История бразильского террориста: как становятся «чегеварами» на Донбассе?

На днях СБУ задержала в Борисполе бразильского боевика Рафаэла Маркеса Лусварги, который с осени 2014 воевал на стороне российских оккупантов на Донбассе. Почему он вдруг уехал в далекую страну на чужую войну? Одна из причин – пылкая любовь к «России». Если бы бразильский террорист больше интересовался Украиной, был бы на свободе.

 Народи, що тривалий час не мали власної державності, ніби й "не існують". Їхні досягнення приписують сусідам. Так українські козаки і народні танці стають "русскіми", Довженко і Параджанов – російськими режисерами, а Шевченко на стіні емігрантської хати – Львом Толстим.

Днями СБУ затримала у Борисполі бразильського бойовика Рафаела Маркеса Лусваргі, що з осені 2014 воював на боці РФ-ських окупантів на Донбасі.

Чому він раптом поїхав до далекої країни на чужу війну? Одна з причин – палка любов до "Росії".

"Я з дитинства любив Росію, російську культуру. У нас іноді показували радянські мультики. Наприклад про козаків. А мій батько дуже любив один фільм, “Тарас Бульба” […]. З цих мультиків і фільмів все й почалося," – пригадував борець проти України.

Щоправда, він не єдиний бразилець, що воював на боці російських окупантів Донбасу: таких "че гевар", як виявилося, коло дванадцяти.

Одні приїхали за заробітком, інші – щоб "пограти у війну" чи наздобути досвід бойових дій. Але з усіх них Лусваргі був найбільшим русофілом.

Він очолив "бразильський" загін, бо добре знав російську. А російську він знав, бо півтора роки провчився в Курському державному університеті (РФ).

За радянських часів, до Росії їхали сотні латиноамериканських студентів, але зараз таких одиниці, бо вже "не модно". Але для Рафаела Росія завжди була "у тренді", бо ще з дитинства захоплювався "русскімі" козаками.

Ось так: подивився українські мультики про козаків і фільм про Тараса Бульбу, у святій вірі, що це все "російське" – і полюбив "Росію-матушку", поїхав туди вчитися.

А потім свідомо пішов воювати за РФ проти якоїсь там невідомої України. І хвалився, що вбив аж чотирьох українців, не підозрюючи, що це як раз нащадки тих самих козаків, якими він так захоплювався.

Це екстремальний випадок: більшість людей не преться до екзотичних країн з автоматом інакше як за наказом і у складі регулярної армії. Але скільки людей по всьому світові "полюбили Росію" завдяки "русскому" мистецтву?

Моя приятелька, стовідсоткова квебечка, добре говорить російською. Чому вона вивчилa російську? Бо полюбляє "російські народні танці".

Ми спробували з’ясувати, які конкретно танці їй полюбилися, і виявилося, що майже всі вони українські.

– А ми тоді думали, що це все російське, – пояснила її мама. – То ж бо з Радянського Союзу…

І тоді я "помстився":

– Ми теж думали, що Канада – англомовна країна, а про Квебек yзагалі не чули.

Найгірше, що можна сказати людині – це що її "не існує", а усі її досягнення належать комусь іншому (наприклад, її супернику). Але саме так постійно й роблять з "бездержавними" і "невідомими" народами.

Для України це "звична" ситуація. Інтелектуали заходу роками захоплювалися "російськими" (бо ж радянські!) фільмами Довженка і Параджанова, любителі фольклору – "російськими" народними танцями тощо тощо.

Вже у 2000-і роки, після Помаранчевої революції, французьке видавництво Gallimard, націлене на вишуканих інтелектуалів і естетів, видало французькою "Вечори на хуторі біля Диканьки" "російського" письменника Гоголя.

Знаєте, що помістили на обкладинці? Картину з типово російського селянського життя, з відповідним одягом і побутом.

У передмові мудрий професор престижного університету пояснював, як цікаво було читачам з "Північної Росії" 19-го століття дізнатися про "Південну Росію" Гоголя.

Слово "Україна" у передмові з’являлося лише пару разів, та й те суто географічно.

Колись, ще у Одесі, мені трапилася англоканадська книжка 1980-х років з історичними фотографіями Канади.

Була там і фотка іммігрантської сім’ї: типовий український одяг, типова українська хата, а на стіні – портрет Тараса Шевченка. Підпис повідомляє, що це "русини", а портрет на стіні – "напевно, Льва Толстого".

Українці – не єдині у такій ситуації. Є, припустимо, каталонці, що їх більшість населення світу має або за іспанців, або за французів ("Я був у іспанському місті Барселона!").

А є й Квебек та Акаді, які мені довелося побачити зблизька.

"У вас в Україні щось говорять про акадійців?" – спитав мене Габріель на березі Атлантичного океану, де (на березі, а не у океані) його предки оселилися у 17-му столітті. "Не більше, ніж в ваших краях про українців," – зітхнув я.

Але акадійці про українців принаймні чули, а в Україні 99% населення ніколи й не відали про акадійський народ: навіть діти знають, що Канада – "англомовна".

Але акадійці – нація маленька, а поруч – 7-мільйонний Квебек (а це більше, ніж загальне населення трьох країн Балтії). І про Квебек знають не більше, ніж той бразилець про Україну.

Зате українці чули про хокейну команду "Монреал Кенедіенс". Щоправда, справжня назва команди не "Кенедіенс", а "Канадієн" (бо саме так французькою читається "Canadiens", офіційна назва команди).

До слова, історично це була одна з найперших суто франкомовних команд Канади, предмет національної гордості франкоканадців. А тепер це гордість Квебеку. Але кого це цікавить? У Канаді – значить "кенедіенс".

На Фейсбуці українці обурюються: іноземці пишуть "Babiy Yar", замість "Babyn Yar". І водночас, на сайті УНІАН я дізнався про існування нового канадського міста – "Гетіно".

Насправді, у Квебеку є місто "Гатіно" (Gatineau), з наголосом на останньому складі. "A" у французькій вимовляється як українське "а", у англійській – як українське "е".

Але "Гатіно" – назва французька, більшість населення – франкомовні, знаходиться у франкомовній провінції Квебек, де французька – єдина офіційна мова. І, до речі, у "двомовній" країні Канада.

Але кого то обходить? У Канаді – значить треба писати англійською: "ГЕтіно". А ви дивуєтеся з "Babiy Yar".

А скільки наших земляків каже українською "Квебек Сіті"? Це приблизно те ж саме, що казати англійською чи французькою "Gorod Ivano-Frankovsk".

Щоб не переплутати місто з однойменною провінцією, франкомовні називають його "ville de Québec", а англомовні – "Quebec City". Українською було б правильно "місто Квебек". Але місто, бач, канадське, а отже – "сіті".

При тому, що місто більш франкомовне, ніж Івано-Франківськ – україномовний. Бо у Франику айже всі розуміють російську, а от у місті Квебек більшість народу англійською не володіє.

Коли наприкінці 2000-х російські журналісти змінили стать прем’єр-міністра Квебеку, наші ерудити не завагалися перекласти цей "транссексуалізм" українською.

Тоді прем’єром провінції був такий собі Жан Шаре (Jean Charest). Мешканці РФ назвали перетворили його на жінку "Джин Чирст" і поставили у жіночий рід.

Що він їм зробив? І навіщо наші це передрукували?

Або пише українська журналістка статтю про "канадську" страву – "путін" ("poutine"), яку винайшли і популяризували у якомусь там Квебеку.

Звісно, називають її винахідника – "Фернанд Лаченс". Ну за що Ви його, бідного, так? Він же ж ціле життя звався Lachance (Ляшанс).

Звісно, важко точно передати фонетику незнайомої нам мови, але чому це треба робити за правилами англійської? Ми ж не називаємо Івана Мазепу "Айвен Мейзепа"!

Коли до Києва приїздив Ґару (Garou), квебекський франкомовний співак, зірка знаменитої музичної комедії "Notre-Dame de Paris", з ним брали інтерв’ю за допомогою перекладача… з англійської.

У Києві багато перекладачів з французької, але ж із канадцем треба говорити "канадською" мовою, себто англійською. Ми ж бо знаємо географію!

Народів, що не мають (чи довго не мали) власної державності ніби й "не існує".

Зараз у всьому світі дивляться канадський мультик "Снігова битва". І хто знає, що це – франкомовний квебекський мульт "La guerre des tuques", рімейк старого (але все ще улюбленого) дитячого фільму?

Як добре, що англійська Канада – не РФ, і ніколи нею не стане! А отже, не розв’яже підлу безпідставну війну, і ніякий дуралей не приїде вбивати квебекців, бо "з дитинства полюбив Канаду, коли побачив канадський мультик "Снігова битва"".

Але назагал так воно і є: починається з "російського" мультику про козаків, а закінчується ударом у спину України.

А є ще на світі Фландрія, Країна Басків, Каталанія, Курдистан тощо тощо…