаєте багато інформації, а разом з нею переконання, що ніяка легалізація не потрібна тим особам, які давно є грошовитими клієнтами будинків розпусти чи так званих повій-індивідуалок. Скажу більше, всемогутнім «народним обранцям», які, наприклад, можуть за своїми партійними списками до Верховної Ради власних водіїв та охоронців протягувати, нічого не варто вписати в ті самі списки своїх улюблених повій. Варто їм цього забажати, і ми – громадяни – спокійнісінько матимемо в українському парламенті й таких депутаток. Пропорційна система виборів ще й не такі сюрпризи може нам піднести… Але це тема іншої розмови…

По-третє, всім відомо, що секс-індустрія приносить шалені гроші. І вона їх вже приносить! Приносить, незважаючи на те, що проституція в Україні поки що не легалізована. Це означає, що ділянки цього бізнесу вже давно розподілено, як і грошові потоки, які вона дає. Гадаю, що чимало цих грошенят осідає і в кишенях українських парламентарів, — просто за те, що питання про легалізацію не обговорюється вголос, за те, що (повторюю цитату міністра): «не знайдеться жодного депутата, який візьме на себе таку сміливість».

Можна писати й про «по-четверте» і про «по-п’яте», але, думаю, досить і того, що є, аби зробити висновок, що легалізувати проституцію, спробувати взяти її під контроль держави – означає ні що інше, як відібрати ласий шмат у тих, хто вже його має. Зрозуміло, що «фахівці» секс-індустрії матимуть їх і після легалізації, вони не випустять з рук свого, але ж буде певний перехідний період, — старі злочинні корупційні схеми доведеться міняти на нові, — наприклад, більше «давати на лапу» податківцям, а не міліціонерам і т. д. Оце і вся проблема для тузів підпільного бізнесу.

І в Чернігові є своя проституція

Якось аж язик не повертається сьогодні називати цей бізнес «підпільним». Інтернет-сайти знайомств переповнено пропозиціями інтимного характеру, на газетних шпальтах можна знайти масу аналогічних пропозицій, які тут, щоправда, іноді прикривають словосполученнями «послуги масажисток» та їм подібними. Кожному чернігівцю (хто бодай один раз поцікавився) добре відомо, де – в яких барах і саунах та інших «апартаментах» можна знайти повію на годинку, на дві, на добу. Один мій старий знайомий при зустрічі обов’язково розповідає про черговий візит до «однієї класної чернігівської бані», куди «заходиш, а там дівчата сидять рядочком під стіночкою, ти тикаєш в будь-яку пальцем і вона тобі суму називає, врешті-решт погоджуєшся, кажеш «Ходім паритись» і… йдеш».

А в кого грошей «на баню» бракує, можна послуги знайти й за дешевшу ціну. Беру до рук номер газети «Семь дней», датований 17 вересня 2008 року і читаю матеріал Ігоря Стаха «Век туристов не видать». Цитую: «Вечером же на Валу людям неподготовленным и слабонервным делать нечего. Как только смеркается и зажигаются старинного вида фонари, центральная аллея превращается в некое подобие «квартала красных фонарей». Здесь можно найти девушку не только для «выпить и излить душу», но и, главное, для реализации сексуальных фантазий. «Реализоваться» можно где-то неподалеку, на тихой лавочке или мягкой травке»…

Ніхто не може звинуватити тижневик «Семь дней» у «бульварщині» чи «жовтизні», все це також не є рекламою чи антирекламою для потенційного туриста. Це — просто констатація факту. Просто так є. І так є не лише в Чернігові. Про це відомо всім. І зараз, на мою думку, випинати груди від гордощів через те, що, мовляв, «у нас узаконеної проституції нема й не буде», можуть або невиправні ханжі, або ж ідіоти. Стверджувати ж те, що «проституції в Україні немає», можуть лише невиправні брехуни, які взагалі-то й за відомим радянським «в СССР секса нет» скучають. Не знаю тільки – чому.

На панель, щоб не… працювати

Але якщо у країні сотні тисяч людей пропонують своє тіло на продаж, якщо на цей товар неодмінно знаходиться покупець, то прийшов, здається, час поговорити про те, що ж ми маємо насправді. І коли я говорив, що кожен громадянин повинен мати з цього приводу чітку позицію, то мав на увазі не те, що її нема, а – тільки те, що досі її не мав я. Але мало самому знати, треба також говорити про це вголос, сперечатися і коригувати думки й позиції. Це робити можна і треба. Саме тому я й пишу цей матеріал.

До речі, за даними опитування Українського інституту соціологічних досліджень (УІСД), кількість прихильників і супротивників легалізації проституції в Україні практично однакова. За легалізацію проституції в Україні виступають 38% респондентів, проти — 41%. 11% учасників опитування не змогли однозначно відповісти.

Опитували соціологи і самих повій. 73% опитаних представниць «найдавнішої професії», виявляється, обрали цю роботу, щоб «не працювати за копійки в якій-небудь конторі», 61% сподівається заробити грошей і залишити це заняття, 27% працюють у цьому бізнесі вимушено. Але працювати в секс-бізнесі подобається лише кожній п’ятій з 636 повій, опитаних УІСД в 12 містах України.

Повії сидітимуть у тюрмах, а бандити – у борделях

Оце те, що маємо. Як маємо й те, що новий Кримінальний кодекс України передбачає покарання для осіб, які надають секс-послуги, однак стосовно організаторів цього бізнесу покарання… не передбачене. І це при тому, що, за даними вищезгаданого опитування, жінки, які займаються секс-бізнесом, отримують на руки лише близько 20% зароблених грошей.

І ще одна цифра — на думку більшості соціологів, секс-бізнесом у нашій країні в тому чи іншому ступені займається близько 250 тисяч жінок…

Чверть мільйона моїх співгромадян – повії… Цікаво. І… невесело. При цьому кожна з них є потенційною жертвою… Кримінального кодексу. Злочин вона, бачте, чинить! Це ж треба таке придумати! Бандити, які, як нам обіцяли, мали б у тюрмах сидіти, гуляють на свободі, бізнесом займаються (в т. ч. і секс-індустрією керують), в ресторанах з політиками пиячать і в борделі разом з ними їздять. А от повій до кримінальної відповідальності притягувати будуть!..

Ні – легалізації!

Перечитав я щойно написане мною і бачу, що майже все є аргументацією легалізації. Бачу і все ж таки нічого не можу з собою вдіяти. Заради справедливості наведу думку генерального директора українського Інституту сексології й андрології, президента Асоціації сексологів і андрологів Україні професор Ігоря Горпинченка, який є противником легалізації. Цитую: «Якщо держава визнає проституцію, то вона розписується у власній неповноцінності. Нині є інший шлях. Він важчий, але перспективніший, гуманніший, економічно обґрунтований. Це створення нових робочих місць й умов для того, щоб молодь не йшла поганим шляхом, а опановувала б нормальну професію, роботу, якою можна пишатися і яка справді потрібна людям…» І інша цитата від пана Горпинченка: «Завдання України — більш складне, важке, але єдино правильне з погляду соціального, гуманістичного. У перспективі слід вибити ґрунт з-під цього ганебного явища. Ґрунт цей — економічні труднощі, низький рівень добробуту, брак розумної пропаганди, недостатній рівень культури громадян — загальної, сексуальної зокрема. Тільки тоді цього зла можна позбутися, правда, не остаточно».

Ні КПРС, ні релігії це не вдалося

«Завдання України…» Мрії… Ілюзії… Сліпа віра в те, що тут, у нас, можна перемогти те, чого людство не могло подолати тисячі років. Та і як могло, якщо представники однієї частини цього самого людства себе в усі часи за гроші пропонували, а представники іншої частини залюбки віддавали гроші за ці послуги?! Смішно! Що вже керівництво «соціалістичного суспільства» боролося з проституцією, та й то до кінця її не здолало! А релігія! Тисячі років з церковних амвонів і кафедр (байдуже — католицьких, протестантських, православних) лунали заклики припинити «неподобство», обіцянки «кар небесних» за гріхи, і то не допомогло! Вогні інквізиції на вулицях середньовічних європейських міст палали, а повії – напівпідпільно, звісно, — але й тоді гроші заробляли. Мали високих покровителів, та й поготів. Мають вони їх і зараз.

Ну, не змінити природу людську! Ну, такою вона є, коли йдеться про бажання сексуального контакту! А чому для цього офіційних дружини і чоловіка бракує – біс його знає! Може, і справді саме він тільки про це й знає, але я не буду запитувати думку церковників з цього приводу! Досить з мене того, що доводилось чути про секс-скандали в американських католицьких парафіях, про педофільні нахили деяких служителів культа, про секс-скандали, в які потрапляли лідери деяких сект і за кордоном, і тут, в Україні. Якщо і вони без цього не можуть, то куди вже тим, «пересічним», кому приперло «по саме нікуди» і кому гроші у власних кишенях і гаманцях заважають! Пристрасть людини до сексу незнищенна до того часу, доки не помре остання людина на Землі. І це в тому випадку, якщо, навіть, вона помре від СНІДУ! А одним з позитивів, які може дати Україні легалізація проституції, є те, що хоча б частково, але повій і їхні захворювання можна буде взяти на облік в спеціальних лікарських установах.

Легалізації – так!

Можна буде також відслідкувати наявність дитячої проституції в борделях, які врешті-решт перестануть функціонувати підпільно. І от тоді вже покарати винуватців як слід. Те ж саме — і щодо тих повій, яких затягли в цей бізнес шляхом обману. І ще одне, — ті, хто все ж таки вирішить заробляти на панелі, матимуть все ж таки менше шансів потрапити в тенета работорговців.

Можна говорити й про економічні позитиви. В те, що нарешті відсотки із заробітків борделів будуть поповнювати бюджет. Тільки я в це не дуже вірю. Кримінал вкупі з корумпованими чиновниками вигадають нові хитромудрі схеми, які гарантують, що у бюджет йтимуть «копійки», а мільйони, як я вже говорив вище, і далі перекочовуватимуть на рахунки тих, хто контролюватиме цей бізнес.

І все ж таки я – за легалізацію, яка дозволить хоча б прибрати повій з центрів міст на їхні околиці, або й за їхні межі. Кому треба, той знайде, де шукати. Якщо цього не зробити, то вже за кілька років центральні площі не лише Києва, Одеси і Харкова, а й менших міст, нагадуватимуть Рим часів імперії чи сучасний Таїланд.

І ще один аргумент – соціальний. Ні для кого не секрет, що дуже небагато повій стають багатими дамами завдяки своїй професії. «Професійна кар’єра» більшості з них закінчується у віці сорока років, а то й раніше. І тільки легалізація їхнього заняття дозволить повіям нарешті мати надію на отримання пенсії від держави. Чим не аргумент? Я, щоправда, не знаю, який запис слід буде робити в тих трудових книжках… Не знаю, але, на мою думку, «працівник сфери обслуговування» звучатиме цілком пристойно…

Роман Грабович , портал Чернигова

Читайте также: