Звірства російських загарбників у Херсоні: «Ви не уявляєте всього жаху»
Десятки тисяч мирних жителів були взяті в заручники російськими військами, але розслідування цих потенційних військових злочинів просуваються повільно.
11 березня 2022 року до херсонської квартири Юрія та Наталії Трегубко увірвалися десяток російських загарбників. Подружжю зв’язали руки, зав’язали очі й на очах у їхнього 16-річного сина під погрозою зброї вивели з квартири.
Їхні допити розпочалися в приміщенні облради, як і насильство.
«Оскільки я їм нічого не сказав, вони почали бити мене руками і ногами», – розповів IWPR Юрій. «Було страшно, тому що я сидів на стільці із зав’язаними очима і зв’язаними руками. Я не знав, з якого боку мене будуть бити. Від побоїв я впав та вони продовжували бити мене на підлозі».
Через дві години подружжя повернулося додому, але через місяць вони знову були затримані.
Близько двох тижнів їх утримували в окремих камерах, піддавали тортурам і психологічному тиску.
«Прямо над камерою була катівня, де ФСБ витягувала інформацію з ув’язнених», – згадує 50-річний Юрій. «Таке відбувалося щодня, а ввечері російські солдати витягли полонених у коридор і катували просто так. З 23:00 до 3:00 був дикий крик».
Юрій Трегубко – 50-річний громадський активіст із Херсона. © Надано Ю. Трегубком
Російські військові знайшли на телефоні Юрія повідомлення про те, що він допомагав волонтерам збирати гроші на тепловізор для українських військових. Після того, Юрія били та катували електрошоком до втрати свідомості.
«Я не знав інформації, яка їх цікавила, але вони сприйняли це як відмову від співпраці… З кожним разом удари ставали все сильнішими і тривалішими», – сказав він, додавши:
«Ви не уявляєте, який це жах!».
11 травня Юрія та Наталію, якій також 50, відпустили після того, як вони погодилися підписати заяви про те, що вони готові співпрацювати з російськими військовими та не мають скарг на поводження з ними.
Після звільнення подружжя забрало сина і втекло до міста Дніпро, де Юрій одразу ж звернувся до поліції із заявою про скоєні проти них злочини. Він та його дружина також написали заяву до Служби безпеки України, в якій детально описали знущання, яких вони зазнали як полонені.
За даними Офісу українського омбудсмена, десятки тисяч мирних жителів були взяті в заручники російськими військами з початку повномасштабного вторгнення в Україну, принаймні 20 000 із них досі залишаються в полоні.
Однак розслідування цих потенційних військових злочинів просуваються повільно, і активісти попереджають, що тягар домагання судового переслідування лежить переважно на жертвах та їхніх родинах.
Юрій сказав, що йому та його дружині було життєво важливо свідчити про тортури, свідками яких вони були під час ув’язнення.
«Там постраждало дуже багато людей. Я чув, як знущалися над українськими військовими та міліціонерами, тільки тому, що вони захищали країну. Тому для мене дуже важливо, щоб усе було задокументовано і воєнні злочинці були покарані».
Однак просування в реєстрації заяви про злочин по його справі було повільним і через два місяці очікування,чоловік звернувся до правозахисників, щоб допомогли порушити кримінальну справу.
Марина Кіптіла, юрист Правозахисної групи “СІЧ”, взяла свідчення у подружжя. Вона зазначила, що Всесвітня організація проти катувань вже фіксувала численні зловживання в Херсоні, коли він був під контролем Російської Федерації.
«Від початку повномасштабної агресії Росії її військові систематично беруть у полон українців, – зазначила вона. – Причому на територіях, де велися бойові дії або які перебувають під окупацією, перебувають не лише військовослужбовці, а й мирні жителі.
«У звіті ОБСЄ щодо порушень міжнародного гуманітарного права, прав людини, військових злочинів і злочинів проти людяності, вчинених в Україні з 24 лютого 2022 року, зазначено, що місія отримала кілька достовірних повідомлень, згідно з якими збройні сили Російської Федерації заарештовували цивільних осіб та застосовували щодо них тортури – позбавлення їжі, електрошок, побиття тощо».
За даними правозахисників, крім незаконності затримання, людей утримували в антисанітарних умовах, позбавляли їжі та води, а також медичної допомоги.
Це був досвід подружжя Трегубко; вони обоє спали на голих дерев’яних нарах без ковдр і постільної білизни.
«Було відчуття постійного голоду», — розповів Юрій, пояснивши, що раз на день їм приносили кілька ложок варених макаронів або рису в поліетиленовому пакеті. За час перебування під вартою він схуд на 11 кг.
Кіптіла також звернулася до Європейського суду з прав людини щодо тортур і нелюдського поводження, свавільних обшуків і позбавлення волі в інтересах подружжя Трегубко.
Коли Херсон звільнили з-під окупації, Юрій повернувся до рідного міста добровольцем, але його дружина з сином переїхали у безпечнішу західну частину України.
«Важливо, щоб такі факти незаконного викрадення та тортур у полоні були задокументовані», –
продовжила Кіпліта. «Звернення до Європейського суду з прав людини є своєрідним засвідченням злочинів агресора на міжнародному рівні. Також це допоможе [потерпілим] у майбутньому отримати компенсацію від держави-агресора, оскільки були порушені права на заборону нелюдського поводження, катувань та позбавлення волі».
Вона сказала, що порадила жертвам звертатися до комітетів ООН проти тортур або насильницьких зникнень, які допомагають державам і правозахисним групам розшукувати викрадених цивільних осіб і притягувати винних до відповідальності.
Щодо внутрішньодержавних проваджень, Кіптіла зазначила, що потерпілі мають звертатися до служби безпеки для відкриття провадження за статтею 438 Кримінального кодексу України щодо порушення законів і звичаїв війни. Слідчі мають долучити до справи всі наявні докази та провести відповідне розслідування.
Юлія Полєхіна, юрист і правозахисник ініціативи «Трибунал для Путіна», яка документує військові злочини Росії в Україні, зазначила, що такі справи розслідуються вкрай повільно.
Це було пов’язано насамперед з триваючою окупацією частини території України, а також з величезною кількістю ув’язнених і перевантаженою системою правосуддя.
«Якщо людину звільняють, кримінальне провадження часто просто закривають», – сказала вона IWPR. «Для того, щоб справа була передана до суду, правоохоронні органи мають провести досудове розслідування – зібрати показання свідків, судово-медичну експертизу, офіційні відповіді Червоного Хреста, Національного інформбюро, відповіді російської сторони і т.д. Але, на жаль, сьогодні функція збору доказів фактично покладена на родичів і самих потерпілих».
Полєхіна підкреслила, що тягар забезпечення розслідування лежить на потерпілому, який повинен взяти на себе відповідальність за збір доказів для долучення до матеріалів справи.
Ключовим для цього також було встановлення особи злочинця та офіційне інформування слідчих.
«Для розгляду в національному суді має бути особа, яку потерпілий може ідентифікувати», — продовжила вона. «Тобто вони повинні знати особу порушника або порушників. І якщо вдасться залучити до справи свідків, то з високою ймовірністю справа буде передана до національного суду, де буде винесено заочний вирок російським військовим злочинцям».
На практиці виявити винних було надзвичайно складно, оскільки не тільки жертви часто перебували в стані шоку, але й злочинці зазвичай ховають свої обличчя.
Херсонські «Бучі»: і забирали машини, і ґвалтували дівчат, і розстрілювали. Історія евакуації людини
“Ми збираємо докази і доводимо, хто це зробив. Ми працюємо з Міжнародним кримінальним судом і слідчою групою з шести країн”, – сказав Юрій Бєлоусов, начальник управління розслідування військових злочинів Генпрокуратури України. 20 країн світу почали власні розслідування російських злочинів в Україні, і ми з ними співпрацюємо».
Бєлоусов не коментував конкретно питання незаконного утримання мирних громадян, але визнав, що правосуддя зіткнулося з численними викликами.
«Все ускладнюється тим, що бойові дії ще тривають, слідчі дії часто небезпечні для слідчо-оперативної групи через загрозу обстрілів, а іноді й неможливі, коли йдеться про злочин на окупованій території. Але система адаптується, і дуже швидко”, – сказав він.
Українські прокурори вже задокументували близько 70 000 російських військових злочинів, і Бєлоусов чітко сказав, що Україні доведеться розслідувати більшість з них.
«Жоден міжнародний суд не переслідуватиме десятки тисяч злочинів, – продовжив він. – Ми не чекаємо, що хтось зробить роботу за нас».
Цю публікацію підготовлено в рамках проєкту «Голоси України», який реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ і справ Співдружності націй та розвитку Великої Британії (FCDO).
Автор: Ольга Волинська
Джерело: IWPR
Tweet
