Чотири роки умовно не навчили зловмисника нічому
Грабіж – це той вид кримінальної «діяльності», який для деяких наших співгромадян, на жаль, здається найпростішим і найлегшим способом видобутку грошей. Відібрати в слабшого гроші або телефон, а потім, поки жертва ще не отямилася, боягузливо втекти. Просто? Навіть дуже, якщо не враховувати того, що за подібні дії передбачене кримінальне покарання. От про це чомусь забувають ті, хто наважився на злодіяння. Причому навіть ті, хто вже потрапляв під дію Кримінального кодексу.
Не став виключенням і двадцятиоднорічний мешканець Жовтневого району м. Луганська на ім’я Микола. У грудні минулого року він вже побував на лаві підсудних. Суд, беручи до уваги молодий вік Миколи, його щире розкаяння й те, що в поле зору Закону він потрапив вперше, виніс рішення – чотири роки умовно з випробним терміном. Здавалося б, усе логічно – не можна ж відразу ламати долю людини. Оступився – даємо тобі можливість усвідомити свою помилку, виправитися. Здавалося б, будь-яка нормальна людина, потрапивши в подібну ситуацію, має начисто відкинути думки про подальші кримінальні пригоди. На жаль, у Миколи вердикт суду викликав лише почуття безкарності. «Раз відпустили – значить і наступного разу відпустять».
І от одного лютневого вечора Коля знову вийшов, як він говорить, на прогулянку. Цього разу він почував себе вже не дуже впевнено. Не підвищував його «бойового духу» навіть прихоплений з собою ніж. Тому в найближчому магазині він купив пляшку горілки й, знайшовши затишне місце, випив її. Для хоробрості, так би мовити. Але впевненості це йому не додало. Тоді в іншій торговельній точці купив ще одну. Її вміст пішов за першою дозою «допінгу». Тут його вже почало «розбирати». Та не вистачало ще трохи, щоб вже зовсім відчути себе героєм. Пити в під’їзді або на вулиці горілку, та ще й без закуски Микола вже не міг, тому вирішив перейти на більш легкі напої. Пляшка слабоалкоголки нарешті дозволила йому зняти напругу. Відчувши крила за спиною, Микола вважав себе «героєм», якому дозволено все. Тому, особливо на роздумуючи, він відправився на пошуки пригод. Чи довго тривали його пошуки – встановить слідство. Як відомо, хто шукає, той завжди знайде. От і нашому персонажу вдалося знайти собі поприще для прояву «героїзму». Зайшовши за будівлю одного з супермаркетів, Микола опинився в чужому дворі. Там він звернув увагу на самотнього хлопця. Незважаючи на те, що невідомий стояв у темному закутку, Коля побачив, вогник мобільного, по якому той розмовляв. Почувши частину розмови, парубок зрозумів, що хлопець явно не місцевий, приїхав у гості, але заблукав і тепер по телефону намагався дізнатися, як добратися до потрібної адреси.
Микола оцінив обстановку: темрява, глухий провулок, худорлявої статури хлопець – усе сприяє втіленню його задумів. Для вірності – раптом жертва виявиться непіддатливою на вмовляння – дістав ніж. Скориставшись тим, що хлопець не звертає на нього уваги, Микола акуратно підійшов ззаду й приставив ніж до горла. «Не здумай обернутися – пролунав його голос – а то поріжу!». А потім почав вимагати, щоб той віддав йому мобільний апарат. Що залишалося розбити розгубленому 18-річному хлопцеві? Приїхав до незнайомого міста – і відразу ніж під горло! Довелося розстатися зі своїм майном. Але Миколі здалося цього мало. Він хотів, щоб жертва віддала йому й готівку, але не встиг – яскраве світло фар освітило обох учасників дійства. З машини, що під’їхала до підозріло темного провулку, вийшли чотири людини в уніформі. Відчувши неладне, Микола сховав ніж і послабив хватку. Скориставшись цим, гість нашого міста майнув назустріч правоохоронцям, впізнавши форму патрульних здалеку. «Допоможіть, мене грабують!» – закричав хлопець. Дії вартових порядку були настільки чіткими й стрімкими, що зловмисник не встиг навіть почати опір. Спільний наряд БПС ЛМУ УМВС та громадського формування «Тайфун» у складі інспекторів патрульної служби Олексія Прудніка та Анастасії Торшиної і співробітників агентства безпеки «Тайфун» Василя Жуліна й Олександра Черепахіна, діяв злагоджено. При огляді Миколи в нього були вилучені мобільний телефон, відібраний у хлопця, і розкладаний ніж. Затриманий відразу зрозумів, що виправдовуватися й доводити свою «невинність» марно. Він вже знав, що щире зізнання пом’якшує покарання. Однак у цьому випадку це йому не дуже допоможе, адже Микола не виконав умов свого перебування на волі.
І тепер йому «світить» тривала «пригода» на строк до семи років. Щоправда, вікна із ґратами навівають досить сумні думки, але тут вже нічого не поробиш. Адже він потрапив під дію Кримінального кодексу, а точніше – під статтю 187 «Напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства (розбій)». А жарти з Законом погані.
Андрій Пасічник, СЗГ ЛМУ УМВС України в Луганській області
Tweet
