Основні виклики та ризики для України у першій половині лютого 2019 року

Основні виклики та ризики для України у першій половині лютого 2019 року

У першій половині лютого 2019 р. відбулася низка важливих для України подій, які безпосередньо впливають на безпекове середовище.

Виборчі перегони, які набрали обертів, засвідчили, що передвиборчі програми, як боротьба кандидатських стратегій, не матимуть значного впливу на результати перегонів.

При цьому значна кількість кандидатів та політичних сил, що стоять за ними, використовують технології, які зазвичай відносять до заборонених ходів. Наприклад, дитячі садки, дитячі дома та фото-відео з дітьми (Радикальна партія Ляшка, Блок Юлії Тимошенко, Опозиційний блок), адміністративний ресурс (відкриття відремонтованої філармонії президентом Петром Порошенком) та ін.

«Що чекає Донбас, Крим? Якою буде українська економіка в найближчі 5 років? Немає і розуміння того, чи готові нинішні конкуренти закопати «сокиру війни» після обрання нового президента і об’єднатися задля побудови сильної держави. Це означає, що на даному етапі боротьби ті, хто бажають посісти президентське крісло, ставлять особисті амбіції та образи вище державних інтересів». – Таку, на наш погляд, справедливу думку висловив політолог та журналіст Сергій Руденко

Водночас, у контексті аналізу впливу зовнішніх ризиків можна констатувати, що перебіг президентської кампанії поки що фактично не впливає на загальну ситуацію у безпековому секторі, хоча певні елементи знаходяться у розбалансованому стані. Серед таких ознак можна назвати ухвалення урядом (та підписання прем’єр-міністром України) Державного оборонного замовлення лише 13 лютого (тобто втрата у переозброєнні щонайменше місяця).

При цьому останній місяць російсько-української війни тривав майже без змін та характеризувався позиційними успіхами та викликами (атаками) тактичного рівню. Водночас ЗМІ зафіксували одразу декілька випадків використання українськими військовими високоточної зброї на передовій. Наприклад, минулого тижня бійці 30 ОМБр імені Костянтина Острозького знищили вогневу точку російських найманців на Світлодарськ дузі, використавши для цього український ПТРК “Корсар”. Серед іншого, це означає передусім появу на передовій самої зброї, чого не було ще навіть у 2018 році.

Достатньо обережною на цьому етапі є й позиція РФ. «Очевидно, що в Кремлі не хочуть нових санкцій у зв’язку з Азовом, тому ми бачимо т.зв. «операційне маневрування» Росії навколо Керченської протоки — своєрідна гра з намаганням показати гарне обличчя при поганій грі. Слід до цього додати прагнення Москви не упустити моменту в будівництві «Північного потоку-2». Обидва фактори спонукали Кремль стати на геополітичну розтяжку між її регіональними, континентальними і глобальними інтересами, які мають серйозні контрадикції». – Так вважає адмірал Iгор Кабаненко (інтерв’ю газеті «День», 5 лютого).

Росія проти України

Основні виклики та ризики для України у першій половині лютого 2019 рокуДосить симптоматично, що сам він повідомив, що пішов з «поста» «заступник командира батальйону армії» «ДНР» через те, що захоплена територія перетворилася на подобу «чергового регіону Росії», де просто почався розподіл бізнесу.

Не менш симптоматичним виявилося зізнання близького до Путіна (кум та довірена особа російського президента) Віктора Медведчука. Він заявив, що в Україні після виборів «опозиція зможе спрацювати за “венесуельським сценарієм”», а сам він «сподівається на “розуміння Росії” у цьому питанні». «Опозиційні сили можуть не визнати підсумки президентських виборів в Україні», зазначив Медведчук після звинувачення Генеральною прокуратурою України у державній зраді в ефірі російського пропагандистського “Першого каналу”. З одного боку, це частина передвиборного тиску, який Кремль здійснює через «свою людину» в Україні. З іншого, частина реальної підривної діяльності, яка нині має характер зондування реакції офіційного Києва, але з часом може перетворитися на частину реального плану Кремля.

Варто згадати, що Віктор Медведчук заявляв про плани створити на сході України автономний регіон “Донбас” в рамках плану мирного врегулювання ситуації в регіоні. За його словами, цей план передбачає створення на Донбасі органів державного управління, такі як парламент, уряд та інші органи.

Найважливіше на міжнародному фронті

Експерти відзначають, що вихід РФ із ДРМСД надає Україні нові можливості виробляти ракетну зброю без обмежень, які існували до цього часу. Розірвання договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності (РСМД) між США та РФ за певних умов вигідне для України. Серед іншого, Україна може запропонувати США розмістити свої ракети в себе. Що має допомогти стримати агресію РФ.

Отже питання лежить у площині технологічних можливостей України та дипломатичних зусиль. В цілому, поки що це лише гіпотетичний потенціал, який можливо реалізувати лише роками послідовних зусиль та політичної волі офіційного Києва.

За даними американської сторони, Росія з 2012 року постійно порушувала договір РСМД. Вона намагалася створити так звану ракету кризу в Європі, і створити умови для розвалу НАТО. «З огляду на це, Україна може запропонувати, щоб США розташовували свої ракетні сили в Україні, а не в країнах НАТО. Адже це Росія може використати у своїй пропаганді та нових гібридних технологіях», – зазначив з цього приводу під час прес-конференції минулого тижня заступник директора ЦДАКР Михайло Самусь.

Варто відзначити таку подію як передача Україною Альянсу запит щодо підтримки в Чорному морі. Це відбулося перед зустріччю міністрів оборони країн-членів НАТО 13-14 лютого. Запит, зокрема, містить прохання фінансової, політичної і демонстративної підтримки (тобто присутності в Чорному морі), а також організації спільних навчань. «Ми просимо допомоги у розвитку інфраструктури наших Військово-морських сил, баз, корабельного складу, антикорабельных коштів. Розвідка, радари, обмін інформацією – все, що військові повинні запитати у інших країн за військової допомоги», – роз’яснив позицію України дипломат Вадим Пристайко. Такий крок є вагомим у створеній системи комунікації із НАТО та має на меті підтримку діалогу з контентом необхідності долучення Альянсу до більш чіткої позиції в російсько-українській війні.

Між іншим, Сполучені Штати висловили стурбованість тим, що наступним об’єктом агресії з боку Росії та її президента Володимира Путіна може стати Польща. Про це заявив у Варшаві під час зустрічі з міністром закордонних справ Польщі Яцеком Чапутовичем державний секретар США Майк Помпео. Цей крок свідчить про зростання активності Вашингтону у створенні мотивацій у європейських країн НАТО щодо реагування на російську агресію та загострення риторики. Вплив на ключові європейські країни Вашингтон має намір робити через ключового союзника в регіоні, яким стала Польща. Не в останню чергу у підтримці такого рівню відносин слугують проекти ВТС – Польща вже зробила низку вагомих закупівель авіаційної та ракетної техніки.

Росія проти Заходу

Сама Росія, як вважають на Заході, веде наступальну політику та фактично готується до війни. Зокрема, як інформують ЗМІ, Росія потайки розгортає ракетні системи, здатні вразити Захід. Так минулого тижня з’явилася інформація (Frankfurter Allgemeine Zeitung з посиланням на дані розвідки 11 лютого), що російська сторона вже розмістила чотири батальйони, оснащених пусковими установками для так званих крилатих ракет 9М729. Frankfurter Allgemeine Zeitung пише, що Росія розмістила ракети на полігоні Капустін Яр в Астраханській області, неподалік Єкатеринбурга, а також поблизу міста Моздок в Північній Осетії і в місті Шуя, що в 300 км на північний схід від Москви. Як повідомило німецьке видання, радіус дії ракет 9М729 – понад дві тисячі кілометрів, що дозволяє російським збройним силам атакувати цілі в Західній Європі. До сих пір Москва запевняла, що радіус польоту цих ракет не перевищує чотирьохсот вісімдесяти кілометрів.

Ще однією непересічної та вразливою для України подією стало просування Росією проекту «Північний потік-2». «Компромісом» Франції та Німеччини за рахунок інтересів України» назвав цю подію відомий профільний експерт Михайло Гончар. Президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» в інтерв’ю газеті «День» (11 лютого) оцінив дії урядів Німеччини та Франції, які внесли компромісні поправки до Газової директиви ЄС, що одразу підтримав Комітет постійних представників держав — членів організації. Зміни, зокрема, передбачають, що відповідальною за застосування правил ЄС буде країна, де газопровід приєднується до газотранспортної системи (ГТС) Євросоюзу.

Таким чином, це дозволить Берліну бути головним переговірником з Москвою щодо будівництва газопроводу «Північний потік-2», пише AFP. Остаточно затвердити зміни ще мають Рада ЄС і Європарламент. «Схоже, що Німеччина з благословення Парижа може проігнорувати стурбованість держав Центральної та Східної Європи, ризик санкцій із США та поставити інтереси Німеччини понад інтересами загальної безпеки всього ЄС. Це було б лякаючою демонстрацією впливу Володимира Путіна на європейську політику, що розділяє її єдність, та ігнорування, недотримання Ангелою Меркель, а також Еммануелем Макроном головного принципу європейських країн — Multilateralismus (багатостороннього консенсусу)», — так вже прокоментувала новину депутат Європарламенту Ребекка Гармс.

«Щодо наслідків цього рішення, то я би поки що не малював апокаліптичного сценарію, хоча в принципі німецька сторона розраховує на те, що за допомогою так званого компромісного способу питання «Північного потоку-2» буде закрите з точки зору того бути йому чи не бути. Але попереду ще певний процес формалізації цього компромісу. Він полягає  в тому, що на основі домовленості має відбутися процедура її опрацювання та узгодження через Європарламент, який відомий своїми анти-північнопотоківськими настроями. Більше того,  Європарламент минулого року прийняв дуже жорстку резолюцію проти «Північного потоку-2». Тому зараз на основі так званих компромісних формулювань має відбутися в тристоронньому форматі тріалог представників Європейської Ради, Єврокомісії та Європарламенту, в результаті чого процедурно проект документу буде направлений на розгляд Європарламенту. Але важливо, щоб Європарламент, каденція якого закінчується 20 квітня цього року, встиг розглянути його», – процитував «День» Михайла Гончара.

Він додав, що наша дипломатія в ці останні дні, на жаль, ніяк себе не проявила. Тому що в нас є стаття 274 Угоди про асоціацію, яка чітко говорить про те, що ЄС має враховувати наш наявний вільний газотранспортний потенціал. Тому позиція ЄС мала би полягати не тільки в тому, як задовольнити німецько-французькі амбіції, а з урахуванням Угоди про асоціацію вести мову про те, що ЄС має враховувати вільні потужності ГТС України для додаткового транзиту газу в Європу. І по ідеї ситуація мала б бути такою, що ЄС дає добро на «Північний потік-2» тоді, коли не вистачає потужностей ГТС України, а вільні якраз газотранспортні потужності, які за обсягом дорівнюють потужності «Північного потоку-2». Але ми бачимо, що ЄС в цій ситуації виявився абсолютно слабким гравцем і не зміг імплементувати поправки, ініційовані Румунією та Польщею, в належному вигляді. Тож по-суті вони пішли з «франко-німецькою корекцією».

Ще однією, вартою уваги, слід вважати результати дослідження, що 90% росіян досі вважають, що анексія Криму була правильною. Зокрема, автори дослідження Security Radar ( “Радар безпеки”), випущеного фондом імені Фрідріха Еберта (Friedrich-Ebert-Stiftung) провели репрезентативні опитування в семи країнах Європи, які, на думку авторів, важливі для європейської безпеки. Відповіді респондентів в Німеччині, Франції, Латвії, Польщі, Сербії, Росії та Україні оцінили експерти. Результати певною мірою можна вважати вражаючими. Так респонденти у всіх семи країнах бояться воєн і збройних конфліктів: такі страхи характерні для більшості опитаних (середній показник по всіх семи країнам – 78%). Однак в країнах Східної Європи це розглядають як збройний конфлікт між Росією і Заходом (таку загрозу розглядали, переважно, в Росії) – 59%, то у Франції (75%) і в Німеччині (60%) люди в такий сценарій не вірять.

Відповідаючи на питання, яка країна становить найбільшу небезпеку для світу на європейському континенті, європейці назвали дві: США і Росію (50 і 43%). Автори називають ці дані відображенням “латентного антиамериканізму” в німецькому суспільстві, який, за їхніми словами, суперечить ролі США як гаранта безпеки ФРН протягом багатьох десятиліть. Але справжнім викликом для безпеки в Європі автори Security Radar 2019 називають незадоволеність ряду країн Східної Європи власним міжнародним статусом. Респонденти з Росії, Сербії та України заявили, що інші держави заважають їхнім країнам зайняти гідне місце в міжнародному співтоваристві. У Росії, наприклад, з цією тезою згодні 69% опитаних. Проте, хоча в Росії незадоволені місцем країни в міжнародному співтоваристві, брати на себе відповідальність за міжнародний порядок росіяни не дуже хочуть: тільки 39% погодилися з такою відповідальністю країни.

Більшість респондентів, за винятком жителів РФ і Сербії, вважають анексію українського півострова Росією анексією, тобто незаконно відірваної частиною країни (від 62% і вище). І в цей же час респонденти з країн ЄС виступають проти розширення санкцій проти Кремля. 56 відсотків усіх опитаних впевнені, що їх країни повинні посилити співпрацю з РФ. У Росії анексію Криму схвалюють і вважають правильною 90% опитаних – і це навіть через п’ять років після початку конфлікту.

Серед іншого, слід визнати, що такий стан речей прямо пов’язаний із низкою інформаційних впливів Росії: а) безпосередньою обробкою населення РФ протягом тривалого часу; б) проведенням безперервного інформаційного впливу на території країн Європи; в) потужною роботою спецслужб та запровадженням (активною участю) у великій кількості проектів рівню «суспільство-суспільство».

Оцінка українських реалій на даному етапі свідчить про необхідність продовження активного формування механізмів інформаційних впливів на середовище (на різні аудиторії, передусім, наукові, журналістські, суспільно-політичні). Вкрай необхідне розгортання проукраїнських проектів «суспільство-суспільство», утворення сталої думки про набуття Україною статусу потужного антагоніста Росії та її здатності протиставити російській агресії зростання добробуту та економіки держави, а також розвитку самого суспільства.

Джерело: Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння

Читайте также: