Визнати та розшукати. Що пропонує законопроект про правовий статус зниклих безвісти

Російська агресія на Донбасі та анексія Криму загострили проблему зі зниклими безвісти в Україні, оскільки з’явилися території, де таких людей розшукувати складно або й неможливо. Правозахисники наголошують: процедура надання правового статусу зниклого безвісти неврегульована, також немає механізму державної підтримки їхніх родичів, що перебувають у складному моральному стані, а часто навіть лишилися без годувальника.

Головна проблема полягає в тому, що законодавство про зниклих безвісти в межах кримінального права не може бути ефективно застосоване в ситуації зникнення людей на Донбасі, наголошують у громадській організації «Восток SOS».

За приблизними даними Міжнародного комітету Червоного Хреста (МКЧХ), кількість зниклих безвісти в Україні становить від 1 тис. до 1,5 тис. осіб. Утім, число не остаточне, оскільки немає бази даних про тих, хто пропав на підконтроль­них та окупованих територіях, також бракує координації між різними держорганами з цього питання. Заступниця координатора МКЧХ Мар’яна Чакон Лосано в серпні 2017‑го зазначила, що більшість зниклих безвісти — чоловіки віком приблизно 40 років, а найбільше запитів до МКЧХ подають жінки, їхні родички.

Крім того, Управління верховного комісара ООН із прав людини (УВКПЛ) повідом­ляє, що початок війни на Донбасі в 2014-му порушив роботу системи документування безвісно зниклих осіб на цій території. І хоч воно згодом було відновлене по обидва боки лінії розмежування, обмін даними судово-медичних експертиз (зразки ДНК, антропометричні дані) між сторонами не відбувається. УВКПЛ вважає, що люди, яких визнано зниклими безвісти, можуть бути загиблими й неідентифікованими або ж живими й утримуватися без зв’язку із зовнішнім світом.

Крім того, є проблема зникнення людей в анексованому Криму. За даними громадської організації «КримSOS», від початку окупації на півострові пропали безвісти 46 осіб, 17 із яких не знайдено досі. Прокуратура Автономної Республіки Крим (розташована в Києві) відкриває провадження за фактом незаконного позбавлення волі або викрадення людини (ст. 146 Кримінального кодексу України) та умисного вбивства (ст. 115 ККУ). Проте, наголошують в організації, така кваліфікація не відповідає суті скоєного. «Відомо, що до участі в зникненні 46 людей причетні групи осіб, які діють за підтримки чи за згодою держави-окупанта. Тому ці злочини слід кваліфікувати за Конвенцією (Міжнародна конвенція ООН про захист усіх осіб від насильницьких зникнень. — Ред.) саме як насильницькі зникнення», — повідомили в «КримSOS». До цієї Конвенції Україна приєдналася у 2015-му.

Спроби врегулювати статус таких людей тривають уже кілька років. Зокрема, законопроект № 5435 про правовий статус осіб, зниклих безвісти, унесли в парламент наприкінці 2016-го й на початку 2018 року ухвалили за основу. До другого читання текст документа зазнав значних змін з ініціативи правозахисних громадських організацій. На момент здавання цього матеріалу в друк законопроект розглядався в сесійному залі. Голосування заплановане на 12 липня, саме в цей день депутати остаточно доопрацюють документ, розглянувши всі поправки. Проект закону має на меті створити процедуру надання правового статусу зниклих безвісти під час конфлікту, механізм обліку, єдину базу даних і запровадити державну підтримку родичів таких людей.

Зокрема, до Кримінального кодексу вноситься вже згадане «насильницьке зникнення» — арешт, затримання, викрадення або позбавлення волі людини, вчинене представником держави, зокрема іноземної, із наступною відмовою визнати факт такого позбавлення волі або приховуванням даних про її долю чи місцеперебування. Ці дії каратимуться трьома – п’ятьма роками позбавлення волі, а за видання наказу про них — від п’яти до семи років. Як прокоментували в «КримSOS», ухвалення правок, які стосуються насильницьких зникнень, більшою мірою необхідне саме для Криму з огляду на складну ситуацію на півострові.

За рекомендацією МКЧХ, створюється єдиний реєстр осіб, зниклих безвісти за особливих обставин (у зоні конфлікту чи під час надзвичайних ситуацій) — електронна база даних про людей, їхні останки, наявність чи ні рішення суду про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими, інших даних, що можуть використовуватися для розшуку. Тут варто зауважити, що в законодавстві вже є поняття «безвісно відсутньої особи»: людину такою може визнати суд. Автори пропонують ввести поняття «особи, зниклої безвісти» замість «фізичної особи, місцеперебування якої невідоме».

Людина набуватиме статусу зниклої безвісти без рішення суду з моменту подання родичами чи органами влади заяви про її зникнення. «Таким чином, окрім вже існуючого поняття «безвісно відсутньої особи», що міститься у Цивільному кодексі України, законодавство України включатиме в себе також поняття «особи, зниклої безвісти», що є критично необхідним як у нинішній ситуації збройного конфлікту, так і у подальшому постконфліктному відновленні», — ідеться в пояснювальні записці. Утім, Голов­не юридичне управління (ГЮУ) застерігає, що через схожість термінів на практиці може відбуватися їх підміна.

У реєстрі зберігатимуть всю інформацію, яка допомагатиме шукати зниклих: ім’я, адреса, дата народження, сімейний стан, місце, час та обставини зникнення, прикмети, а також інформацію про невпізнані останки. Зазначається, що ці дані можуть надаватися родичам зниклих та органам, що їх шукають. У ГЮУ вважають, що в законопроекті чітко не визначені способи поширення приватних даних, тому його слід доопрацювати, оскільки шкода від оприлюднення конфіденційної інформації може бути більшою, ніж користь від такого реєстру.

Також МКЧХ рекомендував створити державний орган, відповідальний за розшук зниклих безвісти, чи дати такі пов­новаження вже наявному. Згідно з проектом, при Кабінеті міністрів створюється комісія з питань осіб, зниклих  безвісти за особливих обставин як постійно діючий консультативно-дорадчий орган. Сюди включаються представники силових структур, органів влади, МКЧХ, національних та міжнародних організацій у сфері розшуку зниклих безвісти. Комісія має координувати уповноважені держоргани, гуманітарні організації, пошукові групи, збирати інформацію про зниклих і вести реєстр, підтримувати зв’язок із родичами. До розшуку зниклих також можуть за згодою залучатися громадяни, громадські організації, юридичні особи приватного права.

Передбачається, що заяву в поліцію про розшук зник­лого безвісти зможе подати родич, представник військового формування, орган влади, об’єднання громадян чи будь-яка особа, якій стало відомо про зникнення. Крім того, рішення суду про визнання людини безвісно відсутньою не буде підставою для припинення її розшуку.

Якщо ж когось оголосили померлим, але його останки не знайшли, то розшук не припиняється, поки не знайдуть, де така людина перебуває чи похована. «Достовірною інформацією про смерть особи є результати аналізу й зіставлення інформації про вилучення людських останків, наданої пошуковими групами, посмертної інформації про такі останки, наданої бюро судово-медичної експертизи, інформації про профілі ДНК і результати зіставлення ДНК, надані ДНК-лабораторіями, з інформацією, що відома про особу, зниклу безвісти, зокрема зниклу безвісти за особливих обставин», — зазначено в тексті документа.

Органи влади, уповноважені на розшук та облік таких осіб, зобов’язані надавати родичам інформацію про стан справ. Сім’ям же пропонують призначати пенсії у зв’язку з втратою годувальника незалежно від наявного в особи, зниклої безвісти, страхового стажу. Водночас ГЮУ пояснює, що це не відповідає принципам пенсійного страхування й такі виплати треба робити з держбюджету, а не пенсійного фонду, для цього автори мають обрахувати видатки й указати джерела їх покриття. Попри все, як ініціатори, так і правозахисні громадські організації сподіваються, що такий закон дасть старт системній роботі з розшуку зниклих безвісти й поліпшить фінансовий та моральний стани їхніх сімей.

Автор: Ганна Чабарай; ТИЖДЕНЬ