Чому деякі люди безпідставно жорстокі

Навмисно завдати болю комусь, хто нічого вам не зробив і нічим вам не загрожує, здається немислимою жорстокістю. Однак це трапляється частіше, ніж ми собі уявляємо. Чому люди на це здатні, в матеріалі BBC  

Людина – це гордість і потолоч Всесвіту, писав французький філософ Блез Паскаль у 1658 році. З того часу мало що змінилося. Ми кохаємо і ненавидимо. Ми допомагаємо і шкодимо. Ми простягаємо руку і встромляємо ніж.

Ми розуміємо, коли хтось завдає удару у відповідь або захищаючи себе. Але коли кривдять невинного, ми завжди дивуємося “Як ти міг?”

Люди зазвичай щось роблять, щоб отримати задоволення або уникнути болю. Більшість із нас, заподіявши шкоду іншому, відчуває біль цієї людини. І нам це відчуття не подобається.

І отже, коли людина завдає болю комусь, хто не несе для неї загрози, це може мати дві причини: або вона не здатна до співчуття, або біль іншого приносить їй задоволення.

Є й ще одна причина – кривдник може бути переконаним, що загроза існує, навіть коли це не так. І якщо він не відчуває загрози своєму фізичному здоров’ю або гаманцю, він може побоюватися, приміром, за свій соціальний статус. Це пояснює, чому люди іноді шкодять тим, хто допомагає їм матеріально. Ліберальні суспільства вважають, що завдати комусь шкоди – це значить змусити когось страждати. Однак з цим згодні не всі філософи. Чи можлива все ще у XXI столітті жорстокість во благо?

Садисти та психопати

Людину, яка отримує задоволення від болю або приниження іншого, називають садистом. Садисти здатні відчувати біль інших, навіть гостріше за багатьох, але на відміну від більшості людей, їм це відчуття подобається. Принаймні до того моменту, коли страждання скінчиться, і садист може відчути докори сумління.

Зазвичай ми уявляємо садистів катами та вбивцями. Проте існує й менш екстремальний, але більш поширений повсякденний садизм.

Побутові садисти отримують задоволення, завдаючи комусь шкоди або спостерігаючи за стражданнями інших людей. Їм подобаються сцени насильства у фільмах, вони люблять бійки і їх цікавлять тортури. Таких людей небагато, але й не мало. В одному дослідженні близько 6% студентів визнали, що отримують задоволення, кривдячи інших.

Побутовий садист – це інтернет-троль або шкільний хуліган, який цькує однокласників. В рольових онлайн-іграх вони будуть тими шкідниками, які псують всім гру. Їм подобаються жорстокі комп’ютерні ігри. І що більше вони грають, то більшим стає їхній садизм.

На відміну від садистів, психопати не завдають болю тільки заради задоволення (хоча іноді можуть). Завдаючи шкоди іншим, психопати намагаються досягнути певної мети. І якщо через страждання іншого вони отримають те, чого хочуть, нехай буде так. Вони поводяться так, тому що вони рідше відчувають жалість, докори сумління чи страх. Вони також чудово вміють визначати почуття інших людей, але їх самих ці почуття залишають байдужими.

Це дуже небезпечне поєднання навичок. Протягом тисячоліть люди одомашнилися. Завдяки цьому нам складно завдавати болю іншим. Ті, хто шкодив, катував або вбивав, часто страждають від цього всю решту життя.

Однак головною рисою психопатії є неспровоковане насильство.

Було б непогано, якби ми завжди могли визначити психопата, зустрівшись із ним, побачивши обличчя людини або недовго поспілкувавшись із нею. На жаль, психопатам це добре відомо, а тому вони чудово навчилися справляти гарне перше враження.

На щастя, психопатичні риси мають лише 0,5% людей. Але серед ув’язнених їхня частка більше – близько 8% чоловіків та 2% жінок. До того ж не всі психопати небезпечні. Асоціальні психопати отримують гострі відчуття від наркотиків або ризикових дій.

Тоді як просоціальні психопати, навпаки, шукають емоцій у безстрашному пошуку нових ідей. Оскільки наше суспільство ґрунтується на інноваціях, просоціальні психопати змінюють світ для всіх нас. Хоча в цьому все одно є як хороше, так і погане.

Звідки ці риси?

Ніхто насправді не знає, чому деякі люди стають садистами. Дехто припускає, що садизм був необхідним для пристосування, наприклад, для того, щоби вбивати тварин під час полювання. На думку інших, завдяки садизму люди здобули владу.

Італійський філософ і дипломат Нікколо Макіавеллі одного разу припустив, що “безлад створює час, а не люди”. Сучасна неврологія підтверджує, що садизм може бути тактикою виживання у скрутні часи. Коли певної їжі починає бракувати, рівень нейромедіатора серотоніну в мозку починає падати. Ми стаємо більш схильними завдавати біль, оскільки це починає приносити нам задоволення.

Психопатія також може бути способом адаптації. Деякі дослідження навіть пов’язують вищий рівень психопатії з більшою здатністю до продовження роду. Однак причиною цього може бути те, що психопати мають репродуктивну перевагу саме у суворих умовах.

Дійсно, психопатія процвітає у нестабільному світі із жорсткою конкуренцією. Психопати – майстри маніпуляції. Їхня імпульсивність та відсутність страху допомагають їм ризикувати і добиватися швидкого успіху.

У фільмі “Волл-стріт” психопат Гордон Гекко заробляє мільйони. Проте, хоча психопатія може бути перевагою у корпоративному світі, припущення, що більшість психопатів досягають лідерських позицій, є хибним.

Зв’язок психопатії з креативністю може також пояснити живучість цієї риси. Математик Ерік Вайнштейн стверджує, що неприємні люди рухають прогрес. Однак, якщо ваше оточення підтримує творче мислення, неприємну вдачу менше пов’язують з творчістю.

Садизм і психопатія також пов’язані з іншими рисами особистості, як-от нарцисизм і макіавеллізм. Разом вони створюють “темну тріаду особистості”. Ці риси мають доволі великий спадковий компонент. Іншими словами, деякі люди просто такими народжуються. З іншого боку, батьки з високим компонентом темної тріади передають ці риси своїм дітям, жорстоко поводячись з ними.

Так само ми можемо наслідувати певну поведінку, спостерігаючи за людьми поруч. І отже, зменшення жорстокості в світі залежить від кожного з нас.

Страх і дегуманізація

Садизм передбачає насолоду від приниження та болю іншої людини. Проте ми часто чуємо також, що жорстокість провокує дегуманізація людей, позбавлення людини її людського статусу. Потенційних жертв називають собаками, вошами або тарганами, позбавляючи їх прав людей і полегшуючи таким чином заподіяння їм шкоди.

У цьому є велика частка правди. Дослідження свідчать, що коли хтось порушує соціальну норму, наш мозок сприймає їхні обличчя як менш людські. Таким чином нам стає легше карати людей, які порушують норми поведінки.

З іншого боку, є великою ілюзією вважати, що якщо ми бачимо в комусь людину, ми не заподіємо йому шкоди. Психолог Пол Блум впевнений, що найжорстокіша поведінка часто трапляється саме тоді, коли ми бачимо в людині людину, яка не хоче терпіти біль, приниження чи деградацію.

Нацисти дегуманізували євреїв, називаючи їх шкідниками та вошами. Проте нацисти принижували, катували та вбивали євреїв саме тому, що вважали їх людьми, які страждають від такого ставлення.

Покарання доброчинця

Доволі часто люди шкодять тим, хто робить добро. Уявіть, що ви граєте в економічну гру, в якій ви та інші гравці можете інвестувати у спільний фонд. Що більше грошей ви в нього вкладаєте, то більше виплат отримуєте.

Крім того, фонд виплачує гроші всім гравцям, незалежно від того, робили вони інвестиції чи ні.

Наприкінці гри вам дається можливість покарати інших гравців, заплативши за це гроші. Для цього ви віддаєте частину свого заробітку, а в обраного вами гравця гроші забирають повністю. Іншими словами, вам дається можливість зробити щось погане.

Більшість гравців зазвичай карають тих, хто вклав у фонд мало грошей або взагалі нічого. Втім, є й такі, хто карає учасників за більші інвестиції, ніж вони зробили самі. Здається, це не має сенсу. Щедрі гравці збільшують виплати і для вас теж – тож за що їх карати?

Це явище має назву “покарання доброчинця”, і воно вельми поширене в світі. У суспільствах мисливців-збирачів успішних мисливців сварять за надто великий улов, хоча він й означає, що кожен отримає більше м’яса. Гілларі Клінтон, вочевидь, також стала жертвою “покарання доброчинця”, оскільки її кампанія в президентських виборах 2016 року базувалася на правах людини.

Покарання доброчинця можна пояснити нашою схильністю опиратися успіху інших учасників групи. Менш щедрий гравець у вищевказаній економічній грі може відчувати, що більш щедрого гравця сприйматимуть як кращого співучасника.

Більш щедра людина погрожує підвищенням свого статусу в групі. Як висловився французький письменник Вольтер, найкраще – ворог хорошого.

Втім, в цьому феномені є й позитивний момент. Після того, як ми принизили доброчинця, ми стаємо більш відкритими до його позиції. Коли в ході одного дослідження людям дозволяли висловлювати неприязнь до вегетаріанців, вони згодом менше підтримували вживання м’яса.

Розстріл, розп’яття або необрання на пост автора певної ідеї парадоксальним чином робить його ідею більш прийнятною.

Жорстокість на благо

Вчитель музики у фільмі “Одержимість” жорстокістю розкриває талант свого учня. Ми можемо вважати такі методи неприпустимими. Однак німецький філософ Фрідріх Ніцше був іншої думки.

Згідно з філософією Ніцше, жорстокість стала найкращою мотивацією для музиканта, заради його власного блага. Люди також можуть бути жорстокими до самих себе, щоб стати тим, ким вони бажають.

На думку Ніцше, жорстоке ставлення допомагає нам розвинути в собі мужність, витривалість і творчість. Але чи повинні ми змушувати страждати інших або страждати самим, аби навчитися чеснот?

Вочевидь, ні. Тепер ми знаємо, що жорстокість завдає довгострокової шкоди як фізичному, так і психічному здоров’ю людини. Дедалі частіше ми визнаємо, що співчуття до себе є набагато кориснішим за самобичування. І сама ідея, що для духовного зростання потрібне страждання, є вкрай сумнівною. Особистому розвитку навпаки сприяють позитивні життєві події, як-от кохання, народження дітей та досягнення омріяних цілей.

Навчання через жорстокість спонукає до зловживання владою та егоїстичного садизму. І це далеко не єдиний шлях. Буддизм, приміром, пропонує альтернативу – гнівне співчуття. За допомогою нього ми, спонукувані любов’ю, захищаємо інших від їхньої власної жадібності, ненависті та страху.

Життя буває жорстоким, правда буває жорстокою, але ми можемо обрати такими не бути.