Батько довго терпів, а потім «здав» рідного сина міліціонерам

«Ой, куме, геть зовсім гірко стало на білому світі жити. Чим я так завинив: дерева садив, хату, дивися, яку збудував, а ось із сином, нехай йому грець, маю постійні проблеми…», – волав чоловік до близької людини.

А почалася ця сумна історія, як це часто буває, з банального. Через постійну зайнятість на роботах, батьки не вгледіли, як їхній нащадок спочатку причастився до слабоалкогольних напоїв, а потім і взагалі відбився від рук – люди його часто бачили в сумнівних компаніях. А одного разу той на добрячому підпитку взагалі ледве приперся додому. До того ж, коли «шукав» стежку до хати, наговорив усіляких не гарних слів сусідам, коли ті зробили юнакові цілком доречне зауваження. 

Батько Віктора Іван Іванович (імена героїв з етичних міркувань змінені – Авт.) як людина пунктуальна, все життя працююча, відреагував миттєво і того ж вечора запропонував синові поговорити, як це мовиться, по душах. Сказано – зроблено. Пізніше навіть ударили по руках. Обоє раділи, що чоловіча розмова закінчилася консенсусом.

Наступного ранку батьки Віктора, як завжди, знову подалися на роботи, а син тим часом залишався удома. Усе думав про вчорашню розмову з батьком. Але як тільки сусідські хлопці свиснули йти на двір, той з радості не те, що про якусь розмову, а й про існування рідні взагалі забув. Поспіхом вибіг на вулицю. А на вечір, дивись, знову такий, як треба.

І ван Іванович спостерігав за п’яними виходами сина до тих пір, поки не настав час йти йому до війська. З першою повісткою зібрав новобранця як і належить, у дорогу дав батьківську пораду набиратися розуму та й помахав рукою. Спокою мав стільки, скільки Віктор служив – тобто рівно рік. А там син прийшов додому і знову взявся за старе. Спочатку з друзями обмивав «дембель», а пізніше все пішло як по накатаному. Пропив усі гроші, що дали на дорогу в армії. Потім іще деякий час «відпочивав» за рахунок друзів. Але, коли настав час йому пригощати, думав гадав не довго – вхопив дорогого телевізора, що стояв якраз у батьковій кімнаті, та попер його в найближчий ломбард. Там пиякові з каси видали аж… 2200 гривень. Тож веселитися було за що. А коли кревні скінчилися, той як ні в чому не бувало приперся додому і завалився спати.

Через кілька днів Віктор знову поцупив коштовну річ – на цей раз молодик «приробив» ноги батьковому мобільному телефону. І так тривало доти, поки Івану Івановичу не увірвався терпець. Він пішов до райвідділу і написав заяву про здійснення крадіжок, при цьому не забувши вказати на винуватця його постійних проблем – рідного сина. Працівники карного розшуку Автозаводського райвідділу міліції міста Кременчука порушили кримінальну справу. Наразі ведеться слідство. Найвірогідніше Віктору, якщо його, звісно, не пробачить рідний батько, загрожує кілька років «колючки».

Іван Кулеха, ДЗГ МВС України